Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у соціально-економічній сфері: реалії і перспективи

У багатьох міжнародних документах проголошується рівність громадян у будь–якій сфері життя, у тому числі економічній та сфері зайнятості, незалежно від віку, статі, кольору шкіри. Тобто основним принципом формування таких документів є принцип егалітаризму, при якому всі визнаються рівними і наділяються рівними правами. Права працюючих громадян, у тому числі і жінок, захищаються низкою документів, які визнають основні стандарти щодо прав людини зокрема у сфері зайнятості: Міжнародним пактом про соціальні, економічні та культурні права (ст. 2 проголошує рівність прав незалежно від статі; ст. 3 зобов’язує держави–учасниці забезпечити рівне для чоловіків і жінок право користування всіма економічними, соціальними і культурними правами, передбаченими в цьому Пакті; ст. 6 гарантує визнання права на працю, яку людина вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зробить належні кроки до забезпечення цього права; ст. 7 гарантує справедливі та сприятливі умови праці, а також справедливу зарплату і рівну винагороду за працю рівної цінності без будь–якої різниці, зокрема, жінкам повинні гарантуватись умови праці не гірші від тих, якими користуються чоловіки, з рівною платою за рівну працю; задовільне існування для них самих та їхніх сімей; умови роботи, що відповідають вимогам безпеки та гігієни; однакову для всіх можливість просування в роботі на відповідний вищий рівень виключно на підставі трудового стажу і кваліфікації; відпочинок, дозвілля і розумне обмеження робочого часу та оплачувану періодичну відпустку, так само як і винагороду за святкові дні; ст. 9 – право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування). Документи та конвенції ООН, зокрема Загальна декларація прав людини (ст. 17, 23, 24), Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (ст. 3, 10, 11, 13, 14); конвенції Міжнародної організації праці; Європейська соціальна хартія, Декларації про загальні принципи та права у сфері праці та інші визнають основні стандарти щодо прав людини, зокрема, у сфері зайнятості.

Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (2005) передбачає забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у соціально-економічній сфері. Ст. 17. «Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у праці та одержанні винагороди за неї» гласить:

Жінкам і чоловікам забезпечуються рівні права та можливості у працевлаштуванні, просуванні по роботі, підвищенні кваліфікації та перепідготовці.

Роботодавець зобов'язаний:

- створювати умови праці, які дозволяли б жінкам і чоловікам здійснювати трудову діяльність на рівній основі;

- забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов'язками;

- здійснювати рівну оплату праці жінок і чоловіків при однаковій кваліфікації та однакових умовах праці;

- вживати заходів щодо створення безпечних для життя і здоров'я умов праці;

- вживати заходів щодо унеможливлення випадків сексуальних домагань.

Роботодавцям забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати різні вимоги, даючи перевагу одній із статей, вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, відомості про їхнє особисте життя, плани щодо народження дітей.

Роботодавці можуть здійснювати позитивні дії, спрямовані на досягнення збалансованого співвідношення жінок і чоловіків у різних сферах трудової діяльності, а також серед різних категорій працівників.

Ст. 18. «Забезпечення рівних можливостей під час укладання колективних договорів та угод» передбачає:

У разі колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин (генеральна угода, регіональні та галузеві угоди, колективні договори) угоди (договори) мають включати положення, що забезпечують рівні права та можливості жінок і чоловіків, із зазначенням строків реалізації відповідних положень.

При цьому колективні угоди (договори) мають передбачати:

- покладання обов'язків уповноваженого з ґендерних питань - радника керівника підприємства установи та організації, їх структурних підрозділів на одного з працівників на громадських засадах;

- комплектування кадрами і просування працівників по роботі з дотриманням принципу надання переваги особі тієї статі, щодо якої в них існує дисбаланс;

- усунення нерівності за її наявності в оплаті праці жінок і чоловіків як у різних галузях господарства, так і в одній галузі на базі загального соціального нормативу оплати праці в бюджетній та інших сферах, а також на основі професійної підготовки (перепідготовки) кадрів.

У Ст. 19 «Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у сфері підприємництва» вказано, що держава забезпечує жінкам і чоловікам рівні права та можливості у здійсненні підприємницької діяльності.

На державному та регіональному рівнях з урахуванням статистичних показників можуть здійснюватися позитивні дії для усунення дисбалансу в підприємницькій діяльності жінок і чоловіків шляхом заохочення підприємницької діяльності, надання пільгових кредитів, проведення бізнес-тренінгів та інших заходів (Див. Додаток Г).

Одним із найважливіших проявів рівноправності є рівність чоловіків та жінок на ринку праці, що передбачає рівні права та умови праці, рівну її оплату, однакові можливості кар’єрного просування тощо.

Трудове законодавство України проголошує формальну рівність чоловіків та жінок, забороняє дискримінацію на ринку праці. Проте, створюючи лише певне правове поле, воно не забезпечує дотримання вимог рівності на практиці. Тому, наприклад, заборона, згідно із законом, по різному оплачувати рівну працю чоловіків і жінок не діє через те, що чоловіки реально мають набагато більше можливостей займати високі та вище оплачувані посади.

Незважаючи на те, що в Україні понад 50 % загальної робочої сили становлять жінки, у них менша заробітна плата порівняно з чоловіками з причин того, що вони працюють переважно в низькооплачуваній сфері.

У період економічної кризи посилюється ґендерна нерівність у реалізації трудової активності. Дискримінація жінок при працевлаштуванні на роботу проявляється і в оголошеннях про наявність вакансій, які друкуються у засобах масової інформації. У більшості з них наводяться вимоги щодо статі, віку і навіть зовнішності (останнє, як правило, стосується жінок). І причина – у відсутності в трудовому законодавстві положення про заборону публікацій такого змісту.

Одним із найважливіших проявів нерівноправності жінок у сфері праці є незначне залучення жінок із високим рівнем освіти та лідерськими якостями до управлінської діяльності. За офіційними статистичними даними вищу або середню спеціальну освіту в Україні мають 43 % працюючих жінок і лише 35 % чоловіків. Але загальна структура зайнятості жінок має чітку форму піраміди: чим вище соціальний статус та посада, тим менше жінок посідають позиції такого рівня. Особливо поширена дискримінація при призначенні на керівні посади.

Таким чином, у формуванні ґендерної політики у сфері зайнятості гостро стоїть проблема ліквідації дискримінації за ознакою статі, але при цьому важливо врахувати всі можливі ситуації нерівноправності з тим, щоб не створити штучні перешкоди на цьому шляху, а, можливо, й систему нової дискримінації і не привести до дискримінації чоловіків.

Питання для самоконтролю

1. Які особливості конкурентоспроможності жінок і чоловіків на ринку праці сприяють посиленню ґендерної дискримінації?

2. Поясніть значення термінів «фемінізація бідності», «фемінізація безробіття».

3. Визначте причини збереження дискримінації жінок на українському ринку праці.

4. Як передбачає вирішити проблему забезпечення ґендерної рівності у соціально-економічній сфері Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»?

5. Які ви знаєте шляхи вирішення проблем ґендерної дискримінації на ринку праці у сучасних умовах?

Дата добавления: 2014-01-07