Основні соціологічні теорії конфлікту

Джерела дослідження проблеми конфлікту сягають в глибоку давнину. Стародавні китайські філософи вбачали в ньому джерело розвитку природи та суспільства. Мислителі античності досліджували природу протилежності, суперечності. Як соціальне явище конфлікт був уперше розглянутий А.Смітом, який вважав його основою розділу суспільства на класи та економічної боротьби між ними. Г.Гегель вбачав причину соціального конфлікту в соціальній поляризації суспільства. Фундаторами власне соціологічної теорії конфлікту вважають К.Маркса, М.Вебера, Г.Зіммеля. К.Маркс джерелом конфлікту вважав соціальну нерівність і вбачав у ньому наріжний камінь у теорії класової боротьби.

Підхід до вивчення конфліктів у теорії К.Маркса був однобічним та обмеженим. Об’єктивно та глибоко проаналізувавши розгортання конфлікту, він бачив лише один варіант його розв’язання – соціальний вибух та революцію. Ширший і багатогранніший розгляд конфлікту в суспільстві зробив М. Вебер. Головний конфлікт сучасного йому суспільства він вбачав у боротьбі між політичними партіями, які репрезентують інтереси громадськості, та бюрократією. Формування основних принципів теорії конфлікту, впровадження в науковий обіг терміна „соціологія конфлікту” відбулося завдяки німецькому соціологу Г.Зіммелю, який вважав конфлікт універсальним явищем, а безконфліктне суспільство недієздатним. Він вбачав у конфлікті соціалізуючу систему, котра здатна об’єднати антагоністичні сторони.

Т.Парсонс трактував конфлікт, як соціальну аномалію, фактор, що дезорганізовує та дестабілізує життя. На його думку, головне завдання суспільства полягає в попередженні конфліктів і підтриманні безконфліктних відносин між його елементами.

Із сучасних вчених найчастіше вдаються до проблеми соціології конфлікту Л.Козер, Р.Дарендорф, К.-Е.Боулдінг. Американський соціолог Л.Козер у праці „Функції соціального конфліку” обґрунтував ідею позитивної функції соціального конфлікту, з допомогою якого суспільство пристосовується до нових умов. Всі різновиди конфлікту він типізував на внутрішні та зовнішні, виокремлюючи у кожному з них соціально-позитивні, які ведуть до розвитку системи та деструктивні конфлікти, що загрожують її існуванню.

Німецький соціолог Р.Дарендорф у своїй теорії „конфліктної моделі суспільства” розглядав конфлікт всюдисущим, оскільки кожне суспільство спирається на примушування одних його елементів іншими. Нерівність соціальних позицій, відмінність інтересів людей якраз і спричиняють конфлікти. А особливості суспільств він вбачав у різному ставленні до конфліктів з боку влади. У демократичному суспільстві теж є конфлікти, проте раціональні методи регулювання роблять їх невибухонебезпечними.

Дата добавления: 2014-01-07