Науково-консультативна рада

Науково-консультативна рада є дорадчим органом при Верховному Суді України з числа висококваліфікованих фахівців у галузі права для попереднього розгляду проектів постанов Пленуму Верховного Суду України стосовно надання висновків щодо проектів законодавчих актів та з інших питань діяльності Верховного Суду України, підготовка яких потребує наукового забезпечення.Порядок організації та діяльності Науково-консультативної ради визначається положенням, що затверджується Пленумом Верховного Суду України.

Апарат Верховного Суду України

Структура і штатний розклад апарату Верховного Суду України затверджуються зборами суддів за поданням голови Верховного суду.

Структура апарату Верховного Суду:

· Керівництво апарату (керівник та заступник керівника апарату).

· Управління (забезпечення діяльності керівництва Верховного Суду України, забезпечення розгляду справ адміністративної юрисдикції, забезпечення розгляду справ господарської юрисдикції, забезпечення розгляду справ кримінальної юрисдикції, забезпечення розгляду справ цивільної юрисдикції, документального забезпечення та контролю, правове, вивчення та аналізу судової практики, кадрової роботи, інформаційних ресурсів та технологій, планово-фінансове, забезпечення видавничої діяльності, господарського забезпечення);

· Відділи (режимно-секретної та мобілізаційної роботи, міжнародного співробітництва прийому громадян, Прес-служба, Служба судових розпорядників).

ТЕМА 4: ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ:

ЗАВДАННЯ, ФУНКЦІЇ, СИСТЕМА ОРГАНІВ.

План лекції:

1. Правова основа, завдання органів прокуратури, принципи організації і діяльності, основні функції прокуратури.

2. Система, структура і організація діяльностіорганів прокуратури.

3. Напрямки прокурорського нагляду. Акти прокурорського реагування, їх загальна характеристика.

4. Кадри органів прокуратури.

Тези лекції

1. Правова основа, завдання органів прокуратури, принципи організації і діяльності, основні функції прокуратури

Згідно до ст. 1 Закону України „Про прокуратуру” прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Під дотриманням законів слід розуміти здійснення юридичними й фізичними особами визначених законом дій або утримання від неправомірної поведінки (порушення заборони, встановленої законом).

Застосування закону - це прийняття державними органами, посадовими й службовими особами відповідно закону рішень, обов'язкових для інших осіб, що тягнуть за собою юридично значні наслідки. Здійснюючи свої завдання, прокуратура оцінює діяльність юридичних і фізичних осіб з точки зору відповідності її закону, не втручаючись при цьому в рішення їх господарських і оперативно-розпорядчих питань.

Суб'єктами прокурорського нагляду є Генеральний прокурор України і його заступники, підлеглі прокурори та їх заступники, старші помічники й помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори та прокурори управлінь і відділів, які вирішують питання, пов'язані зі здійсненням діяльності прокуратури в межах, передбачених законом.

Таким чином, прокурорський нагляд – це здійснювана від імені держави діяльність спеціально уповноважених службових осіб – прокурорів по забезпеченню точного дотримання та правильного застосування законів шляхом своєчасного виявлення та вживання заходів щодо усунення їх порушень, від кого б вони не виходили, та притягнення винних до відповідальності.

Повноваження прокурорів, організація, основи та порядок діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, Законом „Про прокуратуру", іншими законодавчими актами. Органи прокуратури в установленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних договорів (ст. 3 Закону „Про прокуратуру”).

Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань:

1) закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних груп і територіальних утворень;

2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина;

3) основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення.

Перераховані завдання прокурорського нагляду носять загальний характер, а конкретизовані вони в рамках окремих галузей і напрямків прокурорського нагляду, що реалізують функції прокуратури.

Прокуратура України складає єдину систему, на яку у відповідності з Конституцією України і Законом „Про прокуратуру” покладаються такі функції:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

На прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не передбачених Конституцією України і Законом „Про прокуратуру”.

Діяльність прокуратури ґрунтується на певних принципах. Принципи організації та діяльності прокуратури – це основоположні засади, що розкривають суть прокурорського нагляду, особливості організації (устрою) і діяльності прокуратури, визначають характер повноважень прокурора і правових засобів їх забезпечення. До них відносяться:

1. Принцип централізації. Органи прокуратури України складають єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.

2. Принцип незалежності. Органи прокуратури здійснюють свої повноваження на основі дотримання Конституції України та діючих на її території законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів.

3. Принцип захисту прав громадян на основі їх рівності перед законом. Органи прокуратури захищають у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак.

4. Принцип публічності. Органи прокуратури вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

5. Принцип гласності. Органи прокуратури діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.

2. Система, структура і організація діяльності органів прокуратури

Систему органів прокуратури складають: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші, прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури. До військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських).

Штатна чисельність органів прокуратури України в межах фонду заробітної плати затверджується Генеральним прокурором України.

Таким чином, система органів прокуратури – це впорядкована побудова прокурорських органів різних рівнів і компетенції, об'єднаних спільністю цілей, шляхів її досягнення та єдиною підпорядкованістю Генеральному прокурору України.

Згідно ст. 122 Конституції України і Закону „Про прокуратуру” прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради України. Верховна Рада України може виразити недовіру Генеральному прокурору України, що тягне його відставку з посади.

Генеральний прокурор України звільняється з посади також у разі:

- закінчення строку, на який його призначено;

- неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

- порушення вимог щодо несумісності;

- набрання законної сили обвинувального вироку щодо нього;

- припинення його громадянства;

- подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Строк повноважень Генерального прокурора України та підпорядкованих йому прокурорів - п'ять років.

Генеральний прокурор має першого заступника і заступників.

У Генеральній прокуратурі України утворюється колегія у складі Генерального прокурора України (голова), його першого заступника, заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, інших керівних працівників органів прокуратури. Персональний склад колегії затверджується Верховною Радою України за поданням Генерального прокурора України.

У прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та інших прокуратурах (на правах обласних) утворюються колегії у складі прокурора (голова), його заступників, інших керівних працівників. Персональний склад колегії затверджується Генеральним прокурором України.

Колегії прокуратур є дорадчими органами і розглядають найбільш важливі питання, що стосуються додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів прокуратури, виконання наказів Генерального прокурора України, кадрові питання, заслуховують звіти підпорядкованих прокурорів, начальників структурних підрозділів та інших працівників прокуратури.

На засіданнях колегій можуть заслуховуватися повідомлення та пояснення керівників міністерств, відомств, органів державного управління, нагляду та контролю, підприємств, установ і організацій, їх об'єднань, інших посадових осіб з приводу порушень законодавства.

Повноваження Генерального прокурора України по керівництву органами прокуратури:

Генеральний прокурор України:

1) спрямовує роботу органів прокуратури та здійснює контроль за їх діяльністю;

2) призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших працівників Генеральної прокуратури України;

3) затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання;

4) призначає за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим прокурора Автономної Республіки Крим;

5) призначає заступників прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, їх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів;

6) відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, за винятком осіб, призначення яких передбачено цим Законом;

7) відповідно до законів України видає обов'язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції;

8) присвоює класні чини згідно з Положенням про класні чини працівників прокуратури. Вносить подання Президенту України про присвоєння класних чинів державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів.

Вказівки Генерального прокурора України з питань розслідування є обов'язковими для виконання всіма органами дізнання та досудового слідства.

Прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, міські, районні, міжрайонні, районні в містах, а також інші прокуратури очолюють відповідні прокурори.

Апарат Генеральної прокуратури України

До апарату Генеральної прокуратури входять:

- головне управління нагляду щодо прав і свобод та захисту інтересів держави;

- управління нагляду за дотриманням конституційних прав і свобод;

- головне слідче управління;

- головне управління військових прокуратур;

- самостійне міжнародно-правове управління;

- інститут підвищення кваліфікації працівників Генеральної прокуратури України;

- головне управління з дотримання законів органами, які провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство;

- управління нагляду за дотриманням законів органами СБУ, державної митної служби і прикордонної охорони при проведенні оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства;

- управління з питань підтримання державного обвинувачення в судах;

- управління нагляду за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах;

- управління представництва інтересів громадян і держави в судах;

- управління кадрів;

- управління організаційно-правового забезпечення;

- управління матеріально-технічного забезпечення;

- самостійні відділи.

3. Напрямки прокурорського нагляду. Акти прокурорського реагування, їх загальна характеристика

Предметом нагляду за дотриманням і застосуванням законів є:

1) відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам;

2) додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав;

3) додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора.

Підтримання державного обвинувачення в суді

Прокурор може вступити в справу на будь-якій стадії процесу, коли цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтереси держави та суспільства, й зобов'язаний вчасно застосовувати передбачені законом заходи до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили. Прокурор має рівні права з іншими учасниками судового засідання.

Прокурор бере участь у судовому розгляді кримінальних справ у залежності від характеру й ступеня суспільної небезпеки діяння. Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, надає суду свої пропозиції з приводу застосування кримінального закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор керується вимогами закону й об'єктивною оцінкою зібраних у справі доказів.

У випадку, коли при розгляді справи прокурор прийде до висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного, він зобов'язаний відмовитися від обвинувачення.

Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді

Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина чи держави у випадках, передбачених законом.

Формами представництва є:

- звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;

- участь у розгляді судами справ;

- внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Нагляд за дотриманням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство

Предметом нагляду є додержання законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.

Прокурор вживає заходів для того, щоб органи дізнання і досудового слідства:

1) додержували передбаченого законом порядку порушення кримінальних справ, розслідування діянь, що містять ознаки злочину, проведення оперативно-розшукових заходів, застосування технічних засобів, припинення та закриття справ, а також додержували строків провадження слідства та тримання під вартою;

2) при розслідуванні злочинів неухильно виконували вимоги закону про всебічне, повне та об'єктивне дослідження всіх обставин справи, з'ясовували обставини, які викривають чи виправдовують обвинуваченого, а також пом'якшують і обтяжують його відповідальність;

3) виявляли причини вчинення злочинів і умов, що сприяють цьому, вживали заходів до їх усунення.

Повноваження прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів органами досудового слідства і дізнання визначаються кримінально-процесуальним законодавством.

Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян

Предметом нагляду є додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, виправно-трудових, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом, додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов'язків.

Акти прокурорського реагування:

Особливості й різновиди актів прокурорського реагування різноманітні. Найбільше поширення одержали: подання, постанови прокурора.

Подання – це звернений до уповноваженого державного органу чи посадової особи документ прокурора, що містить аналіз порушень закону, причин та умов, що їм сприяли, а також вимогу про їх усунення.

Не пізніш як у місячний строк має бути вжито відповідних заходів до усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомлено прокурору.

Постанова – це документ прокурора, яким у відношенні посадової особи або громадянина у випадку порушення ними законодавства й у залежності від характеру та ступеня суспільної небезпеки правопорушення порушується дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або кримінальна справа.

Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення підлягає розгляду уповноваженою посадовою особою або відповідним органом у десятиденний строк після її надходження, якщо інше не встановлено законом. Постанова про порушення кримінальної справи лягає в основу розслідування, що проводиться слідчим у порядку, визначеному кримінально-процесуальним законодавством з дотриманням правил підслідності (ст. 112 КПК України).

4. Кадри органів прокуратури

Прокурорами можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості. Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах прокуратури стажування строком до одного року. Порядок стажування визначається Генеральним прокурором України.

На посади прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів призначаються особи віком не молодше 30 років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше семи років; на посади районних і міських прокурорів - віком не молодше 25 років із стажем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше трьох років.

Сумісництво служби в органах прокуратури з роботою на підприємствах, в установах чи організаціях, а також з будь-яким підприємництвом не допускається, за винятком наукової і педагогічної діяльності.

Не можуть бути прийняті на посаду прокурора особи, які були засуджені за вчинення злочину, за винятком реабілітованих.

Класні чини працівників органів прокуратури.

Прокурорам органів прокуратури, працівникам науково-навчальних закладів прокуратури присвоюються класні чини залежно до займаних посад і стажу роботи.

Порядок присвоєння і позбавлення класних чинів визначається Положенням про класні чини працівників прокуратури України, яке затверджується Верховною Радою України.

Встановлюється 10 класних чинів працівників органів прокуратури:

- державний радник юстиції України,

- державний радник юстиції 1-го класу,

- державний радник юстиції 2-го класу,

- державний радник юстиції 3-го класу,

- старший радник юстиції,

- радник юстиції,

- молодший радник юстиції,

- юрист 1-го класу,

- юрист 2-го класу,

- юрист 3-го класу.

Класні чини державного радника юстиції України, державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів присвоюються Президентом України, інші класні чини присвоюються Генеральним прокурором України.

ТЕМА 5: ОРГАНИ ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

План лекції:

1. Правова основа діяльності та завдання Міністерства юстиції України.

2. Основі напрями діяльності та повноваження Міністерства юстиції України.

3. Система і структура органів Міністерства юстиції України.

Тези лекції

1. Правова основа діяльності та завдання міністерства юстиції України

Міністерство юстиції України (далі - Мін'юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики, політики з питань банкрутства та використання електронного цифрового підпису, з формування та забезпечення реалізації політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, у сфері виконання кримінальних покарань, у сфері захисту персональних даних, у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності.

Історія органів української юстиції пов’язана з історією зародження української державності. Біля її витоків стояла Українська Центральна Рада. Наприкінці червня 1917 року у першому національному уряді — Генеральному Секретаріаті — було створено Генеральне секретарство судових справ (юстиції) на чолі з В. Садовським. Після проголошення Четвертим Універсалом Центральної Ради від 9 січня 1918 р. України "самостійною… суверенною державою Українського народу", Генсекретарство судових справ перейменовано в новому уряді — Раді Народних Міністрів — на Міністерство судових справ, яке очолив С. Шелухін. За гетьмана П. Скоропадського Міністерством судових справ здійснювалася практично вся правова політика.

15 липня 1918 р. Міністерство судових справ перейменовано на Міністерство юстиції. Під його керівництвом діяли 3 судові палати, 19 окружних судів і 112 міських та повітових з’їздів мирових суддів. Головними завданнями тогочасного Міністерства юстиції були: здійснення управління судовими органами та пенітенціарною системою, вдосконалення судочинства в умовах перехідного етапу української державності, кодифікація законодавства, підготовка проектів кримінальних, кримінально-процесуальних та інших нормативних актів.

Радянський період української юстиції розпочався 28 листопада 1918 р. з утворенням при Тимчасовому Робітничо-Селянському Уряді України Відділу юстиції. 29 січня 1919 р. відділ перетворено на Народний комісаріат юстиції на чолі з кваліфікованим юристом О. Хмельницьким. 11 грудня 1919 р. в Харкові створено Комітет юстиції при Всеукраїнському революційному комітеті, а 19 січня 1920 р. його реорганізовано в Народний комісаріат юстиції України, який очолив політичний діяч Є. Терлецький. Тривалий час посади Наркома юстиції і Генерального прокурора обіймала одна особа.

У 1936 році органи юстиції та прокуратури розділилися. У 1946 році Народний комісаріат юстиції УРСР реорганізовано у Міністерство юстиції УРСР.

У 1963 році Мін’юст було ліквідовано, а його функції покладено на юридичну комісію при Раді Міністрів Української РСР та Верховний Суд УРСР, а на місцях – на обласні суди.

У 1970 році діяльність Міністерства юстиції поновлено. Вона регламентувалася відповідним Положенням, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 4 вересня 1972 р.

Правовою основою діяльності сучасного Мін’юсту є: Конституція України, міжнародні правові акти, Положення про Міністерство юстиції України, затверджене Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 395, Положення про Головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2011 року №1707/5, Положення про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні управління юстиції, затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2011 року №1707/5, Регламент Міністерства юстиції України, затверджений Наказом Мін’юсту від 7 листопада 2007 року № 1053/5.

На Мін’юст покладено такі завдання:

· формування і забезпечення реалізації державної правової політики, політики у сфері адаптації законодавства України до законодавства ЄС, політики з питань банкрутства;

· формування і забезпечення реалізації політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, у сфері виконання кримінальних покарань, у сфері захисту персональних даних, у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності;

· забезпечення представництва інтересів держави у судах України, здійснення захисту інтересів України у Європейському суді з прав людини, під час урегулювання спорів і розгляду в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземних суб'єктів та України;

· експертне забезпечення правосуддя;

· організація роботи нотаріату;

· виконання функцій центрального засвідчувального органу шляхом забезпечення створення умов для функціонування засвідчувальних центрів органів виконавчої влади або інших державних органів та центрів сертифікації ключів;

· протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму (щодо нотаріусів, адвокатів та інших осіб, які надають юридичні послуги);

· здійснення міжнародно-правового співробітництва, забезпечення дотримання і виконання зобов'язань, узятих за міжнародними договорами України з правових питань.

2. Основні напрями діяльності та повноваження міністерства юстиції України

Відповідно до покладених на Мін’юст завдань можна умовно виділити основні напрями в діяльності цього центрального органу виконавчої влади.

1. Нормотворча діяльність, яка полягає у виконанні Мін’юстом наступних повноважень:

· розробка за дорученням Президента України, Кабінету Міністрів України та з власної ініціативи проектів законів та інших нормативно-правових актів;

· розробка пропозицій щодо вдосконалення законодавства та подання їх у встановленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України;

· здійснення правової експертизи проектів законів, інших актів законодавства, які подаються на розгляд Кабінету Міністрів України, та проектів законів, які подаються на розгляд Верховної Ради України іншими суб'єктами права законодавчої ініціативи, нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

· підготовка зауважень і пропозицій до прийнятих Верховною Радою України законів, що надійшли на підпис Президентові України;

· проведення гендерно-правової експертизи актів законодавства;

· здійснення антикорупційної експертизи нормативно-правових актів державних органів та органів місцевого самоврядування;

· вжиття відповідно до законодавства заходів щодо усунення державними органами та органами місцевого самоврядування корупційних правопорушень, виявлених під час здійснення антикорупційної експертизи нормативно-правових актів;

· здійснення державної реєстрації нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації;

· скасування рішень про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації;

· перевірка у міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, а також інших органах, актів які відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації, стану додержання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, вимога у разі потреби подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію або їх скасування, внесення пропозицій про усунення виявлених порушень і недоліків та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях;

· розробка за пропозиціями міністерств та інших центральних органів виконавчої влади планів законопроектної роботи, координація нормотворчої діяльності у міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади, здійснення контролю за такою діяльністю;

· організація роботи з підготовки щорічного плану заходів щодо виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, проведення моніторингу її виконання;

· здійснення науково-експертного, аналітичного, інформаційного та методологічного забезпечення виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, переклад актів acquis communautaire українською мовою, оновлення глосарія термінів acquis communautaire;

· підтримка текстів актів законодавства у контрольному стані, ведення їх обліку та здійснення зберігання; ведення обліку та здійснення зберігання чинних міжнародних договорів України, актів законодавства держав, з якими здійснюється обмін правовою інформацією;

· забезпечення ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, надання з нього інформації;

· здійснення офіційного опублікування нормативно-правових актів, чинних міжнародних договорів України, рішень Європейського суду з прав людини щодо України в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України";

· здійснення офіційного видання збірників актів законодавства та кодексів, заснування журналів і газет із правових питань;

· координація діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади з питань систематизації законодавства, перевірка стану такої діяльності, надання рекомендацій щодо її поліпшення і внесення пропозицій про усунення виявлених недоліків.

2. Правове забезпечення діяльності державних органів, полягає у наступних повноваженнях:

· здійснення методичного керівництва правовою роботою в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, міністерствах та інших органах виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністраціях, а також на державних підприємствах, в установах, організаціях та державних господарських об'єднаннях, організація підвищення кваліфікації працівників їх юридичних служб;

· перевірка в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, міністерствах та інших органах виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністраціях, а також на державних підприємствах, в установах, організаціях та державних господарських об'єднаннях стану правової роботи, надання рекомендацій щодо її поліпшення, внесення пропозицій про усунення виявлених порушень і недоліків та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях;

· видача висновків щодо призначення на посаду керівників юридичних служб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

3. Правова освіта та правова допомога населенню, робота із зверненнями громадян. Цей напрям діяльності реалізується через такі повноваження:

· координація діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств та інших органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, а також державних підприємств, установ, організацій та державних господарських об'єднань, навчальних закладів із питань щодо правової освіти населення, перевірка стану їх діяльності із зазначених питань та надання їм необхідної методичної допомоги;

· участь разом із Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України в організації роботи з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців за спеціальністю "Правознавство" у навчальних закладах незалежно від форми власності та підпорядкування, надання пропозицій щодо підготовки юридичних кадрів; внесення до відповідних органів управління освітою пропозицій щодо вдосконалення роботи, пов'язаної з вивченням права у вищих, професійно-технічних, загальноосвітніх навчальних закладах, закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;

· участь у проведенні ліцензійної та акредитаційної експертизи спеціальності "Правознавство" та перевірки дотримання державних вимог щодо провадження освітньої діяльності вищими навчальними закладами, які здійснюють підготовку юристів;

· участь у розробленні та розповсюдженні освітніх програм у сфері захисту прав, свобод і законних інтересів громадян;

· сприяння розвитку надання юридичних послуг із метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб;

· організація роботи громадських приймалень із надання безоплатної правової допомоги малозабезпеченим верствам населення, надання їм методичної допомоги;

· організація розгляду звернень громадян з питань, пов'язаних з діяльністю Мін'юсту України, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, а також стосовно актів, які ним видаються.

4. Забезпечення реалізації державної політики з питань банкрутства, полягає у виконанні Мін’юстом таких повноважень:

· сприяння створенню організаційних, економічних та інших умов, необхідних для здійснення процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;

· внесення пропозицій господарському суду щодо кандидатур арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств або підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, щодо яких порушена справа про банкрутство, та в інших передбачених законом випадках;

· організація підготовки арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

· здійснення ліцензування діяльності фізичних осіб – підприємців, які провадять діяльність як арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори), видача, переоформлення та анулювання ліцензії, видача дублікатів ліцензій на провадження діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), прийняття рішення про визнання таких ліцензій недійсними;

· забезпечення здійснення процедури банкрутства щодо відсутнього боржника;

· ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, встановлення та затвердження форми подання арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення зазначеної бази даних;

· організація проведення експертизи фінансового стану державних підприємств і підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, під час підготовки справи про банкрутство до розгляду або її розгляду господарським судом у разі призначення судом експертизи та надання відповідного доручення;

· підготовка на запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновків про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державних підприємств чи підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 25 відсотків;

· підготовка та подання в установленому порядку на затвердження Кабінету Міністрів України типових документів щодо здійснення процедур банкрутства;

· затвердження ліцензійних умов провадження діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) та порядок контролю за їх додержанням;

· здійснення у межах повноважень контролю за додержанням арбітражними керуючими (розпорядниками майна, керуючими санацією, ліквідаторами) ліцензійних умов;

· видання наказів про усунення порушень ліцензійних умов арбітражними керуючими (розпорядниками майна, керуючими санацією, ліквідаторами);

· формування і ведення ліцензійного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

5. Представництво інтересів держави в судових та інших юрисдикційних органах, реалізується через такі повноваження:

· участь як представника інтересів Кабінету Міністрів України під час розгляду справ судами України;

· здійснення міжвідомчої координації із захисту інтересів держави в судах загальної юрисдикції під час розгляду справ, стороною або третьою особою в яких є Кабінет Міністрів України, міністерства або інші центральні органи виконавчої влади;

· участь як представника інтересів держави, Президента України, Кабінету Міністрів України під час урегулювання спорів, розгляду у закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб'єкта та України;

· забезпечення підготовки документів та представництво інтересів держави в Європейському суді з прав людини під час розгляду справ про порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та звітує перед Комітетом міністрів Ради Європи про стан виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України;

· залучення юридичних радників, зокрема іноземних, для захисту прав та інтересів держави в закордонних юрисдикційних органах під час урегулювання спорів, розгляду в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб'єкта та України.

6. Експертне забезпечення правосуддя полягає у наступних повноваженнях:

· організація відповідно до законодавства експертного забезпечення правосуддя та проведення науково-дослідних робіт у галузі судової експертизи;

· забезпечення організації роботи Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України і Науково-консультативної та методичної ради з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України;

· присвоєння кваліфікації судового експерта фахівцям, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, видає свідоцтво встановленого зразка та здійснює контроль за їх діяльністю;

· зупинення дії або анулювання свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта;

· забезпечення ведення Державного реєстру атестованих судових експертів та Реєстру методик проведення судових експертиз;

· спрямування і контроль діяльності науково-дослідних установ, які проводять судову експертизу та належать до сфери управління Мін'юсту України, здійснення нормативно-методичного забезпечення їх діяльності;

· координація діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади з питань розвитку судової експертизи; забезпечення організації роботи Координаційної ради з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України;

7. Організація роботи нотаріату здійснюється Мін'юстом у разі виконання таких повноважень:

· здійснення державного регулювання нотаріальної діяльності, зокрема встановлення порядку допуску громадян до її провадження, здійснення контролю за організацією роботи нотаріату, керівництво державними нотаріальними конторами, перевірка стану організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів і виконання ними правил нотаріального діловодства, видача та анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, встановлення зразка і опис печатки приватного нотаріуса, погодження визначеної головними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі кількості посад стажистів нотаріусів, установлення умов і порядку проходження стажування, вимог до робочого місця (контори) приватного нотаріуса та ведення нотаріального діловодства, порядку проведення перевірки організації нотаріальної діяльності державних і приватних нотаріусів та виконання ними правил нотаріального діловодства, порядку підвищення кваліфікації працівників органів нотаріату, нотаріусів та помічників нотаріусів;

· забезпечення ведення Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Єдиного реєстру нотаріусів, Державного реєстру правочинів, Державного реєстру обтяжень рухомого майна, Спадкового реєстру, Єдиного реєстру довіреностей;

· забезпечення в установленому законодавством порядку організації доступу до реєстрів інформаційної мережі Єдиних та Державних реєстрів Мін'юсту України;

· забезпечення організації роботи Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, Комісії з розгляду питань щодо анулювання свідоцтв про право на зайняття нотаріальною діяльністю та Комісії з питань застосування санкцій за порушення вимог актів законодавства, що регулюють діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

· здійснення підготовки нотаріально оформлених документів для їх консульської легалізації, надання консульським установам і дипломатичним представництвам допомоги з питань вчинення нотаріальних дій;

· проставлення апостилю на офіційних документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на призначених для використання на території іноземних держав документах, що оформляються нотаріусами.

8. Виконання функцій центрального засвідчувального органу. Відповідно до цього напряму діяльності Мін'юст здійснює такі повноваження:

· забезпечує розроблення норм, стандартів і технічних регламентів у сфері електронного цифрового підпису;

· забезпечує здійснення відповідно до законодавства технічного регулювання у сфері електронного цифрового підпису;

· здійснює організаційні заходи щодо застосування електронного цифрового підпису.

9. Протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму (щодо нотаріусів, адвокатів та інших осіб, які надають юридичні послуги) полягає у тому, що Мін'юст:

· здійснює у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму регулювання і нагляд за діяльністю суб'єктів первинного фінансового моніторингу – нотаріусів, адвокатів та інших осіб, які надають юридичні послуги, шляхом проведення планових і позапланових перевірок, у тому числі виїзних;

· забезпечує надання методологічної, методичної та іншої допомоги суб'єктам первинного фінансового моніторингу – нотаріусам, адвокатам та іншим особам, які надають юридичні послуги;

· проводить у межах повноважень перевірку організації професійної підготовки працівників та керівників підрозділів, відповідальних за проведення фінансового моніторингу;

· інформує Державну службу фінансового моніторингу України про дотримання суб'єктами первинного фінансового моніторингу – нотаріусами, адвокатами та іншими особами, які надають юридичні послуги, вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму, в тому числі про виявлені порушення та заходи, вжиті для їх усунення;

10. Організація міжнародно-правового співробітництва. Даний напрям діяльності полягає у виконанні наступних повноважень:

· підготовка пропозицій щодо укладення міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних і кримінальних справах, у галузі міжнародного приватного права, захисту прав людини;

· проведення правової експертизи проектів міжнародних договорів України, підготовка висновків щодо здійснення внутрішньодержавних процедур, необхідних для набрання чинності такими договорами, а також юридичних висновків, інших матеріалів, необхідних для набрання чинності міжнародними кредитними (гарантійними) договорами України;

· укладання угод про правове співробітництво з відповідними органами іноземних держав і міжнародними організаціями, організація у межах повноважень взаємодії з ними;

· забезпечення підготовки пропозицій щодо приведення законодавства України у відповідність із принципами та стандартами Ради Європи, інтеграція його в систему міжнародного права, координація роботи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади із зазначених питань;

· здійснення представництва інтересів іноземних осіб під час розгляду справ судами України у межах виконання Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей;

· організація виконання і надання методичної допомоги судам та іншим органам державної влади під час виконання міжнародних договорів України з питань, що належать до компетенції Мін'юсту України;

· перевірка стану виконання органами державної влади зобов'язань, узятих за міжнародними договорами України з питань міжнародно-правових відносин і правового співробітництва у цивільних і кримінальних справах, надання рекомендацій щодо поліпшення відповідної роботи, внесення пропозицій щодо усунення виявлених порушень і недоліків та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях;

· забезпечення виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України;

· виконання функцій Національного органу України для сприяння контактам з Постійним бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права, участь у межах повноважень у діяльності інших міжнародних організацій, членом яких є Україна, у тому числі забезпечення виконання зобов'язань, що випливають із членства України в таких організаціях, а також здійснення співробітництва з іншими міжнародними організаціями з питань, що належать до його компетенції;

· участь в установленому порядку у роботі двосторонніх і багатосторонніх комісій, а також інших міжнародних органів та інституцій, погоджує кандидатури членів та іншого персоналу від України в міжнародних судових органах і радників із правових питань закордонних дипломатичних установ України;

· забезпечення підготовки матеріалів з питань, що належать до його компетенції, у зв'язку з участю України у відповідних міжнародних організаціях та інтеграцією її в такі організації;

· забезпечення правового співробітництва судів та інших органів державної влади у цивільних і кримінальних справах із компетентними органами іноземних держав на підставі законів та міжнародних договорів України, вирішення питання про видачу правопорушників (екстрадицію), виконання інших функцій, визначених законами і міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

· Мін'юст здійснює й інші повноваження на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України.

3. Система і структура органів міністерства юстиції України

Мін'юст України очолює Міністр, який призначається на посаду за поданням Прем'єр-міністра України і звільняється з посади Президентом України.

Міністр має першого заступника та заступника Міністра – керівника апарату, які призначаються на посади за поданням Прем'єр-міністра України і звільняються з посад Президентом України.

Центральний апарат Міністерства складається з таких структурних підрозділів:

· Прес-служба Міністерства.

· Департамент взаємодії з органами влади.

· Департамент конституційного, адміністративного та соціального законодавства.

· Департамент цивільного, фінансового законодавства та законодавства з питань земельних відносин.

· Департамент судової роботи.

· Департамент реєстрації та систематизації нормативних актів, правоосвітньої діяльності.

· Департамент антикорупційного законодавства та законодавства про правосуддя.

· Департамент міжнародного права та співробітництва.

· Департамент нотаріату, банкрутства та функціонування центрального засвідчувального органу.

· Департамент кадрової роботи та державної служби.

· Управління експертного забезпечення правосуддя.

· Департамент організаційного та ресурсного забезпечення.

· Управління бухгалтерського обліку та звітності.

· Контрольно-ревізійне управління.

· Відділ режимно-секретної та мобілізаційної роботи.

Мін'юст України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, а також районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні управління юстиції. Діяльність вказаних органів регламентується Наказом Мін'юсту від 23 червня 2011 року № 1707/5 «Про затвердження положень про територіальні органи Міністерства юстиції України».

До системи установ та органів юстиції також відносяться:

· Державні нотаріальні контори;

· Органи реєстрації актів цивільного стану (РАЦС);

· Відділи Державної виконавчої служби;

· Науково-дослідні установи судових експертиз;

· Регіональні представництва Урядового уповноваженого у справах Євросуду

Підвідомчими установами та державними підприємствами Мін'юсту є:

· Державне підприємство «Українська правова інформація»;

· Державне підприємство "Інформаційний центр";

· Центр правової реформи і законопроектних робіт при Міністерстві юстиції України;

· Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників юстиції.

Крім того, через Міністра юстиції України координуються такі органи:

· Державна архівна служба України;

· Державна пенітенціарна служба України;

· Державна реєстраційна служба України;

· Державна служба України з питань захисту персональних даних.

Державна виконавча служба, її структура та повноваження

Державна виконавча служба України (далі – ДВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень) відповідно до законів.

Правовою основою діяльності ДВС є: Конституція України, Закон України „Про державну виконавчу службу” від 24 березня 1998 року, Закон України „Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року, Положення про Державну виконавчу службу України, затверджене Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 385, та інші нормативно-правові акти.

Основними завданнями ДВС є:

1. реалізація державної політики у сфері організації примусового виконання рішень;

2. внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері виконання рішень;

3. забезпечення своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень у порядку, встановленому законодавством;

4. здійснення освітньо-роз'яснювальної роботи з питань виконання рішень.

Відповідно до покладених завдань ДВС виконує такі повноваження:

1. організовує у межах своїх повноважень виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, додержання прав і свобод людини та громадянина, здійснює контроль за їх реалізацією;

2. узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністру юстиції України;

3. забезпечує здійснення державними виконавцями заходів примусового виконання рішень, передбачених законами;

4. забезпечує доступ державних виконавців до баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно та кошти;

5. забезпечує ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень;

6. здійснює державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій державними виконавцями;

7. здійснює аналітичне, інформаційне та методологічне забезпечення роботи структурних підрозділів територіальних органів Мін'юсту України, що забезпечують реалізацію повноважень ДВС України;

8. організовує ведення обліково-статистичної звітності та аналізує стан виконання рішень державними виконавцями;

9. надає роз'яснення та рекомендації державним виконавцям з питань примусового виконання рішень;

10. організовує розгляд звернень громадян та юридичних осіб з питань, пов'язаних із діяльністю ДВС України, структурних підрозділів територіальних органів Мін'юсту України, що забезпечують реалізацію повноважень ДВС України;

11. організовує освітньо-роз'яснювальну роботу, в тому числі в засобах масової інформації, з питань, що стосуються виконання її завдань;

12. здійснює інші повноваження на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України.

ДВС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через структурні підрозділи (відділи) головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районних, міських (міст обласного значення), районних у містах, міжрайонних та міськрайонних управлінь юстиції, що забезпечують реалізацію повноважень ДВС України.

ДВС України очолює Голова, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра юстиції України, та звільняє з посади Президент України.

Голова ДВС України має двох заступників, у тому числі одного першого. Першого заступника, заступника Голови ДВС України призначає на посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Голови ДВС України, погоджених із Міністром юстиції України.

Граничну чисельність державних службовців та працівників ДВС України затверджує Кабінет Міністрів України.

Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців, які є державними службовцями.

Державним виконавцем може бути громадянин України, який має юридичну освіту, володіє державною мовою і здатний за своїми особистими і діловими якостями виконувати покладені на нього обов'язки. Не можуть бути призначеними на посаду державного виконавця особи, відносно яких існують обмеження, передбачені Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року.

Загальна характеристика нотаріату та правовий статус нотаріусів.

Нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на яких покладено обов'язок засвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом України "Про нотаріат", для надання їм юридичної вірогідності (ст. 1 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р.).

Діяльність нотаріату спрямовано на охорону й захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, на запобігання правопорушенням шляхом правильного й своєчасного вчинення нотаріальних дій.

Предметом нотаріальної діяльності є засвідчення безперечних прав, безперечних фактів і вчинення інших дій, що випливає з повноважень нотаріальних органів і посадових осіб, закріплених у Законі України "Про нотаріат". У разі виникнення спору про цивільне право нотаріус зобов'язаний зупинити вчинення нотаріальної дії до розв'язання спірного питання судом.

Органи і особи, які вповноваженні на вчинення нотаріальних дій:

· державні нотаріуси, (нотаріуси, які працюють в державних нотаріальних конторах або державних нотаріальних архівах);

· приватні нотаріуси (особи, які займаються приватною нотаріальною діяльністю);

· посадові особи органів місцевого самоврядування (у населених пунктах, де немає нотаріусів, вчинюють нотаріальні дії, передбачені статтею 37 Закону «Про нотаріат»);

· консульські установи та дипломатичні представництва України (вчинення нотаріальних дій за кордоном);

· інші особи (посвідчення заповітів і доручень, прирівняних до нотаріальних).

Нотаріус.

Нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менше трьох років, пройшов стажування протягом одного року в державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса, склав кваліфікаційний іспит, одержав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість за вчинення злочину, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.

Нотаріус не може займатися підприємницькою або адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, перебувати на державній службі або на службі в органах місцевого самоврядування, перебувати у штаті інших юридичних осіб, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів господарських організацій, кредитно-фінансових установ, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої, у вільний від роботи час.

Нотаріуси, незалежно від того чи є вони державними або приватними, уповноваженні вчинювати наступні дії:

· Посвідчувально-засвідчувальні:ü посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності тощо); ü засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; засвідчують справжність підпису на документах; ü засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу; посвідчують факт, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту; ü посвідчують факт, що фізична особа є живою; ü посвідчують факт перебування фізичної особи в певному місці; ü посвідчують час пред'явлення документів.· Охоронного характеру:ü вживають заходів щодо охорони спадкового майна; приймають у депозит грошові суми та цінні папери;приймають на зберігання документи.· З накладення заборон та вчинення протестів:ü накладають та знімають заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації;ü вчиняють протести векселів; ü вчиняють морські протести.· З видачі документів:ü видають свідоцтва про право на спадщину; ü видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя; ü видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів); видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися; ü видають дублікати нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса. · Інші:ü провадять опис майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме; ü передають заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам; вчиняють виконавчі написи.

ТЕМА 6: МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ: ЗАВДАННЯ,

ФУНКЦІЇ ТА СИСТЕМА ОРГАНІВ.

План лекції:

1. Міністерство внутрішніх справ України: завдання, функції і структура центрального апарату.

2. Міліція, її основні завдання і функції, система органів.

3. Міліція як орган дізнання, його завдання і компетенція.

Тези лекції

1. Міністерство внутрішніх справ України: завдання, функції і структура центрального апарату

МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, захисту об'єктів права власності, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, безпеки дорожнього руху, громадянства, імміграційної та паспортної роботи, протидії незаконній міграції.

МВС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України та Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2011 року № 1126.

У межах своїх повноважень МВС організовує виконання актів законодавства, здійснює контроль за їх реалізацією, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропози

Дата добавления: 2014-01-07