Філософські основи китайського праворозуміння

Китайська цивілізація є однією з найдавніших на Землі і налічує декілька тисячоліть. Різноманітне китайське праворозуміння, яке формує основу далекосхідного права, також сягає своїм корінням у глибину століть.

Китайське праворозуміння сформувалося під впливом філо¬софських концепцій даосизму, конфуціанства і легізму — най¬більш впливових течій суспільно-політичної думки Стародавнього Китаю.

Даосизм як релігійно-філософська система сформувався на ру¬бежі VI ст. до н.е. Його основоположниками вважаються Лао цзи (VII—VI ст. до н.е.) і Дао де цзин (IV—III ст. до н.е.).

Згідно з даосизмом, у світі крім дао (шлях) — прояв небесної волі, існує дао — природний хід речей, природна закономірність, тобто існує дао, яке визначає закони неба, природи і суспіль¬ства. І тим самим дао, з одного боку, розуміється як загальний закон природи, як першопричина всього сущого, як джерело всіх явищ матеріального і духовного життя, а з іншого — виступає як природне право безпосередньої дії, в якій бездіяльності, тобто утриманню від активних дій, відводиться суттєва роль.

Заклик до пасивності, згідно з філософією даосизму, вихо-дить із пріоритетності природного перед суспільним, соціальним. Недіяння за даосизмом — це засудження антинародної активності можновладців і їх заклик утриматися від утисків народу.

Завдання людини, згідно зі вченням даосизму, полягає в пізнанні дао, пов'язаного з перебуванням людини на шляху при¬родності, що зумовлює гармонію світу і як наслідок — злиття людини з природою.

Держава також повинна управлятися не законами, створених людиною, нехай навіть дуже мудрою, а «природним законом», який однаковий як для справ небесних, так і справ земних. Тому складні закони і заборони уявляються не тільки зайвим прикра¬шанням, але можуть привести державу до краху. Тут можливий лише один шлях — безумовне слідування природному закону дао.

На процес формування китайського права визначальним чином вплинуло вчення Конфуція (551—479 pp. до н.е.), погляди якого описано в книзі «Лунь Юй», в якій записані його бесіди і вислови.

Конфуціанство, сприймаючи патріархальну концепцію дер-жави, є протилежним даосизму вченням. Це виявляється, перш за все, у негативному ставленні до бездіяльності, до чого за-кликав даосизм. Конфуціанство розрізняє світ природи і світ лю¬дини, між якими існує велика різниця. Світ природи управляється вічними законами природи, проте вони не управляють безпосе¬редньо світом людини. Світ людини повинен прагнути до гармонії зі світом природи, і для досягнення такої гармонії він повинен формувати правила гармонійної поведінки1.

Іншими словами, згідно з даною правовою доктриною, основне призначення права полягає в тому, щоб сприяти досягненню гармонії і компромісу в суспільстві. І навіть конкретні рішення обов'язково повинні відповідати принципам справедливості і гуманізму.

Конфуціанська філософська концепція складається з 13 ка-нонів, загальний обсяг яких з коментарями досягає 40 томів. Найважливішими з них є канони «Сишу» («Чотирикнижжя») і «Уцзін» («П'ятикнижжя»), в яких включені твори основополож¬ників конфуціанства.

Згідно з конфуціанством, суспільні відносини є частиною сус¬пільної думки. Тим самим підкреслюється другорядність регу¬лювання суспільних відносин перед вічними законами природи.

Унаслідок чого, можна говорити про переважання норм моралі перед правовими нормами.

Таким чином, у старокитайському суспільстві під впливом кон¬фуціанства склалася атмосфера недовіри до права, навіть негатив¬ного ставлення до закону. Конфуцій закликав будувати взаємини людей на основі моралі, засадах доброчесності, учив, що управ¬ляти повинні люди, а не закони.

Згідно з конфуціанським вченням, необхідно формувати внут¬рішній світ людини, її мораль, сприяючи тому, щоб вона на себе брала зобов'язання, які продиктовані її соціальним становищем і забезпечують її добру і мудру поведінку в суспільстві. Ця обста¬вина визначає місце людини в сім'ї, колективі, суспільстві. Таким чином, не позитивне право, а конфуціанська мораль є основою поведінки людини в суспільстві.

На думку деяких сучасних китайських правознавців, конфу¬ціанська мораль у своїй основі — політична, її цікавить не стільки індивід і його душа, скільки соціальні інститути, суспільство в цілому, причому суспільство, ієрархічне за своєю природою, в якому кожному відводиться чітко визначене місце відповідно до його соціального статусу1.

Конфуціанство аж до XX ст. визначало не тільки ставлення на¬селення до держави і права, але формувало й формує спосіб життя і мислення китайців аж до нашого часу. Воно упродовж більше 2000 років було визнаною ідеологічною основою не тільки китай¬ської державності, але й китайського суспільства в цілому.

У III ст. до н.е. сформувався відмінний від попередніх кон-цепцій підхід до ролі права в суспільному житті — легістський. Видатним теоретиком легізму вважається Шан Янь (IV ст. до н.е.). Згідно з легістською концепцією, влада повинна ґрунтуватися не стільки на доброчесності правителів, скільки на правлінні законів. Легісти вважали, що жорсткі закони є єдиним способом регулю¬вання відносин держави і її населення.

Основна ідея даної концепції полягала в рівності всіх перед за¬коном, наслідком чого стала ідея роздачі титулів не за народженням, а за реальними заслугами, згідно із якою будь-яка проста людина мала право брати участь в управлінні державними справами. Іншими словами, школа легістів виступала за рівність усіх перед законом і вважала, що все суспільне життя підлягає регулюванню з боку позитивного права (фа), яке виступає як стандарт і мірило поведінки людини.

Прихильники легізму вважали, що організація суспільного управління повинна забезпечуватися суворими покараннями. Вони проповідували ідею даремності і неможливості існування людей поза рамками жорстких покарань і виходили з обов'язковості пре¬вентивних заходів і колективної відповідальності, що забезпечують «хороше управління», відмовлялися визнавати наявність якого-не-будь зв'язку між мірою покарання і тяжкістю вчиненого злочину. Жорстоко карати, на їхню думку, слід навіть за найменше по¬рушення наказів правителя. Проповідуючи своєрідну «рівність» перед законом, невідворотність покарань за вчинені злочини, легісти прагнули позбавити знать, чиновників різних князівств спадкових привілеїв в ім'я централізації влади. Не випадково крайнє посилювання покарань, вимогу їх невідворотності було прямо пов'язано з розвитком поняття злочину проти держави.

Китайський філософ Шень Дао (близько 395 — близько 315 до н.е.), спочатку близький до даосизму, згодом почав про-повідувати «пошану до закону» і «повагу до владної сили». З його ім'ям пов'язують висунення на перший план категорії «ши» («владна сила»), що поєднує поняття «влада» і «сила» та дає змістовне наповнення формальному закону. Згідно із Шень Дао, недостатньо бути гідним, щоб підпорядковувати народ, але досить володіти владною силою, щоб підпорядковувати гідного.

Легізм був теоретичним обґрунтуванням тоталітарно-деспотич¬ного управління державою і суспільством, яке першим у китай¬ській теорії добилося статусу єдиної офіційної ідеології в першій централізованій імперії Цинь (221—207 до н.е.), відсунувши тим самим на задній план конфуціанство. Подібний стан речей збері¬гався недовго, оскільки в кінці III ст. до н.е. імперія Цинь зане¬пала.

Через багато століть під час проведення кампанії «критики Конфуція» (1973—1976) ідеологія легізму в КНР реабілітувалася, унаслідок чого легісти були офіційно оголошені прогресивними реформаторами, які боролися з консервативними конфуціанцями за перемогу феодалізму, що зароджувався, над віджилим рабо¬власництвом і ідейними попередниками маоїзму. Таким чином, школа легістів обґрунтовувала ідею пріоритетної ролі закону, що забезпечується насильницькими заходами де¬ржави. Проте дані ідеї не були сприйняті більшістю китайського народу.

Незважаючи на концептуальні відмінності між ідеями конфу¬ціанства і легізму, здійснювалися спроби примирити і пом'якшити суперечності вищезгаданих філософських вчень. Видне місце в цьому процесі займає діяльність відомого філософа III ст. до н.е. Хань Фея, який виступав за доповнення законів мистецтвом управління, тобто за відмову від тяжких покарань як єдиного засобу управління суспільством і державою.

Спільною рисою конфуціанства і легізму була їх політична спрямованість, прагнення організувати життя китайського сус-пільства на «раціональних», «справедливих» засадах, але таких, що розуміються кожним із них по-різному. Вплив конфуціанства і легиіму на правосвідомість сприяв тому, що норми поведінки набули велику обов'язковість і формалізм. У результаті були систематизовані і закріплені норми конфуціанської моралі.

Таким чином, становлення філософських основ китайського права — неоднозначний процес, що відображає особливості роз¬витку китайської цивілізації.

На основі вищевикладених філософських концепцій сформува¬лося і китайське праворозуміння, що зумовлює негативне став¬лення до права взагалі і необхідності правового регулювання суспільних відносин зокрема.

Дата добавления: 2014-01-07