Соціальний статус та соціальна роль особистості

Сім’я як агент соціалізації.

Як показали дослідження, що здійснив вчений Лєннард, на процес соціалізації впливає форма комунікації, прийнята в сім'ї: внутрішня й зовнішня. Зовнішня – спрямована на розвиток контактів і інтересів до зовнішнього світу. Орієнтація на обговорення власних проблем і відчуттів - приклад внутрішньої комунікації. Леннард підтверджував, що такий засіб комунікації супроводжується вторгненням батьків в особисте життя дітей і перешкоджає розвитку їхньої самосвідомості і здатності до самоконтролю.

Школа як агент соціалізації. Винятково важливим агентом соціалізації є школа. У школі виробляються уявлення про суспільні цінності. Смелзер відзначає, що американські школярі завчають напам'ять клятву вірності ще не розуміючи її змісту, ідеї патріотизму прищеплюються їм ще до того, як вони зможуть піддати їх сумніву. У такий спосіб здійснюється виховання майбутніх благовидних громадян. У школі діти вперше вчаться працювати в колективі, співвідносити свої потреби з інтересами інших дітей, виробляють навички підпорядкування старшим за статусом, навіть якщо ці «старші» їхні товариші. Таким чином, як відзначає дослідник Пареліус, школа є суспільством у мініатюрі.

Отже, завдяки соціалізації людина залучається до соціального життя, одержує і змінює свій соціальний статус і соціальну роль. В результаті соціалізації людина з біологічної істоти поступово перетворюється в істоту соціальну, здатну жити і діяти в суспільстві. Соціалізація – найважливіший чинник стабільності суспільства, його нормального функціонування, наступності його розвитку.

Термін «статус» прийшов до соціології з правознавства, де означав становище особи в системі правових відносин.

Соціальний статус особистості – це певне місце людини в суспільній ієрархії, яке обумовлене його походженням, професією, віком, статтю, сімейним станом.

Кожна людина має не один соціальний статус, оскільки включена не в один соціальний зв’язок і здійснює різні соціальні функції. Так, кожна людина може мати одночасно статуси громадянина певної держави, студента, члена сім’ї, члена політичної партії і т.д. Усе це Р. Мертон називає «статусним набором». Соціальні статуси поділяються на предписані статуси і статуси набуті. Предписані статуси дані людині від народження. Прикладами предписаних статусів можуть бути стать, національність, місце народження. Набуті статуси – ті, які набуваються людиною протягом життя (освіта, професія, кваліфікація).

Ієрархія соціальних статусів фіксується поняттям престижу, яке відображає значимість в суспільстві або соціальній спільності положення, яке займає людина. Престижними можуть бути професії, посади, види діяльності.

Соціальна роль відображає динамічний аспект соціального статусу. Соціальна роль – це модель поведінки, яка об’єктивно задана соціальною позицією особистості в системі суспільних або міжособистісних відносин. Кожний соціальний статус має свій ролевий набір, тобто дотримання людиною певних зразків і норм поведінки, що випливають із соціального статусу. Наприклад, статус лікаря – це певні права і обов’язки, переважно закріплені законом. Соціальна ж роль лікаря включає конкретні правила поведінки в спілкуванні з колегами, пацієнтами, адміністрацією, вимоги до рівня освіти, культури та ін.. Роль і статус є нероздільними. Не існує ролей без статусів, як і статусів без ролей. Кожен індивід має серію ролей, які витікають з різних структур, в яких він бере участь. Ці ролі визначають те, що він повинен робити для суспільства і що суспільство може очікувати від нього. Одну з перших спроб систематизації ролей розпочав Т. Парсонс. Він вважав, що будь-яка роль описується 5 основними характеристиками. Основні характеристики ролі за Т.Парсонсом:

1. Емоції - одні ролі потребують стриманості (суддя, священик), інші - експресії (актор, співак, агітатор, рекламний агент).

2. Засіб отримання - одні ролі призначаються, інші треба завойовувати.

3. Масштаб - частина ролей сформована й чітко обмежена, інша -досить розмита.

4. Формалізація – деякі ролі передбачають спілкування за формальними правилами (дипломатичний прийом, релігійний ритуал, офіційна нарада), інші допускають неформальні взаємовідносини людей (компанія друзів, дискотека).

5. Мотивація - різноманітні види ролей пов'язані з різноманітною мотивацією. Романтик їде на неосвоєні землі "за запахом тайги", підприємець їде туди ж з метою заробити гроші.

Соціальна роль розпадається на рольові очікування - те, чого відповідно до правил гри чекають від тієї або іншої ролі, і на рольову поведінку - те, що людина виконує в межах своєї ролі. Кожного разу, беручи на себе ту чи іншу роль, людини більш-менш чітко уявляє пов'язані з нею права й обов'язки, приблизно знає схему й послідовність дій і будує свою поведінку відповідно до очікувань оточуючих. Суспільство при цьому стежить, щоб усе робилося "як треба". Для цього існує ціла система соціального контролю - від громадської думки до правоохоронних органів і відповідна їй система соціальних санкцій - від осудження, осуди до насильницького припинення.

Межа рольової поведінки достатньо чітка, оскільки змішування різних функцій або неадекватне їх виконання може призвести до порушення рівноваги всієї соціальної системи. Але ці межі не абсолютні: роль задає загальну спрямованість і мету дії, а стиль їх виконання - чинник варіативний. Наприклад, роль директора фірми припускає реалізацію функції керівництва, управління, і її не можна змішувати з функцією підпорядкування або заміняти нею. Але керівництво може здійснюватися різними методами: авторитарними, демократичними, ліберальними, і в цьому плані роль директора фірми не накладає ніяких обмежень.

Рольовий набір - сукупність ролей, яка випливає з певного статусу (що відповідає прийнятим нормам), зі способів поведінки людей (залежно від їхнього статусу чи становища в суспільстві, в системі міжособистісних відносин). Рольові вимоги (призначення, побажання й очікування відповідної поведінки) втілюються в конкретних соціальних нормах, згрупованих навколо соціального статусу.

Нормативна структура соціальної ролі:

1. опис типу поведінки, що відповідає даній ролі;

2. призначення (вимоги), пов'язані з даною поведінкою;

3. оцінка виконання призначеної ролі;

4. санкція – соціальні наслідки тієї або іншої дії в рамках вимог соціальної системи.

Соціальні санкції за своїм характером можуть бути моральними, які реалізовані безпосередньо соціальною групою через її поведінку (презирство), або юридичними, політичними, економічними, реалізованими через діяльність конкретних соціальних інститутів. Зміст соціальних санкцій полягає в тому, щоб спонукати людину до певного типу поведінки.

Рольовий конфлікт.

Оскільки кожна людина відіграє кілька ролей у багатьох різноманітних ситуаціях, між ролями може виникнути рольовий конфлікт. Прикладом цього може бути конфлікт, який описується в соціології, між професійною й сімейною роллю жінки.

Типи рольових конфліктів:

- міжрольовий конфлікт, коли вступають у суперечності різноманітні соціальні ролі: студентка - дружина;

- (внутрішньорольовий конфлікт: коли вимоги що висуваються до ролі різноманітними учасниками взаємодії, не збігаються (одні ролі -чоловік, інші - свекруха, треті - сама дружина);

- інноваційний конфлікт: коли існують суперечності між уявленнями людини про себе та її рольові функції. Часто він може обумовлюватися між раніше сформованими ціннісними орієнтаціями й новими соціальними вимогами.

Для опису системи соціальних ролей використовують два основних поняття: спосіб життя і стиль життя.

Спосіб життя характеризує той бік соціальних ролей, який прийнятий під впливом соціальних вимог.

Стиль життя - це соціальні ролі або елементи, які виконуються відповідно до внутрішньої схильності. Використовується поняття інституціаналізованих і конвенціональних ролей. Перше залежить від соціальної структури, соціального статусу особистості, другі ж виникають досить повільно в результаті групової взаємодії.

Роль може розумітися як об'єктивно, із погляду її суспільного значення, так і суб'єктивно, переломлюючись у свідомості індивіда і по-своєму витлумачуючись ним. За Т.Парсоном, точкою звіту мають бути не особові змісти, як то соціальні потреби щодо тієї або іншої ролі. Так, в індивідуальних настановах сучасної жінки роль дружини (матері) може не мати занадто великого значення й цінності, але в очах суспільства ця роль несе величезне функціональне навантаження. З погляду соціуму, відхилення, відхід від рольових нормативів породжує аномалію. Тому глибоке засвоєння правил рольової поведінки полегшує існування особистості в суспільстві, знижує ступінь її конфліктності, є основою, впевненого і стабільного самопочуття.

Кожне суспільство зацікавлене в певному, відповідному йому типі особистості і тому ставить свої вимоги до формування соціального характеру. Процес формування особистості важкий і багаторазово опосередкований. На основі однакового об’єктивного становища, але внаслідок різного суб’єктивно-оцінного ставлення до нього можуть складатися різноманітні типи особистості.

Соціальний тип особистості – результат взаємодії історико-культурних і соціально-економічних умов життєдіяльності людини як істоти соціальної.

У соціології пропонуються різноманітні підстави для соціальної типологізації особистостей, в тому числі системи потреб, соціальних інтересів, ціннісних орієнтацій тощо. Найважливіші з них - статус і роль в системі соціальних відносин. Соціологія виокремлює такі типи особистості:

- ідеальний - втілює в собі особливості соціального ідеалу певного суспільства;

- нормативний – репрезентує сукупність якостей особистості, необхідних для розвитку даного суспільства;

- реально існуючий, або модальний – переважаючий тип особистості на певному етапі розвитку суспільства, який може суттєво відрізнятися від нормативного, а тим більше ідеального типів.

Інша типологія особистості побудована на уявній трикомпонентній структурі: гармонійний, традиційний, технократичний та неадаптований тип. Вона може бути корисна під час аналізу сучасних тенденцій розвитку українського суспільства.

Якщо соціальне в людині домінує над індивідуальним, формується демократичний тип особистості. Якщо ж, навпаки, індивідуальне переважає соціальне, формується особистість авторитарного типу. Толерантний тип особистості (для якого характерне терпиме ставлення до думок, поглядів, ідей, вірувань тощо, які не збігаються з власними) і конформний тип (пристосування особистості до пануючих думок, поглядів, ідеалів, стандартів поведінки тощо) формуються внаслідок самодетермінації процесу розвитку особистості.

Дата добавления: 2014-01-07