Ґендерний підхід у визначенні ролі сім’ї та шляхів поліпшення її функціонування в сучасному суспільстві

ТЕМА 9. ҐЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОЇ СІМ’Ї

9.1. Ґендерний підхід у визначенні ролі сім’ї та шляхів поліпшення її функціонування в сучасному суспільстві.

9.2. Попередження насильства в сім’ї як важливий чинник ґендерної політики в Україні.

Основні поняття: Ґендерна структура сім’ї, сімейна політика, проблема подолання насильства.

Міжнародні документи щодо людських прав визнають, що сім’я є основою суспільства і підлягає захисту з боку держави.

Загальна декларація прав людини містить положення, які стосуються захисту прав людини на утворення сім’ї і вступу в шлюб. «Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань» (ст. 12).

1. Чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь–яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження, під час перебування у шлюбі та під час його розірвання.

2. Шлюб можна укладати тільки за вільної і повної згоди сторін, які одружуються.

3. Сім'я є природним та основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства і держави» (ст. 16).

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права акцентує увагу на проблемі вільного вступу в шлюб:

- За чоловіками і жінками, які досягли шлюбного віку, визнається право на одруження і право засновувати сім’ю.

- Жодний шлюб не може бути укладений без вільної і повної згоди осіб, які вступають у шлюб. (ст. 23)

Держави, що підписалися під цим Пактом, повинні вжити належних заходів для забезпечення рівності прав і обов'язків чоловіків та жінок у відношенні вступу в шлюб, під час перебування в шлюбі і при його розірванні. У випадку розірвання шлюбу повинен передбачатися необхідний захист усіх дітей.

Відповідно до міжнародних стандартів в Україні законодавчо визначено завдання держави щодо зміцнення сім’ї; побудови сімейних відносин на добровільному шлюбному союзі жінки і чоловіка, на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім'ї; виховання дітей сім'єю з обов'язковим піклуванням батьків про їх здоров'я, фізичний, духовний, моральний розвиток, навчання і підготовку до праці. Закріплено положення про всемірну охорону інтересів матері і дітей; виховання почуття відповідальності перед сім'єю. Ст. 4 Кодексу про шлюб та сім'ю України «Рівноправність громадян у сімейних відносинах» визначає: «Усі громадяни мають рівні права у сімейних відносинах».

Не допускається будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг при одруженні і в сімейних відносинах залежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Водночас, слід звернути увагу на той факт, що на практиці діє багато соціальних інститутів, включаючи сім’ю, засоби масової інформації, релігійні та культурні групи, які прямо або побічно накладають обмеження на вибір жінок. Вони можуть бути прямими та непрямими.

Прямі обмеження включають: закони або звичаї, що забороняють жінкам на свій вибір виходити заміж за людину іншої раси, національності, соціальної групи тощо; обмеження розміру сім'ї; практику шлюбу і розлучень, що обмежують для жінок можливість володіти власністю, контролювати й успадковувати її; закони, що позбавляють жінок громадянства після укладення шлюбу з іноземцем; закони, за якими національність батька (а не матері) визначає громадянство (національність); правила або звичаї, що забороняють певним групам жінок – незаміжнім, самотнім – усиновляти, виховувати дітей.

Непрямі обмеження – це: пільги для жінок, що роблять визначений вибір (який вважаються урядом бажаним), наприклад: матеріальні пільги для сімей визначеної чисельності; привілеї у нагляді за дітьми (дитячі сади); матеріальне забезпечення (оплата відпустки по вагітності, нагляду за дитиною); пенсії, різні види допомоги й інші види підтримки, що обумовлені вступом або невступом у шлюб, народженням або не народженням дітей.

Уряди держав, з одного боку, можуть заохочувати жінок мати визначену кількість дітей шляхом збільшення пільг жінкам, які мають велику сім’ю, а з іншого боку – можуть спонукати жінок мати маленьку сім’ю, обмежуючи такі пільги; втручання в питання контролю над народжуваністю, абортами і статевим вихованням, включаючи маніпуляцію засобами масової інформації.

Маніпуляція засобами масової інформації з боку підприємців, релігійних лідерів або інших представників влади також може бути непрямою формою обмеження прав жінок у сім'ї. Особливий вплив мають засоби масової інформації на формування суспільної думки і ставлення суспільства до жінки і сім'ї.

Таким чином, феномен ґендеру та інститут сім’ї нерозривно пов’язані одне з одним. Про це свідчать зміни, які відбуваються у сімейно–шлюбних відносинах, що характеризуються зменшенням чисельності сім’ї, зведенням її до батьків і дітей, зміною соціальних функцій сім'ї. У процесі відмирання старих економічних і соціальних функцій сім’ї як виробничої одиниці, осередку споживання, інституту первинної соціалізації дітей збільшується цінність психологічної близькості між членами сім’ї.

Інститут сім'ї є сферою, де найчастіше використовується історично сформоване співвідношення статей. У сім’ї, з одного боку, можуть і повинні розвиватися позитивні процеси турботи й опіки, при яких люди пов'язані почуттями, а з іншого боку, сім'я може бути соціальним інститутом, де порушуються права жінок, виявляється насильство над жінками і дітьми.

Дата добавления: 2014-01-07