Соціалізація : сутність, етапи, агенти

Соціальна структура особистості.

Особистість взаємодіючи із суспільством, виявляє свої характерні риси: самосвідомість, ціннісні орієнтації, соціальні відносини, автономність, внутрішню духовну структуру (потреби, інтереси, цінності, мотиви, соціальні настанови тощо). Соціологічний підхід до структури особистості враховує передусім особливості й механізм її соціальної поведінки. Вона має певні спонукальні чинники, до яких належать потреби та інтереси. Найважливішим критерієм аналізу особистості є потреби – внутрішні стимули її активності, те, що забезпечує її існування і самозбереження. Виділяють два види потреб: природні і соціальні. Природні потреби – це потреби людини як біологічної істоти, наприклад, потреба в їжі, житлі, одязі і т.п.. Соціальні потреби створюються суспільством і залежать від рівня його розвитку, а також від специфічних умов діяльності соціальних суб’єктів (особистості, соціальної групи і т.д.). прикладами соціальних потреб можуть бути потреби в спілкуванні, в трудової діяльності, турботі про інших тощо. Усвідомлені потреби виступають вже як інтереси.

Інтерес – це форма прояву потреби, що скеровує суб’єкт на усвідомлення мети діяльності. Для того, щоб людина здійснила конкретні дії, вона повинна усвідомити потреби та інтереси, зробити їх внутрішніми мотивами. Мотив - побудження до активної діяльності суб’єкта (особистості, соціальні групи, спільності), пов’язане з прагненням задовольнити певні потреби. В соціології мотив розглядається як усвідомлена потреба суб’єкта в досягненні певних цілей.

З потребами та інтересами тісно пов’язані цінності. Цінність виражає соціальне становлення людини до об’єктів та явищ оточуючої дійсності. Цінності вазначають ціннісні орієнтації особистості. Ціннісні орієнтації – соціальні цінності, які спрямовують діяльність та соціальну поведінку особистості і поділяються нею. Ціннісні орієнтації виступають як соціальні настанови особистості, регулюють її діяльність. Соціальні настанови – соціально визначені загальні орієнтації особистості, які відображають можливості особи діяти відповідно до об’єкта дії.

Головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія між особистістю та суспільством, є процес соціалізації. Соціалізація – процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формується соціально значущі риси особистості. Існують два основних підходи у визначенні сутності процесу соціалізації.

1. Соціалізація – це своєрідне дресирування, це вулиця з одностороннім рухом, коли активною стороною є суспільство, а сама людина – пасивний об’єкт його різноманітних впливів.

2. Соціалізація розглядається як процес, що триває протягом усього життя людини. Активними сторонами є як суспільство, так і індивід.

В процесі соціалізації виділяють такі стадії:

1. Дотрудова стадія або стадія адаптації (від народження до підліткового періоду дитина засвоює соціальний досвід некритично, адаптується, пристосовується, спадкує).

Стадія індивідуалізації (проявляється бажання виділити себе серед інших, критичне ставлення до суспільних норм поведінки).У підлітковому віці стадія індивідуалізації, самовизначення " світ і я" характеризується як проміжна соціалізація, тому що все ще не стійке у світогляді й характері підлітка. Юнацький вік (18-25 років) характеризується як стійка концептуальна соціалізація.

Стадія інтеграції (проявляється бажання знайти своє місце в суспільстві). Інтеграція відбувається благополучно, якщо властивості людини приймаються групою, суспільством. Якщо не приймаються, можливі такі виходи:

- зберігання своєї несхожості й поява агресивності взаємодій

- (взаємовідносин) із людьми й суспільством;

- зміна себе, " стати як усі"

- конформізм, зовнішнє погодження, адаптація.

2. Трудова стадія соціалізації охоплює весь період зрілості людини, весь період її трудової діяльності, коли людина не тільки засвоює соціальний досвід, але й відтворює його, використовуючи активний вплив на середовище через свою діяльність.

3. Післятрудова стадія соціалізації розглядає літній вік як вік, що вносить істотний внесок у відтворення соціального досвіду, у процес передачі його новим поколінням. Виділяють також початкову, що охоплює період дитинства і юності, і тривалу соціалізацію.

Процес початкової соціалізації досягає певного ступеня завершеності при досягненні особистістю соціальної зрілості, що характеризується досягненням інтегрального соціального статусу. Досягнення останнього зазвичай передбачає: уміння розпоряджатися грошима незалежно від інших; можливість забезпечувати себе коштами до існування; проживання окремо від батьків; самостійність у виборі способу життя.

Первинна соціалізація спрямована на освоєння міжособистісних ролей і відносин.

Вторинна соціалізація спрямована на освоєння соціальних ролей і відносин.

Соціалізація - процес, що триває все життя, але найбільш інтенсивно він відбувається в дитячі та юнацькі роки. Вчений Орвіль Г.Брим молодший виділив такі важливі відмінності соціалізації дорослих і дітей.

1. Соціалізація дорослих виражена у зміні їхньої зовнішньої поведінки, дитяча - коректує базові ціннісні орієнтації.

2. Дорослі можуть оцінювати норми, діти – тільки засвоювати їх.

3. Соціалізація дорослих припускає розуміння того, що між «чорним» і «білим» є багато відтінків, діти ж сприймають усе безпосередньо – через ідеал.

4. Соціалізація дорослих спрямована на оволодіння навичками й уміннями, дітей - на мотивацію їхньої поведінки.

Роджер Гоулд припускав, що соціалізація дорослих не є продовженням соціалізації дітей, а є процесом подолання психологічних тенденцій, сформованих у дитинстві.

Соціалізація дорослих якоюсь мірою навіть більш драматична, ніж соціалізація в дитячі та юнацькі роки, хоча вона найчастіше непомітна.

У процесі соціалізації дорослих нерідко відбувається уточнення, перегляд і навіть відмова від тих настанов, уявлень, що були сформовані в попередні роки. У цьому разі маємо говорити про ресоціалізацію, тобто зміну раніше соціалізованого.

Ресоціалізація - процес засвоєння нових норм і цінностей замість старих.

Процес, зворотний соціалізації, називається десоціалізацією. Внаслідок нього людина може частково або повністю втратити засвоєні норми і цінності. Це може бути зумовлене ізоляцією людини, уніфікацією, обмеженням спілкування та можливостей для підвищення культурного рівня та ін.

Інститути, групи й окремих людей, котрі мають значимий вплив на соціалізацію, називають агентами соціалізації. На кожному етапі життєвого шляху виділяються свої агенти соціалізації.

1. Дитячий період. Головними агентами соціалізації є батьки або люди які постійно піклуються і спілкуються з дитиною.

2. Період від 3-х до 8-ми років. Кількість агентів соціалізації швидко зростає. Крім батьків, ними стають друзі, вихователі, інші люди з оточення дитини. Крім цього, у процес соціалізації включаються засоби масової інформації. Особливу роль серед них відіграє телебачення. У ряді праць показано, що роль телебачення зростає в міру зростання дитини, до 8-12 років часто усуваючи вплив батьків і однолітків. Телебачення сприяє формуванню ціннісних орієнтацій, прагнень, рольових моделей поведінки.

3. Період від 14-ти до 19-ти років. У цей період починає формуватися ставлення до протилежної статі, зростає агресивність, прагнення до ризику, незалежності й самостійності. Важливим у цей період є зміна агентів соціалізації, зміна й ціннісних орієнтацій, включаючи існування рівнобіжних систем цінностей, посилення схильності до негативних оцінок оточуючих, розбіжність між рівнем соціальних прагнень і низького соціального статусу, суперечність між посиленням орієнтації на самостійність і залежність від батьків.

Дата добавления: 2014-01-07