Вплив розміщення оборотних коштів на фінансовий стан підприємства

Способи прискорення оборотності оборотних коштів

Більш результативного використання оборотних кош­тів підприємств і підвищення ефективності виробництва можна до­сягти через:

1) скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цін­ностей у зв'язку з переходом на оптову торгівлю та прямі еконо­мічні зв'язки з постачальниками;

2) прискорення оборотності оборотних коштів за рахунок реа­лізації непотрібних товарно-матеріальних цінностей;

3) скорочення терміну оборотності дебіторської заборгованості;

4) збільшення терміну оборотності кредиторської заборгованості.

Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютним і відносним.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів — це пряме скорочення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшення обсягу виробництва (реалі­зації).

Відносне вивільнення оборотних коштів — це різниця між по­требою в оборотних коштах підприємства, розрахованою на під­ставі планової чи фактичної оборотності звітного року і сумою оборотних коштів, з якою виконано виробничу програму наступ­ного за звітним року. Інакше кажучи, відносне вивільнення обо­ротних коштів виникає тоді, коли внаслідок поліпшення їх вико­ристання підприємство з такою самою сумою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва.

За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотних коштів.

Ураховуючи це, слід більше уваги приділяти реалізації захо­дів, які сприяють відносному вивільненню оборотних коштів.

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова керування оборотним капіталом має певні особли­вості не тільки в різних галузях, а навіть і на різних підприємс­твах тієї самої галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно-матеріальних цінностей і реаліза­ції продукції.

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалі­зації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і ризику використання (рис. 6.2).

Практика господарювання підтверджує, що найліквіднішими є кошти в касі, на поточних і валютних рахунках в установах бан­ку, вкладені в цінні папери.

Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вва­жається відвантажена продукція і дебіторська заборгованість по­купців. Остання, своєю чергою, може бути менш чи більш ліквід­ною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської забор­гованості за відвантажену продукцію.

Рис. 6.2. Класифікація оборотних коштів за рівнем ліквідності та ризиком вкладення

Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборо­тні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніх пері­одів; у виробничих запасах, у готовій продукції (що її не відванта­жено). Це пояснюється тим, що саме ця частина оборотних коштів є найвіддаленішою від моменту реалізації і більше залежить від змін кон'юнктури ринку, інфляційних процесів тощо. Відповідно до звіт­ності наведена класифікація оборотних коштів за рівнем ліквідності та ризиком вкладання відображається таким способом.

1. Високоліквідні:

В_л = р. 220 + р. 230 + р. 240 (актив балансу).

2. Середньоліквідні:

С_л = р. 130+ р. 140+ р. 150+ р. 160+ р. 170+ р. 180 + + р. 190 + р. 210 (актив балансу).

3. Низьколіквідні:

Н_л = p. 100 + p. 110 + p. 120 + p. 250 + p. 270 (актив балансу).

До активів, що важко реалізовуються, належить вартість не­оборотних активів підприємства.

Отже, ліквідність поточних активів є головним чинником, який визначає рівень ризику вкладання оборотних коштів.

Ліквідність оборотних активів загалом і кожної їхньої групи зокрема визначається як відношення відповідної частки оборот­них активів до короткострокових зобов'язань.

Найчастіше в практиці застосовуються такі показники:

— коефіцієнт швидкої ліквідності (проміжний коефіцієнт по­криття балансу) — К_ш.л;

— коефіцієнт покриття балансу (поточної ліквідності К_п);

— коефіцієнт абсолютної ліквідності (К_абс._л).

Перший показник (К_{ш. л}) відповідно до П(С)БО 2 «Баланс» ви­значається як відношення грошових коштів, короткострокових цінних паперів, коштів у розрахунках та інших активів (II розділ активу балансу) до суми короткострокових зобов'язань (IV розділ пасиву балансу):

К_{ш. л = Гк + Кв + Г к.розр./суму к.з,}

де К_{ш л} — коефіцієнт швидкої ліквідності;

К_в — короткострокові фінансові вкладення, грн;

Гк.розр — грошові кошти у розрахунках, інші активи, грн.

Зазначеними показник характеризує платоспроможність під­приємства. Його прийнятне значення має бути більшим за одиницю.

Коефіцієнт покриття (К_п) — це найбільш узагальнюючий по­казник ліквідності балансу. Визначається як відношення всіх по­точних активів підприємства (підсумок II розділу активу балансу) до суми короткострокових зобов'язань (підсумок IV розділу па­сиву балансу).

Кп = Сума п.а./Сума к.з.

де К_п — коефіцієнт покриття;

Сума п.а — сума всіх поточних активів, грн; Сума_к.з — сума короткострокових зобов'язань, грн. Цей коефіцієнт характеризує платоспроможні можливості підприємства, достатність оборотних коштів для погашення його боргів протягом року. Заведено вважати, що його рівень у межах 2,0—2,5 є прийнятним. Він показує, скільки грошових одиниць активів припадає на кожну грошову одиницю коротко­строкових зобов'язань. Коли К„ стає меншим за одиницю, стру­ктура балансу визнається незадовільною, а підприємство — не­платоспроможним.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (К_абс.л) визначається як від­ношення суми коштів та короткострокових фінансових вкладень підприємства (II розділ активу балансу) до короткострокових зо­бов'язань (IV розділ пасиву балансу).

Кабс.л.=Гк+Кв/Сума к.з.

Де Кабс.л — коефіцієнт абсолютної ліквідності;

Г_к — грошові кошти, грн;

К_в — короткострокові фінансові вкладення, грн;

Сума к.з — сума короткострокових зобов'язань, грн.

Показник характеризує негайну готовність підприємства пога­сити певну частину короткострокових зобов'язань. Достатнім є значення коефіцієнта в межах 0,25—0,35. За значення меншого, ніж 0,2, підприємство вважається неплатоспроможним.

Отже, фінансово стійким є такий суб'єкт господарювання, який за рахунок власних коштів покриває кошти, вкладені в ак­тиви, не допускає невиправданої дебіторської та кредиторської заборгованості, своєчасно розраховується за своїми зобов'язан­нями. Підґрунтям фінансової стійкості є виважена, раціональна організація й ефективне використання оборотних коштів. Але це не означає, що підприємство має вкладати оборотний капітал тільки у високоліквідні активи для зниження можливого ризику та отримання найвищого прибутку. Організація оборотного капі­талу полягає у знаходженні компромісу між ризиком втрати лік­відності та ефективністю роботи. Головною метою діяльності підприємства є створення конкурентоспроможної продукції з ви­сокими споживчими якостями.

Дата добавления: 2014-01-07