Четверта всесвітня конференція ООН зі становища жінок

(вересень, 1995 р., Пекін).

На конференції були прийняті фундаментальні історичні документи – Декларація і Платформа дій, в яких чітко викладена стратегічна програма утвердження ґендерної рівності.

Пекінська Платформа дій

1) концептуально розглянула розширення прав і можливостей жінок у контексті забезпечення рівноправності між жінками і чоловіками;

2) конкретизувала дії урядів і громадських структур щодо рівноправності;

3) ввела поняття ґендерної рівності.

У Платформі Дій визначено 12 стратегічних напрямків, а саме: жінки і злиденність; освіта і професійна підготовка жінок; жінки та охорона здоров'я; насильство щодо жінок; жінки і збройні конфлікти; жінки й економіка; участь жінок у роботі директивних органів і в процесі прийняття рішень; інституційні механізми поліпшення становища жінок; права жінок; жінки і засоби масової інформації; жінки і навколишнє середовище; дівчата – діти.

Четверта Всесвітня конференція 1995 р. підкреслила, що з метою забезпечення ефективного здійснення Платформи дій і розширення діяльності, спрямованої на забезпечення рівності між жінками і чоловіками на регіональному, національному та міжнародному ріннях уряди, система ООН та інші відповідні організації повинні сприяти активній і реальній політиці включення ґендерного питання до основної діяльності.

Пекінська Платформа дій відкрила нові перспективи – переключення інституційних механізмів з боротьби за поліпшення становища жінок на забезпечення ґендерної рівності, тобто на діяльність в інтересах як жінок, так і чоловіків.

Подальшим етапом у розробці програми конкретних дій в області ґендерної рівноправності стала 23-я спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН «Жінки в 2000 році, рівність між чоловіками й жінками, розвиток і мир в XXI столітті» (Нью-Йорк, 2000). Уряди, що брали участь у цій сесії, підтвердили свою прихильність цілям і завданням, викладеним у Пекінській Декларації. Серед подальших заходів у напрямку ґендерної рівності особливе значення має рекомендація переглянути законодавство на національному рівні з метою заборони й ліквідації всіх форм, дискримінації відносно жінок і дівчаток. Підкреслено необхідність проведення ефективної політики у напрямку вирівнювання ґендерних ролей у вихованні дітей і домашній роботі. Були зазначені три перших кроки в процесі вироблення ґендерно-чутливої соціально-економічної політики: діалог, інформація й ґендерні бюджети. Діалог і партнерство між урядами, громадськими організаціями й експертами – умова, що лежить в основі всього цього процесу. Як конкретні заходи запропоновано розробити механізми обліку неоплачуваної роботи й індикатори спостереження за наслідками здійснення ґендерної політики (доходи й зарплата, використання часу, офіційний і неофіційний ринок), моніторинг ґендерних бюджетів.

В урочисто прийнятій у вересні 2000 р. Генеральною Асамблеєю ООН Декларації Тисячоріччя ґендерна рівність поставлена на третє місце серед восьми найважливіших цілей світового співтовариства. У Декларації зазначено, що досягнення ґендерної рівності, включаючи розширення прав і можливостей жінок, має важливе значення для викорінювання вбогості, голоду й хвороб і досягнення справді стійкого розвитку.

Декларація тисячоліття ГА ООН (08.09.2000 р.) прийнята на Самміті Тисячоліття. У ній визначено ключові цілі та завдання розвитку до 2015 р., які стали відомими як Цілі Розвитку Тисячоліття:

Цілі Розвитку Тисячоліття ООН: викоренити крайню бідність та голод; досягти загального рівня початкової освіти; сприяти ґендерній рівності та надати більше повноважень жінкам; зменшити дитячу смертність; покращити стан здоров'я матерів; побороти ВІЛ/СНІД, малярію та інші небезпечні інфекційні хвороби; забезпечити сталий розвиток довкілля; розвивати глобальне партнерство заради гармонійного людського розвитку.

Декларація Тисячоліття визначила рівність чоловіків і жінок як фундаментальні цінності для міжнародних відносин у XXI ст.

На 49-й сесії Комісії зі становища жінок ООН, що відбулася 28 лютого - 11 березня 2005 р., у рік тридцятиріччя Першої Всесвітньої конференції зі становища жінок у Мехіко й десятиліття Пекінської конференції, була дана оцінка прогресу, досягнутого окремими країнами по реалізації цілей, сформульованих у Платформі дій і в рішеннях 23-ї спеціальної сесії ООН. У представленій на 49-ю сесію підсумковій доповіді не тільки відзначалися успіхи окремих країн на шляху до ґендерної рівності, але й аналізувалися прояви, дискримінації, що зберігаються, й пропонуються подальші заходи для їхньої ліквідації.

Серед досягнень, відзначених у доповіді, – зміни на рівні законодавства, політичні й інституціональні реформи, поліпшення розуміння питань ґендерної рівності з боку урядів і громадськості. Міжнародні документи й узяті відповідно до них окремими країнами зобов'язання по досягненню ґендерної рівності сприяли формуванню національних планів і стратегій, а також національних механізмів, що впроваджують ґендерний підхід і контролюють його реалізацію.

При розгляді впливу процесів глобалізації на становище й права жінок була підкреслена їхня двояка роль.

Позитивний вплив веде до більш широкої участі жінок у суспільному житті, включаючи економіку, законодавчу й виконавчу владу, судовий апарат; забезпечує більші можливості одержання освіти жінками в різних регіонах світу; зростаюче партнерство жінок і чоловіків у рішенні проблем жінок і дітей; поширення ґендерної освіти через нові комунікаційні технології; ріст числа жіночих організацій на національному й міжнародному рівнях.

До негативних наслідків відносяться: ріст зубожіння жінок, особливо в сільських районах; ослаблення їхньої соціальної захищеності й обмеження можливостей користуватися послугами; ріст насильства відносно жінок і дівчаток, особливо під час військових конфліктів; ростуть міжнародні масштаби торгівлі жінками.

Поряд з ООН велика увага проблемам ґендерної рівності приділяє в останні десятиліття Європейський Союз.

Починаючи з 1957 р. (ст. 119 Римського договору), ЄС виступає за рівні права й можливості для жінок, вважаючи їхню повноправну участь в економічному, соціальному й політичному житті наріжним каменем демократичного розвитку Європи. Регулярно прийняті ЄС Директиви із проблем ґендерної рівності дуже впливають на становище жінок у країнах-членах, формулюючи програму доступних для них прав і стандартів у різних областях життя. Іноді Директиви й інші документи ЄС не визнаються відразу всіма його членами. Так було, наприклад, з Європейською Соціальною Хартією (1961 р.) й частково переглянутою у 1996 р., що з запізненням прийняла Великобританія лише після приходу до влади лейбористів у 1997 р., оскільки консервативні уряди завзято відмовлялися її підписувати.

Європейська Соціальна Хартія 1961 р. проголосила здійснення соціальних прав без будь-якої дискримінації, зокрема за ознакою статі (преамбула). Перераховані в ній права відносяться, за винятком певних обставин, і до чоловіків і до жінок, зокрема право заробляти собі на життя вільно обраною працею, що має на увазі заборону всіх форм дискримінації в праці; право на рівну оплату за рівну працю.

Спеціально до жінок, що беруть участь у найманій праці, відносяться: заборона звільнення жінки у період її відсутності на роботі у зв'язку з відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами (п. 2, ст. 8);

право матерів, що годують своїх грудних дітей, мати достатні для цього перерви в роботі (п. 3, ст. 8); право матерів і дітей на соціальний, правовий та економічний захист (ст. 16).

Переглянута Соціальна Хартія 1996 р. гарантує ті ж права, що документ 1961 р., лише доповнюючи їх і вносячи деякі зміни. Зокрема, у ній проголошене право працівника на захист своєї гідності під час роботи (ст. 26), а також право працівників із сімейними обов'язками на рівні можливості й на рівне відношення (ст. 27).

З 1986 р. регулярно організуються європейські конференції міністрів з питань рівноправності між жінками й чоловіками (Страсбург, 1986; Відень, 1989; Рим, 1993; Стамбул, 1997). На Стамбульській зустрічі міністрів була прийнята «Декларація про рівність між жінками й чоловіками як головного критерію демократії». Досягнення ґендерної рівності оцінюється в документі як «невід'ємна частина процесу, що веде до справжньої демократії». Із цією метою міністри розробили пропозиції для різних структур Європейського Союзу й спеціальні стратегії дій для національних урядів. Були підготовлені рекомендації також для різних суспільно-політичних організацій – політичних партій, профспілок, організацій підприємців, ЗМІ, жіночих об'єднань.

В основі сучасної політики Європейського Союзу по ліквідації дискримінації жінок у всіх областях суспільно-політичного життя лежить комплексний ґендерний підхід (КГП), – стратегія, що почала поширюватися у світі відразу після Міжнародної жіночої конференції в Найробі (1985) і була чітко сформульована у Пекіні в 1995 р.

Мета комплексного ґендерного підходу (КГП): інтегрувати ґендерний вимір в усі політичні рішення й програми ще до їхнього прийняття для того, щоб воно обов'язково було прийнято до уваги.

Амстердамський договір 1997 р. поставив за обов'язок всім державам – членам ЄС використовувати комплексний ґендерний підхід. Документ проголошує, що «просування рівності між чоловіками й жінками – завдання Європейського Співтовариства» (Ст. 2). «У всій своїй діяльності Співтовариство буде мати на меті ліквідувати всі форми нерівності між жінками й чоловіками» (Ст. 3).

Подальшим кроком у розробці комплексного ґендерного підходу з'явилося прийняття Радою Європи у грудні 2000 р. 5-ї програми дій по поширенню ґендерної рівності у Співтоваристві, розрахованої на 2001-2005 рр. У ній деталізується комплексний ґендерний підхід і створюються механізми для його реалізації. Щорічні доповіді про рівні можливості для жінок і чоловіків у ЄС публікує Європейська комісія.

В унісон з іншими керівними органами ЄС будує свою ґендерну політику Європейський парламент, розглядаючи її як один із пріоритетних напрямків своєї діяльності. Методологічний підхід Європарламенту заснований на мобілізації всіх зацікавлених діючих осіб на більш широкому консенсусі й строгому контролі із застосуванням комплексного ґендерного підходу. У документах Європарламенту підкреслюється роль держави і його структур, у тому числі законодавчих органів, у реалізації програм, виданні законів, виділенні фінансових коштів і адміністративних ресурсів для рішення проблеми ґендерної рівності у країнах – членах ЄС. Важливе значення надається збору статистичних даних, моніторингу проведеної ґендерної політики, для чого розробляється система індикаторів ґендерної рівності.

У світлі розширення повноважень Європарламенту протягом останніх років, додання йому законодавчих функцій, здійснюваних поряд з Комісією й Радою міністрів ЄС, зростають і його можливості поширення політики ґендерної рівності, у тому числі й нещодавно приєднаних до ЄС країнах. Жінки-депутати грають більш ініціативну роль у Європарламенті у виробленні критеріїв реальної оцінки становища жінок і створенні законодавчих і організаційних механізмів для ліквідації ґендерної нерівності.

Дата добавления: 2014-01-07