Розвиток права Росії в першій половині XIX ст

У першій половині XIX ст. в Російській імперії здійснювалися значні за масштабами кодифікаційні роботи. Керівництво ними в межах всієї Російської імперії було покладено на М. Сперанського (І 772-1839). У 1830р. розпочато випуск 45-томного "Повного зібрання законів Російської імперії". У 1832 р.— 15-томного "Зводу законів Російської імперії". У 1832 р. було підготовлено "Свод учреждений и уставов о содержащих под стражей и о ссыльных - перший документ загальноросійського тюремного законодавства. У 1839 р. вийшов "Сільський судовий статут", а в 1846 р. набрало чинності "Уложення про покарання кримінальні та виправні".

Подальшого розвитку набули всі галузі права. Удосконалювалося та зміцнювалося право власності. Так, право дворян розпоряджатися нерухомою власністю не мало обмежень. Власники вотчин одержують право продавати їх навіть тоді, коли вони за договором або за судовим рішенням перебували в тимчасовому володінні третіх осіб.

Укладення шлюбу ґрунтувалося на укладенні усного чи письмо­вого договору між двома особами. Шлюб вважався законним, якщо дотримано всіх обрядів весільного процесу. У деяких губерніях допускався цивільний шлюб.

Основним джерелом кримінального права стають 15-й том "Зводу законів Російської імперії" (1832 р.) й "Уложення про покарання кримінальні та виправні" (1846 р.). У цих документах конкретизувалося поняття злочину. УсІ злочинні дії поділялися на тяжкі злочини, злочини звичайні та проступки. Відповідальність наставала за наявності як наміру, так і необережності. Розширюється перелік складів злочинів. Виникають нові види злочинів, зокрема участь селян в антикріпосницьких виступах, а робітників-у страйках. Вони належали до політичних злочинів, міри покарання за які встановлювалися незалежно від стадії вчинення злочину. Система покарань була обшивною та мала 35 видів - від догани до смертної кари. Основною метою покарання, як і раніше, було залякування, про що свідчить велика кількість санкцій зі смертною карою. Усі покарання поділялися на дві групи: покарання кримінальні та покарання виправні. До покарань кримінальних належали: по­збавлення всіх прав у поєднанні, чи зі смертною карою, чи із засланням на поселення до Сибіру або на Кавказ. До цього ще додавалося побиття нагайками для осіб, не звільнених від тілесних покарань. Засуджених до каторги таврували. До покарань виправних належали: направлення до виправних арештантських рот; ув'язнення в фортецях, в'язницях; короткотерміновий арешт, догана, грошове стягнення. До цих покарань також, зазвичай, додавалося покарання різками,

У праві набув відображення класовий підхід держави до злочинців. Дворяни, духовенство, почесні громадяни, купці першої та другої гільдій звільнялися від накладання тавра, заковування в кайдани, покарання нагайками, палками та різками.

3. Передумови буржуазних реформ другої
половини XIX ст.

Правління імператора Олександра (1855-1881) стало періодом радикальних перетворень російського суспільства. Інтереси політич­ного й історичного розвитку країни вимагали докорінних змін основних державних інститутів, здійснення комплексної модернізації суспільства, в якому зростало усвідомлення того, що Росія відстає від передових західноєвропейських країн. Феодальна державність, яка ґрунтувалася на кріпосництві, була гальмом соціально-економічного розвитку країни. Кримська війна (1853-1856рр.), що закінчилася принизливою поразкою Росії та продемонструвала кризу більшості державних інститутів, поставила Росію перед необхідністю та не­минучістю реформ. Проте радикальні перетворення могли бути про­ведені лише зверху, волею та зусиллями царя.

Дата добавления: 2014-01-07