Ґендерні аспекти витоків розвитку вищої освіти та науки в Україні. Започаткування вищої жіночої освіти в м. Одесі

ТЕМА 10. ҐЕНДЕРНИЙ ПІДХІД – ВАЖЛИВИЙ ЧИННИК ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ОСВІТИ ТА НАУКИ

10.1. Ґендерні аспекти витоків розвитку вищої освіти та науки в Україні. Започаткування вищої жіночої освіти в Одесі.

10.2. Політико-правовий статус жінки у сфері освіти та науки.

10.3. Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у сфері освіти в Україні.

Основні поняття: ґендерний підхід, демократизація освіти та науки, ґендерна освіта.

Забезпечення прав жінки на вільний доступ до здобуття освіти і наукової діяльності розглядається сьогодні в Україні як основна частина заходів, направлених на реалізацію прав людини. Освіта є гарантом не лише гармонійного індивідуального розвитку жінки, забезпечення їй належного місця у суспільстві і родині, але й складає основу гендерної рівності, інтелектуального та духовного потенціалу суспільства. Сьогодні в Україні серед працюючих з вищою освітою жінки переважають у таких галузях як культура, освіта, охорона здоров’я, громадське харчування, торгівля та інших. Жінки становлять більшість серед випускників середніх загальноосвітніх шкіл – 56,6 %, а також студентів вищих навчальних закладів – 51,9 %. Таке співвідношення числа жінок і чоловіків у системі вищої освіти сприймається як звичайне явище. Але так було не завжди. Право на освіту жінки здобули у тривалій боротьбі.

З моменту формування вищих навчальних закладів дискримінація жінок у сфері освіти була складовою державної політики у Російській імперії. Офіційна влада була принциповим противником спільного навчання чоловіків і жінок у середній та вищій школі, а державні вищі навчальні заклади організовувались виключно для чоловіків. Проблема вищої жіночої освіти, права жінок на працю, так само як і жіноче питання взагалі, привернули до себе увагу громадськості у 50-60-х роках ХІХ ст. напередодні перших буржуазних реформ. Характерно, що на відміну від Західної Європи першими підняли проблеми жіночого рівноправ’я у суспільстві чоловіки, які обстоювали ідеї жіночої освіти і здобуття професії як початок громадянської незалежності для всіх.

Одним із перших поставив питання про необхідність корінних змін у системі жіночої освіти видатний педагог, хірург і анатом М.І. Пирогов, який у 1856-1858 рр. був попечителем Одеського навчального округу. Він обстоював ідею єдиної загально-освітньої школи, добивався відкриття університету в Одесі. Обгрунтовуючи необхідність корінних змін у відношенні до жінки та її освіти, М.І. Пирогов підкреслював, що саме вони як перші виховательки людини, повинні стати активними зодчими суспільства, де “наріжний камінь кладеться їх руками”. У статті “Питання життя”, що вийшла друком у 1856 р. він писав: “Не становище жінки в суспільстві, а виховання її, в якому полягає виховання всього людства, - ось що вимагає змін”. Вислів Пирогова “у вихованні жінки заключається виховання всього людства”, як і фраза Дмитра Писарєва “жінка ні в чому не винна”, став крилатим у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., часто використовувався для підкріплення аргументів борцями за жіноче рівноправ’я в сфері освіти. Знаходимо цю цитату з посиланням на автора і в записках професорiв Новоросійського університету, талановитих історикiв і щирих прихильникiв організації вищої жіночої освіти в Одесі О.I. Маркевича та I.А. Линниченка.

З кінця 50-х років ХІХ ст. розгорнулась дискусія на сторінках тодішньої преси щодо допуску жінок в університети. Про це свідчать також публікації одеських газет того періоду. Це сприяло деяким зрушенням. У 1859 р. жінки, серед яких були і одеситки, що прагнули оволодіти систематичними знаннями, отримали дозвіл на правах вільних слухачок відвідувати лекції у Петербургському, а на початку 60-х років – Київському та Харківському університетах. Але вже у 1863 р. цей дозвіл був скасований. Жінкам було відмовлено у праві вступу до російських університетів. Такою була відповідь уряду студентам-шестидесятникам за їх участь у виступах з протестом проти існуючого режиму, а також проти дискримінації жінок.

Пізніше майбутній голова Кабінету міністрів Росії С.Ю. Вітте навіть заявив про те, що сумісне навчання чоловіків і жінок у вищій школі ні в якому разі не можна допустити у зв’язку з тим, що жінки є носіями і натхненницями «разрушительных идей». За твердженням сучасної дослідниці М. Богачевської-Хом’як, уряд зволікав із відкриттям жіночих курсів в Україні, побоюючись зростання національної свідомості населення.

Урядові заборони не могли зупинити жінок у їх прагненні до знань. Вихід залишався лише один – виїзд для навчання у вищих навчальних закладах Західної Європи. Починаючи з 60-х років ХІХ ст., жінки складали значну частину контингенту російських підданих, які здобували вищу освіту за кордоном.

Цей факт наводився як один із головних аргументів у клопотаннях Х.П. Сольського, попечителя Одеського навчального округу, до міністра освіти 1895 і 1900 років, щодо відкриття вищих жіночих курсів в Одесі. Добиваючись дозволу, він наголошував на необхідності такого закладу для жінок у зв’язку з тим, що понад 600 осіб щорічно закінчували повний курс навчання (вісім класів у жіночих гімназіях) і багато з них бажали продовжувати навчання. Ці клопотання були підтримані професорами і викладачами Новоросійського університету, деякі з них готові були навіть читати лекції без оплати. Це професори А.А. Вериго, А.В. Клосовський, С.П. Ярошенко.

Професором Новоросійського університету М.М. Ланге восени 1902 р. за дорученням попечителя був розроблений для міністерства народної освіти проект жіночих педагогічних курсів. А 12 липня 1903 р. був отриманий дозвіл на їх заснування на місцеві кошти. Директором курсів був призначений М.М. Ланге, а інспектором – К.С. Пашковська, що утримувала приватну жіночу гімназію в Одесі. Урочисте відкриття курсів відбулося 21 вересня 1903 р.

За «Тимчасовим положенням про жіночі педагогічні курси в м. Одесі» вони були створені як експеримент на шість років, з трирічним навчанням та з правами приватного навчального закладу для осіб, які мали атестат або свідоцтво про завершення курсу жіночої гімназії та педагогічної підготовки, необхідної для вчительок.

Курси складалися з п’яти відділень: історичного, математичного, російської, німецької, французької філології. Всі питання, пов’язані з навчальним процесом, вирішувались радою курсів, до складу якої входили директор, усі викладачі, інспектор. Кошти на утримання курсів складалися з платні за навчання курсисток (150 крб. у рік), а також з добровільних пожертвувань.

Професор Новоросійського університету А. С. Трачевський, для якого організація вищої жіночої освіти була мрією всього життя, передав курсам понад 6059 крб. Це були гроші з пожертвувань, які він збирав, починаючи з 60-х років ХІХ ст. на відкриття вищих жіночих курсів в Одесі. Він навіть розробив статут ВЖК, за основу якого взяв положення університетського статуту 1863 р. Виходячи з того, що курси повинні бути “присвячені освіті не лише чисто науковій, але й практичній, безпосередньо пов’язаній з життям” він у 1879 р. організував підготовчі курси, що мали на меті надолужити недовершеність середньої жіночої освіти (діяли всього один рік). Але дозволу на відкриття вищих жіночих курсів А.С. Трачевський так і не отримав. В листі до М.М. Ланге він щиро вітав професорів університету з подвигом на освітянській ниві, висловлював віру в здійснення ідеї вищої жіночої освіти в Одесі.

У перший рік роботи радою ОЖК було зараховано 300 слухачок з 450 осіб, що подали заяви. На 1 січня 1904 р. на курсах навчалося 296 осіб (237 – слухачок і 59 вільних слухачок). Міністерством освіти були затверджені правила для курсисток із доповненнями до діючих, що значно обмежували можливості вступу. Це були вікові обмеження, правом вступу могли скористатися лише жінки віком від 17 – 23 років; «число вільних слухачок не повинно було перевищувати 2% від загальної кількості»; «число слухачок іудейського віросповідання не повинно було перевищувати 20%».

Революційні події 1905 р. підштовхнули уряд до деяких поступок в демократизації освіти, в тому числі і для жінок. Протягом 1905 і другого півріччя 1906 р. жіночі курси в Одесі, так само як і університет, були закриті. А восени 1906 р. на базі педагогічних курсів були відкриті вищі жіночі курси у складі двох факультетів: історико-філологічного і фізико-математичного. Директором ОВЖК був призначений професор М.М. Ланге. На початку 1908-1909 навч. року він відказався від цієї посади і директором став Е.Р. Штерн. У цьому ж році на ОВЖК був відкритий юридичний факультет.

Весною 1909 р. відбувся перший випуск історико-філологічного та фізико-математичного факультетів, 89 курсисток, що були зараховані з педагогічних курсів у 1906 р. на другий курс ОВЖК, отримали свідоцтва. про завершення навчання. Незважаючи на те, що курси працювали за університетськими програмами, вони не мали юридичних прав вищих навчальних закладів, хоч постійно цього добивалися. І після другого випуску ОВЖК, коли зрівняння в правах так і не відбулося, у 1911 р., кількість слухачок різко впала через розчарування такими обставинами.

Про високий рівень навчально-методичної, наукової, організаційної роботи курсів свідчать навчальні плани та програми, щорічні звіти про діяльність ОВЖК, протоколи засідань факультетів, гуртків за 1906-1920 рр., протоколи іспитів та особові справи курсисток та інші документи. У різні періоди тут викладали видатні вчені, професори Новоросійського університету Б.Ф. Вериго, А.П. Казанський, В.Ф. Лазурський, який першим зробив спробу узагальнити роботу ОВЖК в історичному нарисі, І.А. Линниченко, Б.М. Ляпунов, П.Г. Меликов, Г.І. Танфільєв, О.Н. Томсон, А.Ф. Флоровський, Є.М. Щепкін, А.Я. Шпаков, який з 1913 р. виконував обов’язки директора, та інші. Це вони самовідданою працею, науковим потенціалом, наполегливістю, глибокими переконаннями намагались довести уряду необхідність справжньої вищої освіти для жінок. Багато з них протягом перших років діяльності ОВЖК читали лекції безкоштовно. Траплялись випадки передачі до фонду курсів грошей за читання публічних лекцій.

У 1912 р. слухачки ОВЖК вперше складали іспити в екзаменаційній комісії Новоросійського університету за дозволом міністра освіти та на підставі закону від 19 грудня 1911 р. «Про перевірку осіб жіночої статі на знання курсу вищих навчальних закладів та про порядок здобуття ними вчених ступенів і звання вчительки середніх навчальних класів».

У 1913 р. знову були переглянуті міністерством освіти навчальні плани курсів і їх випускниці допускалися до екзаменів у комісіях при університетах на підставі ст. 7 закону і правил від 19 12. 1911 р. Але документи свідчать, що ці ж проблеми залишалися і в 1915–1916 рр.

Проіснували ОВЖК до 1920 р. Значна частина викладачів ОВЖК були біля витоків створення Одеського інституту народного господарства у 1921 р.

З 1910 до 1920 рр. активно функціонували в Одесі Вищі жіночі медичні курси, на яких навчали жінок видатні вчені, клініцисти П.Я. Борисов, Б.В. Вериго, В.В. Воронін, В.П. Філатов, С.М. Щасний та інші.

Підготовка жіночих педагогічних працівниць в Україні на початку ХХ ст. здійснювалася у таких вищих навчальних закладах:

Київський Фребелівський жіночий педінститут (1907),

Київські вищі жіночі курси (1878, відновлені 1906)

Одеські вищі жіночі курси (1906)

Харківські вищі жіночі курси (1907)

Київські вищі жіночі курси А.В. Жекуліної (1905)

Київські жіночі загальноосвітні курси проф. Довнар-Запольського (1905)

Київські жіночі історико-філологічні курси проф. Довнар-Запольського (1909)

Київські лікувально-педагогічні курси Карницького “Мати і дитя” (1906-1909)

Харківські вищі загальноосвітні жіночі курси Невіад (1909)

Дата добавления: 2014-01-07