Формування і специфіка пострадянських правових систем

Правові системи держав на пострадянському просторі почали формуватися, як відомо, після розпаду СРСР. Так сучасна правова система України почала формуватися з прийняттям Верховною Радою України 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України і отримала потужний імпульс для розвитку після проголошення незалежності 24 серпня 1991 р. Вибір шляху подальшого розвитку був зумовлений багатьма правовими еле¬ментами колишнього радянського права. Перш за все, це система джерел права, його структура і юридична техніка, які в радянській правовій системі, як уже наголошувалося, були багато в чому аналогічними романо-германському праву. Крім того, характер повномасштабних змін у різних сферах життя суспільства, вплив зовнішньополітичних орієнтирів і прагнень сприяли руху пострадянських правових систем у бік їх зближення з романо-германським правом.

Загальні напрями реформ, проголошених новими державами на пострадянському просторі, полягають у такому: ідеологічний і політичний плюралізм, соціально орієнтована ринкова економіка, розширення прав і свобод особи та зміцнення їх гарантій тощо. Незважаючи на те, що правові системи цих держав почали набувати індивідуальності, у них залишаються схожими базові принципи, структура і юридична техніка, що дозволяє деяким авторам об'єднати більшість пострадянських правових систем в єдину правову сім'ю, що сформувалася на основі однорідного правового простору.

Процес реформування пострадянських правових систем від¬бувається не тільки з урахуванням внутрішніх, але й зовнішніх чинників, коли ці держави стали повноправними суб'єктами між¬народного права. їх прагнення включитися у світові інтеграційні процеси, а для деяких держав, перш за все, — в європейські інтеграційні процеси, зумовлювало гармонізацію законодавства й уніфікацію правових норм відповідно до норм міжнародного і європейського права.

Таким чином, одночасно з процесами правового розвитку пострадянських держав відбувається підвищення пріоритету міжнародного і європейського права для національного права, яке супроводжується застосуванням міжнародних і європейських принципів, норм і понять у національному праві, адекватно до механізму участі держав у розробленні та прийнятті міжнародно-правових норм і рішень, відповідальності за їх виконання і при цьому забезпечення суверенітету народам і державам. Зокрема зміцнення законодавчої бази з прав людини, приведення законодавства у відповідність до міжнародних і європейських норм і стандартів; стабілізація законодавства та правильне його ро-зуміння і застосування.

Одним із найважливіших напрямів розвитку законодавства пострадянських держав є його гармонізація з правом міжнародних економічних організацій, у межах яких функціонують норми і принципи міжнародного права, що забезпечують співпрацю в різних галузях економіки та роблять їх головними регуляторами економічних відносин (зокрема Всесвітня торгова організація, Шанхайська організація співпраці).

Більшість пострадянських правових систем через історичні, етнічні, релігійні і ментальні особливості намагається гармонізувати своє законодавство і навіть уніфікувати правові норми в деяких галузях. Велика роль у цьому процесі відводиться співпраці, у тому числі і правовій, в рамках Співдружності Незалежних Держав (СНД)', що сприяє формуванню єдиного правового простору. У рамках СНД розроблено велику кількість модальних законодавчих актів, що пропонують на їх підставі гармонізувати законодавство пострадянських держав. Необхідно відзначити, що цей процес не має універсального характеру, а ступінь участі в ньому різних пострадянських держав — членів СНД є неодна¬ковим. Якщо одні держави повноцінно включилися в цей процес (Росія, Білорусь, Казахстан), то участь інших є неповноцінною (Грузія, Туркменістан, Україна).

Прагнення деяких пострадянських держав включитися або наблизитися до Європейського Союзу також є головним чин-ником, що визначає напрям розвитку їх правових систем. По цьому шляху серйозні кроки зробили держави Балтії, що стали повноправними членами Європейського Союзу.

Як і раніше великим є вплив правової системи Росії на пра-вові системи більшості держав, що утворилися на пострадянсь¬кому просторі. Це пояснюється, перш за все, спільною історичною долею, політичними, економічними, демографічними зв'язками між цими державами і народами.

Головна відмінність правових систем, що утворилися на пострадянському просторі, полягає в незначній ролі права в житті суспільства, а також у слабкому функціонуванні механізмів гро¬мадянського суспільства, в основі яких лежать процеси підви¬щення самостійності й активності суб'єктів суспільного життя.

Проблеми збереження національних правових культур, від яких багато в чому залежить функціонування правових систем, з одного боку, і необхідність урахування тенденцій інтеграції, взаємодії і взаємозалежності держав і народів, що дедалі більше посилюються, на тлі активного діалогу правових культур, з ін¬шого боку, виступають як найважливіші чинники, що визначають трансформацію пострадянських правових систем.

Існування самобутніх правових систем на пострадянському просторі відображає історичну реальність, правові культури, менталітет народів і співвідношення влади, права і людини. Проте це не є аргументом того, щоб бути осторонь загальносвітових тенденцій, зокрема гармонізації законодавства й уніфікації права в рамках міжнародних і регіональних об'єднань.

При цьому необхідно підкреслити, що тенденції прискореного залучення пострадянських правових систем до західного права без урахування реальних умов правового життя в цих державах можуть привести до зворотного результату.

Проблема класифікації пострадянських правових систем на сьогодні є не тільки правовим, але й політичним питанням, ос-кільки вибір того чи іншого напряму розвитку правової системи природним чином зумовлює політичний, економічний і соціальний шлях розвитку суспільства.

Ефективність функціонування пострадянських правових систем залежить від вибору збалансованої і адекватної моделі право¬вого розвитку, яка враховує як історичне минуле, так і сучасні реалії, що сприяє їх поступальному розвитку.

На цьому шляху існують певні проблеми перехідного характеру. Перш за все, для успішного формування і функціонування правової системи необхідна відповідна правова база. Головне місце в цьому процесі відводиться законотворчій владі. Законотворча діяльність після проголошення незалежності демонструє визначальний вплив кон'юнктурних політичних, фінансових інтересів на цей процес, унаслідок чого прийняті закони не завжди від-повідають висунутим вимогам, хоча їх кількість достатньо пере¬конлива. Наприклад, цим страждає прийнята останньою серед пострадянських держав Конституція України.

Функціонування сучасної правової системи тісним чином пов’язане з механізмом держави, яка обумовлена, в першу чергу, реалізацією принципу розділення властей. Цей найважливіший принцип ще не став стрижнем у механізмі держав пострадянського простору. Існує велика кількість проблем у взаєминах органів законодавчої, виконавчої і судової влади. Принцип поділу влад, що передбачає систему заборон і противаг основних гілок влади, усе ще має декларативний характер. Найважливіша роль у цьому процесі відводиться ефективній незалежній судовій системі. Незалежність судової системи — головна гарантія ефективності не тільки держави, але й усієї правової системи.

Ще однією проблемою ефективного функціонування більшості пострадянських правових систем є відставання процесуального права від матеріального, оскільки ефективність норм матеріаль¬ного права визначається можливістю реального функціонування норм процесуального права.

Також серйозною проблемою на шляху ефективного функціо¬нування пострадянських правових систем є правовий нігілізм, як наслідок відсутності віри в право. Це зумовлюється не тільки історичним минулим, але й багатьма чинниками, що характеризують сучасний стан життя в цих державах, зокрема значними проблемами соціально-економічного характеру, як наслідок перехідного періоду, а також недосконалість їх законодавства.

Правові системи на пострадянському просторі все ще містять елементи колишнього права «партійно-бюрократичного» типу. Така правова система ґрунтується на верховенстві інтересів суб'єктів публічної влади. Особливо це виявляється у сфері реалізації кримінально-правової політики.

Процес трансформації пострадянських правових держав дозволяє визначити різні рівні та різні орієнтири в їх розвитку, що дозволяє умовно об'єднати їх у декілька груп.

Правові системи держав Балтії, що зробили серйозні кроки у напрямі приєднання до романо-германського права. На основі сучасних критеріїв класифікації правових систем існують усі підстави, що дозволяють зарахувати їх до романо-германської правової сім'ї. Підтвердженням цього є їх повноцінне включення до загальноєвропейського інтеграційного процесу. Цьому сприяло їх історичне (дорадянське) минуле. Наприклад, правова система Латвії сформувалася впродовж останніх 150 років під впливом різних правових культур: головним чином, німецької, дореволюційної російської, а також радянської. Німці принесли із собою розвинене право, створили законодавство, що спиралося на принципи старонімецького права. Ці закони діяли в тій чи іншій мірі аж до XIX ст.

Правові системи держав, що орієнтуються на романо-гер-манське право, що включають в себе правові системи Росії, України, Молдови, Білорусі, Вірменії, Грузії, трансформуються у бік приєднання до романо-германського права. Незважаючи на те, що за своєю зовнішньою формою вони мало чим відрізняються від романо-германського права, існує багато причин, які не дозволяють однозначно віднести правові системи цих держав до вищезгаданої правової системи, зокрема сферу правової ідеології і пов'язану з нею правозастосовну діяльність та ін.

Географічне розташування держав, що входять в Євразію на стику двох цивілізацій — східної і західної, — у контексті сучасних тенденцій розвитку суспільства зумовлює взаємодію і взаємопроникнення цивілізаційних елементів, зокрема в правовій сфері, як результат діалогу правових культур.

Дані правові системи, володіючи загальними і специфічними особливостями правового розвитку, запозичують правові положення в романо-германського права. Проте, це запозичення стосується зовнішньої сторону правової будови, а змістовна сторона все ще залишається за рамками традиції романо-германського права.

Правові системи пострадянських держав із переважаючим мусульманським населенням, де ісламське право має деклара-тивний характер, що реально не впливає на функціонування правових систем цих держав, орієнтуються на романо-германське право. Це держави Середньої Азії — Узбекистан, Казахстан, Таджикистан, Киргизстан і Туркменістан, а також Азербайджан.

Головним критерієм для їх об'єднання в окрему групу служить те, що переважна більшість населення цих держав сповідує іслам, а ісламське право, як право ісламської общини, може регулювати різні сторони життєдіяльності мусульман. Через це основні по¬ложення ісламської релігії не можуть не впливати на політичну і правову систему цих держав. Це виявляється, перш за все, у сферах формування правового менталітету, правової свідомості і правової культури. Проте ісламське право не відіграє значної ролі в суспільно-політичному і державно-правовому житті цих держав.

Хоча необхідно зауважити, що в різних державах, які входять до даної групи, ситуація неоднакова.

Наприклад, сьогодні Узбекистан має перехідну правову систему, що трансформується від соціалістичного до романо-германсь¬кого типу. Водночас їй властиві окремі риси, що відображають національні узбецькі і загальноісламські правові традиції. Право¬свідомість громадян цієї країни наповнена традиціями, звичаями і моральними нормами, успадкованими з минулого, включаючи вплив шаріату.

Законодавство цих держав, що має світський характер, гарантує право громадян на визначення і вираження свого став¬лення до релігії на безперешкодне сповідання релігії і виконання релігійних обрядів. Пріоритет ісламу в релігійному житті не є фактом державного права. Це культурологічний чинник, викликаний орієнтаціями абсолютної більшості населення, — узбеків, каракалпаків, казахів, таджиків, туркмен, татар1.

До моменту входження до складу Російської імперії в Азербайджані, як і в усіх ісламських державах, діяли традиційні джерела ісламського права. Крім того, місцеві правителі видавали свої закони — фірмани. Зберігалося і звичаєве право. Судові функції в основному виконували каді (ісламські судді). У дореволюційний період змін зазнали, головним чином, галузі публічного права; у сфері приватного, особливо сімейно-шлюбного права, про¬довжували діяти традиційні ісламські і звичаєво-правові норми. Формування і функціонування сучасної правової системи Азер¬байджану не може обійтися без цієї обставини.

Наведена класифікація може бути використана для розгляду специфічної характеристики правових систем на пострадянському просторі.

Дата добавления: 2014-01-07