Причини девіантної поведінки

Біологічні і психологічні причини:

Наприкінці XIX і на початку XX століття були поширені біологічні і психологічні трактування причин девіації. Італійський лікар Чезаре Ломброзо вважав, що існує прямий зв'язок між злочинною поведінкою й біологічними особливостями людини. Особливе значення він надав рисам особи. Американський лікар і психолог Вільям Шелдон підкреслював важливість будови тіла. Прихильники психологічного трактування пов'язували девіацію з психологічними рисами (нестійкість психіки, порушення психологічної рівноваги тощо).

Соціальні причини:

Розгорнуте соціологічне пояснення девіації вперше дав Е.Дюркгейм. Він пропонує теорію аномії, що розкриває значення соціальних і культурних чинників. За Дюркгеймом, основною причиною девіації є аномія, буквально відсутність регуляції, "безнормність". У перекладі з грецької мови «номос» означає «закон», а префікс "а" має негативне значення.

Аномія – це стан дезорганізації суспільства, коли цінності, норми, соціальні зв'язки або відсутні або стають нестійкими й суперечливими. Аномію не варто розуміти тільки стосовно права, коли відсутні нові правові норми й закони. Це більш широке і глибоке явище, свого роду хвороба суспільства. Е.Дюркгєйм пов'язує її із соціальними потрясіннями: економічними, фінансовими негараздами й банкрутством, антагонізмом між працею й капіталом, революціями, розірванням зв’язків поколінь та ін. Люди відчувають почуття безпорадності, тривоги, страху, непевності в майбутньому, їм здається, що прийшов «останній час». У такий непевний час одні люди втрачають: сенс життя, оскільки знецінилась їхня віра в основи суспільства, інші намагаються «половити рибку» в каламутній воді кризи, треті шукають порятунку в релігіях і псевдорелігіях. Аномія характерна різким ослабленням соціальних зв'язків між індивідами, малими й великими соціальними групами, а іноді й їх зникненням.

Ідею аномії в XX столітті розвинув американський соціолог Р.Мертон. Він показав, що й у періоди стабільності можлива аномія. Вона пояснюється конфліктом норм у культурі, розбіжністю між пропагандованими цілями й замовчуванням морально виправданих засобів їх досягнення. Відповідно до цього він виділив типи поведінки, що, з його точки зору є водночас типами пристосування до суспільства. Р.Мертон показує це на прикладі ставлення американців до такої мети, як досягнення багатства.

Перший тип поведінки – конформізм передбачає відповідність і культурним цілям, і засобам. У суспільстві прошарок конформістів завжди достатній. Це основний стабільний прошарок суспільства..

Другий тип поведінки – інновація передбачає згоду з цілями, але заперечує засоби, що соціальне схвалюються для їх досягнення. Приймаючи, наприклад, мету досягнення багатства представники нижчого класу не можуть користуватися такими засобами досягнення, як заняття престижною діяльністю, здобуття освіти, економічний успіх. Звідси схильність до незаконних засобів здійснення мети: спекуляція, шантаж.

Третій тип поведінки – ритуалізм передбачає, навпаки, заперечення цілей, але прийняття традиційних засобів, що схвалюються для їх досягнення. Він звичайно виражається у зниженні рівня прагнень і часто зустрічається, на думку Мертона, у представників нижчого прошарку середнього класу. Це може бути джерелом девіантної поведінки, наприклад у бюрократа котрий абсолютизує формальні процедури.

Четвертий тип поведінки - ретретіз м передбачає заперечення й мети, й засобів. Найбільше ретритізм характерний для осіб, котрі виявилися поза суспільством: бродяги, наркомани, п’яниці й жебраки, які відмовляються від пошуку безпеки, престижу, прагнення до гідності.

П'ятий тип поведінки - заколот передбачає відчуженість від пануючих цілей і стандартів і формування нових цілей і засобів.

Відповідно до теорії конфлікту (марксизм) джерелом девіації є соціальний несправедливий устрій суспільства, а її подолання пов'язане з подоланням соціальної несправедливості (наприклад, через революцію). До данного напряму примикає теорія так званого "навішування ярликів", згідно з яким пануючі соціальні групи нав'язують суспільству (через систему влади й сили) своє уявлення про девіацію.

У країнах СНД розвинулась загальна теорія соціальних відхилень. Появу й поширення девіації більшість дослідників пов’язує із суперечностями соціального розвитку. Девіантна поведінка є результатом дії широкого кола соціальних, економічних, культурних, історичних і політичних чинників. Особлива увага приділяється аналізу механізмів взаємозв'язку різноманітних чинників.

Девіантна поведінка підлягає соціальним санкціям. В суспільстві існує цілий ряд соціальних санкцій. Одні з них (правові санкції) чітко регламентовані, формалізовані і застосовуються владними структурами відповідно до норм права. Інші санкції (моральні) є неформальними і застосовуються окремими членами суспільства у формі ухвалення або осудження.

Дата добавления: 2014-01-07