Система недержавного пенсійного страхування та її принципи

Система недержавного пенсійного забезпечення—це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Законодавство про недержавне пенсійне забезпечення складається з цього Закону, законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, законів України "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цього Закону.

Принципи недержавного пенсійного забезпечення:

1) законодавчого визначення умов недержавного пенсійного забезпечення;

2) заінтересованості фізичних осіб у недержавному пенсійному забезпеченні;

3) добровільності створення пенсійних фондів юридичними та фізичними особами, об'єднаннями фізичних осіб та об'єднаннями юридичних осіб;

4) добровільної участі фізичних осіб у системі недержавного пенсійного забезпечення та вибору виду пенсійної виплати, крім випадків, передбачених цим Законом;

5) добровільності прийняття роботодавцем рішення про здійснення пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення;

6) економічної заінтересованості роботодавця у здійсненні пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення;

7) неможливості необґрунтованої відмови роботодавця від здійснення пенсійних внесків до системи недержавного пенсійного забезпечення на користь своїх працівників, якщо роботодавець розпочав здійснення таких пенсійних внесків;

8) рівноправності всіх учасників пенсійного фонду, які беруть участь в одній пенсійній схемі;

9) розмежування та відокремлення активів пенсійного фонду від активів його засновників і роботодавців - платників пенсійного фонду, адміністратора, компаній з управління активами, страхових організацій з метою унеможливлення банкрутства пенсійного фонду;

10) визначення розміру пенсійної виплати залежно від суми пенсійних коштів, облікованих на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду або застрахованої особи;

11) гарантування фізичним особам реалізації прав, наданих їм цим Законом;

12) цільового та ефективного використання пенсійних коштів;

13) державного регулювання розміру тарифів на послуги, що надаються у системі недержавного пенсійного забезпечення;

14) відповідальності суб'єктів системи недержавного пенсійного забезпечення за порушення норм, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами;

15) державного регулювання діяльності з недержавного пенсійного забезпечення та нагляду за його здійсненням.

2. Види та суб’єкти недержавного пенсійного забезпечення

Суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення є:

1) недержавні пенсійні фонди;

2) страхові організації, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

3) банківські установи, які уклали договори про відкриття пенсійних депозитних рахунків;

4) вкладники та учасники пенсійних фондів; вкладники пенсійних депозитних рахунків;

5) фізичні та юридичні особи, які уклали договори страхування
довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або
смерті;

6) засновники пенсійних фондів;

7) роботодавці—платники корпоративних пенсійних фондів;

8) саморегулівні організації суб'єктів, які надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

9) органи державного нагляду і контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення; адміністратори пенсійних фондів;

10) компанії з управління активами;

11) зберігачі;

12) аудитори;

13) особи, які надають консультаційні та агентські послуги відповідно до цього Закону.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:

1) пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів відповідно до цього Закону;

2) страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду відповідно до цього Закону та законодавства про страхування;

3) банківськими установами відповідно до цього Закону та законодавства про банківську діяльність шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлюється згідно із законом.

Питання для самоконтролю

1. Навести визначення системи недержавного пенсійного забезпечення

2. Назвати субєктів недержавного пенсійного забезпечення

3. Які установи здійснюють недержавне пенсійне забезпечення?

4. Розглянути принципи системи недержавного пенсійного забезпечення

Лекція 2. Активи недержавних пенсійних фондів

План

1. Склад активів пенсійного фонду, пенсійні внески

2. Управління активами недержавних пенсійних фондів

3. Пенсійні виплати

Мета:

визначити поняття та охарактеризувати активи НПФ; визначити органи управління пенсійними активами; вивчити умови та види пенсійних виплат.

Література:

[1], c. 265-273; [15]

1. Склад активів пенсійного фонду, пенсійні внески

Згідно з Розділом 1 ст.1, Розділом 2 ст. 6 ч. 3 ЗУ «Про недержавне пенсійне забезпечення», пенсійні активи – активи пенсійного фонду страхової організації, банківської установи за рахунок яких здійснюються пенсійні виплати. Активи пенсійного фонду формуються за рахунок пенсійних внесків до цього фонду та прибутку, збиту, від інвестування пенсійних внесків.

Склад активів пенсійного фонду:

1) активи в грошових коштах;

2) активи в цінних паперах;

3) інші активи згідно із законодавством.

Пенсійні активи у цінних паперах складаються з:

1) цінних паперів, погашення та отримання доходу за якими гарантовано КМУ Радою міністрів АРК, місцевими радами, відповідно до законодавства.

2) акцій та облігацій українських емітентів, що пройшли лістинг та перебувають в обсягу на фондовій біржі або в торгівельно-інформаційній системі, обсяги торгів на яких становлять не менше 25% від загальних обсягів торгів на організаційно оформлених ринках цінних паперів України (крім цінних паперів, на які здійснюється підписка згідно із законодавством);

3) цінних паперів, погашення та отримання доходу за якими гарантовано урядами іноземних держав, при цьому встановлення вимог до рейтингу зовнішнього боргу та визначення рейтингових компаній здійснюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

4) облігацій іноземних емітентів з інвестиційним рейтингом, який визначається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

5) акцій іноземних емітентів, що перебувають в обігу на організованих фондових ринках та пройшли лістинг на одній з таких фондових бірж, як Нью-йоркська, Лондонська, Токійська, Франкфуртська, або у торгівельно-інформаційній системі НАСДАК (NASDAQ). Емітент цих акцій повинен проводити свою діяльність не менше ніж протягом 10 років і бути резидентом країни, рейтинг зовнішнього боргу якої визначається як у р. 3

Пенсійні активи пенсійного фонду в цінних паперах не можуть включати:

1) цінні папери, емітентами яких є зберігач, особи, що здійснюють управління пенсійними активами, адміністратор (крім випадків, передбачених частиною другою ст. 49 ЗУ), аудитор (аудиторська фірма) та особи, що надають консультаційні, агентські або рекламні послуги з якими укладено пенсійним фондом відповідні договори, та їх пов’язані особи, засновники пенсійного фонду (крім випадків, передбачених законодавством)

2) цінні папери, які не пройшли лістинг фондової біржі або торгівельно-інформаційної системи, які зареєстровані у встановленому порядку (крім цінних паперів, погашення та отримання доходу за якими гарантовано відповідно до законодавства державою, органами місцевого самоврядування або третіми особами);

3) цінні папери, емітентами яких є інститути спільного інвестування, якщо інше не встановлено нормативно-правовими актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

4) векселі;

5) похідні цінні папери.

Пенсійні активи не можуть бути предметом застави і повинні використовуватися виключно для цілей інвестиційної діяльності НФП, виконання зобов’язань фонду перед його учасниками та оплати витрат, пов’язаних із здійсненням недержавного пенсійного забезпечення, а саме:

1) інвестування з метою отримання доходу на користь учасників фонду;

2) виконання договорів виплати пенсії на визначений строк, укладених з учасниками фонду, та для здійснення одноразових пенсійних виплат;

3) оплати договорів страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду, укладених із страховою організацією;

4) оплати послуг професійного адміністратора включаючи оплату рекламних та агентських послуг, пов’язаних з функціонуванням пенсійного фонду, та витрат на оприлюднення інформації про його діяльність;

5) сплати винагороди за надання послуг з управління активами пенсійного фонду;

6) оплати послуг зберігача;

7) оплати послуг з проведення планових аудиторських перевірок пенсійного фонду;

8) оплати послуг торговців цінними паперами (посередників), витрат на ведення обліку та перереєстрацію прав власності на активи пенсійного фонду;

9) оплати інших послуг.

На пенсійні активи не може бути звернене будь-яке стягнення або застосована конфіскація, якщо вони сформовані за рахунок коштів, отриманих на підставах, що не суперечать законодавству.

Згідно ст. 49 ЗУ «Про недержавне пенсійне забезпечення» визначені загальні обмеження інвестиційної діяльності з пенсійними активами пенсійного фонду:

1) особа, що здійснює управління активами пенсійного фонду, під час провадження нею такої діяльності не має права формувати пенсійні активи за рахунок позикових (кредитних) коштів; надавати майнові гарантії; забезпечені пенсійними активами, або будь-які кредити (позики) за рахунок пенсійних активів; укладати угоди купівлі-продажу або міні пенсійних активів з обов’язковою умовою зворотного викупу.

Згідно ст. 50 ЗУ «Про недержавне пенсійне забезпечення» пенсійні внески сплачуються у розмірах та у порядку, встановлених пенсійним контрактом, відповідно до умов обраних пенсійних схем і можуть змінюватися.

Мінімальний розмір пенсійних внесків – 10% мінімальної заробітної плати у розрахунку на один місяць. Цей розмір має право встановити Рада пенсійного фонду.

2. Управління активами недержавних пенсійних фондів

Управління активами недержавних пенсійних фондів може здійснюватися такими особами:

1) компанією з управління активами;

2) банком щодо активів створеного ним корпоративного пен­сійного фонду;

3) професійним адміністратором, який отримав ліцензію на провадження діяльності з управління активами.

Особа, яка отримала ліцензію на провадження діяльності з управління активами пенсійного фонду, не може бути заснов­ником або пов'язаною особою засновників, зберігача пенсійно­го фонду, засновників корпоративного або професійного пенсійного фонду, якщо з радою такого фонду вона уклала договір про управління активами.

Видача ліцензії на провадження діяльності з управління ак­тивами юридичній особі здійснюється на умовах, встановлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Ліцензія видається особі за умови, що вона має оплачений гро­шовими коштами статутний капітал на день державної реєстрації особи, не менший ніж:

1)для компанії з управління активами — сума, еквівалентна 300 тис. євро за офіційним обмінним курсом Національного бан­ку України (НБУ);

2) для особи, що отримала ліцензію на провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів, — сума, еквівалентна 500 тис.євро за офіційним обмінним курсом НБУ.

Компанія з управління активами, яка отримала ліцензію, зо­бов'язана підтримувати розмір власного капіталу на рівні не мен­ше ніж сума, еквівалентна 200 тис. євро; особа, яка отримала ліцензію — на рівні не менше ніж сума, еквівалентна 300 тис. євро.

Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» встановлені обмеження діяльності осіб, що здійснюють управління активами пенсійних фондів. Вони не мають права:

1) використовувати пенсійні активи пенсійного фонду для за­безпечення виконання будь-яких зобов'язань, які не пов'язані з функціонуванням фонду;

2) здійснювати за рахунок активів пенсійного фонду операції з придбання, набуття внаслідок міни активів, у тому числі цінних паперів, які не можуть бути віднесені до пенсійних активів;

3) від імені пенсійного фонду надавати позику або брати по­зику чи кредит, які підлягають поверненню за рахунок пенсій­них активів фонду;

4) укладати від імені пенсійного фонду угоди купівлі - прода­жу, міни, дарування та інші угоди щодо відчуження пенсійних активів з його пов'язаними особами, з іншими пенсійними або інвестиційними фондами, які знаходяться у неї в управлінні;

5)інвестувати пенсійні активи з порушенням встановлених обмежень;

6) безоплатно відчужувати пенсійні активи.

Особа, що здійснює управління активами пенсійних фондів, несе відповідальність перед фондом всім майном, що належить їй на правах власності. Збитки, завдані учасникам фонду вна­слідок порушень, відшкодовуються за рахунок резервного фон­ду особи, а також іншого майна.

Зберігачем коштів пенсійного фонду може бути банк, який: має ліцензію на здійснення діяльності, не є пов'язаною особою фон­ду, не провадить управління активами створеного ним корпора­тивного пенсійного фонду і не є кредитором адміністратора або осіб, що здійснюють управління активами фонду.

Зберігач надає свої послуги на підставі договору про обслу­говування пенсійного фонду. НПФ може обслуговуватися тільки одним зберігачем. Усі операції з пенсійними активами фонду здійснюються через зберігача. У нього зберігаються активи у формі цінних паперів та документи, що підтверджують право власності на пенсійні активи в інших формах.

Обов'язками зберігача пенсійного фонду є:

1) відкриття та ведення рахунків пенсійного фонду;

2) приймання, передача, облік та забезпечення зберігання цінних паперів та документів;

3) перевірка підрахунку чистої вартості активів пенсійного фонду і чистої вартості одиниці пенсійних внесків, здійсне­ного адміністратором та особою з управління активами фонду;

4) виконання розпорядження адміністратора щодо перераху­вання пенсійних коштів тощо.

Зберігач не може надавати послуги торговця цінними папе­рами (посередника) пенсійному фонду, з яким він уклав договір про обслуговування.

Зберігач не може використовувати активи пенсійного фон­ду, які знаходяться на рахунках, як кредитні ресурси.

При зменшенні протягом року чистої вартості одиниці пен­сійних внесків фонду більш ніж на 20% зберігач повинен повідо­мити про це раду пенсійного фонду, Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку та Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України.

3. Пенсійні виплати

Пенсійні фонди можуть здійснювати такі види пенсійних виплат:

1) пенсія на визначений строк;

2) одноразова пенсійна виплата.

Розміри пенсійних виплат визначаються, виходячи з сум пенсійних коштів, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду, тривалості виплати та формули розрахунку величини пенсії.

Для здійснення пенсійних виплат фондами необхідні такі підстави: досягнення учасником фонду пенсійного віку, визнання його інвалідом, медично підтверджений критичний стан здоров'я, виїзд на проживання за межі України, смерть учасника.

Пенсійний вік, після досягнення якого учасник фонду має право на отримання пенсійної виплати, визначається за його заявою. Він може бути меншим або більшим від того, який надає право на пенсію за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, але не більше ніж на 10 років. Учасник фонду подає адміністратору заяву із зазначенням виду пенсійної виплати не пізніше ніж за два місяці до настання пенсійного віку. Виплата пенсії розпочинається з дня досягнення учасником фонду визначеного віку із здійсненням першої виплати протягом 45 робочих днів.

Пенсійні виплати з фонду провадяться незалежно від отримання виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням або з інших джерел.

Довічні пенсії виплачуються учасникам фондів страховими організаціями. Договір страхування довічної пенсії укладається між учасником фонду та страховою організацією з урахуванням вимог законодавчих актів та пенсійного контракту після настан­ня визначеного пенсійного віку. Учасник подає страховій орга­нізації довідку адміністратора про обсяг належних йому пенсій­них коштів. Кошти можуть бути перераховані до страхової орга­нізації повністю або частково.

Страхова організація розраховує розмір довічної пенсії на основі актуарних розрахунків згідно з сумою, що визначена осо­бою. Адміністратор фонду зобов'язаний перерахувати кошти страховій організації, з якою укладений договір страхування.

Виплата пенсії на визначений строк здійснюється адміні­стратором пенсійного фонду за бажанням учасника. Ця пенсія розраховується, виходячи із строку не менш як десять років від початку здійснення першої виплати.

Для отримання пенсії на визначений строк учасник фонду подає адміністратору заяву. На підставі поданої заяви пенсійні кошти повинні бути перераховані до обраного учасником пен­сійного фонду.

Пенсійна виплата може здійснюватись адміністратором одноразово на вимогу учасника фонду в разі:

1) медично підтвердженого критичного стану здоров'я або на­стання інвалідності учасника фонду;

2) коли сума належних учаснику фонду пенсійних коштів на
дату настання пенсійного віку не досягає мінімального роз­міру суми накопичень, встановлених Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України;

3) виїзду учасника фонду на постійне проживання за межі України.

Пенсійна виплата провадиться одноразово спадкоємцям учасника фонду адміністратором у встановлених законодавством випадках.

Для отримання пенсійної виплати, що здійснюється одноразово, учасники фонду, а у разі смерті учасника — його спадкоємці, подають адміністратору заяву та документи, які підтверджують їхнє право на отримання цієї виплати. Розмір виплати визначається на основі суми коштів, які обліковуються на індивіду­альному пенсійному рахунку учасника фонду на день подання заяви на отримання такої виплати.

Держава гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових прав і законних інтересів учасників недержавного пенсійного забезпечення. Державний нагляд та контроль, у цій сфері здійснюють:

1) за діяльністю недержавних пенсійних фондів, страхових організацій, банківських установ — Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України;

2) за діяльністю осіб, що провадять управління активами пенсійних фондів, та зберігачів — Державна комісія з цінних па­перів та фондового ринку;

3) за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції — Антимонопольний комітет України.

Питання для самоконтролю

1. Який склад активів пенсійного фонду?

2. Як можуть використовуватися пенсійні активи?

3. Які види, умови та строки здійснення пенсійних виплат?

4. Як здійснюється успадкування пенсійних активів?

5. Які органи здійснюють державний нагляд та контроль у сфері недержавного пенсійного забезпечення?

6. 3 яких елементів складається прибуток від інвестування активів пенсійного фонду?

ТЕМА 10. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ

Лекція 1. Вдосконалення соціального страхування

План

1. Проблеми соціального страхування в Україні

2. Нетрадиційні джерела фінансування соціальної сфери

Мета:

окреслити проблеми системи соціального страхування; визначити особливості фінансування соціальної сфери; розглянути шляхи покращення функціонування системи соціального захисту в Україні

Література:

[1], c. 291-296; [20], c.436-439

1. Проблеми соціального страхування в Україні

Вирішення проблем соціального страхування в Україні відбу­вається значно складніше й повільніше порівняно з розвинути­ми країнами. Ринкові трансформації, які розпочалися у 1991 р., на сьогодні ще не завершені, тому соціальна сфера відчуває знач­ний вплив економічної ситуації. Темпи економічного зростан­ня протягом багатьох років були від'ємними і, хоча на сьогодні відзначається певна стабільність виробничих показників, не можна вважати ріст ВВП надійною основою для збільшення роз­міру соціальних виплат.

Великі розміри внесків до державних соціальних фондів не збільшують надходження коштів від підприємств, організацій, що пов'язано з таким негативним явищем, як «тінізація» еконо­міки. Саме через це розміри обов'язкових внесків до Пенсійно­го фонду були зменшені для роботодавців з 55,88% на початку 1992 р. до 31,82%, а починаючи з 1997 р., вони становлять 32%. Частка відрахувань до Пенсійного фонду у ВВП поступово змен­шувалась з 9,2% у 1992 р. до 8,2% у 1995 р. У 1997 р. вона зросла до 11,2%, а нині має стійку тенденцію до зменшення.

В Україні погіршується демографічна ситуація, хоча вона і відповідає загальній тенденції старіння населення, характерній для розвинутих країн. Протягом 1996-2000 рр. частка осіб, що досягли пенсійного віку, зросла з 22,7% до 23,4%. Ця проблема ускладнюється найнижчим рівнем пенсійного віку (для жінок — 55 років і для чоловіків — 60 років). Старіння населення і не­обхідність збільшення обсягу коштів для їх забезпечення при­зводить до зростання пенсійного навантаження на тих, хто пра­цює. Кількість працюючих громадян скорочується внаслідок масового виїзду на роботу за кордон, прихованого безробіття, заняття індивідуальною трудовою діяльністю без офіційної реє­страції.

Система соціального страхування в нашій державі деякою мірою зберігає ще адміністративно-розподільний характер. Вона не завжди ув'язується із соціальною політикою, у зв'язку з чим немає очікуваного ефекту від певних змін. Дії органів законо­давчої та виконавчої влади бувають некоординованими та не­послідовними. Рішення парламенту можуть бути направлені на забезпечення соціальних гарантій, однак без визначення достатніх джерел фінансування прийнятих програм. Кабінет Міністрів України у своїх постановах звужує дію закону шляхом зменшення розмірів страхових виплат. На практиці мають місце диспропорції у формуванні відповідних джерел доходів, незбалансованість загальної величини страхових платежів та розпо­ділу фінансових ресурсів між окремими фондами соціального призначення. Не на високому рівні поставлена правова та еко­номічна відповідальність фондів перед страхувальниками та за­страхованими особами за несвоєчасність страхових виплат, низьку якість медичних послуг тощо. Виявились недоліки при фінансуванні витрат, пов'язаних з виплатами компенсацій у разі страхового випадку.

Доходи страхових фондів на сьогодні формуються в основ­ному за рахунок обов'язкових внесків роботодавців. Поки що незначна участь працюючих громадян у їх формуванні. Підви­щення частки громадян у структурі платників повинно стиму­лювати їх зацікавленість у зниженні ризиків, турботі про здоро­в'я, дозволить включити в коло застрахованих непрацюючих членів сімей.

Наповнення бюджетів страхових фондів залежить як від низь­кого рівня заробітної плати більшості працюючих, так і від хронічної затримки з її виплатою, що відповідно відображається на страхових виплатах.

Уряд досить широко залучає досвід розвинутих держав при вирішенні ряду проблем соціального страхування, що не завж­ди є виправданим. В Україні поки що недостатні власний досвід управління і належні механізми суспільного контролю за діяль­ністю органів, які розпоряджаються коштами соціального стра­хування. Наслідками запровадження зарубіжного досвіду в даній сфері є неефективне адміністрування при невиправданому зро­станні адміністративних витрат. Тому використання апробова­них в інших державах систем соціального страхування необхід­но здійснювати з урахуванням національних особливостей шля­хом проведення серйозних експериментів з ґрунтовним аналізом їх результатів.

Існують проблеми організаційного характеру: відсутні єдині принципи визначення критеріїв надання соціальних пільг, дуб­люються окремі соціальні виплати, відсутня чітка спрямованість соціальних виплат на допомогу сім'ям з низьким рівнем доходів, недостатня узгодженість соціальних виплат з іншими державни­ми витратами тощо. Не вирішено питання узгодженого форму­вання бюджетних видатків та видатків державних соціальних фондів на соціальні виплати на основі використання державних мінімальних соціальних стандартів.

Пенсійне страхування охоплює значну кількість громадян (близько 14,5 млн. чол.), а пенсійна система переобтяжена різни­ми пільгами й виплатами. Через Пенсійний фонд відбувається фінансування, крім пенсій за віком, ще й пенсій за інвалідністю, у разі втрати годувальника, соціальних пенсій. Частина коштів на фінансування зазначених виплат поступає несвоєчасно, що призводить до затримки у виплаті пенсій.

Збільшується кількість громадян, які виходять на пенсію ще до досягнення пенсійного віку через наявність пільгових умов і за вислугу років. Кількість дострокових пенсій за віком збільши­лася удвічі і становить 28% від загальної кількості осіб, що отри­мують таку пенсію.

Соціальне напруження посилює значне число привілейова­них державних пенсіонерів. Виникає невідповідність між роз­мірами страхових внесків службовців середньої ланки, народ­них депутатів та величиною отримуваних ними пенсій, виплата яких відбувається за рахунок зменшення розміру пенсій у інших категорій пенсіонерів. Якщо у світовій практиці допускається розрив між розмірами пенсій у 3-4 рази, то в Україні цей показник досить великий (у 10 і більше разів).

Таким чином, система соціального страхування в України має недоліки і не повною мірою відповідає новим реаліям риті економіки. Вона потребує глибокої трансформації, кардинальної зміни відносин у цій сфері.

2. Нетрадиційні джерела фінансування соціальної сфери

Фінансування соціальної сфери в Україні здійснюється під впливом економічних, організаційних, соціальних чинників із використанням коштів соціального страхування, коштів державного і місцевого бюджетів, а також спеціа­льних фондів.

Важливим питанням формування фінансової бази соціальних програм є створення недержавних пенсійних фондів. Але вони не можуть розв'язати всіх проблем фінансування соціальних заходів. У той час, як соціальне забезпе­чення здійснює перерозподіл доходів у межах єдиної системи державного захисту, приватні послуги залежать від внесків індивідів та ризику втрати здоров'я і працездатності. Одним із найбільших недоліків функціонування недержавних пенсійних фондів може бути низький рівень віддачі вкладених коштів у через високі адміністративні затрати та інвестиційні обмеження.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачає ряд найновіших підходів та положень, зокрема персоніфікацію обліку пенсійних рахунків, визначення розмірів пенсій на основі середнього заробітку за весь період трудового стажу, заохочення до відкладання терміну виходу на пенсію, збільшення тривалості трудового стажу для одержання пенсій, зарахування до трудового стажу місяців, за які сплачувалися внески, покладення відповідальності за фінансу­вання соціальної допомоги на державний бюджет тощо.

Перехід до ринкових відносин покликав до життя нові нетрадиційні для нашої держави, джерела фінансування соціальної сфери. Це різноманітні благодійні та близькі до них за призначенням соціальні фонди. Роль цих джерел у задоволенні соціальних потреб зростатиме, тому що ринок неминуче породжує соціальну диференціацію громадян, внаслідок чого утворюється значна за чисельністю група людей, які не забезпечуються ні державними структурами, ні підприємствами та організаціями. Реальна фінансова допомога для таких категорій громадян може надходити тільки в порядку благодійності або шляхом збору та перерозподілу коштів інших со­ціальних груп.

Спеціальні цільові фонди — це особлива форма організації фінансів, яка характеризується добровільністю об'єднання коштів різних суб'єктів господарювання та населення для реалізації конкретних цілей і програм у галузі економічного розвитку та розв'язання соціальних проблем.

Джерела надходження коштів до цільових фондів і напрямки їх витрачання специфічні і залежать від характеру та мети їх створення. Проте можна виділити властиву цим коштам закономірність, яка полягає у перева­жній частці надходжень від підприємств і організацій, установ та окремих громадян на основі спонсорства. Витрати ж фондів не переслідують мети до­бування прибутку, хоч у цілому вони можуть і супроводжуватись одержанням доходу.

За статутною діяльністю цільові фонди не мають фінансових зобов'язань перед державним бюджетом, у тому числі вони звільнені від спла­ти податків, державних та митних стягнень (мита).

Благодійний фонд — це особлива форма організації фінансових відносин, яка характеризується виключно добровільними надходженнями коштів для створення фондів і використанням наявних коштів на благодійні цілі.

Благодійні фонди, як правило, функціонують на правах юридичної особи і є самоврядними суб'єктами.

Приклад.

У Донецькій області на 1.01.2001 р. було зареєстровано 136 благодійних фондів. Деякі з них носять імена своїх створювачів, вже кілька років існує благодійний обласний фонд імені Євгена Щербаня.

Діють також фонди Донецької області, як «Донецький фонд соціального захисту та милосердя», «Донбас - милосердя», «Хесед Цдака (милосердя, допомога потребуючим)», «Доброта», «Забота», «Захист та сприяння» тощо.

У Харківській області протягом 2003 року було зареєстровано понад 60 благодійних організацій.

Це самоврядні органи громадськості, метою створення яких виступає благодійна діяльність, що здійснюється передусім відносно хворих та громадян пенсійного віку.

Кошти цих фондів створюються за рахунок:

1) добровільних внесків, дарунків, відрахувань громадських організацій, творчих спілок, колективів підприємств, установ, окремих громадян;

2) прибутку, одержаного від виробничо-господарської діяльності організацій та підприємств, створюваних фондами;

3) надходжень від закордонних фондів та окремих осіб;

4) доходів від заходів, що проводяться на користь фонду, лотерей, платних послуг, видавничої та іншої діяльності (телемости, телемарафони).

Напрями витрачання грошових коштів, що надходять у благодійні фонди, визначаються правлінням фонду або пленумом представників засновників і фіксуються в кошторисі доходів та витрат. Витрачання коштів визначається цілями створення фонду, які конкретизують статутні завдання фонду. Головною надзвичайною рисою є витрачання коштів на безоплатній основі з благодійною спрямованістю.

В Україні благодійні фонди тільки починають розвиватися, а в інших державах їх кількість істотно більша. У США існує понад 50 тисяч рі­зних благодійних фондів. Вони носять імена своїх засновників: фонд Рокфеллера, фонд Карнегі та ін. Кошти, направлені підприємцями у ці фонди, звільнюються від оподаткування

Питання для самоконтролю

1. Які існують проблеми соціального страхування в Україні в умо­вах трансформаційних перетворень?

2. Які види державного обов'язкового соціального страхування вже запроваджено?

3. Які особливості реформованої пенсійної системи України?

4. Які напрями подальшого удосконалення пенсійного страхуван­ня?

5. Які проблеми та напрями удосконалення соціального страхуван­ня з тимчасової втрати працездатності?

6.Що необхідно змінити в системі соціального страхування від нещасного випадку на виробництві?

7. Які існують заходи щодо покращення соціального страхування на випадок безробіття?

8. Що стримує запровадження медичного страхування?

9. Чи є досконалою організаційна структура системи соціального страхування?

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Асистанс — договір страхування на випадок раптового захворювання, тілесних пошкоджень внаслідок нещасного випадку, а також смерті під час перебування за кордоном.

Безробіття - втрата працездатною особою працездатного віку роботи з об'єктивних чи суб'єктивних причин, яка призвела до втрати заробітної плати або інших, передбачених законом доходів.

Державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.

Державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державне соціальне страхування на випадок безробіття - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Загальний трудовий стаж - це загальна тривалість трудової або іншої суспільно-корисної діяльності та інших періодів, визначених в законодавстві, незалежно від перерв.

Застрахована особа - найманий працівник, а також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

Інвалідність - це стійкий розлад функцій організму, зумовлений захворюванням, наслідком травм або вродженим дефектом, який призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.

Індекс вартості життя - індекс роздрібних цін спеціального набору товарів і послуг, що входить до бюджету середнього споживача (споживчий кошик) і становить його прожитковий мінімум (використовується світовою практикою).

Індекс людського розвитку - це індекс розвитку людського потенціалу, який використовують для визначення рівня життя в різних країнах.

Кошик споживача - вартість стандартного набору товарів та послуг масового вживання середнього споживача в конкретній країні в певний час.

Малозабезпеченість - це неспроможність особи чи сім'ї з огляду на об'єктивні чинники забезпечити середньомісячний сукупний дохід на рівні прожиткового мінімуму.

Матеріальна допомога - є формою соціальних послуг, яка надається особам, що перебувають у складній життєвій ситуації, у вигляді грошової або натуральної допомоги: продуктів харчування, засобів санітарії і особистої гігієни, засобів догляду за дітьми, одягу, взуття та інших предметів першої необхідності, палива, а також технічних і допоміжних засобів реабілітації.

Медичне страхування - передбачає страхування на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини, у тому числі: у зв'язку з хворобою та нещасним випадком.

Міністерство праці та соціальної політики України - головний орган у системі органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати, нормування праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування, трудової міграції, соціально-трудових відносин, трудової міграції.

Найманий працівник - фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи.

Недержавне пенсійне забезпечення - це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Обмеження життєдіяльності - це повна або часткова втрата здатності обслуговувати себе, самостійно пересуватись, орієнтуватись, спілкуватись, контролювати свою поведінку, вчитись, займатись трудовою діяльністю.

Об'єкт загальнообов'язкового державного соціального страхування - страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Пенсійний контракт - є договором між пенсійним фондом та його вкладником, який укладається від імені пенсійного фонду його адміністратором та згідно з яким здійснюється недержавне пенсійне забезпечення учасника або декількох учасників фонду за рахунок пенсійних внесків такого вкладника.

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Професійне захворювання - захворювання, яке виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлене дією на організм виключно або переважно факторів виробництва, характерних для конкретної професії.

Рівень і якість життя - інтегровані показники соціально-економічного розвитку країн.

Рівень життя населення - міра задоволення матеріальних, духовних та соціальних потреб людей.

Роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); власник розташованих в Україні іноземних підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників.

Спеціальний трудовий стаж - це тривалість роботи у певних галузях народного господарства, у певних умовах праці, у визначених місцевостях чи природнокліматичних умовах, за професіями, посадами, а також деяких видів суспільно-корисної діяльності.

Страхові внески - відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

Страхові пенсії - це щомісячні грошові виплати в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, передбачених законом.

Страховий випадок - подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг.

Страховими виплатами - є грошові суми, які Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, за настання страхового випадку.

Страховий ризик - це обставина, внаслідок якої застрахована особа або члени її сім'ї можуть втратити тимчасово засоби існування та потребувати матеріального забезпечення або надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

Страховий стаж - це період (сума періодів), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, і сплачує або за неї сплачуються страхові внески до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в порядку, встановленому законодавством.

Страхування від нещасного випадку - є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Середньомісячний сукупний дохід сім'ї - це обчислений у середньому за місяць дохід усіх членів сім'ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги.

Соціальна допомога - гарантовані, врегульовані нормами права разові або періодичні виплати соціально-аліментарного характеру чи набір товарів і послуг, що надаються з метою матеріальної підтримки громадян, які в силу певних соціальних випадків, передбачених законом, потребують такої допомоги.

Соціальні норми і нормативи - показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

Соціальні послуги - комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги (далі - особи, що потребують соціальних послуг), з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Соціальний ризик - це імовірність погіршення матеріального становища в результаті втрати тимчасово або назавжди заробітку або трудового доходу з об'єктивних соціально значущих причин, а також у зв'язку з додатковими витратами по утриманню дітей та інших членів сім'ї, що потребують допомоги, по задоволенню потреб у медичних і соціальних послугах.

Соціальне страхування - це форма соціального захисту населення, система заходів щодо матеріального забезпечення та соціального обслуговування в старості, на випадок тимчасової або постійної втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття та в інших випадках, передбачених законодавством.

Соціальні фонди - це термін, який відображає їх цільове призначення: реалізація соціальних завдань, тобто фінансування соціальних виплат, послуг та пільг.

Суб'єкти загальнообов'язкового державного соціального страхування - застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники і страховики.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Безугла В. О., Загірняк Д. М., Шаповал Л. П. Соціальне страхування. Навч. Посіб. / В. О. Безугла, Д. М. Загірняк, Л. П. Шаповал - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 208 с.

2. Внукова Н.М. Соціальне страхування: Навч. Посібник / Н.М. Внукова, Н.В. Кузьминчук – К.: Кондор, 2006. – 412 с.

3. Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі обов’язкового державного пенсійного страхування: Постанова КМУ від 04.06.1998 р. №794

4. Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затверджений постановою КМУ від 26.09.2001 р.№1266

5. Порядок оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності в результаті захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації, затверджений постановою КМУ від 06.05.2001 р. №439

6. Про державну допомогу сім’ям з дітьми: Закон від 22.03.2001 р. №2334-ІІІ

7. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Закон від 09.07.2003 р. №1058–ІV

8. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: ЗУ від 02.03.2000 р. № 1533–ІІІ

9. Про зайнятість населення: Закон від 01.03.91 р. № 803-ХІІ

10. Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи в Україні: Закон від 8.07.2011 р. № 3668-VI

11. Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування: Закон від 26.06.1997 р. №400/97–ВР

12. Про збір та облік єдиного внеску на ЗДСС: Закон від 8.07.2010 р. № 2464-VІ

13. Про ЗДСС від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності: Закон від 23.09.1999 р. № 1105–ХІІ

14. Про ЗДСС у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням: Закон від 18.01.2001 р. № 2240-III.

15. Про недержав­не пенсійне забезпечення: Закон від 09.07.2003 № 1057-IV

16. Про пенсійне забезпечення: Закон від 05.11.1991 р. № 1788-XII

17. Про Пенсійний фонд України: Положення від 06.04.2011 р. № 384/2011

18. Про розміри внесків на деякі види ЗДСС: Закон від 11.01.2001 р. № 2213-III.

19. Про страхові тарифи на ЗДСС від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності: Закон від 22.02.2001 р. №2272—ІІІ.

20. Юрій С.І. Соціальне страхування: Підручник/ С.І. Юрій – К.: Кондор. – 2004.

Дата добавления: 2014-01-07