Попередження насильства в сім’ї як важливий чинник ґендерної політики в Україні

Одним із найважливіших напрямків ґендерної політики в Україні є звільнення від насильства в усіх його появах. Значний вплив у формуванні ґендерного світобачення на розвиток ненасильницької ідеології в Україні, на усвідомлення процесів боротьби та попередження насильства щодо жінок мали активні дії міжнародної спільноти, передусім Організації Об'єднаних Націй щодо організації міжнародних конференцій, завдяки яким суттєво розширилося уявлення про права людини, становище жінки в суспільстві, змінилося ставлення до насильства, до відповідальності за нього.

Попередження насильства в усіх його проявах щодо жінок міжнародна спільнота розглядає як складову частину боротьби проти порушення прав людини – права кожного (кожної) на рівний захист перед законом і захист від дискримінації за ознакою статі; права на життя та фізичну недоторканність, права на найвищі стандарти фізичного та психологічного здоров'я. Основні міжнародно-правові норми знайшли втілення у Загальній Декларації прав людини, у Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод, Декларації про право на розвиток та інших актах. Так, у Загальній Декларації прав людини вказано: «Кожна людина повинна мати усі права і усі свободи... незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії...» (ст. 2); «Кожна людина має право на життя, свободу і на особисту недоторканність» (ст. 3); «Всі люди рівні перед законом і мають право на рівний захист від будь-якої дискримінації» (ст. 7).

Важливим кроком у розвитку міжнародно-правової думки щодо захисту жінки від усіх видів насильства стали Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами, Декларація про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Декларація про викорінення насильства щодо жінок, Конвенція про рівну винагороду чоловіків і жінок за працю рівної цінності, Загальна декларація про рівне поводження та рівні можливості для працюючих чоловіків та жінок, Конвенція про дискримінацію у сфері праці і зайнятості, Пекінська платформа дій та інші. Ці міжнародні документи ратифіковані Україною і складають підґрунтя для вітчизняної законотворчості і контролю за додержанням людських прав жінки та запобіганню насильству.

Сьогодні міжнародне право трактує насильство щодо жінок як одну з перешкод на шляху досягнення Рівності, Розвитку й Миру; порушення прав людини та основних свобод жінок; перешкоду використання прав і свобод; причину і наслідок низького соціального та економічного статусу жінок. Серед комплексу міжнародно-правових заходів, спрямованих на попередження та ліквідацію насильства щодо жінок найважливішими є такі:

- засудження насильства, що реально існує щодо жінок та відмова від посилань урядів на різного роду звичаї, традиції, з метою ухилення від виконання своїх обов'язків щодо його викорінення відповідно до Декларації про викорінення насильства щодо жінок;

- вжиття активних заходів для ратифікації або здійснення усіх міжнародно-правових норм і документів з прав людини, що стосуються насильства щодо жінок, включаючи й ті з них, які містяться у Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права та у Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання;

- здійснення Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок з урахуванням усіх доповнень з питань попередження і викорінення насильства щодо жінок;

- сприяння проведенню активної ґендерної політики з основних напрямків усіх стратегій і програм, що стосуються насильства щодо жінок;

- включення у доповіді, які подають країни на виконання положень відповідних документів з прав людини Організації Об'єднаних Націй, інформації, що стосується насильства щодо жінок, і заходів, прийнятих з метою здійснення Декларації про викорінення насильства щодо жінок.

Творення на демократичних засадах національної ґендерної політики передбачає знання міжнародних актів, вміння оволодіти ними, конкретно формулювати національні правові норми відповідно до міжнародних, тобто використання універсальних людських цінностей, протидія насильству, страху, гнобленню, всьому, що перешкоджає існуванню людини, потребує високої правової, державної і в цілому політичної культури.

Законодавство України регулює відносини щодо попередження насильства в сім'ї. У Конституції України (ст. 3) вказано, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (Додаток В). Закон України від 15 листопада 2001 року «Про попередження насильства в сім'ї» трактує попередження насильства в сім'ї як систему соціальних і спеціальних заходів, спрямованих на усунення причин і умов, які сприяють вчиненню насильства в сім'ї, припинення насильства в сім'ї, яке готується або вже почалося, притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні насильства в сім'ї, а також медико-соціальна реабілітація жертв насильства в сім'ї. Реальна загроза вчинення насильства в сім'ї визначається як погроза вчинення одним членом сім'ї стосовно іншого члена сім'ї умисних дій, передбачених у ст. 1, якщо є реальні підстави очікувати її виконання. Згідно з вище зазначеним Законом України насильство в сім’ї може бути фізичним, сексуальним, психологічним чи економічним. У Законі вказано:

по-перше, насильство в сім’ї – це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю;

по-друге, фізичне насильство в сім'ї – умисне нанесення одним членом сім'ї іншому члену сім'ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров'я, нанесення шкоди його честі і гідності;

по-третє, сексуальне насильство в сім'ї – протиправне посягання одного члена сім'ї на статеву недоторканість іншого члена сім'ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім'ї;

по-четверте, психологічне насильство в сім'ї - насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю;

по-п’яте, економічне насильство в сім'ї – умисне позбавлення одним членом сім'ї іншого члена сім'ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров'я.

Жертвою насильства в сім'ї Закон називає члена сім'ї, який постраждав від фізичного, сексуального, психологічного чи економічного насильства з боку іншого члена сім'ї. Захисний припис формулюється як спеціальна форма реагування служби дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції у справах неповнолітніх щодо захисту жертви насильства в сім'ї, яким особі, що вчинила насильство в сім'ї, забороняється вчиняти певні дії стосовно жертви насильства в сім'ї.

Законом передбачено створення центрів по наданню допомоги сім'ям та центрів медико-соціальної реабілітації жертв сімейного насильства. Такі заклади вже діють в кількох містах України. Тут жінки можуть перебувати протягом певного часу після скоєння насильства над ними, де їм надається психологічна, юридична та медична допомога. Важливо, що тут вони відчувають себе в безпеці, можуть в спокійній обстановці прийняти рішення щодо свого подальшого подружнього життя. Розширення мережі створення таких центрів в різних регіонах України дозволить вирішувати більше коло проблем пов’язаних з попередженням насильства у сім’ї. Але зараз реально поліпшити ситуацію ми зможемо лише тоді, коли кожен з нас усвідомить: жінка має право на фізичну і психологічну свободу.

На жаль, насильство сьогодні – є частим явищем в усьому світі, в тому числі і в Україні. Якщо за офіційними даними вважається, що в високо розвиненій за ґендерними показниками Швеції кожна третя жінка періодично стає жертвою домашнього насильства, то що ми можемо говорити про ситуацію в сім’ях України, особливо в південно-східному регіоні, де насильство традиційно існує в латентній формі? За даними Інституту соціологічних досліджень НАН України, 68 відсотків жінок у країні потерпають від знущання в сім'ї, з них 20 відсотків – регулярно. «Б'є, бо любить», – вважає більшість із них, терплячи побої.

У системі механізмів щодо попередження насильства в сім’ї чільне місце має набути розвиток на всіх рівнях ґендерної та правової освіти для широкого кола жінок і чоловіків з питань боротьби з насильством, формування ґендерної свідомості у контексті глобальних процесів розвитку людства.

Питання для самоконтролю

1. В чому полягає ґендерний підхід у визначенні ролі сім’ї?

2. Які шляхи поліпшення функціонування сім’ї у сучасному суспільстві визначені у правових документах та соціальній політиці в Україні?

3. Які заходи щодо попередження насильства в сім’ї передбачені в ґендерній політиці України?

Дата добавления: 2014-01-07