Ґендерний компонент у громадсько-політичній сфері

Гальмівні чинники у впровадженні ґендерної політики в Україні

1. Сама концепція ґендерної рівності історично виникла пізніше, і її історичним підґрунтям стала така соціальна реальність, яка вимагала ряд критеріїв поліпшення становища перш за все чоловіків. Це стосується питань батьківських прав, охорони здоров’я, демографічних проблем тощо. У такому контексті ґендерний баланс сприймається і міг би бути забезпечений, а питання рівності вирішені.

2. Ситуація, коли ґендерна політика асоціювалася лише з іншим трактуванням «жіночого питання», викликає несприйняття нового підходу, його теоретичного обґрунтування та практичного втілення.

3. Ускладнює просування принципів ґендерної рівності, – натяк на її «привнесеність», «інородність», «штучність». Але пошук свого національно особливого не повинен і не може спростовувати загальнолюдські демократичні цінності. З одного боку, національно особливе завжди присутнє в загальноцивілізаційному, з іншого – світові цивілізаційні процеси визначають і шлях прогресу для кожної окремої нації чи країни.

Незважаючи на свою загальність, принцип рівних прав як основна умова демократії потребує своєї конкретизації завжди, коли це стосується тієї чи іншої країни.

Боротьба за ґендерну рівність у сфері громадсько-політичного життя має досить давню історію і спочатку проявлялася у вимогах надання жінкам права голосу на виборах. На сьогодні у більшості країн світу жінки це право вибороли.

В Україні рівні можливості щодо участі у політичному житті як для жінок, так і чоловіків забезпечені Конституцією України (Додаток В, ст. 36). Проте поки що рівень представництва жінок у керівництві органів державної влади та політичних партій залишається низьким.

Недостатньо високою в багатьох країнах, у тому числі і в Україні, є й політична активність жінок щодо захисту своїх соціальних прав, зацікавленості політикою в цілому. Жінки помітно рідше, ніж чоловіки визнають важливість для них політики як сфери життєдіяльності.

Значне відсторонення жінки від системи влади сьогодні є логічним результатом попереднього розвитку суспільства. Традиційно розглядалися як суто чоловіча державна діяльність та жіноча – сфера приватного життя. За радянських часів при абсолютизації ролі і значення державних форм: власності, влади, ідеології, державно організованої й державно дозованої культури, приватне життя було знецінене, відсунуте на другорядний план.

Останні вибори до Верховної Ради України показали, що й зараз наявна ситуація, коли політичні партії та державні структури перешкоджають участі жінок у загальнополітичному житті, їх не розглядають як рівноправних партнерів у майбутньому депутатському корпусі. Партії не готові до ґендерного паритету.

За двадцять років української незалежності на найвищому рівні законодавчої влади, тобто депутатками Верховної Ради України всіх шести скликань стали 163 жінки. Натомість кількість їхніх колег-чоловіків досягла за цей час майже 2,5 тис. осіб. У відсотковому виразі жіноче представництво Верховної Ради коливалось від 3% до 8% у різні роки каденції. Відповідно по роках ця картина виглядає так:

І скликання ВР: у 1990 році обрано 13 жінок-депутаток (3,0%);

ІІ скликання ВР: у 1994 році обрано 19 жінок-депутаток (5,7%);

ІІІ скликання ВР: у 1998 році обрано 35 жінок-депутаток (8,1%);

ІV скликання ВР: у 2002 році обрано 23 жінок-депутаток (5,1%);

V скликання ВР: у 2006 році обрано 36 жінок-депутаток (8,0%);

VІ скликання ВР: у 2007 році обрано 37 жінок-депутаток (8,2%).

За показником представництва жінок в українському парламенті Україна посідає 113-е місце у світі, поступившись навіть Єгипту, Туреччині, Білорусі, Узбекистану, Киргизстану тощо. Середній світовий показник представництва жінок у парламентах дорівнює 13,9%.

Відсутність реальних механізмів та процедур, які б забезпечили рівне представництво чоловіків та жінок у законодавчих органах, призвели до патріархатного складу сучасної Верховної Ради. Як стверджують дослідниці Л. Кобелянська і Т. Мельник, чоловіки у парламенті ніколи не обговорюють питання нерівного представництва жінок і чоловіків.

Згідно з рекомендаціями Комісії ООН щодо поліпшення становища жінок (1990 р.) 30-відсоткове представництво жінок у парламенті вважається «критичною масою» та розглядається як мінімальна частка посад директивного характеру, що займають жінки на національному рівні. Таке кількісне представництво у політичних колах дозволяє жінкам впливати на політику.

Представництво жінок в органах державної влади є одним з індикаторів демократичності суспільства. Маючи однаковий з чоловіками рівень професіоналізму, жінки «зупиняються» у кар’єрному рості частіше на рівні виконавців або, у кращому випадку, стають заступниками. Крім того, як свідчить статистика, в апаратах центральних органів виконавчої влади України більшість працівників становлять жінки. Однак серед керівників усіх рівнів влади їх кількість незначна.

Зниження представництва жінок в органах влади неминуче призводить до зниження їх впливу на прийняття важливих рішень. А це є одним з найбільш очевидних аспектів втрати позитивного впливу на підвищення соціального статусу жінки. Адже з більш широкою участю компетентних, освічених жінок у владних структурах стає можливим не лише порушувати життєво важливі для жінок питання, наприклад проблеми насильства, але й загалом посилити їхній вплив на зміну свого соціального статусу.

Жінки в Україні є сторонніми наглядачами, вони на узбіччі політичного життя і дуже часто страждають від незважених рішень, які приймаються більшістю чоловіків. Тому одним з можливих механізмів забезпечення ґендерної рівності є застосування квотування для жінок у представницьких органах влади.

Квота – 1) тимчасовий спеціальний засіб, який може бути використаний для викорінення фактичної нерівності та ліквідований при досягненні необхідної рівності; 2) допустима величина (частка, міра, норма, відсоток), встановлена законодавчо чи в межах угоди для кожного з її учасників.

У політичній сфері термін «квота» використовується у розумінні виборчої квоти, що означає кількість (мінімум) голосів, необхідних за пропорційної виборчої системи для обрання депутата до представницького органу влади.

Квотування представництва жінок у владних структурах – тимчасовий спеціальний захід, який може бути використаний для усунення фактичної нерівності та повинен бути скасований при досягненні такої рівності.

Послідовно дотримуючись принципу ґендерної рівноваги, доречно було б говорити про ґендерні квоти, а не квоти для жінок. Проте такі новації, як ґендерні квоти мають спочатку увійти у суспільну свідомість, стати елементом загальної культури суспільних відносин. Це поняття, як і інші, що входять до ґендерної ідеології, неоднозначно сприймається у сучасному суспільстві.

Дискусії щодо введення квот в Україні ведуться вже більше десяти років. Часто звучать побоювання, що квотування «принижує» жінку, підкреслює «другорядність» її соціального статусу. Проте досвід запровадження квот у багатьох країнах демонструє зворотнє. Так, шведки, француженки, датчанки, литовки, норвежки, канадки, скориставшись з квотування, змогли вирішити соціальні проблеми не лише жінок, а загалом суспільства. Бо не може бути соціальних проблем суто жіночих чи чоловічих.

Щоб забезпечити відповідне представництво у парламенті, необхідно законодавчо визначити квоти, які були б перехідним механізмом для закладення основ більш широкого представництва жінок. Такі квоти діють у багатьох країнах: наприклад, в Італії жінки повинні становити близько 50% у бюлетенях пропорційного представництва (за партійним списком), в Аргентині – 30%, у Бразилії – 20%. Причому в Аргентині діє додаткове положення, згідно з яким жінки повинні займати «виграшні» позиції, а не в кінці партійного списку. Застосування системи пропорційного представництва при виборах до Європарламенту дає можливість обрання жінок до складу його депутатів.

У більшості країн Європи роль жінок у державно-політичному житті суспільства значно зростає. Так, у парламентах Швеції та Данії жінки становлять відповідно 44 і 40%. Це сприяло тому, що 70% у законотворчих процесах цих країн відведено проблемам удосконалення соціальної сфери.

За результатами соціологічних опитувань 27 % жінок та 19 % чоловіків вважають, що серед народних депутатів України частка жінок незначна через те, що виборці рідко підтримують їх на виборах, вважаючи їх менш здатними керувати державою, ніж чоловіки. На думку більшості жінок, політичні партії неохоче висувають жінок-кандидатів до складу Верховної Ради, а також, що їм бракує грошей для передвиборної компанії.

На сьогодні в Україні представництво жінок у владних структурах різного рівня явно не відповідає їхній кількості, ролі у суспільстві, інтелектуальному і творчому потенціалу. Без сумніву, домінуючій чоловічій еліті не вдалося створити стійку та збалансовану політичну і державну систему влади, спроможну функціонувати на оновленій основі, підтримуючи здорове демократичне суспільство, яке б спиралося на загальнолюдські цінності. Відсторонення жінок як від влади, так і власності – одна із серйозних помилок чоловічої більшості.

Щодо міжнародного досвіду, то, наприклад, у Швеції, існують «м’які квоти», які є обов’язковими для конкурсів на керівні посади не тільки у політичних структурах, а й в економічних. «М’які квоти» – це обов’язкова участь у конкурсі на одне місце представників обох статей. В Україні квоти відсутні, але існують упередження, що жінки менш, ніж чоловіки, здатні керувати державою і тому їх менш підтримують. З таким твердженням погоджуються 28 % жінок та 27 % чоловіків (За даними Південноукраїнського центру ґендерних досліджень). Більшість респондентів, як чоловіків, так і жінок, вважає, що жінки України можуть займати найвищі посади на державному, політичному та громадському рівнях. Жінки більш впевнені у жіночому потенціалі, ніж чоловіки; вважають, що саме жінки-політики краще розуміються на проблемах жіноцтва і, відповідно, у найкращий спосіб здатні сприяти їх вирішенню. Але жінки помітно рідше, ніж чоловіки, вважають політику важливою для себе сферою життєдіяльності, однак переважна більшість із них переконана, що жінкам задля покращення свого становища в суспільстві потрібно активізувати власні зусилля. Більшість жінок вважає, що їхнє преставництво в органах влади повинно бути збільшене.

Ґендерні стереотипи стосовно сприйняття жінок-політиків є неоднозначними. Порівнюючи якості жінок та чоловіків-політиків, респонденти частіше приписують жінкам-політикам, ніж чоловікам, такі позитивні риси, як здатність розуміти проблеми інших людей, відстоювати інтереси соціально незахищених груп, чесність, і рідше – деякі негативні риси (схильність до конфліктів, політичного екстремізму). Це може сприяти поступовій зміні поширених уявлень про «меншовартість» жінок як політичних діячів.

Питання для самоконтролю

1. Поясніть значення понять: «ґендерна політика», «ґендерний індекс людського розвитку», «ґендерні квоти».

2. Визначте основні напрямки та соціальні основи ґендерної політики в Україні.

3. Які ви знаєте основні принципи ґендерної політики, які формують сучасну ідеологію рівності?

4. В чому полягає суть комплексного підходу до вирішення проблем ґендерної рівності в Україні?

5. Які органи, установи та організації, наділені відповідними повноваженнями, включає механізм забезпечення рівних прав та можливосей жінок і чоловіків в Україні?

6. Чому представництво жінок в органах державної влади вважається одним із індикаторів демократичності суспільства?

7. Чому жінки в Україні опинилися на узбіччі політичного життя і дуже часто страждають від незважених рішень у владних структурах, які приймаються більшістю чоловіків?

7. Які чинники гальмують впровадження ґендерної політики в Україні?

Дата добавления: 2014-01-07