Навчання і виховання

Суть і особливості особистісно орієнтованого

Витоки особистісно орієнтованого підходу до навчання і виховання — у гуманістичній психології і педагогіці 70-80-х років XX століття. Такі всесвітньо відомі вчені, як А.Маслоу, К.Роджерс, Е.Фромм, Р.Берне та інші, спираючись на гуманістичні ідеї вчених епохи Відродження (Т.Мора, Т.Кампанелли), представників нового часу (Я. Коменського, Ж.-Ж. Руссо), класиків (Й.Г.Песталоцці) проголосили необхідність поставити в центр виховання людину як вищу цінність, її можливості, досвід, здоров'я, творчий розвиток.

У 80-ті, а особливо у 90-ті роки XX ст. соціально-економічна ситуація в нашій країні привела до зацікавленості як вчених, так і найширших мас учительства цією проблемою.

Сучасні вимоги до формування особистісного підходу поступово визначалися у дослідженнях К.О.Альбуханової-Славської, В.В.Сєрикова, І.С.Якиманської (Росія), І.Д.Беха, Л.В.Сохань, І.Г.Єрмакова, О.М.Пєхоти, С.І.Подмазіна, В.В.Рибалки та ін.(Україна).

Ними визначено такі основні ознаки особистісно орієнтованої навчально-виховної моделі:

1. Дитина виступає суб'єктом пізнання і спілкування;

2. мета - розвиток особистості школяра з урахуванням його можливостей і схильностей;

3. педагог ставиться до дитини як вищої цінності;

4. стратегія поведінки педагога полягає у створенні таких ситуацій, які сприяють максимальному розкриттю можливостей індивідуального зростання школяра, стимулюють його внутрішні сили до творчого саморозвитку і самовдосконалення;

5. кожен вихованець бачить індивідуальність у собі та і в інших, має власну гідність та поважає гідність інших;

6. співпраця вчителя і учнів базується за типом „дорослий-дорослий" (рівноправні позиції: учень отримує можливість виявляти самостійність мислення, незалежність, здатність до вибору тощо).

Умови ефективності. Особистісно зорієнтований підхід у навчально-виховному процесі здійснюється найефективніше, якщо:

- у кожному учневі вчитель бачить неповторну індивідуальність;

- педагог спирається на емоційну сферу дитини, розвиває її гуманістичні почуття;

- учитель вводить учнів у різноманітні педагогічні ситуації особистісного вибору, співпереживання, гарантованого успіху, спланованої довіри, творчості;

- здійснюється особистий контакт учня з учителем, утвердження людської гідності;

- забезпечується звернення дитини на саму себе (самопізнання, осмислення своїх бажань, прогнозування наслідків своїх дій і вчинків, узгодження цілей діяльності із засобами їх досягнення);

- культивуються діалогічні форми педагогічної взаємодії вчителя з учнями як домінуючого виду навчально-виховного спілкування (обмін думками);

- забезпечується орієнтація на виявлення власних моделей учіння школяра, тобто найбільш ефективних для нього способів пізнання дійсності;

- вихованцеві надається можливість свободи вибору того виду діяльності, де він може реалізувати себе як індивідуальність (виявити свої інтереси, потреби, здібності);

- педагог розвиває у себе вміння співпереживати учневі, виявляти доброзичливість, ставити себе на місце учня, заглиблюватись у свій психічний світ, в особливості своєї індивідуальності, спілкування з учнем, уміння встановлювати паритетну позицію з учнем [14, с.414- 416].

Перехід на особистісно зорієнтоване навчання призводить до суттєвих змін у педагогічній діяльності вчителя.

Вчитель стає

організатором навчання, через зміст якого передає соціокультурні зразки пізнання,

організатором учіння, тобто індивідуальної пізнавальної діяльності школяра через колективні форми роботи,

компетентним консультантом і помічником, який володіє необхідними для цього знаннями і вміннями, а також посередником між учнем, учнівським колективом у цілому та засобами інформації.

Повністю перейти на нову парадигму (особистісно орієнтовану модель) навчання і виховання за умови, коли навчальні плани, програми одинакові для всіх, зберігаються вимоги оцінки, контролю, інспектування, ми ще не готові - ні матеріально, ні психологічно.

Підласий І.П. називає особистісно орієнтоване навчання і виховання моделлю „пересиченого життєвими благами споживача, перед яким не стоїть проблема заробити шматок хліба своїми мозком і руками" [11, с.72].

Але повернутись до авторитарної школи після того, як ми перейнялися гуманістичними ідеями, вже не зможемо.

Це не означає, що в умовах традиційного навчання і виховання не можна використовувати окремі елементи особистісно орієнтованого, наприклад, гуманістичні технології. Усі ці технології досить вільно вписуються у традиційну педагогічну систему за умови,

- коли вчитель змінить сам підхід до процесів навчання і виховання,

- ставлення до учнів (усвідомить, що в педагогічному процесі учень є центральною фігурою, що пізнавальна діяльність учня є головною, а не викладання, що пріоритет за самостійним здобуттям і застосуванням знань, а не засвоєнням і відтворенням готових, і що найкраще нові знання здобувати в колективних роздумах, дискусіях, дослідженнях [6, с.18].

Дата добавления: 2014-01-07