Лекція 15. Культура як філософська проблема

ДУХОВНА КУЛЬТУРА СУСПІЛЬСТВА. КУЛЬТУРА Й ЦИВІЛІЗАЦІЯ. Термін культура походить від латинського cultura – обробка, виховання утворення (уперше поняття культура ввівМарко Туллий Цицерон для визначення філософії як «культури розуму». У його часи в Древньому Римі слово «культура» уживалося в значенні обробки землі для забезпечення її родючості. Отже, відповідно до Цицерону, філософія є культурою тому, що, як і у випадку із землеробством, обробляє розум для його кращого плодоносіння). Загальне визначення культури - це все те, що створено людиною. Тому в широкому аспекті культуру розглядають як сукупність результатів людської діяльності. У літературі культуру визначають як сукупність матеріальних і духовних цінностей, зроблених людством. Західні культурологи розуміють культуру як сукупність духовних символів (Вебер), форму розумової діяльності (Кассирер), систему знаків, комунікацію (Леви-Стросс), інтелектуальний аспект штучного середовища (Люнь).

Духовна культура – це досягнення, які виражають рівень і глибину духовно-теоретичного освоєння дійсності, це сукупність досягнутого суспільством у сфері морального й художнього життя, у науці й філософії, політику й праві. Такі явища духовного життя, як мова, логіка мислення, правила поведінки, рівень і глибина почуттів також характеризують духовну культуру суспільства. Вона охоплює систему виховання, утворення, духовної творчості, а також організації й установи, які забезпечують реалізацію цих процесів: школи, вузи, музеї, театри й т.д.

Поняття «цивілізація» (від латинського civilis – цивільний, державний) з'явилося в середині XVIII в. і часто вживалося з поняттям «культура» як його синонім. Поняттям «цивілізація» активно користувалися французькі просвітителі, називаючи цивілізованим суспільство, що ґрунтується на принципах розуму, гуманізму й справедливості. Згодом цим терміном стали позначати високий рівень розвитку матеріальної й духовної культури західноєвропейських народів.

Наприкінці XIX – XX століття поняття цивілізації з ініціативи німецького філософа Освальда Шпенглера вживається для позначення етапу занепаду культури. Історія людства розглядається їм як співіснування відособлених культур-організмів, кожний з яких має свою «душу» і «долю», проходить у своєму розвитку певні стадії: самозародження, росту, старіння й смерті.

Кожна культура, на думку О. Шпенглера, є замкнутим і абсолютно унікальним організмом. Подібні замкнутість і унікальність доводять, що не існує єдиної лінії розвитку спадковості культур, а також те, що кожна культура не може бути зрозумілої для іншої.

О. Шпенглер виділяв 8 основних культур: єгипетську, індійську, китайську, вавилонську, греко-римську (аполлоновскую), візантійсько-арабську (магічну), західно-європейську (фаустовскую), культуру майя. З названих культур, на його думку, 7 уже загинули, а один західно-європейська ще продовжує існувати, однак вступила в стадію занепаду. Крім того, зароджується нова російсько-сибірська культура.

Кожному культурному організму відведено прожити приблизно 1000 - 1500 років, пройшовши шлях від зародження до смерті. Кожний культурний організм проходить аналогічні стадії: міфологічну ранню культуру (зародження), метафізично-релігійну високу культуру (ріст) і пізню закостенілу культуру (старіння), що переходить у цивілізацію.

Дата добавления: 2014-01-07