Науковчення

Етика.

- проблему необхідного та вільного в діяльності людей вважав уявною: людина діє необхідно в одному відношенні, вільно - в іншому;

- людина діє з необхідністю, оскільки існує у природі і в цьому відношенні підкоряється необхідності світу явищ;

- разом з цим, як моральна істота, людина належить до світу духовного, і в цій якості – вільна;

- моральний закон ("категоричний імператив "), який дається лише розумові, потребує, щоб кожний індивід діяв так, щоб правило його індивідуального життя, поведінки ставало правилом поведінки кожного;

У разі, коли дії збігаються з моральним законом, здійснюються людиною на підставі власної схильності, їх не можна назвати моральними.

- дія людини моральна тільки тоді, коли індивід здійснює її з поваги до морального закону;

- існування понять "свобода", "безсмерття", "Бог" пояснюється вірою в уявний, трансцендентний світ, даний тільки думкам;

2. Філософія Йоганна Готліба Фіхте.

2.1. Біографія.

Йоганн Готліб Фіхте народився 1762 р. З 1794 р. працював професором Єнського університету. В 1799 p. був звинувачений в атеїзмі та звільнений з університету, після чого переїхав до Берліна і займався читанням публічних лекцій. Добровольцем брав участь у антинаполеонівській війні і в 1814 p. помер від хвороби у військовому госпіталі.

У ранніх роботах Фіхте першочергову увагу приділяє філософсько-моральним проблемам (" Досвід критики усякого одкровення", "Нотатки про правильність висновків громадськості по відношенню до французької революції "):

- зводить поняття "практичної філософії" до діяльності моральної свідомості;

- моральні принципи трактує як виведені з вимог абстрактного Розуму;

- основу своєї практичної філософії він вбачає в тому, що принципи моралі повинні опиратися на теоретичне обгрунтування.

Головний твір Фіхте - " Науковчення " (1794) - трактат про науку.

- наукові положення повинні спиратися на основоположення, які є достовірними самі собою. Таким достовірним фактом є визнання суб'єктом свого існування - "Я";

- "Я" охоплює собою все, що може бути мислимим;

Діяльність суб'єкта, який визнає своє існування, розглядається як діяльність "Я", що відбувається у формі переходів від ствердження певної тези до протилежної, а від останньої - до третьої, яка має бути єдністю першої і другої. Крім тези про існування "Я", ми можемо виділити протилежну тезу - "не-Я".

- визнання суб'єктом факту свого існування - єдина достовірність, з якої може починатися мислення взагалі;

- "Я" не є індивідуальним Я, або субстанцією - це абсолютна умова для послідовного, наукового мислення, основа морального мислення, яка діє як абсолютна надсвідомість;

- індивідуальне "Я" є відображенням абсолютного "Я", абсолютної моральності. Саме індивідуальному, емпіричному "Я" протистоїть емпірична природа "не-Я".

- метою діяльності людини є виконання закону моралі, обов'язку, якому протистоять природні властивості людини, що походять з її фізичної природи людини, з "не-Я", яке протистоїть "Я" і спонукає його до діяльності;

- умовою виконання морального закону є перемога над чуттєвими схильностями;

Фіхте роз'яснює, що його "не-Я" не можна розуміти як кантівську "річ у собі". "Річ у собі" лежить за межами свідомості, а у Фіхте "не-Я" не здатне існувати як незалежна від свідомості реальність, а виникає як продукт діяльності свідомості.

- діяльність "Я" завжди веде до усвідомлення протилежного і приводиться в рух чимось протилежним;

Необумовлена діяльність "Я" з необхідністю відтворює протилежності: між діяльністю та її завданням, між предметом і методом, між знанням і незнанням.

- викладаючи порядок розвитку категорій, показує, що суб'єкт послідовно підійматься від нижчих щаблів теоретичної діяльності до вищих.

Таким чином, метод "науковчення" відтворює історичний розвиток людського духу, природний процес розвитку здатності мислення.

Дата добавления: 2014-01-07