Вивезення у прихованому виді прибутків з країни

Поповнення національного бюджету.

Отримання нових технологій при порівняно низьких витратах.

Прямі інвестиції, які розглянемо нижче, виступають як головна передавальна ланка для нових технологій на світовому ринку. Проте в кожному конкретному випадку є обмежувальна лінія, переступити яку (з різних причин, у т.ч. і через дедалі гостріше суперництво між центрами нагромадження капіталу) експортери інновацій не можуть. Показовою є така статистика. У світовій економіці майже дві третини валових прямих інвестицій припадає на розвинені країни (2003 рік — 64,5%), із них більша частина концентрується у високотехнологічних галузях. Фактично йдеться про замкнутий ізвести-ційний цикл, сформований на рівні зазначених країн. Відповідно до існуючих оцінок, на частку лише шести з них — США, Великобританії, Японії, Німеччини, Швейцарії та Нідерландів — припадає понад 95% доходів, отримуваних від ліцензій і патентів;

2. Порівняно швидкий розвиток виробництва;

3. Підвищення рівня кваліфікації працівників;

4. Нові робочі місця;

5. Розширення експорту, розвиток сфери послуг, набуття іноземного досвіду в господарюванні;

Шкідливий бік імпорту капіталу:

1. Деякі втрати політичної свободи. Проблемою номер один в оцінці ролі іноземного капіталу завжди було й залишається питання про економічний (а з рештою - і політичний) суверенітет країн-реципієнтів – це країни, що приймають прямі іноземні інвестицій (ПІІ). Як свідчить світовий досвід, країни-реципієнти завжди виявляються не рівними за своєю економічною силою з країнами-донарами – носіями ПІІ (а це в багатьох випадках великі транснаціональні корпорації - ТНК), які істотно звужують можливості захисту національ-них інтересів. Крім того слід також бути досить стриманим і в оцінках діяльності МВФ, котрий виступає в ролі інституціонального гаранта світового фінансового ринку і, відповідно, — ПІІ. Проблема навіть не в абстрактно-економічних матрицях МВФ, що, як правило, не адаптовані до національних особливостей економіки, і через це в більшості випадків їхня некритична імплементація не в змозі гарантувати сталий розвиток. Важливо враховувати інше. За визнанням Генрі Кіссінджера, «програми МВФ завжди націлені на скорочення втрат кредиторів значно більшою мірою, ніж втрат боржників»;

2. можливе вивезення сировини;

3. іноземне втручання у національну банківську справу;

4. захоплення іноземним капіталом основних сфер економіки країни;

Основні суб’єкти ввозу-вивозу капіталу в сучасних умовах – це транснаціональні корпо- рації, держави та наддержавні органи, а їх кінцевою метою є привласнення монопольно високих прибутків, а також отримання інших вигод (політичних, військових тощо).

Експорт (вивіз) капіталу з країни здійснюється внаслідок нерівномірності розвитку певних країн та регіонів світового господарства. В країні, яка займає авангардні позиції, більш швидкими темпами відбувається процес створення надлишкового капіталу, який може бути використаний на внутрішні потреби, але при цьому цей надлишок шукає шляхи більш прибуткового застосування. Окрім того, вивіз капіталу викликаний асинхронним характером розвитку економічного циклу, протекціоністських бар’єрів, які гальмують експорт товарів, процесом інтернаціоналізації виробництва та іншими причинами.

Капітал вивозиться в двох основних формах: підприємницький та позичковий (тобто у формі позики або кредиту). Його інвестують у промисловість транспорт, сільськогоспо-дарські підприємства, банківські підприємства, вкладають в об’єкти будівництва, в акції існуючих підприємств. Це призводить до утворення власності за кордоном. Позичковий капітал вивозить у формі короткострокових чи довгострокових позик (займов) або кредитів. Це дозволяє отримати дохід у вигляді відсотка, але не призводить до утворення власності за кордоном. Загальна сума капіталів, що функціонують за кордоном, складають іноземні інвестиції. З часом їх джерело розширюється за рахунок додаткової вартості, використання амортизаційних відрахувань, випуску акцій та інше. При вивозі підприєм-ницького капіталу інвестиції поділяють на прямі і портфельні (це питання буде розглянуто нижче). До того ж, має місце факт вивозу капіталу з країни в офшорні зони з метою уник-нення від оподаткування або від правосуддя, якщо капітал кримінального походження.

Тісно пов'язана з міграцією капіталу й міграція населення і робочої сили, що виникає за наявності значного контрасту у рівнях економічного та соціального розвитку й темпах природного демографічного приросту країн, що приймають і віддають робочу силу. Географічними центрами імміграції, як для світу так і для України, являються найбільш розвинені країни, такі, як США, Канада, Австралія, більшість західноєвропейських країн, а також країни з високими прибутками від продажу нафти та бурним економічним ростом (Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати і т.д.).

Зовнішня трудова міграція відноситься до одного з видів міжнародної міграції населення, який характеризується переміщенням робочої сили, як правило, з менш розвинутих в економічно більш розвинуті країн на тимчасову роботу з подальшим поверненням на батьківщину.

Світовий досвіт свідчить, що трудова міграція забезпечує безсумнівні переваги як країнам, що приймають робочу силу, так і тим, що її надають. Але вона здатна породити й гострі соціально-економічні проблеми. Сьогодні визнаються як негативні, так і використовуються позитивні наслідки трудової міграції, зокрема вони такі:

* Перш за все враховується, що процеси трудової міграції сприяють пом'якшенню умов безробіття, появі для країни-експортера робочої сили додаткового джерела валютного доходу у формі надходжень від емігрантів, а також набуття ними знань та досвіту. Після повернення додому вони, як правило, поповнюють ряди середнього класу, вкладаючи зароблені кошти у власну справу, створюючи додаткові робочі місця.

* До негативних наслідків трудової міграції слід віднести тенденції росту споживання зароблених за кордоном коштів, бажання приховати отримувані прибутки, "утечу розумів", іноді й зниження кваліфікації працюючих мігрантів і т.п.

Для нейтралізації негативних наслідків й посилення позитивного ефекту, отримуваного країною в результаті трудової міграції, використовують засоби державної політики.

Прорахунки у виборі орієнтирів міграційної політики викликають небажану реакцію у вигляді росту нелегальної міграції та наступної соціальної активності мігрантів, що повертаються, тощо. У цій області особливо очевидні неефективність жорстких, директивних мір й необхідність непрямих, координуючих впливів з боку держав й урядів.

Дата добавления: 2014-01-07