Загальна характеристика правосуддя, його завдання

Правосуддя – це діяльність суду з розгляду та вирішенню в судових засіданнях цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних та інших справ, передбачених законом, у межах процесуальних норм, що встановлені законом, застосуванню до правопорушників заходів державного примусу з метою захисту прав та інтересів суспільного й державного ладу, всіх форм власності, особистості та прав громадян.

Суть правосуддя проявляється не тільки в тому, що воно, будучи провідним і досить відповідальним напрямом (функцією) правоохоронної діяльності, приймає загальнообов’язкові рішення з кардинальних питань. Йому властивий ряд інших специфічних ознак:

1. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Делегування функцій судів, а також присвоєння цих функцій іншими органами чи службовими особами не допускається (ст.124 Конституції). З цього витікає, що тільки суд за законом уповноважений здійснювати правосуддя.

2. Правосуддя в судах загальної юрисдикції в Україні здійснюється шляхом розгляду та вирішення в судових засіданнях цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних та інших справ, передбачених законом.

Суд в особливому порядку здійснює правоохоронну функцію держави з метою відновлення порушень законності, охорони прав та інтересів держави, організацій та громадян.

3. Правосуддя здійснюється на основі закону і в точній відповідності з ним.

При здійсненні правосуддя суд застосовує закон до конкретних обставин і робить висновок у цивільній справі про наявність чи відсутність суб’єктивних прав та обов’язків у зацікавлених осіб, а в кримінальній справі – про злочинний характер дій правопорушника та про відповідальність за них.

4. Правосуддя здійснюється в особливому, передбаченому законом процесуальному порядку.

Вся діяльність суду з розгляду справ строго регламентована процесуальним законодавством. Таким чином, правосуддя здійснюється у визначенні законом формі – формі судового процесу. При розгляді кримінальних справ суд дотримується кримінально-процесуального законодавства, розгляд і вирішення цивільних справ – регулюється цивільно-процесуальним законодавством, а розгляд господарських справ – господарським процесуальним законодавством.

5. Найважливіша ознака правосуддя полягає в тому, що в результаті здійснення правосуддя у конкретній справі суд застосовує державний примус.

За законом тільки суду надано право призначати покарання за вчинений злочин. Засуджуючи підсудного у кримінальній справі, суд тим самим застосовує до нього визначений захід державного примусу в межах санкції кримінального закону.

У цивільному судочинстві примусовий характер заходів полягає в тому, що, задовольняючи позов або відмовляючи в ньому, суд примушує відповідно позивача або відповідача до певної, обов’язкової поведінки в рамках даного правовідношення, добровільного та сумлінного виконання обов’язків.

3. Місце суду в системі державних органів влади

Один з основних компонентів судової влади полягає в тому, що її здійснення довіряється тільки спеціально встановленим державним органам – судам, які відрізняються від органів, що виконують законодавчі та виконавчі функції. Така відмінність виражається:

- у специфіці судових повноважень, про які йшла мова раніше.

- у порядку формування судів.

В наш час суди всіх видів і рівнів утворюються з дотриманням встановленої законом процедури. Реалізація її призвана забезпечити безпристрасний відбір суддів, здатних професіонально, грамотно та чесно розглядати та вирішувати віднесені до їх ведення справи.

- забезпечення незалежності судів, захист їх від стороннього впливу як зовні, так і внутрішньо (з боку інстанцій вищого рівня та судового начальства).

Цього не скажеш про законодавчі та виконавчі органи. Де субординація, підкорення вищими нижчих, обов’язковість вказівок керівництва вважається явищем досить нормальним. Не передбачені будь-які заходи, що захищають законодавців від впливу зовні, оскільки зробити це практично неможливо.

- для діяльності суду встановлені особливі правила, процедури. Ці процедури жорстко лімітують все, що повинно відбуватися в суді при розгляді їм підвідомчого питання. Основна їх мета – забезпечити законне, обґрунтоване та справедливе рішення. Встановлені для законодавчих і виконавчих органів процедури (регламенти, існуючі де-не-де в виконавчих органах правила прийняття рішень і т. ін.) не мають тієї ретельності та всебічності, яка характерна для судових процедур.

4. Судова система, судова ланка, судові інстанції: поняття та характеристика

Система судів загальної юрисдикції - це сукупність судів України, об’єднаних між собою єдиними цілями, завданнями, принципами організації і діяльності та очолюваних Верховним Судом України.

Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції.

Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається (ст. 3 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Систему судів загальної юрисдикції складають:

1) місцеві суди;

2) апеляційні суди;

3) вищі спеціалізовані суди;

4) Верховний Суд України.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди (ст.17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

У судах загальної юрисдикції може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ (ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У відповідності з Конституцією України в системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Спеціалізованими судами є господарські та адміністративні суди.

В основу системи судів загальної юрисдикції покладено розподіл судів на ланки у відповідності з адміністративно-територіальним устроєм нашої держави. В одну ланку об’єднуються суди, як правило, наділені однаковими повноваженнями. При цьому під ланкою судової системи слід розуміти сукупність однотипних судів, рівнозначних територіальних утворень, або судів, порівняних між собою на основі особливостей територіального устрою.

Система судів загальної юрисдикції складається з 4-х ланок.

Першу ланку системи судів загальної юрисдикції складають місцеві суди.

Згідно Закону України „Про судоустрій і статус суддів”, місцевими загальними судами є районні, районні в містах, міські та міськрайонні. Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; а місцевими адміністративними судами є окружні адміністративні суди, а також інші суди, передбачені процесуальним законом (ст. 21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Другою ланкою судової системи є апеляційні суди.

У відповідності із Законом України “Про судоустрій і статус суддів” (ст.26) у системі судів загальної юрисдикції діють апеляційні суди як суди апеляційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення.

Апеляційними судами з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим.

Апеляційними судами з розгляду господарських справ, апеляційними судами з розгляду адміністративних справ є відповідно апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України.

Відповідно до Указу Президента України № 811/2010 від 12 серпня 2010 року «Питання мережі господарських судів України» створена система та визначена територія, на яку поширюються повноваження апеляційних господарських судів України.

1. Дніпропетровський апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на Дніпропетровську, Кіровоградську області;

2. Донецький апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на Донецьку, Запорізьку, Луганську області;

3. Київський апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на Київську, Черкаську, Чернігівську області, та місто Київ;

4. Львівський апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Тернопільську, Чернівецьку області;

5. Одеський апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на Миколаївську, Одеську, Херсонську області;

6. Рівненський апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на Вінницьку, Волинську, Житомирську, Рівненську, Хмельницьку області

7. Севастопольський апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на Автономну Республіку Крим, місто Севастополь.

8. Харківський апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на Полтавську, Сумську, Харківську області.

Третьою ланкою судової системи є вищі спеціалізовані суди

У системі судів загальної юрисдикції діють вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ.

Вищими спеціалізованими судами є: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України (ст.31 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Як четверта ланка судової системи виступає Верховний Суд України.

Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.

Поняття судових інстанцій та їх призначення

Відмінність у діяльності судів різних ланок визначається також тим, чи здійснюють вони правосуддя в якості судів першої інстанції, апеляційної або касаційної інстанції. Поняття „Судова інстанція” зв’язана з характером конкретної діяльності суду по здійсненню правосуддя.

Під судовою інстанцією слід розуміти суд (або його структурний підрозділ), який виконує ту чи іншу судову функцію, пов’язану з вирішенням і розглядом судових справ та прийняттям рішень по суті або перевіркою законності та обґрунтованості рішення.

Існує три судових інстанції:

1. Судом першої інстанції називають суд, який уповноважений приймати рішення по суті тих питань, що є основними для даної справи. Вони розглядають цивільні та кримінальні справи по суті, постановляючи: рішення у цивільних справах, вироки у кримінальних справах, ухвали – у будь-яких провадженнях, постанови у справах про адміністративні правопорушення.

2. Суд другої інстанції – апеляційний суд, який розглядає справи за апеляціями на вироки, ухвали та постанови суду першої інстанції, що не вступили в законну силу.

3. Суд третьої інстанції – касаційний суд, який розглядає справи за касаційними скаргами і поданнями в касаційному порядку на вироки та рішення суду, що набрали законної сили.

Касаційні скарги та подання розглядаються Вищими спеціалізованими судами.

ТЕМА 2.1. МІСЦЕВІ Й АПЕЯЦІЙНІ СУДИ.

План лекції:

1. Місцеві суди – основна ланка судової влади. Види та склад місцевих судів, порядок формування. Повноваження місцевого суду.

2. Апеляційні суди: склад, структура та повноваження.

3. Правовий статус носіїв судової влади в Україні.

Тези лекції

1. Місцеві суди – основна ланка судової влади. Види та склад місцевих судів, порядок формування. Повноваження місцевого суду.

Місцеві суди в системі судів загальної юрисдикції є судами першого рівня, утворюючи основну ланку судової влади. Їх положення обумовлює широка компетенція та великий об’єм роботи. Територіально місцеві загальні суди максимально наближенні до населення, розглядаючи більше 90% цивільних та кримінальних справ, а також усі судові справи про адміністративні порушення. Крім того, в рамках здійснення функції судового контролю за діяльністю органів досудового розслідування та за оперативно-розшуковою діяльністю, вони здійснюють розгляд скарг на дії посадових осіб органів кримінального переслідування та вирішують подання цих органів про застосування правообмежувальних заходів.

Види місцевих судів:

1. Місцевими загальними судами є:

· районні;

· районні в містах;

· міські;

· міськрайонні суди.

Мережа місцевих загальних судів, затверджена Указом Президента України № 591/2011 від 20.05.2011 р. «Питання мережі місцевих загальних та апеляційних судів», складає 666 судів. Загальна кількість суддів за штатом 4813 осіб.

2. Місцевими господарськими судами є:

· господарські суди Автономної Республіки Крим;

· господарські суди областей;

· господарські суди міст Києва та Севастополя.

Мережа місцевих господарських судів, затверджена Указом Президента України № 811/2010 від 12.08.2010 р. «Питання мережі господарських судів України», складає 27 судів. Загальна кількість суддів за штатом 677 осіб.

3. Місцевими адміністративними судами є:

· окружні адміністративні суди, що утворюються в округах у відповідності з указом Президента України.

Мережа місцевих адміністративних судів, затверджена Указом Президента України № 1417/2004 від 16.11.2004 р. «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів», складає 27 судів. Загальна кількість суддів за штатом 672 особи.

Склад місцевого суду:

1. судді місцевого суду (чисельний склад залежить від чисельності населення, що перебуває на території обслуговування та обсягу роботи, мінімальна кількість три судді),

2. голова місцевого суду

3. заступник голови місцевого суду (максимальна кількість два, за умови, що кількість суддів перевищує п’ятнадцять).

Повноваження місцевого суду:

Місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності.

Місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, передбачених процесуальним законом.

Здійснюючи розгляд цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення місцеві загальні суди забезпечують реалізацію завдань, які стоять перед цими видами судочинства, зокрема:

· завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

· завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

· завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Основними завданнями при розгляді спорів господарськими судами є: · захист прав і інтересів учасників (сторін) господарських відносин в господарському процесі; · сприяння зміцненню законності у сфері господарських відносин між підприємствами, установами, організаціями, державою й іншими органами державної влади і управління; · внесення пропозицій зі вдосконалення правового регулювання господарської діяльності. Місцеві адміністративні суди розглядають справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи).Основне завдання адміністративного судочинства полягає у захисті прав та законних інтересів особи в публічно-правових спорах від порушень з боку органів влади, органів місцевого самоврядування, їх службових чи посадових осіб. Адміністративні суди розглядають всі справи, пов’язані зі спорами фізичних або юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. Крім цього адміністративні суди розглядають спори, пов’язані із публічною службою, реалізацією повноважень управлінськими суб’єктами. Особлива категорія справ, які розглядають в адміністративному суді – спори, про правовідносини, що пов’язані із виборчим процесом та референдумом. Підсудність окремих категорій справ місцевим судам, а також порядок їх розгляду визначаються процесуальним законом.

Голова місцевого суду наділений наступними повноваженнями:

1) представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами;

2) визначає адміністративні повноваження заступника голови місцевого суду;

3) контролює ефективність діяльності апарату суду, вносить керівникові територіального управління Державної судової адміністрації України подання про призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду та про звільнення їх з посад, а також про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства;

4) видає на підставі акта про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади відповідний наказ;

5) повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про наявність вакантних посад у суді в десятиденний строк з дня їх утворення;

6) забезпечує виконання рішень зборів суддів місцевого суду;

7) контролює ведення в суді судової статистики, дбає про інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства;

8) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації суддів місцевого суду;

9) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Голова місцевого суду з питань, що відносяться до його повноважень, видає накази та розпорядження.

Заступник голови місцевого суду у відповідності з визначеними головою суду обов’язками:· бере участь в організації діяльності суду. · здійснює адміністративні повноваження, визначені головою суду. Голова місцевого суду та його заступник призначаються на посади строком на п'ять років та звільняються з посад Вищою радою юстиції за поданням відповідної ради суддів. Ці посади вважаються адміністративними.

Апарат місцевого суду відповідно до ч.1 ст. 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснює організаційне забезпечення роботи суду.

Згідно з Наказом Державної судової адміністрації України № 86 від 20 липня 2005 року «Про затвердження Типових посадових інструкцій працівників апарату місцевого загального суду», апарат місцевого суду може складатися з:

· керівника апарату;

· спеціалістів (помічника голови, помічника заступника голови, помічника судді, секретаря судового засідання, старшого судового розпорядника, судового розпорядника, консультанта, консультанта з кадрової роботи, консультанта із судової статистики);

· технічного персоналу (головного бухгалтера, старшого секретаря, секретаря, діловода, оператора комп'ютерного набору, друкарки, завідувача архіву, архіваріуса, бібліотекаря);

· обслуговуючого персоналу (експедитора, завідувача господарства, прибиральниці, водія, чергового, коменданта).

2. Апеляційні суди: склад, структура та повноваження.

У системі судів загальної юрисдикції діють апеляційні суди як суди апеляційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення.

Види апеляційних судів

1. Апеляційними судами з розгляду цивільних, кримінальних, справ про адміністративні правопорушення є:

· апеляційні суди областей,

· апеляційні суди міст Києва та Севастополя,

· Апеляційний суд Автономної Республіки Крим.

Мережа апеляційних загальних судів, затверджена Указом Президента України № 591/2011 від 20.05.2011 р. «Питання мережі місцевих загальних та апеляційних судів», складає 27 судів. Загальна кількість суддів за штатом 1713 осіб.

2. Апеляційними спеціалізованими судами є:

· апеляційні господарські суди, які утворюються в апеляційних округах згідно з указом Президента України

Мережа апеляційних господарських судів, затверджена Указом Президента України № 811/2010 від 12.08.2010 р. «Питання мережі господарських судів України», складає 8 апеляційних господарських судів (Дніпропетровський; Донецький; Київський; Львівський; Одеський; Рівненський; Севастопольський; Харківський). Загальна кількість суддів за штатом 347 осіб;

· апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах згідно з указом Президента України.

Мережа апеляційних адміністративних судів, затверджена Указом Президента України № 1417/2004 від 16.11.2004 р. «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів», складає 9 апеляційних адміністративних судів (Вінницький; Дніпропетровський; Донецький; Житомирський; Київський; Львівський; Одеський; Севастопольський; Харківський). Загальна кількість суддів за штатом 322 особи.

Склад апеляційного суду 1. судді, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років; 2. голова апеляційного суду;3. заступники голови апеляційного суду (максимальна кількість три: перший заступник та заступники – голови судових палат, за умови, що кількість суддів перевищує тридцять п'ять);4. судові палати з розгляду окремих категорій справ (очолюються секретарем; утворюються рішенням зборів суддів апеляційного суду за пропозицією голови суду).

Повноваження апеляційних судів

Апеляційний суд: 1) розглядає справи відповідної судової юрисдикції в апеляційному порядку згідно з процесуальним законом; 2) у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядає справи відповідної судової юрисдикції як суд першої інстанції; 3) аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику; 4) надає місцевим судам методичну допомогу в застосуванні законодавства; 5) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Суддя апеляційного суду. Згідно ч. 4 ст. 26 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до складу апеляційного суду входять судді, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років.

Суддя апеляційного суду здійснює:

1) правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом;

2) процесуальні дії та організаційні заходи з метою забезпечення розгляду справи;

3) контроль у відповідності з законом за своєчасним зверненням до виконання постановлених з його участю судових рішень;

4) інші передбачені законом повноваження.

Голова апеляційного суду наділений наступними повноваженнями:

1) представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами;

2) визначає адміністративні повноваження заступників голови апеляційного суду;

3) контролює ефективність діяльності апарату суду, вносить Голові Державної судової адміністрації України подання про призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду та про звільнення їх з посад, а також про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства;

4) видає на підставі акта про обрання на посаду судді чи звільнення судді з посади відповідний наказ;

5) повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про наявність вакантних посад у апеляційному суді в десятиденний строк з дня їх утворення;

6) забезпечує виконання рішень зборів суддів апеляційного суду;

7) контролює ведення та аналіз судової статистики, організовує вивчення та узагальнення судової практики, дбає про інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства;

8) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації суддів апеляційного суду;

9) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Голова апеляційного суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

Апарат апеляційного суду

Структура апарату апеляційного суду (на прикладі Апеляційного суду м. Києва) обумовлена напрямками діяльності апарату апеляційного суду :

· Керівник апарату.

· Заступник керівника апарату.

· Відділи (опрацювання кореспонденції (канцелярія суду); документального забезпечення діяльності Голови суду та його заступників; кадрової роботи та державної служби; планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності; по забезпеченню діяльності судової палати у кримінальних справах відділу по забезпеченню діяльності судової палати у цивільних справах, Перший, прийому громадян та попереднього розгляду їх звернень; судової статистики, узагальнення судової практики та систематизації законодавства; договірно-правової роботи, матеріально-технічного та господарського забезпечення; редакційно-бібліотечний; архівного діловодства та музейної справи; судових розпорядників; зі взаємодії із засобами масової інформації та міжнародного співробітництва; інформаційних ресурсів та телекомунікаційних технологій).

3. Правовий статус носіїв судової влади.

В існуючій судовій системі суддя є центральною, головною фігурою у здійсненні судочинства, носієм судової влади в державі. Саме йому згідно з Основним Законом надані повноваження здійснювати правосуддя, ухвалювати і проголошувати іменем держави судові рішення, які є обов’язковими для виконання на всій території України. Від того, наскільки суддя є професійним, здатним кваліфіковано, сумлінно й неупереджено здійснювати правосуддя, наскільки він спроможний захистити права і свободи громадян, юридичних осіб, інтереси держави, які його моральні якості, залежить авторитет судової влади в суспільстві та авторитет нашої держави в світі.

Правовий статус професійного судді характеризує обсяг правових можливостей, певну міру свободи поведінки носія судової влади. За своєю сутністю він є спеціальним різновидом професійного статусу, оскільки йдеться про виняткові правові можливості посадової особи судової влади, якій вони надаються для ефективного здійснення професійної діяльності.

Професійними суддями є громадяни, які у відповідності з Конституцією України призначені або обрані суддями та займають штатну суддівську посаду в одному із судів України і здійснюють правосуддя на професійній основі. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

Перебування на посаді судді несумісне із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органів місцевого самоврядування та з представницьким мандатом. Суддя не має права поєднувати свою діяльність з підприємницькою або адвокатською діяльністю, будь-якою іншою оплачуваною роботою (крім викладацької, наукової творчої діяльності), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації,що має наметі одержання прибутку.

Запровадження таких обмежень обумовлюється декількома обставинами:· по-перше, забороняючи поєднувати судову діяльність з іншою, крім дозволеної законом, законодавець прагне забезпечити незалежність судової влади;· по-друге, це обмеження спрямовано на забезпечення належного і сумлінного виконання професійних функцій;· по-третє, зазначені заборони запобігають можливості використання суддею свого службового становища в особистих цілях, що сприяє авторитету судової влади.Суддя не може належати до політичної партії чи професійної спілки, виявляти прихильність до них, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках.Така вимога обґрунтовується тим, що ніякі політичні пристрасті чи уподобання судді не повинні впливати на справедливість винесеного ним рішення. Адже основним принципом діяльності судді є його незалежність, неупередженість, а належність судді до будь-якої політичної партії створює цьому загрозу. Права професійних суддів При зайняття посади судді особа відповідно з отриманим статусом наділяється додатковими правовими можливостями – службовими правами, які сприяють успішному здійсненню професійних функцій. Службовим правам судді притаманні певні характерні риси: · вони належать конкретному суб’єкту – судді;· ґрунтуються на нормах права;· являють собою забезпечену державою і правом можливість певної поведінки, спрямованої на досягнення соціального блага;· їх виникнення обумовлюється конкретним юридичним фактом – призначенням (обранням) на посаду судді;· зміст і обсяг службових прав визначаються специфікою правового статусу судді як носія судової влади;· забезпечуються загальними (економічними, політичними, ідеологічними, організаційними) і спеціальними (юридичними) гарантіями;· захищаються в судовому, адміністративному та іншому встановленому в законом порядку. За змістом виділяються наступні групи прав суддів:1. Права, що забезпечують особливий правовий статус судді і його правовий захист. Ця група прав підкреслює виключне правове становище судді в державі, вказує на його підвищену правову захищеність, збільшує обсяг правових можливостей судді. До кола прав цієї групи відносяться право на повагу професійної честі і гідності судді; право судді на особисту і майнову недоторканність; право на кар’єру; право на відставку.2. Права, що сприяють безпосередньому виконанню службових обов’язків. Ця група прав пов’язана зі здійсненням суддею своїх повноважень. Найбільш повно ці права реалізуються при виконанні професійних функцій. До даної групи прав слід віднести: право самостійно приймати рішення в межах своїх повноважень; право вимагати створення і забезпечення необхідних умов для здійснення професійної діяльності.3. Права, що допомагають судді реалізувати належні йому конституційні права і свободи, закріплюють можливість користуватися соціальними благами. Ці права встановлюють певні переваги, пільги щодо суддів. До цієї групи прав можна віднести: право на соціальний і правовий захист; право на отримання матеріальної винагороди за свою працю; право на поліпшення житлових умов; право на пільги, на відпочинок тощо. Професійні обов’язки судді – це нормативно визначені вид та міра необхідної поведінки носія судової влади, котрі забезпечують реалізацію інтересів суб’єктів, з якими суддя вступає у правовідносини при здійсненні професійних функцій. Невиконання або неналежне виконання суддею професійних обов’язків може призвести до істотних змін у його правовому становищі, навіть до втрати статусу носія судової влади. У ході здійснення своїх повноважень судді зобов’язані: 1) своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; 2) дотримуватися правил суддівської етики;3) виявляти повагу до учасників процесу;4) додержуватися присяги судді; 5) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, в тому числі і таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання; 6) дотримуватися вимог щодо несумісності;7) подавати щорічно не пізніше 1 квітня до Державної судової адміністрації України для оприлюднення на офіційному веб-порталі судової влади, ведення якого забезпечує Державна судова адміністрація України, декларацію про майновий стан. Гарантії діяльності професійного судді поряд з правами та обов’язками є невід’ємним елементом його правового статусу.У Загальній декларації прав людини (1948 р.) вперше було проголошене право кожного на розгляд справи щодо його прав та обов’язків або кримінального обвинувачення стосовно нього незалежним і безстороннім судом. Згодом це право було закріплене та розвинене в таких міжнародних договорах, як Конвенція про захист прав і основних свобод людини (1950 р.; далі — Конвенція), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.), в інших універсальних та регіональних міжнародних документів. У п. 1 Основних принципів незалежності суддів, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 40/32 від 29 листопада 1985 р. та № 40/146 від 13 грудня 1985 р., встановлено вимогу, відповідно до якої незалежність суддів повинна бути гарантована державою і закріплена в її конституції та законах; уряд й інші установи зобов’язані поважати і дотримуватися принципу незалежності суддів. Рекомендація N R (94) 12 Комітету Міністрів Ради Європи «Незалежність, дієвість та роль суддів» містить положення про те, що виконавча і законодавча влади повинні гарантувати незалежність суддів та утримуватися від кроків, які б могли поставити її під загрозу.Державні гарантії суддівської незалежності містяться у ч. 2 ст. 126 Конституції України та ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у якій зазначено, що професійний суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Він не зобов’язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у Рішенні від 01.12. 2004 р. № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), положення частини другої статті 126 Конституції України «вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється» треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв’язку із здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов’язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо.Відповідно до національного законодавства незалежність судді забезпечується: 1) особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення; 2) недоторканністю та імунітетом судді; 3) незмінюваністю судді (згідно ст.52 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді, який обіймає посаду безстроково, гарантується перебування на посаді до досягнення ним шістдесяти п’яти років); 4) порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; 5) забороною втручання у здійснення правосуддя; 6) відповідальністю за неповагу до суду чи судді; 7) окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; 8) належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; 9) функціонуванням органів суддівського самоврядування; 10) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; 11) правом судді на відставку.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007 р. «Про незалежність судової влади», незалежність суддів є основною передумовою їх об'єктивності та неупередженості, суддя при здійсненні правосуддя підкоряється лише закону і нікому не підзвітний.

Суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону.

Рішення в судовій справі має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, під час якого не може надаватися перевага правовій позиції будь-якого учасника судового процесу, в тому числі прокурорів, захисників, представників юридичних чи фізичних осіб.

Незалежність суддів при розгляді конкретних судових справ має забезпечуватись і в самому суді. У зв'язку з цим неприпустимими є:

· непроцесуальний вплив на суддю з боку інших суддів, у тому числі тих, що обіймають адміністративні посади в судах;

· встановлення контролю за здійсненням судочинства суддею, виклик його до вищестоящих судів та вимагання звітів чи пояснень про розгляд конкретних справ;

· витребування від судді будь-якої інформації чи довідок про хід та перспективи розгляду справи, іншої інформації, яка може надаватися лише сторонам у справі та іншим особам, визначеним процесуальним законодавством, а також відомостей, які становлять таємницю нарадчої кімнати;

· прийняття суддею від будь-яких осіб та розгляд ним заяв, скарг, інших документів поза встановленим законом процесуальним порядком.

Суддя не зобов'язаний давати будь-які пояснення щодо розглянутих справ або справ, які знаходяться в його провадженні, а також надавати їх будь-кому для ознайомлення, крім випадків і порядку, передбачених законом (зокрема, правом ознайомлюватися з матеріалами судових справ наділені учасники судового провадження).

Недоторканність професійного судді поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв’язку, кореспонденцію, належне йому майно та документи. Суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду, без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення судом обвинувального вироку. Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи. Відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованої постанови Генерального прокурора України. Підсудність справи щодо обвинувачення судді у вчиненні злочину визначається Головою Верховного Суду України. Справа не може розглядатися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді.За прояв неповаги до судді настає адміністративна відповідальність за ст. 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.Втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення тягне кримінальну відповідальність за ст. 376 Кримінального кодексу України. За погрозу або насильство щодо судді, умисне знищення або пошкодження його майна, посягання на життя судді у зв’язку з діяльністю пов’язаною із здійсненням правосуддя, кримінальна відповідальність настає відповідно до ст.ст. 377, 378, 379 КК України.Порядок забезпечення фізичної безпеки суддів, їх близьких родичів, збереження їхнього майна детально регламентовано Законом України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23.12.1993 року. Відповідно до ст. 5 цього Закону з урахуванням конкретних обставин можуть застосовуватися такі заходи: а) особиста охорона житла і майна; б) видача зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку; в) встановлення телефону за місцем проживання; г) використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження; д) тимчасове розміщення у місцях, що забезпечують безпеку; е) забезпечення конфіденційності даних про об'єкти захисту; є) переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зовнішності, переселення в інше місце проживання.

Суб’єкти кадрового забезпечення професійного суддівського корпусу.

Кадрове забезпечення професійного суддівського корпусу становить складний комплекс організаційно-правових заходів, пов'язаний з добором та перевіркою кандидатів, їх навчанням, проведенням кваліфікаційних іспитів, призначенням та обранням на посаду судді. Природно, що такий багатоаспектний процес вимагає створення системи органів, які забезпечуватимуть формування професійного суддівського корпусу.Суб’єкти кадрового забезпечення професійного суддівського корпусу – це органи державної влади або їх посадові особи, а також недержавні інституції та представницькі органи, які наділені повноваженнями щодо формування або участі у процесі формування професійного суддівського корпусу.

Залежно від функціонального призначення та об’єму повноважень в процесі формування професійного судового корпусу суб’єкти можуть бути класифіковані на:

1. Органи, які формують професійний суддівський корпус.

2. Органи та посадові особи, які приймають безпосередню участь в процесі формування професійного суддівського корпусу на окремих його етапах.

3. Органи та посадові особи, які приймають опосередковану участь в процесі формування професійного суддівського корпусу.

До числа органів, які формують професійний судовий корпус відносяться:

· Вища рада юстиції;

· Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

Вища рада юстиції є колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.

Функції Вищої ради юстиції. Характеризуючи конституційно-правовий статус Вищої ради юстиції, а також виходячи з її повноважень, закріплених в Законі, до числа її функцій слід віднести:

· кадрову, яка полягає у забезпеченні формування високопрофесійного корпусу суддів в Україні шляхом розгляду кожної рекомендованої кандидатури для призначення її на посаду судді Президентом вперше, насамперед шляхом ретельного вивчення поданих документів та перевіркою фахового рівня підготовки кандидатів;

· дисциплінарну, що передбачає здійснення дисциплінарного провадження, прийняття рішення про порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності, а також проведення дисциплінарного провадження щодо суддів Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів;

· контрольну, що виражається у розгляді скарг на рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів спеціалізованих, апеляційних та місцевих судів та розглядає скарги прокурорів на рішення про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності.

Повноваження Вищої ради юстиції

· вносить подання Президенту України про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;

· за поданням відповідної ради суддів призначає суддів на посади голови суду, заступника голови суду та звільняє їх з цих посад;

· розглядає справи і приймає рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

· здійснює дисциплінарне провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів;

· розглядає скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Склад та порядок утворення Вищої ради юстиції

Виходячи з того, що діяльність Вищої ради юстиції покликана, з одного боку, не допустити проявів корпоративності у формуванні суддівського корпусу, а з іншого – забезпечити гарантію незалежності суддів у здійсненні правосуддя від можливого тиску з боку представників виконавчої та законодавчої гілок державної влади, законодавець в ст. 131 Конституції України, а згодом і в Законі України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 р. визначив особливий порядок формування складу Вищої ради юстиції, передбачивши, що Вища рада юстиції складається з двадцяти членів:

· Верховна Рада України, Президент України, з’їзд адвокатів України, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени;

· всеукраїнська конференція працівників прокуратури делегує двох членів;

· до складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України

Таким чином, пропорційний склад Вищої ради юстиції мав унеможливити перевагу однієї гілки влади над іншими під час прийняття рішень щодо кандидата на посаду судді чи притягнення судді до відповідальності.

Втім, основним недоліком складу Вищої ради юстиції на думку представників міжнародних експертних установ (зокрема Венеціанської комісії як експертного органу Ради Європи) була його невідповідність міжнародно-правовим стандартам, згідно яких формування суддівського корпусу належить здійснювати органу незалежному від виконавчої та законодавчої влади, більшість в якому складають судді, які обираються суддями.

Внаслідок проведеної у 2010 році судово-правової реформи кількісний склад суддів у Вищій ради юстиції складає одинадцять членів серед яких три призначаються судовою владою, сім іншими органами та за посадою у склад Вищої ради юстиції входить Голова Верховного Суду України.

Структура Вищої ради юстиції

У Вищій раді юстиції утворюються секції:

· з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад;

· дисциплінарна секція для здійснення дисциплінарного провадження, розгляду скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності і прийняття рішення про порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності.

Згідно з Регламентом Вищої ради юстиції, затвердженим рішенням Вищої ради юстиції № 791/0/15-10 від 04.10.2010 р. секція з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад вивчає:

· рекомендації (результати конкурсу на заміщення вакантної посади в суді) Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та матеріали про призначення кандидатів на посади суддів;

· скарги кандидатів на посади суддів на рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо встановлення результатів кваліфікаційного іспиту;

· скарги кандидатів на рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо відмови у рекомендуванні для обрання на посади суддів безстроково;

· подання відповідної ради суддів та матеріали про призначення суддів на посади голови суду, заступника голови суду та про звільнення з цих посад;

· пропозиції члена Ради або Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та матеріали про звільнення судді з посади за особливих обставин;

· пропозиції члена Ради або повідомлення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та матеріали про звільнення судді з посади за загальними обставинами;

· заяви суддів і матеріали щодо звільнення їх з посад за власним бажанням та у відставку.

Дисциплінарна секція вивчає:

· подання члена Ради та відповідні матеріали про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів;

· пропозиції народних депутатів України, Голови Верховного Суду України, голів вищих спеціалізованих судів, Міністра юстиції України, Генерального прокурора України або Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та матеріали щодо порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

· скарги суддів і прокурорів на рішення про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності;

· заяви суддів Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів про дострокове зняття дисциплінарного стягнення.

На постійні основі в Вищій раді юстиції працюють:

· Голова Вищої ради юстиції;

· заступник Голови Вищої ради юстиції;

· секретарі секцій Вищої ради юстиції. -.

Особи, призначені до складу Вищої ради юстиції, крім народних депутатів України, на час виконання обов'язків членів Вищої ради юстиції на постійній основі прикомандировуються до Вищої ради юстиції із збереженням за ними посад, які вони займали, та відповідних пільг.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України

Прийнятий Верховною радою Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року, який став першим етапом в реформуванні українського судочинства, вперше закріпив статус Вищої кваліфікаційної комісії суддів України як постійно діючого органу в системі судоустрою України. До цього часу Комісія діяла на громадських засадах.

Визначений правовий статус Вищої кваліфікаційної комісії створив умови для забезпечення стабільного, своєчасного та якісного наповнення судів професійними кадрами, ефективного й об’єктивного розгляду питань про дисциплінарну відповідальність суддів.

Повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Згідно зі ст. 91 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вища кваліфікаційна комісія суддів України:

· веде облік даних про кількість посад судді у судах загальної юрисдикції, в тому числі вакантних;

· веде облік даних про кількість адміністративних посад у судах загальної юрисдикції та негайно повідомляє відповідну раду суддів, Вищу раду юстиції про утворення вакантної посади голови суду, заступника голови суду;

· проводить добір кандидатів на посаду судді вперше, в тому числі організовує проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймає кваліфікаційний іспит;

· вносить до Вищої ради юстиції рекомендацію про призначення кандидата на посаду судді для подальшого внесення відповідного подання Президентові України;

· надає рекомендацію про обрання на посаду судді безстроково або відмовляє у наданні такої рекомендації;

· визначає потреби в державному замовленні на професійну підготовку кандидатів на посаду судді у Національній школі суддів України;

· затверджує відповідно до критеріїв, визначених у положенні про порядок проходження спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді, перелік юридичних вищих навчальних закладів, які здійснюватимуть таку підготовку;

· приймає рішення про відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням його до кримінальної відповідальності на підставі вмотивованої постанови Генерального прокурора України;

· розглядає заяви та повідомлення про дисциплінарну відповідальність суддів місцевих та апеляційних судів та за наявності підстав порушує дисциплінарні справи і здійснює дисциплінарне провадження;

· приймає рішення за результатами дисциплінарного провадження і за наявності підстав застосовує дисциплінарне стягнення до суддів місцевих та апеляційних судів;

· приймає рішення про дострокове зняття застосованого до судді дисциплінарного стягнення;

· здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України для здійснення своїх повноважень має право витребовувати та одержувати необхідну інформацію від суддів, Державної судової адміністрації України, органів суддівського самоврядування та інших судових органів, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, об'єднань громадян та окремих фізичних осіб, ненадання якої тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

Вища кваліфікаційна комісія суддів України діє у складі одинадцяти членів, які є громадянами України, мають вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менше двадцяти років.

До складу Комісії входять:

· шість суддів, які призначаються з'їздом суддів України;

· дві особи, які призначаються з'їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ;

· одна особа, яка призначається Міністром юстиції України;

· одна особа, яка призначається Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини;

· одна особа, яка призначається Головою Державної судової адміністрації України.

До складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України не можуть бути призначені народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, голови судів, їх заступники, секретарі судових палат, члени Ради суддів України, Вищої ради юстиції, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, а також посадові особи, які мають дисциплінарне стягнення.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України вважається повноважною за умови призначення до її складу не менше восьми членів.

До структури Вищої кваліфікаційної комісії суддів України входять:

· секретаріат – здійснює організаційне забезпечення діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

· служба дисциплінарних інспекторів – забезпечує здійснення членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України належної перевірки наявності підстав для притягнення суддів місцевих та апеляційних судів до дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарні інспектори за дорученням члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України:

· попередньо аналізують заяви та повідомлення про неправомірні дії суддів з метою виявлення підстав для відкриття дисциплінарних справ та здійснення перевірок;

· готують проекти висновків про наявність підстав для притягнення суддів місцевих та апеляційних судів до дисциплінарної відповідальності;

· виконують інші доручення члена Комісії в ході дисциплінарного провадження.

1. До числа органів та посадових особи, які приймають безпосередню участь в процесі формування професійного суддівського корпусу на окремих його етапах відносяться:

· Президент України;

· Верховна Рада України;

· Національна школа суддів

Президент України, відповідно до ст.ст. 106, 128 Конституції України, а також ст. 19 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»:

· призначає третину складу Конституційного Суду України;

· здійснює перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років;

Верховна Рада України, відповідно до ст. 85 Конституції України:

· призначає третину складу Конституційного Суду України;

· обирає суддів безстроково.

Національна школа суддів України є державною установою зі спеціальним статусом, що забезпечує підготовку висококваліфікованих кадрів для судової системи та здійснює науково-дослідну діяльність.

На Національну школу суддів України не поширюється законодавство про вищу освіту.

Національна школа суддів України утворюється при Вищій кваліфікаційній комісії суддів України і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону та статуту, що затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

Згідно ст. 82 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Національна школа суддів України здійснює наступні завдання:

· організацію спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді;

· підготовку суддів:

- яких призначено на посаду судді вперше;

- яких обрано на посаду судді безстроково;

- яких призначено на адміністративні посади в судах;

· періодичне навчання суддів з метою підвищення рівня кваліфікації;

· підготовку працівників апаратів судів;

· проведення наукових досліджень з питань удосконалення судочинства;

· вивчення міжнародного досвіду організації діяльності судів;

· науково-методичне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради юстиції.

2. До числа органів та посадових осіб, які приймають опосередковану участь в процесі формування професійного суддівського корпусу можуть бути віднесені всі органи та посадові особи, які впливають на процес формування професійного суддівського корпусу через утворення органів, які функціонально здійснюють кадрове забезпечення судів – Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії України.

Формування професійного суддівського корпусу

У правовій державі суддям надається виключна роль, адже на відміну від інших гілок державної влади судова влада надається судді особисто. Тому в інтересах суспільства і держави, забезпечити такі умови формування суддівського корпусу, щоб посади носіїв судової влади обіймали фахівці з належною професійною підготовкою і відповідними моральними якостями.

У відповідності до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» формування професійного суддівського корпусу охоплює процедури:

· призначення на посаду судді вперше; · обрання на посаду судді безстроково. Призначення на посаду судді вперше, регламентується Розділом IV. «Порядок зайняття посади судді суду загальної юрисдикції» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також Положенням «Про порядок розгляду питань та підготовки матеріалів щодо проведення добору кандидатів на посаду судді вперше згідно з положеннями Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді», затвердженим рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16.03.2011 р., та здійснюється в наступному порядку й включає такі стадії:

1. добір кандидатів на посаду судді;

2. спеціальну підготовку кандидата на посаду судді;

3. складання кваліфікаційного іспиту;

4. проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді;

5. призначення на посаду судді;

6. складання присяги.

1. Добір кандидатів на посаду судді передбачає: 1) розміщення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на своєму веб-порталі оголошення про проведення добору кандидатів на посаду судді з урахуванням прогнозованої кількості вакантних посад суддів та опублікування такого оголошення в газетах «Голос України» або «Урядовий кур'єр»;2) подання особами, які виявили бажання стати суддею, до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України відповідно заяви та документів, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів»;3) здійснення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на основі поданих кандидатами на посаду судді документів перевірки відповідності осіб вимогам, установленим до кандидата на посаду судді, та організація проведення стосовно них спеціальної перевірки.; 4) складення особами, які відповідають установленим вимогам до кандидата на посаду судді, іспиту перед Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на виявлення рівня загальних теоретичних знань у галузі права;

Порядок складання зазначеного іспиту визначається Положенням «Про порядок складення кандидатами на посаду судді анонімного тестування (іспиту) та методику його оцінювання», затвердженим рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 21.04.2011 р.

Згідно з ним, тестові запитання складаються державною мовою і містять питання для виявлення рівня загальних теоретичних знань кандидатів у галузі права. Сукупність тестових запитань становить тестову базу, яка повинна містити запитання із наступних дисциплін:

· теорія держави і права;

· конституційне право;

· Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини;

· цивільне право та цивільний процес;

· кримінальне право та кримінальний процес;

· господарське право та господарський процес;

· адміністративне право та адміністративний процес;

· трудове право.

2. Спеціальна підготовка кандидата на посаду судді

Спеціальна підготовка кандидата на посаду судді включає теоретичне та практичне навчання за денною (очною) чи заочною формою. Організація спеціальної підготовки здійснюється Національною школою суддів України.

Спеціальна підготовка проводиться протягом шести місяців за рахунок коштів Державного бюджету України. На період проходження кандидатом підготовки за ним зберігається основне місце роботи, виплачується стипендія в розмірі не менше двох третин від посадового окладу судді місцевого суду загальної юрисдикції.

За результатами спеціальної підготовки кандидати отримують відповідний документ установленого зразка. Матеріали щодо кандидатів, які успішно пройшли спеціальну підготовку, направляються до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України для складення кваліфікаційного іспиту.

У разі порушення кандидатом на посаду судді порядку проходження спеціальної підготовки, що призвело до його відрахування, або в разі припинення кандидатом проходження такої підготовки за власною ініціативою він повинен відшкодувати кошти, витрачені на його підготовку. 3. Складання кваліфікаційного іспиту

Кваліфікаційний іспит є атестуванням особи, яка пройшла спеціальну підготовку і виявила бажання бути рекомендованою для призначення на посаду судді.

Кваліфікаційний іспит полягає у виявленні належних теоретичних знань та рівня професійної підготовки кандидата на посаду судді, ступеня його готовності здійснювати правосуддя з питань юрисдикції відповідного суду, а також особистих і моральних якостей кандидата.

Кваліфікаційний іспит проводиться згідно з Положенням «Про порядок складення кандидатами на посаду судді кваліфікаційного іспиту та методику його оцінювання», затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 02.06.2011 р. шляхом складення письмового анонімного тестування та виконання практичного завдання з метою виявлення рівня практичних навичок та умінь у застосуванні закону.

Письмове анонімне тестування полягає у виконанні кандидатом тестового завдання, яке складається із визначеного Вищою кваліфікаційною комісією суддів України переліку тестових запитань з варіантами відповідей на них, лише один з яких є правильним.

Практичне завдання полягає у виконанні кандидатом запропонованої йому для вирішення ситуативної вправи для перевірки застосування кандидатом його практичних навичок та умінь у застосуванні закону шляхом складення проекту процесуального документа на основі передбачених у завданні конкретних вихідних даних.

Під час виконання практичного завдання кандидати мають право користуватися виключно текстами нормативно-правових актів на паперових носіях, список яких затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України та оприлюднюється на офіційному веб-порталі Комісії

Тестові запитання для письмового анонімного тестування та ситуативні вправи для практичного завдання розробляються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України спільно із Національною школою суддів України.

Результати кваліфікаційного іс

Дата добавления: 2014-01-07