Суть, структура і тенденції розвитку світового господарства

Лекція 10 (т14) Економіка України в світовому господарстві

1. Суть, структура і тенденції розвитку світового господарства

2. Модель національної відкритої економіки

3. Зовнішня торгівля України

4. Зовнішньоекономічна політика і платіжний баланс

5. Інтеграція національної економіки України у світове господарство

Світова економіка являє собою сукупність національних економік, які взаємодіють на основі міжнародного розподілу праці.

Головною метою розвитку економіки є максимальне використання переваг сукупного потенціалу світового співтовариства. Сучасне світове господарство нараховує близько 200 суверенних держав, у яких проживає 6 млрд. людей, які розмовляють 2796 мовами. Ці держави відрізняються за ознаками:

- рівнем економічного розвитку;

- системою державного управління;

- належністю до певних політико-географічних угруповань;

- особливостями історичного розвитку.

За рівнем економічного розвитку країни поділяються на такі групи.

Перша група - країни з розвинутою ринковою економікою. У цю групу входять близько 30 розвинених індустріальних країн (США, Японія, країни Західної Європи). Ці держави беруть активну участь у міжнародних економічних відносинах, тому що мають ефективну ринкову економіку, мобільні продуктивні сили й, відповідно, харак­теризуються високим рівнем життя населення. Провідне становище у світі займають сім країн - США, Японія, Канада, ФРН, Франція, Ве­ликобританія, Італія. На них припадає більше 80% промислового ви­робництва розвинених країн і близько 60% усього світового промис­лового виробництва; відповідно 70 - 60% виробництва електричної енергії, 60 - 50% експорту товарів і послуг. Розвинені індустріальні країни виробляють більше половини світового ВНП, впливають на роботу міжнародних економічних організацій.

Друга група - країни, що розвиваються. У цю групу входять близько 140 держав. Вони займають приблизно 62% території земної кулі й містять 51% від кількості населення землі [5].

Серед держав, що розвиваються, можна виділити такі підгрупи країн:

- перша підгрупа -, нові індустріальні країни: Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, Бразилія;

- друга підгрупа - виробники і експортери нафти; для цих держав характерним є профіцит платіжного балансу;

- третя підгрупа - це найменш розвинені країни (близько 50 держав), в основному - країни Африки.

За даними ООН за останнє десятиліття співвідношення рівнів доходів багатих і бідних на нашій планеті не тільки не скоротилося, але значно збільшилося: з 13:1 до 60:1;

третя група - це країни з перехідною економікою: Східна Європа й країни СНД, у тому числі й Україна.

Становлення світового господарства пройшло тривалий історич­ний шлях. Об'єктивною основою формування світового господарства був суспільний поділ праці, що вийшов за межі національних госпо­дарств. Основою поступального формування світового господарства був міжнародний ринок, створення якого відбулося поетапно в XV-XVII століттях. На рубежі ХІХ-ХХ століть сформовані спочатку торгово-економічні зв'язки між державами активно доповнювалися виробничими й фінансово-економічними, що привело до утворення системи світового господарства.

Світове господарство - це система господарств окремих країн, об'єднаних міжнародним поділом праці, торгово-виробничими, фі­нансовими й науково-технічними зв'язками.

Кінець XX століття є початком нового періоду в розвитку сучас­ного світового господарства. Його особливістю є цілісність усього світового господарства, зумовлена такими чинниками:

- прагненням народів світу вижити в умовах нарощування ядерних потенціалів і загрози можливої ядерної війни;

- використанням досягнень НТП, освоєння яких від багатьох країн потребує координованих дій;

- розширенням і поглибленням інтернаціоналізації виробництва й всього економічного та духовного життя;

- необхідністю об'єднання зусиль багатьох країн для вирішення глобальних проблем (екологічних, виробничих, освоєння глибин сві­тового океану, космосу й ін.), потребою у взаємодопомозі в екстре­мальних ситуаціях (землетруси, ядерні аварії й ін.)

Формування цілісного світового господарства сприяє розвитку відповідної інфраструктури: будівництву транснаціональних за­лізниць, поширенню міжнародних систем зв'язку й ін. У світовому господарстві міжнародні економічні відносини здійснюються в таких формах: міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталів, міжнарод­на міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини, міжнародний науково-технологічний обмін.

Вирішальну роль в економічних відносинах між державами віді­грає міжнародна торгівля.

Міжнародні торговельні відносини - це форма економічних від­носин, що має прояв у вигляді експорту-імпорту товарів і послуг національних економік різних країн.

Загальна сума експорту й імпорту становить товарообіг із зару­біжними країнами.

Фактори, що обумовлюють необхідність міжнародної торгівлі:

1. Поділ праці, що потребує обміну товарами.

2. Нерівномірність розподілу й забезпеченості економічними ресурсами різних країн (наприклад, Бразилія: тропічний клімат, родючі землі, багато дешевої робочої сили. Все це дає змогу виробляти дешеву каву й інші тропічні культури.)

3. Наявність різного рівня ефективності технологій у різних кра­їнах. Наприклад, Японія завдяки висококваліфікованій робочій силі спеціалізується на виробництві трудомісткої продукції (радіоапара­тури й ін.). Австралія - власниця величезних земельних ресурсів, але не має достатньої кількості робочої сили й капіталу, отже спеціалізу­ється на виробництві пшениці, м'яса, вовни. У світі немає жодної країни, що не змогла б знайти свого місця на світовому ринку.

Міжнародна торгівля має величезне значення, яке полягає в наступному:

- подоланні обмеженості національної ресурсної бази;

- розширенні місткості внутрішнього ринку і установленні зв'язку національного ринку зі світовим;

- збільшенні масштабів виробництва й створенні нових робочих місць.

Обсяг міжнародної торгівлі виражається показниками експорту, імпорту товарів і послуг. Відношення кожного з цих показників до ВНП показує їх місце в національній економіці й загальну динамі­ку зростання.

Розрізняють такі види міжнародної торгівлі:

1. Традиційна - торгівля між суб'єктами різних національних економік за традиційними правилами, тобто за формою Т-Г (згідно з попитом і пропозицією).

2. Торгівля продукцією в межах кооперації - спосіб реалізації продукції між суб'єктами міжнародної виробничої кооперації.

3. Зустрічна торгівля - сукупність міжнародних торговельних угод, при укладанні яких закупівля продукції супроводжується відповідною зворотною поставкою товарів, з метою досягнення балансу експортно-імпортних операцій.

Вигідність міжнародної торгівлі різними економічними школами оцінювалася порізному. Розглянемо основні економічні теорії роз­витку міжнародної торгівлі.

Теорія світової торгівлі з XVI до XVII століття формувалася як теорія меркантилізму. Меркантилісти багатство країни вимірювали золотом (експорт, імпорт). Сучасні теорії міжнародної торгівлі бе­руть початок від класичної політекономії А. Сміта й Д. Рікардо - теорії порівняльних переваг.

Сучасною модифікацією цієї теорії є теорія співвідношення факторів виробництва. Країни по-різному наділені цими фактора­ми - землею, працею, капіталом. Країнам з дешевою робочою силою вигідно виготовляти трудомісткі товари і їх експортувати, країнам з надлишком капіталу - капіталомісткі товари і їх експортувати, а вво­зити трудомісткі.

Сучасну структуру світової торгівлі й торговельну політику до­помагають пояснити концепції незалежності, взаємозалежності й за­лежності.

Повна незалежність - це відсутність потреби в деяких товарах, послугах і технологіях у певній країні.

Взаємозалежність - миттєве реагування торговельних партнерів на торговельні змінення й зв'язки на основі взаємних потреб. Занадто велика залежність призводить до того, що одна країна стає залежною від змінень, що відбуваються в інших країнах.

Дата добавления: 2014-01-07