Тема 5. Міркування. Тема 4. Основні закони мислення

План

Лекція 1.

Тема 4. Основні закони мислення. Поняття формально-логічного закону. Основні формально-логічні закони.

1. Поняття формально-логічного закону.
2. Основні формально-логічні закони:

а) тотожності;

б) суперечності;

в) виключення третього;

г) достатньої підстави.

1. Співвідношення законів формальної та діалектичної логіки.
2. Значення законів логіки для судового дослідження.

1. Філософи Давнього світу здогадувалися про те, що зв’язки між думками в структурі міркування не залежать від волі того, хто міркує, а в міркуваннях є щось таке, що виступає як примусова сила стосовно суб’єкта мислення – людини.

Ці примусові сили і є об’єктивними, тобто незалежними від свідомості й волі людини законами, які діють у сфері мислення. Відомо 4 основних закони логіки. Три з них обґрунтував Аристотель: закони тотожності, несуперечності, виключеного третього. Четвертий закон сформулював Лейбніц: закон достатньої підстави. Ці закони виражають такі корінні риси логічно правильного мислення: логічність, послідовність, несперечливість, обґрунтованість думок.

Закони логіки мають загальнолюдський характер. Вони діють в усіх сферах людського мислення.

В сучасній логіці закон мислення визначаться як завжди істине висловлювання (формула).

2. а) Закон тотожності є одним з основних законів логіки і звучить: будь-яке висловлювання є тотожнім саме собі.

Це означає, що у процесі міркування висловлювання повинне зберігати одне й те ж значення, скільки б разів воно не повторювалося.

Наприклад: “Якщо право – наука, тоді воно – наука”. Схема: “А А:”. “Якщо А, то А”, або “А тоді і тільки тоді, коли А”.

Порушення закону тотожності приводить до подвійного змісту. Це відбувається тоді, коли людина виступає не по темі, що обговорюється, підміняє один предмет обговорення іншим, використовує терміни та поняття не в тому змісті, в якому прийнято, не попереджаючи про це. Тобто виникає логічна помилка – заміна поняття.

б) Закон несуперечності звучить: два судження, в одному з яких щось стверджується, а в другому те саме, в той же час і в тому ж відношенні заперечується, не можуть бути одночасно істинними.

Наприклад, суперечливими висловлюваннями є: “Ця людина здійснила цей злочин”, “Ця людина не здійснила цей злочин”.

Не суперечать одне одному висловлювання: “Пальто, знайдене у обвинуваченого, не було коричневого кольору”, “Пальто, викрадене у потерпілого, було коричневого кольору”.

Схема: А А “: “Хибно, що А і не – А одночасно істинні”.

Наприклад: “Невірно, що ця записка написана обвинуваченим і не написана ним”.

Суперечні висловлювання руйнують міркування.

Виявлення суперечностей в існуючих теоріях – необхідна умова їх удосконалення.

в) Закон виключеного третього звучить: із двох суперечливих висловлювань одне неодмінно є істинним, друге – хибним, а третього і бути не може.

Наприклад: з двох висловлювань “Обвинувачений в момент здійснення злочину був осудним” і “Обвинувачений в момент здійснення злочину не був осудним” одне неодмінно є істинним, а друге – хибним.

Схема: “А А “: “Або А, або не – А”.

Цей закон можна застосовувати лише для визначення істинності чи хибності висловлювань, що стосуються минулого або теперішнього; для характеристики висловлювань щодо майбутнього його застосовувати неможливо. Наприклад: “Наступного року в цей самий час буде здійснено пограбування століття”. В даний час визначити його істинність чи хибність неможливо.

г) Необхідною рисою логічно правильного мислення є його доведеність, обґрунтованість. З цією рисою пов’язаний закон достатньої підстави. Він звучить: “Достовірною треба вважати тільки ту думку, істинність якої достатньо обґрунтована”.

Цей закон змушує людину сумніватися в істинності будь-яких думок. Він забороняє приймати на віру будь-які думки, захищати право кожної людини на сумніви, свої власні погляди, переконання, світогляд.

Логічні причини та логічні наслідки не співпадають у більшості випадків з реальними причинами та наслідками.

Причина – йшов дощ наслідок – мокрі криши. Логічна причина – мокрі криши

Логічний наслідок – йшов дощ.

Цей закон не виражається за допомогою певної формули.

3. Всі вище перераховані закони логіки є формально-логічними законами. Але, окрім формально-логічних, мислення підкоряється ще й законам діалектичної логіки, тобто законам природи: єдності і боротьби протилежностей, взаємного переходу кількісних і якісних змін, заперечення заперечення. Ці групи логічних законів одними рисами схожі, а іншими суттєво відрізняються одна від одної.

Закони діалектичної логіки є несумісними і не допускають винятків. Вони не підлягають контролю з боку людини, тобто закони діалектичної логіки не можуть бути створені людьми або порушені ними.

Логічні закони, виражені формулами, являють собою схеми, форми, на основі яких людина може міркувати правильно. Вони є своєрідними нормами правильного міркування. Специфіка цих норм полягає у тому, що людина їх не встановлює, вони мають об’єктивний характер і не залежать від конкретної особи чи соціальної групи осіб. В цьому їх схожість з законами діалектичної логіки. Але на відміну від них, закони формальної логіки можуть порушуватися людьми. За їх порушення вона не несе ніякої відповідальності.

4. У діяльності юриста необхідно знання основних формальних законів логіки та вірне їх застосування.

Закон тотожності широко використовується в слідчій практиці: впізнання предметів, людей, порівнянні почерків, документів, підписів, відбитків пальців. Він є основним принципом побудови кваліфікованого законодавства. Наприклад, ст.275 КП КУ “Межі судового розгляду” говорить: “Розгляд справи в суді провадиться тільки щодо обвинувачених і лише по тому обвинуваченню, по якому їх віддано до суду...”.

Знання закону несуперечності може допомогти юристові розрізняти дійсно суперечливі висловлювання від висловлювань, які такими не є, а також не припускати протиріч у своїх міркуваннях і знаходити їх як у міркуваннях інших людей, так і в текстах правових документів. Наприклад, не є суперечливими висловлювання: “Петров є осудним” і “Петров не є осудним”, якщо в них мається на увазі різний час.

Більшість міркувань в галузі права повинні підлягати закону виключення третього. Цей закон вимагає від правознавців уточнення понять, якими вони користуються у своїй професійній діяльності до такого рівня, щоб можна було дати відповідь на альтернативні питання. Наприклад: “Чи є це діяння злочином, або воно не є злочином?” Якщо б поняття злочину у праві не було точно визначене, то в деяких випадках відповісти на це питання було б дуже складно. Це стосується й інших правових понять. Але у правовій практиці можуть виникнути ситуації, коли цей закон не можна застосовувати. Наприклад, якщо не доведено, що саме ця людина є винною, тоді визначити істинність чи хибність висловлювань “Ця особа вчинила злочин” або “Ця особа не вчинила злочин” неможливо через те, що в праві існує презумпція невинності.

Знання закону достатньої підстави допомагає юристам встановити причинно-наслідкові зв’язки при відновленні картини злочину та його кваліфікації.

Логіка

Кількість годин на тему:

Дата добавления: 2014-01-07