Тема: Математична основа карт

2.

1.

Впливовими факторами, що визначають потреби реорганізації або реконструкції території поселень, є ціннісні (кількісні) показники: споживча вартість забудови, її ціна та попит, можливий прибуток у разі переобладнання

та реконструкції нерухомості, подальштй доход, ринкові ризики і т.д.

Вони тісно пов’язані з такими якісними показниками, що оперують

проектувальникі у роботі як: надійність, міцність, довговічність, естетичниість,

екологичність, корисність, зручність, ергономічність. Процеси перетворення міської тканини “знизу”,або “згори” обумовлюють виявлення ресурсного потенціалу середовища на відповідному рівні проектування з метою його раціонального використання або трансформації.

Так, на рівні районного планування (м 1: 50 000, м 1: 25 000) таким

резервом є, насмперед, – природні ресурси;

- на рівні генплану (м 1: 10000) – як територіально-просторові, так і

природні ресурси. Але, перш за все, - матеріальне середовище, або антропогенні ресурси;

- на рівні ПДП (проекта детального планування, м 1: 5000);

- або ПЗ (проект забудови території, м 1:2000, 1: 1000) – забудова

територій різного функціонального призначення - резервом стають території та існуючі окремі будинки і комплекси.

Кон’юнктура місцевого ринку визначається згідно з такими факторами:

На макрорівні:

- адміністративно- політичною ситуацією у державі;

- характером формування державного бюджету;

- законодавчою та нормативною базою містобудування;

- економічною та ринковою ситуацією на державному рівні та у зв’язку

з світовою ситуацією;

- приорітетами розвитку галузей та їх фінансуванням;

- інвестиційною активністю на макрорівні.

На мікрорівні:

- з фінансово-економічною ситуацією регіона, міста;

- з особливостями взаємин між гілками влади та місцевою

адміністративно- політичною ситуацією;

- з кон’юнктурою ринку на макрорівні та пріоритетами фінансування;

- з місцевими особливостями інвестування та вкладання капіталу;

- з напрямками розвитку міста, визначеними місцевою владою.

Принцип вибору стратегії розвитку того, чи іншого міста залежить не

лише від зазначених факторів, але й від особливостей менеджменту, вибору різноманітних пріорітетів та напрямків інвестування галузей на основі вивчення та обгрунтування запропанованих альтернатив.

Структура плану стратегичного розвитку (у тому числі генплану) на теперішній час не може бути однозначною, незмінною на десятиріччя, а лише

давати головні бажані напрямки. Має сенс розуміти, що генплан кінцевого стану може бути перетворений за велінням часу або стати генпланом безупинного планування.

Тактикою планування повинен бути моніторинг мінливої ситуації у

містах як на макрорівні, так і на локальних рівнях, бо у різних містобудівних умовах по різному йдуть процеси та їх динаміка, відрізняються форми

інвестування, проектування та забудови. Відзначаються проектно- організаційні дії:

- першого,

- другого

- та третього планів.

На основі оперативної інформації в моніторинговому режимі намічаються

невідкладні дії щодо екстремальних, аварійних ситуацій, або зон ликвідації наслідків стихійного лиха (перший план дій);

Другий план становлять дії, які мають попереджувати появу екстремальних ситуацій (проти зсувні роботи, або закріплення просадочних

грунтів, роботи по обвалюванню рік, протипаводкові роботи та по зниженню рівня грунтових вод, укріплення аварійних будинків і т.д.)

Третій план – роботи по організації належної інфраструктури міста за генпланом: - забудова територій різного призначення, реконструкція транспортної мережі міст, реконструкція та прокладка інженерної мережі, відтворення соціальної інфраструктури тощо.

Одним з основних принципів земельного законодавства є поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва.

Виходячи з вищенаведеного основними задачами управління землекористуванням в населених пунктах можна визначити:

- забезпечення раціонального використання земельних ресурсів міста з урахуванням екологічних вимог;

- забезпечення оптимальної функціональної організації території з урахуванням перспектив його подальшого розвитку;

- забезпечення паритету між громадськими та приватними інтересами міського землекористування.

Пріоритети в землекористуванні постійно змінються у відповідності з розвитком суспільства і структура власності на нерухомість має бути адаптована до нових умов.

Врахування громадських інтересів під час планування і забудови територій на місцевому рівні полягає у визначенні потреби в територіях, необхідних для розташування та утримання об’єктів житлово-комунального господарства, соціальної, інженерно-транспортної інфраструктури загальнодержавного та місцевого значення, вирішення інших завдань реалізації державної містобудівної політики та забезпечення сталого розвитку населеного пункту.

Потреби в територіях визначаються шляхом розроблення генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, проведення їх експертизи, здійснення державного контролю за плануванням, забудовою, іншим використанням територій та окремих земельних ділянок. Вимоги до планування, якими забезпечуються державні та приватні інтереси під час розроблення містобудівної документації, визначаються згідно відповідним спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури, спільно з іншими спеціально уповноваженими на це органами виконавчої влади Визначення територій та вибір земель для містобудівних потреб здійснюється за погодженням спеціально уповноважених органів з питань містобудування та архітектури.

Необхідно зауважити, що для кожного рівня планування використання територій – державного, обласного міського, тощо характерні свої, об’єктивно обумовлені ступінь конкретизації та деталізації цілей, задач та шляхів реалізації. Якщо на державному рівні вирішується питання прокладки транснаціональної магістралі, то забезпечення необхідних територій для цієї вирішується на нижчих рівнях Проблема надання територій необхідних для потреб суспільства, шляхом викупу або вилучення їх у власників вирішується, як правило, на місцевих рівнях.

Згідно діючого законодавства мають бути також забезпечені та гарантовані права приватної власності. При здійсненні планування і забудови міських територій, врахування приватних інтересів полягає у забезпеченні фізичним і юридичним особам рівних можливостей набуття у власність або у користування, земельних ділянок, захисту майнових прав, а також безпечного функціонування об’єктів нерухомості [3, ст. 19].

Забезпечення територій для містобудівних потреб, надання та вилучення для цього земельних ділянок належить до компетенції органів місцевого самоврядування.

3.

Групова система - це цілеспрямовано утворювані групи міських та сільських поселень різного розміру та господарського профілю, об"єднаних розвинутими територіальними і промисловими зв'язками, загальною інженерною інфраструктурою, єдиною мережею обслуговування та місць відпочинку населення. Групові системи за кількістю, складом і величиною міст поділяються на три основні типи

а/ малі системи, які формуються навколо малого або середнього міста чисельністю 50 - 100 тис. чол. в радіусі ЗО - 40 км /1,5 години транспортного доступу/;

б/ середні системи, які формуються навколо середнього або великого міста чисельністю 100 - 250 тис.чол. у радіусі 70 - 80 км /І,5 - 2 години транспортного доступу/;

в/ великі системи, які формуються навколо крупного або найбільшого міста чисельністю понад 500 тис.чол. у радіусі 100 - 120 км /2 - З години транспортного доступу/. Цей тип розселення має ознаки так званого зонального типу.

У групових системах, які формуються навколо найбільших міст, можуть виникати великі міські агломерації - системи населення, які включають 15-20 населених пунктів, середня відстань між якими не перевищує 15 км.

Для формування групових систем та одержання соціального і економічного ефекту необхідний перерозподіл виробничої бази, інфраструктури і регулювання приросту населення в містах різної величини.

Що стосується зонального типу розвитку, то перевагу у перспективному розвитку / а, значить, і у інвестуванні / мають малі населені пункти, які знаходяться в зоні впливу міста-центру. При цьому розвиток центрального міста суттєво уповільнюється.

Раціональний тип розвитку групової системи визначається у проекті районного планування за такими показниками:

- обсяг інвестицій в промислове і цивільне будівництво;

- транспортний доступ населення до місць праці, обслуговування і відпочинку;

- обсяг інвестицій та експлуатаційних витрат для формування транспортної та інженерної мережі;

- можливість рівноцінного вибору місць праці, обслуговування і відпочинку;

- екологічні та санітарно-гігієнічні умови проживання населення;

- архітектурно-композиційні умови планування окремих міст;

- раціональний розвиток планувальної структури всієї групи населених місць.

Процес формування групових систем населених місць супроводжується паралельним плануванням нового типу розміщення продуктивних сил. Територіально-виробничий комплекс /ТВК/ - група спеціалізованих і кооперованих підприємств, розміщених у зоні впливу центрального міста, де розміщені головні підприємства групи. Формування ТВК і групових систем населених місць - це взаємоузгоджені та взаємозумовлені процеси. Великі ТВК створюють економічну базу кількох групових систем, які становлять регіональну систему населених місць.

1. Математична основа карти.

2. Основні відомості про картографічні проекції, їх створення.

3. Проекція Гауса-Крюгера.

1. Математична основа карти – сукупність математичних елементів карти, які визначають математичний зв'язок між картою та поверхнею що на ній зображена. Математичну основу карт складають:

Масштаб – визначає ступень зменшення зображення при переході від натури до моделі. На карті ця величина змінна,він змінюється при переході однієї точки до іншої. Розрізняють головний масштаб, який показує загальну ступень зменшення усієї поверхні або її частини і частковий масштаб у даній точці за даним напрямком.

Лінійний (графічний) масштаб дається на полях карти у вигляді лінійки, розділеної на рівні частини (зазвичай сантиметри), з підписами, що означають відповідні відстані на місцевості. Він зручний для вимірів по карті. Іменований масштаб вказує у вигляді підпису, яка відстань на місцевості відповідає 1 см на карті.

Картографічна проекція – математичне вираження зображення поверхні землі на площині,це не само її зображення, а той спосіб або закон за якими зображення земного еліпсоїда переноситься на площину.

Координатні сітки – це координатні лінії на карті у певній системі координат,які по перше є основою для нанесення картографічного зображення при виготовлені будь якої карти, а по друге дозволяють визначити координати точок або нанести на карти точки за їх координатами. На карті застосовується картографічна і кілометрова сітки. По картографічній визначають довжину і широту точки. По кілометровій координати точки х та у,ці сітки підписують біля рамок чисельним значенням.

Компоновка карти - розташування рамки відносно території що зображується на карті, розміщення в середині рамки або за її межами назви карти, її легенда.. Компонування вважається вдалим, якщо усі елементи карти розміщені доцільно, досить компактно, але не скупчено, ними зручно користуватися, - словом, простір карти раціонально організований і зображення зорово урівноважене.

Підібрати хороше компонування не завжди просто, це вимагає деякого дизайнерського досвіду і художнього смаку. Доводиться враховувати багато чинників: проекцію карти, форму зображуваної території (акваторії) і її орієнтування в середині рамки, необхідність показу сусідніх територій, розмір легенди, бажаність розміщення карт-врізок, додаткових графіків, діаграм і тому подібне.

Геодезична основа – сукупність геодезичних даних (координати опорних пунктів,параметри референт – еліпсоїда) необхідних для створення карти.

Розграфлення - розподіл багатоаркушної карти на окремі частини за певною системою. Найчастіше застосовуються два види розграфлення: трапецієвидне, при якому межами листів служать меридіани і паралелі, і прямокутне, коли карта ділиться на прямокутні або квадратні листи однакового розміру.

Номенклатура – система умовних позначень.

Рамка – інколи відноситься до математичних елементів карти. Це лінія або де кілька ліній. Прийнято розрізняти внутрішню рамку, що безпосередньо обмежує картографічне зображення, градусну і хвилинну, на які відповідно наносять градусні і (чи) хвилинні поділки по широті і довготі, а також зовнішню рамку - вона охоплює усю карту, облямовує усі інші рамки і має декоративне значення.

2. Уявіть собі, що поверхня Землі прозора, і на ній нанесена картографічна сітка. Оберніть шматок паперу навколо Землі. Джерело світла в центрі Землі відкине тіні від сітки координат на шматок паперу. Ви можете тепер розгорнути папір і покласти його на площину. Форма координатної сітки на плоскій поверхні паперу дуже відрізняється від її форми на поверхні Землі. Проекція карти спотворила картографічну сітку.

Картографічна проекція - це математично певне відображення поверхні еліпсоїда або кулі (глобуса) на площину карти.

У картографічних проекціях можуть бути присутній наступні види спотворень:

· спотворення довжин - внаслідок цього масштаб карти непостійний в різних точках і по різних напрямах, а довжини ліній і відстані спотворені;

· спотворення площ - масштаб площ в різних точках карти різний, що є прямим наслідком спотворень довжин і порушує розміри об'єктів;

· спотворення кутів - кути між напрямами на карті спотворені відносно тих же кутів на місцевості;

· спотворення форм - фігури на карті деформовані і не подібні до фігур на місцевості, що прямо пов'язане із спотвореннями кутів.

Класифікацію проекцій можна виразити по:

1. характеру спотворень;

2. способам побудови.

Дата добавления: 2014-01-07