Методи управління ризиком ліквідності

Комерційні банки щоденно повинні вирішувати проблему управ­ління ризиком ліквідності, тобто з недостатністю наявних і залуче­них коштів, що забезпечують повернення депозитів, видачу кредитів та виконання інших операцій. Завдання менеджерів банку — визна­чити рівень ризику ліквідності та забезпечити банк ресурсами в об­сязі, необхідному для щоденної роботи, банк повинен бути готовим як до вилучення депозитів, так ідо задоволення попиту на кредити. Як було вже зазначено банки можуть або накопичувати ліквідність у своїх бачансах, або здобувати її на грошових ринках, або використову­вати обидва способи, але залишається не вирішеним питання визна­чення оптимального рівня ризику ліквідності для банку і впрова­дження методів щодо його зниження.

Управління ризиком ліквідності починається на етапі розробки стратегічних, тактичних і оперативних планів банку. Управління ризиком ліквідності повинно здійснюватися в рамках загальної банків­ської стратегії і тактики банку.

В першу чергу розглядається можливість підтримки ліквідності за рахунок внутрішніх джерел — наявності високоліквідних і легко-переміщуваних активів. Банк є ліквідним, коли він має внутрішні джерела для підтримки ліквідності, або має можливість купувати необхідні ресурси на грошовому ринку. Причому в банку не повин­но бути як нестачі ліквідності, так і її надлишку.

Наступним етапом є аналіз клієнтських платежів. Працівники банку повинні провести дослідження структури клієнтської бази та визначити напрямки й обсяги фінансових потоків, сезонні коливан­ня платежів, об'єми податкових платежів і заробітної плати, а також витрати банку на залучення і обслуговування клієнтів.

Комітет з управління пасивами й активами банку повинен орга­нізувати розробку плану ліквідності, який відображає шляхи забез­печення підтримки операційної ліквідності, а також заходи на.випа­док виникнення кризи ліквідності. На казначейство банку поклада­ється реалізація розроблених планів підтримки ліквідності. Комітет з управління активами і пасивами та казначейство контролюють дія­льність усіх підрозділів банку, що відповідають за використання і залучення коштів, а також координують їх роботу.

Як зазначено в розрахунок ліквідності в класичному ви­гляді полягає в неотриманні від'ємного коррахунку по банку на кінець дня:

к/р завтра = к/р сьогодні + (надходження –списання) +/- SD

де SD – стандартне відхилення різниці надходжень і списань

(SD)σ =

Банку необхідно мати на рахунку суму, що покриває різницю між надходженнями і списаннями із заданою ймовірністю. Засобом ризику є стандартне відхилення різниці надходжень і списань, а величиною ризику ліквідності - ймовірність невиконання бан­ком своїх зобов'язань. Оскільки надходження і списання не мо­жуть бути менше нуля, необхідно використовувати логіку нормаль­ного розподілу.

Другий підхід полягає в тому, що обсяг ліквідних коштів банку повинен покривати волантильність його пасивів:

К/р + каса = SD (пасивів).

При управління ризиком ліквідності банки застосовують такі методи, як: фондування активів; встановлення граничних значень внутрішніх коефіцієнтів (нормативів).

Процес управління ліквідністю банку шляхом фондування акти­вів складається з таких етапів:

1) розподіл зобов'язань банку на такі групи: «гарячі гроші» (кошти інших банків крім цільових кредитів, кошти бюджету та кошти, при­рівняні до них); мінливі зобов'язання (поточні кошти юридич­них і фізичних осіб, які мають мінливий характер); стабільні зобо­в'язання (стабільні залишки на рахунках юридичних та фізичних осіб, строкові депозити юридичних та фізичних осіб, а також цільові кредити міжнародних фінансових організацій); безстрокові пасиви;

2) розподіл портфеля активів на групи: високоліквідні активи; вторинні резерви (ліквідні державні цінні папери та кошти, розмі­щенні в інших банках (стандартна заборгованість)); ліквідні активи (надані кредити, недержавні цінні папери та дебіторська заборгова­ність); низьколіквідні та неліквідні активи (проблемні активи, вкла­дення на власні потреби);

3) «закріплення» груп пасивів за групами активів на основі таких принципів: найменш стабільні пасиви відповідають найбільш ліквід-, ним активам (ризикові залишки та мінливі зобов'язання — високолі­квідні активи та вторинні резерви, стабільні зобов'язання - ліквідні активи, безстрокові пасиви — низьколіквідні активи); виключне фі­нансування неліквідних активів за рахунок власних джерел.

В свою чергу для управління ризиком ліквідності рекомендуєть­ся використовувати модифікований звіт про структуру активів і па­сивів банку за строками, запропонований Т. Корнієнко. Вико­ристовуючи модифікований звіт як модель фінансового планування з оцінкою характеристики обсягів операцій за певний період і про­гнозу їх зміни, можливо оцінити ризики і дохідність банківської діяльності.

Модифікований звіт структури активів і пасивів за строками скла­дається із даних про ліквідні, строкові та іммобілізовані активи, нестабільні та строкові зобов'язання, балансовий капітал. Стабільну частину коштів визначають за допомогою статистичних методів аналізу залишків. Іншу частину складають нестабільні кошти, які фор­муються за рахунок даних про кошти на рахунках до запитання. При управлінні активами і пасивами, ліквідністю та прибутковістю необ­хідно враховувати те, що ліквідні активи повинні значно перевищу­вати пасиви, іммобілізовані активи повинні бути меншими за балан­совий капітал.

Модифікований звіт про структуру активів і пасивів за строками представлено в табл. 13.1. Як видно з таблиці, за строковими група­ми виникають розриви ліквідності, які відображають інформацію щодо відповідності або невідповідності обсягів ресурсів за кожний відрізок часу. Менеджери банку в залежності від обраної стратегії встановлюють ліміт на допустиму величину розриву. Запропонова­ний модифікований звіт дозволяє контролювати розриви ліквідності за різними строковими групами, також його можна використовувати як модель фінансового планування.

Ризик ліквідності тісно пов'язаний з ризиком процентних ста­вок. У випадку надлишку ресурсів або їх нестачі комерційні банки підтримують свою ліквідність на грошовому ринку, тим самим стикаючись з процентним ризиком. Методи управління процент­ним ризиком, такі як геп-менеджмент та метод аналізу тривалості (дюрації), були розглянуті у темі 9. Модифікований звіт дозволяє визначити позицію активів і пасивів чутливих до зміни процент­них ставок у кожному із часових інтервалів, а також допомагає обґрунтувати рішення щодо вибору строкових груп як з точки зору підтримки ліквідності, так і з точки зору управління процен­тним ризиком.

Вплив процентного ризику може бути як позитивним, так і негативним. Підвищення процентних ставок при перевищенні чу­тливих до цих змін активів над чутливими до змін процентних ставок пасивами може бути оцінено менеджментом банку позити­вно, і навпаки — при зниженні відсоткових ставок комерційні банки бажають перейти до негативного гепу, який дозволяє зни­зити вартість обслуговування зобов'язань банку і поліпшити по­казники прибутковості.

Таким чином, управління ліквідністю комерційного банку - це складна проблема, яка може бути вирішена менеджментом банку завдяки впровадженню комплексного управління активами і пасивами. Управління ліквідністю та процентними ризиками в комер­ційному банку повинно базуватися на прогнозі обсягів активів і пасивів, прогнозних значень внутрішніх коефіцієнтів ліквідності, дохідності та вартості, встановленні лімітів та контролю за їх дотриманням. Впровадження сучасних методів і прийомів аналізу та новітніх технологій управління ліквідністю є запорукою стабільності.

Таблиця 10.1.

Дата добавления: 2014-01-07