Соціальна стратифікація: поняття, основні методологічні підходи

ТЕМА 4: СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ ТА СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ

Питання до самоперевірки та повторення

1. В чому різниця між поняттям «індивід», «індивідуальність», «особистість»?

2. Які основні стадії соціалізації і інститути соціалізації на цих стадіях?

3. Чим розрізняються первинні та вторинні соціалізації?

4. З чого складається соціальний статус особистості?

5. В чому різниця між предписаними та набутими соціальними статусами? Які складові процеса соціалізації?

6. Якими є основні елементи соціальної структури особистості?

7. В чому полягає сутність девіантної поведінки?

8. Якими є різновиди девіантної поведінки?

Додаткова література з теми

1. Бекешкина И.Д. Структура личности. Методологический анализ. –К: Наук. думка, 1986.

2. Добреньков В.М., Кравченко А.И. Социология: Учебник. –М.:ИНФА, 2001.

3. Злобіна О.Г., Тихонович В.О. Суспільна криза і життєві стратегії особистості. –К, 2001.

4. Кон Н.С. Социология личности. –М, 1967.

5. Лукашевич М.П. Соціалізація: виховні механізми і технології: Навчально-методичний посібник. –К, 1998.

6. Некрасов А.И. Основы социологии. Конспект лекций. –Х.:Одиссей, 2002.

7. Павліченко П.П., Литвиненко Д.А. Соціологія. Навчальний посібник. –К.: Лібра, 2002.

8. Піча В.М. Соціологія особистості// Соціологія: терміни, поняття, персоналії/ За заг. ред. В.М. Пічі. – К.;Львів, 2003.

9. Сірий Є.В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії / Навч. посібник. –К.:Атіка, 2004.

10. Циба В.Т. Соціологія особистості: системний підхід. –К, 2000

11. Шаповал М. Загальна соціологія. –К, 1996.

12. Ядов В.А. Саморегуляция и прогнозирование социального поведения личности. –П, 1979.

1. Соціальна стратифікація: поняття, основні методологічні підходи.

2. Історичні типи соціальної стратифікації.

3. Соціальна мобільність. Види.

Після вивчення матеріалу лекції студенти повинні вміти:

- пояснити поняття “соціальна стратифікація”;

- охарактеризувати основні методологічні підходи соціальної стратифікації;

- розкрити основні історичні типи соціальної стратифікації;

- показати, яким чином соціальна нерівність формується на основі рангових показників і які форми нерівності існують у сучасному суспільстві;

- усвідомити значення терміна “соціальна мобільність” і його роль у динаміці соціальної структури сучасного суспільства.

Соціальна стратифікація (лат.Stratum-шар)-поділ суспільства на вертикально розташовані соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту тощо.

Соціальна стратифікація означає як сам процес, що безперервно триває в суспільстві, так і його результат. Вона засвідчує не про різне становище в суспільстві індивідів, родин чи цілих країн, а сама їх нерівне становище. Вона є не лише методом виявлення верств конкретного суспільства, а й портретом цього суспільства.

У соціології існують різні методологічні підходи до вирішення питань про суть, витоки і перспективи розвитку соціальної стратифікації: функціональний, конфліктний та еволюційний.

Представники функціонального підходу К.Девіс і У.Мур вважають, що соціальна структура суспільства представлена певним набором позицій, які можна досягти. Кожне суспільство стикається з проблемою: як спонукати індивідів займати ці позиції і як заохотити індивідів якісно виконувати обов’язки відповідно до цих позицій. Девіс і Мур, починаючи з аналізу цих позицій, підкреслюють: для того, щоб індивіди заповнювали позиції, потрібні певні здібності; ці позиції неоднаково важливі для виживання суспільства. Для того, щоб індивіди прагнули зайняти ці позиції, їх потрібно винагороджувати. Серед винагород вони виділяють блага-повсякденного життя і комфорту, розваг і проведення вільного часу, самоповага і самореалізації.

Суспільства стратифіковані настільки, наскільки нерівними є позиції.

Основні твердження Девіса і Мура зводяться до того, що окремі позиції в будь-якому суспільстві функціонально більш важливі, ніж інші і потребують особливої кваліфікації для виконання. Обмежена кількість індивідів володіє талантом, який потрібно розвинути для заповнення такої позиції. Набуття кваліфікації потребує тривалого періоду навчання, протягом якого ті, хто навчається, чимось жертвують. Для того, щоб спонукати талановитих індивідів йти на жертви і проходити навчання, їх майбутні позиції повинні забезпечувати винагороду у вигляді доступу до дефіцитних благ. Ці дефіцитні блага являють собою права і привілеї, що притаманні позиціям і задовольняють потреби комфортного існування; розваг і відпочинку, самоповаги і самореалізації. Диференційований доступ до винагород своїм найближчим наслідком має диференціацію престижу і поваги, котрими володіють страти(сукупність об’єктів стратифікації). Відповідно до прав і привілеїв утверджується соціальна нерівність. Отже, соціальна нерівність між стратами є позитивно функціональною і неминучою в будь-якому суспільстві. Стратифікація забезпечує оптимальне функціонування суспільства.

К. Девіс і У.Мур звертають увагу на важливість зовнішніх умов стратифікації, серед яких вони виділяють такі:

- стадія культурного розвитку(накопичення зразків поведінки);

- відносини з іншими суспільствами(стан війни підвищує значимість військових позицій);

- фактор розмірів суспільства(великій країні легше підтримувати стратифікацію).

Проте функціональний підхід не може пояснити дисфункції, коли окремі ролі винагороджуються аж ніяк не пропорційно їхній питомій вазі, значущості для суспільства. Наприклад, винагорода осіб, що обслуговують еліту. Критики функціоналізму підкреслюють, що висновок про корисність ієрархічної побудови суперечить історичним фактам сутичок, конфліктів між стратами, які призводили до складних ситуацій, вибухів і часом відкидали суспільство назад.

Другим напрямом аналізу соціальної стратифікації можна назвати конфліктний підхід, висхідні позиції якого були сформульовані К.Марксом, який пов’язував соціальну нерівність з різним становищем груп людей в системі матеріального виробництва, їх відношенням до власності.

Конфліктний підхід був розвинений Максом Вебером(1864-1920), який вбачав основу стратифікації в розподілі праці. Вебер говорить про те,що нерівність існує тому, що є три ресурси, через які люди вступають у боротьбу: багатство(майнова нерівність); влада; честь і слава(статусна нерівність).

Ресурси ці є дефіцитними за своєю природою; їх неможливо поділити порівну. В будь-якому суспільстві люди нерівні як по кожному окремому ресурсу, так і за їх сумою.

Згідно з кожним ресурсом формуються окремі спільності і групи. В залежності від того, як розподіляється влада, формуються політичні партії. За градацією честі і слави – статусні групи. За тим, як розподіляється багатство класи.

Отже, М.Вебер вважає, що нестратифікованих суспільств не буває, а економічна нерівність є основним видом нерівності в сучасному суспільстві.

Ідею багатомірної стратифікації розвивав і Питирим Сорокін (1889-1968), який виділив три основні форми стратифікації і, відповідно, три види критеріїв: економічні, політичні і професійні.

Соціальна стратифікація, за П.Сорокіним, - це диференціація деякої сукупності людей(населення) на класи за рангами. Вона знаходить вираз в існуванні вищих і нижчих верств. Її основа і сутність – в нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності і обов’язку, наявності або відсутності соціальних цінностей, влади і впливу серед членів того чи іншого співтовариства.

Конкретні форми соціальної стратифікації різноманітні і численні. Якщо економічний статус членів деякого співтовариства неоднаковий, якщо серед них є багаті і бідні, то таке суспільство характеризується наявністю економічного розшарування незалежно від того, організоване воно на комуністичних чи капіталістичних принципах, визначене воно як “суспільство рівних”, чи ні. Реальність факту економічної нерівності виражається у відмінностях прибутків, рівня життя, в існуванні багатих і бідних верств населення. Якщо в межах певної групи існують різні ранги авторитету і престижу звань, якщо існують керівники і підлеглі, то це означає, що така група політично диференційована, що б вона не проголошувала в своїй конституції або декларації. Якщо члени певного суспільства розділені на різні групи за родом їх діяльності, а деякі професії при цьому вважаються більш престижними порівняно з іншими і якщо члени тієї чи іншої професійної групи поділяються на керівників і підлеглих, то така група професійно диференційована незалежно від того, обираються керівники чи призначаються, отримують вони керівні посади у спадок чи завдяки їх особистим якостям.

Як правило, ці три форми (економічна, політична і професійна) тісно переплетені. Люди, які належать до вищої верстви в якомусь одному відношенні, належать до тієї ж верстви і за іншими параметрами, і навпаки. Представники вищих економічних верств одночасно відносяться і до вищих політичних і професійних верств. Таким є загальне правило, хоча існує і немало виключень. Так, наприклад, найбагатші далеко не завжди знаходяться на вершині політичної або професійної піраміди і навпаки.

У 70-80-х роках набула поширення тенденція синтезу функціонального та конфліктного підходів. Найбільш повний вираз вона знайшла в роботах американських вчених Герхарда і Джін Ленскі, які сформулювали еволюційний підхід до аналізу соціальної стратифікації. Вони розробили модель соціально-культурної еволюції суспільства й показали, що стратифікація не завжди була необхідною та корисною. На ранніх етапах розвитку ієрархія практично відсутня. У подальшому вона з’явилася внаслідок природних потреб, частково ґрунтуючись на конфлікті, який виникає в результаті розподілу додаткового продукту.

В індустріальному суспільстві вона базується в основному на консенсусі цінностей можновладців і рядових членів суспільства. У зв’язку з цим винагорода буває і справедливою, і несправедливою, а стратифікація може сприяти або утруднювати розвиток, залежно від конкретно-історичних умов і ситуацій.

Більшість сучасних соціологів підкреслює, що соціальна диференціація носить ієрархічний характер і являє собою складну багатопланову соціальну стратифікацію.

Суспільство не тільки допускає ієрархію статусного становища груп, окремих індивідів, що до них належать, але й сприймає її як джерело, імпульс для свого розвитку. Соціальна стратифікація вказує на нерівність у суспільстві, його поділ за певними критеріями чи їх сукупністю на стійки групи, які мають неоднаковий вплив на суспільне життя. Якщо соціальна нерівність потрібна для раціоналізації суспільного устрою, то проблемою залишається вибір критерію нерівності.

Найчастіше для загального уявлення про соціальну ієрархію суспільства достатньо поділити громадян будь-якого суспільства відповідно до таких основних критеріїв нерівності: дохід, освіта, влада і престиж.

Дохід вимірюється в грошах, які одержує окремий індивід(індивідуальний дохід) або сім’я (сімейний дохід) протягом певного періоду часу, скажімо, одного місяця або року.

Освіта вимірюється кількістю років навчання.

Влада вимірюється кількістю людей, на яких розповсюджується прийняте Вами рішення. Влада – можливість нав’язувати свою волю або рішення іншим людям незалежно від їх волі.

Престиж – повага статусу, яка склалася в громадській думці.

Належність до тієї чи іншої страти вимірюється не тільки цими об`єктивними показниками, а і суб`єктивними – відчуттям причетності до даної групи, ідентифікації з нею, що і пришвидшує механізм соціального відтворення.

Дата добавления: 2014-01-07