Методи оцінювання потреби в ліквідних засобах

При управлінні банківською ліквідністю перед менеджерами банку постає завдання необхідності гнучкого поєднання протилежних ви­мог: максимізації прибутковості при виконанні нормативних вимог НБУ щодо ліквідності. В першу чергу комерційні банки обирають стратегію управління ліквідністю, яка дозволяє ефективно вирішу­вати дилему «ліквідність - прибутковість» в сучасних умовах. Реалі­зація обраної стратегії та оцінка потреб банку в ліквідних засобах може проводитися з використанням різноманітних методів.

В банківській практиці можуть використовуватися два альтерна­тивних методи управління ліквідністю: метод фондового пулу та метод конверсії фондів.

Метод фондового пулу передбачає, що всі надходження банку розглядаються як єдиний пул без диференціації за джерелами фі­нансування. У цьому випадку потреба в ліквідних засобах визнача­ється порівнянням вхідного і вихідного грошових потоків банку, причому неможливо зіставити певний актив із пасивом і порівняти їх за строками та цінами залучення. Визначається розмір ресурсів, які зберігаються в ліквідній формі, ресурси, що залишилися розмі­щаються в працюючі активи незалежно від строків залучення.

В процесі управління ліквідністю вивчають структуру активів і па­сивів банку за строками в кожному часовому інтервалі, а також ана­лізують фактичні і прогнозні грошові потоки. Менеджери банку по­винні максимізувати процентну маржу банку за всіма банківськими операціями.

Метод конверсії фондів базується на узгодженні обсягів і строків вкладень із конкретними видами ресурсів, які їх фондують, тому що різні джерела залучення коштів відрізняються характеристикою кош­тів, оборотністю, резервними вимогами. Даний метод передбачає диференціацію норм резервування ліквідності залежно від виду па­сивів і напрямку розміщення ресурсів. Наприклад: власний капітал є основою формування довгострокових вкладень; стабільні ресурси використовуються, в першу чергу, для покриття низьколіквідних активів і формування вторинних резервів; «летючі» ресурси розподі­ляються насамперед за ліквідними активами, в залежності від цього за кожним напрямком визначається необхідний рівень ліквідності і вирішується дилема прибуток-ризик. Управління процентним дохо­дом проводиться в рамках окремих груп операцій. Застосування цього методу дозволяє контролювати банківські ризики, але в чистому ви­гляді його складно реалізовувати завдяки тому, що не завжди можна збалансувати конкретний вид пасиву і активу за обсягами і строками.

Окрім перелічених методів комерційні банки можуть використо­вувати метод управління резервною позицією.

При використанні банком методу управління резервною позицією резерви ліквідності заздалегідь не формуються, залучені ресурси роз­міщуються в дохідніші, але менш ліквідні активи, на випадок потре­би в ресурсах прогнозується кількість фондів, які є можливість ку­пити на грошовому ринку. Цей метод дає можливість підвищити дохідність активних операцій, але йому притаманний ризик зміни вартості ресурсів на ринку та ризик доступності фондів, який визна­чається ємністю міжбанківського ринку.

Більшість комерційних банків України не нагромаджують ліквід­ність в балансі, а управляють ліквідністю використовуючи міжбанківський ринок. На міжбанківському ринку банки проводять депо­зитно-кредитні операції між собою, а також проводять операції з НБУ (див. тему 8). Останнім часом сталися зміни у порядку підтримки ліквідності комерційних банків за рахунок міжбанківських операцій. Згідно Положення «Про регулювання НБУ ліквідності банків шля­хом рефінансування, депозитних та інших операцій» з 01.03.2004 р. доступ до кредитів овернайт, які пропонує НБУ, мають тільки банки з рейтинговою оцінкою 1 за системою САМЕL. Заявки на ресурси повинні бути направлені в НБУ не пізніше 15.00, але банк на цей час частіше всього не знає об'єм необхідних йому ресурсів. Також введено обмеження щодо суми можливого запозичення у НБУ: не більше 12% суми обов'язкових резервів. Тим самим НБУ вів більш жорстокі вимоги до банків, які підтримують свою ліквідність за рахунок рефінансування.

Управління ліквідністю банку потребує негайного прийняття рі­шень, що мають важливий довгостроковий вплив на його прибутко­вість. Один з основних напрямків такого управління - це менеджмент грошової позиції банку. Грошова позиція банку визначається відно­шенням суми коштів на кореспондентському рахунку та у касі банку до його сукупних активів. Показник грошової позиції банку тісно пов'язаний з нормами обов'язкового резервування, які є основним інструментом грошово-кредитної політики в більшості країн світу.

Згідно Положення про порядок формування обов'язкових резервів для банків України, затвердженого 27.06.2001 за № 244 [6] об'єктом резервування є сума пасивів (зобов'язань), а за окремими активно-пасивними рахунками — пасивне сальдо за зведеним балансом бан­ку, частина яких у певній пропорції призначена для резервування. Роль резервів можуть виконувати лише певні види активів. Процен­ти за залишками коштів обов'язкових резервів, що перебувають на кореспондентському рахунку банку або на окремому рахунку в Націо­нальному банку України, не нараховуються.

Обов'язковому резервуванню підлягають усі залучені та обліковані на балансі банку кошти юридичних та фізичних осіб як у національній, так і в іноземній валюті, за винятком кредитів, залучених від інших банків та іноземних інвестицій, отриманих від міжнародних фінансових установ. Норматив обов'язкових резервів — це установлене Правлінням Національного банку України процентне співвідношення між сумою обо­в'язкових резервів та загальною сумою банківських пасивів, до яких застосовуються резервні вимоги. Норматив є єдиним для всіх банків.

Національний банк України для різних видів зобов'язань може встановлювати диференційовані нормативи обов'язкового резерву­вання залежно від:

> природи зобов'язань (депозити, ощадні вклади, кошти в роз­рахунках, поточні рахунки клієнтів, рахунки бюджетних організа­цій тощо);

> строку зобов'язань або пасивів (короткострокові пасиви, дов­гострокові пасиви).

Операційне або територіальне управління Національного банку України за місцем обслуговування банку — юридичної особи здій­снює контроль за дотриманням банком нормативу обов'язкового ре­зервування, порівнюючи суму, яка визначена на підставі встановле­ного нормативу, з фактичною середньоарифметичною сумою зали­шків коштів на кореспондентському рахунку банку. За недотриман­ня банком нормативу обов'язкового резервування протягом календар­ного року Національний банк України може застосовувати такі захо­ди впливу:

> за один випадок — письмове застереження щодо необхідності безумовного дотримання нормативу обов'язкового резервування;

> за другий випадок — штраф у розмірі не більше одного процента від суми зареєстрованого статутного фонду.

За трикратне порушення банком вимог щодо нормативу обов'яз­кового резервування Операційне або територіальне управління На­ціонального банку України, у якому обслуговується банк-порушник, звертається до Генерального департаменту банківського нагляду На­ціонального банку України з обґрунтуванням щодо необхідності пе­реведення банку в режим щоденного контролю за дотриманням нор­мативу обов'язкового резервування. Уразі недотримання нормативу обов'язкового резервування більше ніж три рази протягом півріччя Операційне або територіальне управління Національного банку Украї­ни подає клопотання Генеральному департаменту банківського на­гляду Національного банку України щодо обмеження, зупинення чи припинення здійснення операцій банку із залучення коштів від фі­зичних та/або юридичних осіб.

Національним банком розроблено проект Положення про поря­док визначення і формування обов'язкових резервів для банків Украї­ни, який передбачає введення для всіх банків щоденного контролю виконання нормативу обов'язкового резервування. Для порушників нового щоденного контролю передбачаються санкції: письмове по­передження, режим спецрезервування та обмеження або припинення операцій банку із залучення коштів від фізичних та/або юридичних осіб. В рамах спецрезервування НБУ буде блокувати необхідну суму резервів на спецрахунку, та вона буде недоступна для проведення платежів клієнтам. Банківські фахівці вважають, що ці зміни мо­жуть призвести до зниження прибутковості. Тому що у своїй діяльності допускають щоденні «мінуси», а інформація про введення санк­цій до банків призведе до втрати клієнтів. Також для порушників можуть бути введені ліміти міжбанківського кредитування.

Комерційні банки самостійно обирають межі діапазону коливан­ня грошової позиції. Менеджери банку при управлінні обов'язкови­ми резервами повинні підтримувати резерви на визначеному НБУ рівні і не допускати надлишків. При погіршенні стабільності діяль­ності банку він повинен формувати не тільки обов'язкові, але й страхові резерви, а великі, стабільні банки мають можливість під­тримувати резерви на мінімальному рівні.

З різноманітними методами управління ліквідністю нерозривно пов'язані підходи до оцінки потреби в ліквідних засобах. Основні серед них: метод структури ресурсів, метод коефіцієнтів ліквідності, метод залучення і використання ресурсів.

Метод структури ресурсів його сутність полягає у зіставленні об­сягу необхідних резервів ліквідності та заявок на стандартні кредити з обсягом наявних ліквідних активів. Головним недоліком цього методу є прогнозування ліквідності без урахування строків закінчен­ня окремих депозитів і кредитів.

Метод коефіцієнтів ліквідності передбачає обчислення обсягів різ­ного роду активів у відповідно згрупованих пасивів. Складність за­стосування цього методу пов'язана з визначенням критеріального рів­ня, з яким слід порівнювати обчислені індикатори ліквідності: норма­тивами НБУ, середньогалузеві показники або показники визначені банками на базі практичного досвіду. Такі порівняння дозволяють виявити загальні тенденції зміни ліквідності банку та імовірності ви­никнення проблемних ситуацій, а також вжити відповідних заходів щодо поповнення ліквідних активів або реструктуризації балансу.

Метод залучення і використання полягає в обчислені обсягів лік­відних активів на основі вивчення грошових потоків за всіма угода­ми банку.

Метод структури ресурсів і метод коефіцієнтів використовуєть­ся при управлінні миттєвою ліквідністю, а метод залучення і вико­ристання дає можливість спрогнозувати динаміку ліквідності на тривалі проміжки часу. Загалом управління ліквідністю є складо­вою процесу управління активами і пасивами банку, тому вибір інструментів насамперед залежіть від прийнятої в конкретному банку стратегії управління активами і пасивами та моделі організації ро­боти казначейства.

Розрізняють дві основні моделі організації роботи казначейства: централізовану і децентралізовану, Комерційні банки, які мають фі­ліали при використанні централізованої моделі мають можливість ефективно управляти ліквідністю завдяки тому, що управління лік­відністю та процентним ризиком покладено на казначейство голо­вного банку. Філія щоденно перераховує надлишок ліквідних ресур­сів до головного банку і навпаки — при нестачі ліквідності отримує від нього потрібні кошти. Централізована модель дозволяє прогно­зувати нестачу (надлишок) ліквідності для всього банку і регулювати його структуру активів і пасивів. Децентралізована модель передба­чає, що управління ризиками і ліквідністю здійснює кожна філія самостійно. Перерахування ресурсів до головного банку і отримання ліквідних активів проводиться на платній основі за трансфертними цінами. При цьому управління ліквідністю може бути неефективне, тому що ресурси розпорошені по філіях, залучення ресурсів не узго­джується з їх розміщенням по філіях. Філії самостійно прогнозують ліквідність, задачею казначейства являється розробка лімітів і пла­нування ліквідності взагалі по банку, щоб не зштовхнутися з про­блемою нестачі або надлишку ліквідності по більшості філій банку. Казначейство як інформаційний центр банку повинно регулювати ліквідність банку завдяки розробки рекомендацій щодо проведення активно-пасивних операцій, коригувати структуру активів і пасивів у відповідності до обраної стратегії банку та контролювати ризики.

Дата добавления: 2014-01-07