Співтовариства за інтересами

Неформальні організаційні структури, що підтримують креативність

Розроблення креативно-інноваційного продукту вимагає спільних зусиль фахівців, або навіть усієї організації, яка забезпечує необхідні ресурси, розподіл праці і інтеграцію компетенцій фахівців різних спеціальностей. До розроблення нових продуктів в тій чи іншій мірі долучаються інженери, конструктори, маркетологи, дизайнери, економісти, фахівці з продажу і навіть постачальники та споживачі, які формально не є учасниками проектної групи.

Враховуючи місцезнаходження таких допоміжних обєднань, можна говорити про два різновиди неформальної участі:

– співтовариства за інтересами, що існують в межах самої організації,

– краудсорсинг, або співтовариства за інтересами поза межами організації.

В організаціях, де приділяється велика увага обміну неявними знаннями, підтримується створення різних об’єднань працівників компанії, які є механізмом узгодження їх поглядів і інтересів [European Guide to good Practice in Knowledgе Management, Part 2].

Такими співтовариствами є співтовариства за практичними інтересами (Communities of Practice – CoPs), які також називаються інтелектуальними співтовариствам (knowledge communities), мережами знань (knowledge networks), співтовариствами, що навчаються (learning communities), співтовариствами за інтересами або тематичними групами.

Співтовариства складаються з групи співробітників, що мають різні

знання і уміння, досвід досліджень і розробок, практичний досвід. Вони відрізняються від команд і формально створених груп фахівців тим, що не мають за мету вирішення конкретних завдань. Учасники CoPs можуть виконувати одну і ту ж роботу, співробітничати над спільним завданням в процесі вирішення проблеми або працювати разом над якимось продуктом. Вони є рівними у виконанні «реальної роботи». Їх спільність грунтується на потребі знати те, над чим працюють їх колеги, на бажанні спільно розширити знання і розумінні професійних проблем.

Зазвичай, в одній компанії існує багато співтовариств за практичними інтересами, причому співробітники можуть брати участь у більш ніж в одному з них, що забезпечує перетікання знань через функціональні і структурні кордони підрозділів.

Багато співтовариств розвиваються спонтанно, починаючи з невеликої групи ентузіастів. Там, де організація вирішила заохочувати і легалізувати такі співтовариства, необхідно:

– розробити механізм або процедуру збереження нових знань, що створюються в результаті діяльності таких співтовариств;

– надати їм максимально можливу свободу дискусій і дій;

– звести до мінімуму регламентування \діяльності.

Співтовариства існують як у великих, так і в малих організаціях. Підвищення ефективності їх використання сприяє успіху в обміні і виробництві знань.Як правило, такі співтовариства стають системами, що саморегулюються, і це забезпечує їх високу життєздатність.

Сприяння з боку організації в становленні і функціонуванні конкретного співтовариства може виражатися:

– у виявленні або виборі координатора;

– у створенні інфраструктури співтовариства (наприклад, информаційне середовище взаємодії: E-mail, Інтранет, проектна зона);

– у залученні нових членів шляхом розповсюдження інформації про інтереси, пріоритети і дії, що плануються;

– в узгодженні зусиль активу і координатора співтовариства і їх взаємодії з його членами;

– в оцінці і визнанні результатів, відзначенні успіху співтовариства.

Незалежно від ступеня досягнення мети створення співтовариства, неформальний характер стосунків між його членами повинен зберігатися як важлива цінність, що забезпечує обмін і створення нового знання через подолання функціональних і структурних кордонів підрозділів.

Дата добавления: 2014-01-07