Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Билинейные и квадратичные формы

Старіючи й умираючи культура вироджується в цивілізацію, що має ті самі ознаки: знеособлювання життя, її інтелектуалізації, перехід від творчості до спорту, від літератури до вар'єте, від героїв до інженерів, від поезії до механіки, від героїчних учинків до механічної роботи, перетворення народів у безликі маси. Культура має душу, а цивілізація методи й знаряддя.

Подібне тлумачення цивілізацій дав також відомий історик і соціолог Арнольд Джозеф Тойнби. Він обґрунтував концепцію круговороту локальних цивілізацій, які проходять у своєму розвитку й падінні однакові фази: народження, ріст, катастрофи, розкладання й загибель. Кожна цивілізація має неповну систему цінностей, норм, правил суспільного й індустріального життя. Мир нараховує, на думку Тойнби, 21 локальну цивілізацію, щоправда, пізніше він скоротив їхню кількість до 13. Рухової силоміць круговороту локальних цивілізацій є творчі меншості, саме воно формує нові ідеї й втілює їх у життя. У період суспільного підйому влада перебуває в руках людей, які відрізняються проникливістю розуму, широким соціальним досвідом, високими моральними й загальнокультурними якостями. Згодом склад правлячої еліти міняється. У ній з'являються користолюбці, які перетворюють влада в спосіб власного збагачення й господствования. Правляча еліта перетворюється в правлячу касту, що гальмує хід історії або деформує його. Процес усвідомлення несправедливості соціального пристрою завершується розколом духу.

Засобами захисту цивілізації від руйнування Тойнби вважав духовну гармонію, моральну єдність народу, раціональність мислення правлячих шарів. Занепад можна затримати або навіть уникнути його шляхом прилучення людей до світової релігії, створеної на принципах об'єднання всіх релігійних культів для досягнення єдності духу народу. Саме релігія, на думку Тойнби, дає людству той спектр цінностей, норм і символів, які забезпечують любов, милосердя, єдність і взаємодопомогу, глибоку духовність і моральність.

 

 

В.І. Вернадський (1863‑1945) – видатний вчений геолог, біолог у своєму вченні про ноосферу дає зовсім нове розуміння проблеми здоров’я.

Сутність вчення В. Вернадського про ноосферу можна пояснити таким чином: біосфера планети, породивши людину розумну, чекає від неї гарантій задля подальшого розвитку усього живого, усього єдиного, задля власного розвитку планети і, відповідно, природи. В своїй роботі «Декілька слів про ноосферу» В. Вернадський писав з цього приводу: «В гуще, в интенсивности и в сложности современной жизни человек практически забывает, что он сам и все человечество, от которого он не может быть отделен, неразрывно связаны с биосферой ‑ с определенной частью планеты, на которой они живут. Они ‑ геологически закономерно связаны с ее материально-энергетической структурой» [28].

Антагонізм людства і природи має змінитися на її єдність і співпрацю. Конкретні шляхи до цього стану мають двоєдину структуру – технологічну та соціальну. Технологічно людина має бути виробником, а не лише споживачем, і не лише матеріальних благ, а усієї природи. Соціально людина має знаходитись в єдності з усіма людьми та з усією природою, в цій єдності визначено і її місце як розумного керівника природи, ініціатора її подальшого прогресивного розвитку.

Людина є частиною природи, цієї великої досконалої системи, і здоров’я, добробут і майбутнє людства залежить від порозуміння з природою і з іншими індивідами. Як творець ноосфери, як істота розумна людина має навчитися цінувати все те, чим нагородила її природа, і здоров’я є однією з найвищих цінностей, бо лише здорові фізично, психічно і духовно люди можуть створити ноосферу як досконалу систему майбутнього світу.

 

ХХ століття з його екологічними катастрофами переконливо продемонструвало, що фізичне благополуччя людей прямо пов’язане з чистотою та збалансованістю довкілля. Водночас численні захворювання за свою спільну причину мають економічні, соціальні та політичні кризи. Сьогодні можна вести мову про те, що здорове тіло передбачає здорове духовне життя, здоровий соціальний клімат і здорове навколишнє середовище.

Значення збереження здоров’я набуває вагомого актуального забарвлення в сучасному суспільстві, де технізоване оточуюче середовище все більше негативно впливає на організм людини. На користь того, що сьогодні проблема здоров’я є найбільш актуальною, ніж будь-коли, свідчить той факт, що найбільш забезпечені верстви населення витрачають цілі статки з метою продовження своєї молодості, здоров’я організму взагалі, подолання старості і, по можливості, продовження життя на максимально довгі терміни. Вся історія культури – безкінечно різноманітні спроби сягнути безсмертя. Це стосується всіх без винятку людей, що живуть на планеті Земля. І сьогодні, коли медицина дає все більше надій людству на подолання смерті, і називає старість хворобою, все більше сподівань покладають люди на медицину задля досягнення своєї «блакитної» мрії.

Людина своєю діяльністю досягла висот сучасної цивілізації завдяки тому, що постійно змінювала природу у відповідності до своїх цілей. Людина досягла цілей, яких прагнула, але одержала наслідки, яких не чекала. Людство є частиною природи. Ще у філософії Давнього Сходу вважалось, що здоров’я людини напряму залежить від її гармонійних відносин з природою. Людина взаємодіє з природою і впливає на неї, особливо нині. Антропогенні зміни природних умов посилюють як екологічні, так і економічні форми залежності людського суспільства від природи.

 

В. Вернадський розробив разом із французьким палеонтологом і мислителем П. Тейяром де Шарденом вчення про «розумну оболонку» планети, про ноосферу, розмірковуючи над питанням: «Думка не є форма енергії. Як же може вона змінювати матеріальні процеси?». Саме пошук відповіді поєднав силою однієї думки стихійного матеріаліста В. Вернадського та творця релігійної концепції еволюції П. Тейяра де Шардена. Ці видатні мислителі ХХ ст. незалежно від особистих філософських орієнтацій прийшли до однакових світоглядних цінностей.

В статті «Декілька слів про ноосферу» В. Вернадський показав, що людина змінює природу Землі, ламаючи природу взаємодії між собою, тваринами, рослинами і органною речовиною. І така наука як екологія має знайти шляхи відновлення постраждалих природних систем, але, природно, вже у зміненому вигляді. Людські думки є матеріальними, ні для кого не новина, що багато хвороб є наслідком психічних розладів. Людина силою або слабкістю своєї думки може як створювати, так і руйнувати, а коли це думки усього людства, то вони обертаються на велику силу, яка може і має бути спрямована на збереження планети, а не її руйнування, що ми спостерігаємо сьогодні. За дбайливе ставлення до природи, до інших розумних істот, людина отримує найвище благо – фізичне і духовне здоров’я, гармонійний розвиток її як особистості, і надію на майбутнє без хвороб і глобальних катастроф.

Якщо в загальній формі виразити сутність ціннісного аспекту вчення про ноосферу В. Вернадського та Тейяра де Шардена, то можна сказати, що в їх творчість і світогляд співвіднесений із гуманізмом. Іншими словами, мова йде про зростання цінності людини.

За вченням В. Вернадського, ноосфера мала стати втіленням не лише наукових знань, а й моральних якостей людства, найкращих рас духовності людини. Вона прогнозувалась як гармонія духовних та фізичних відносин людини і природи, людини і людини. В наш час виникли спроби наповнити феномен ноосфери етичним змістом, поєднати науку і мораль, гуманітарні та технічні знання, тобто створити глобальну етику.

Необхідність морального ставлення до природи, насамперед до живої, відображена у вченні видатного мислителя й гуманіста Альберта Швейцера, яке він називав «етикою благоговіння перед живим». На відміну від В. Вернадського, який розглядав життя у загально планетарному масштабі, А. Швейцер закликав придивлятися до кожної живої істоти. Звідси його визначення людини: «Я є життя, що живе серед життя, яке теж хоче жити». Найзагальнішою засадою моральності, визначенням етичного, зо Швейцером, є принцип благоговіння перед життям. Добро у такому розумінні – це діяння, спрямоване на збереження й удосконалення життя. Як ми вже зазначали раніше, родовим поняттям «життя» є поняття «здоров’я». Ми не уявляємо собі повноцінного життя без здоров’я. З іншого боку ми майже не замислюємось над тим, що ці два поняття дуже тісно взаємопов’язані. Людина звикла господарювати на цій планеті, і вважає, що все контролює, що все підвладно її волі. З одного боку людина здатна створювати культурні надбання, будувати цивілізації, а з іншого – навіть до самої себе вона дуже часто ставиться як до простого перехожого, забуваючи про своє здоров’я, про те, що можливості організму не є безмежними [15, С. 195]

Для того, щоб створювати «сферу розуму» (ноосферу) людство має зрозуміти, що ця сфера існує у взаємодії людства і природи. Здоров’я природи і здоров’я людини дуже тісно взаємопов’язані, руйнуючи природу, ми знищуємо себе. Яскравою демонстрацією цього взаємозв’язку є сучасні глобальні катастрофи, катаклізми, які є нічим іншим, як наслідком діяльності людини, а відповіддю природи на наші дії є нескінченна кількість хвороб, від яких сьогодні потерпає людство, епідемії, і загальний рівень зниження здоров’я людей.

В сучасному світі, коли сукупна продуктивна потужність людства стала порівнянною з геологічною силою, біосфера почала швидко втрачати здатність до відтворення своїх основних характеристик. Крім того, людина значно прискорила перебіг геохімічних процесів на Землі, і природа просто «не встигає» переробляти результати людської діяльності. Людина також створила багато таких речовин, які не існували в природі до неї, і для яких вона не виробила способів і механізмів утилізації.

Перед людством постала реальна загроза деструкції механізмів підтримки й відновлення основних функціональних характеристик біосфери, знищення природи та сукупності умов існування біологічного людського організму, самознищення людства. Локальні екологічні катастрофи зливаються в єдине ціле, глобальна екологічна криза, викликана людською діяльністю, загрожує перерости в глобальну, коли процеси руйнування природи матимуть необоротний характер.

Сферою життя людини стала практично вся планета. І якщо раніше років назад екологічні кризи охоплювали лише окремі регіони нашої планети, то на сьогодні почалась нова криза вже глобального характеру. Причинами ж сучасної глобальної екологічної кризи є: нераціональне, споживацьке ставлення людства до природи; забруднення людської свідомості хибними злочинними ідеями зверхності одних рас, народів над іншими; мілітаризація, а також підпорядкування цим ідеям наукових пошуків та досліджень.

У космології відомий антропологічний (антропний) принцип, згідно до якого увесь Всесвіт еволюціонував у напрямі створення людини, через яку він усвідомлює самого себе і свідомо регулює свій подальший розвиток. Отже, питання здоров’я має не лише загальнолюдський характер, це в першу чергу питання здоров’я усієї планети, природи, без яких ми не можемо уявити свого існування. Ми живемо у тісній взаємодії і під постійним впливом тих процесів, які відбуваються в природі, і не можемо проходити повз тих проблем, які стосуються як нас усіх загалом, так і кожного окремо.

Давні греки висловлювали здогадку, що людина-мікрокосм, втілення і повторення Всесвіту, макрокосму. Таким чином, ренесанс в ХХ ст. подібного руху думки пов’язаний із вченням про ноосферу. Подібний гуманітарно-ціннісний підхід зароджується ще в дані часи і його можна віднайти і у міфології, і у релігії, і у філософії.

Глобальні проблеми, зокрема екологічні, загострились настільки, що без них неможливо нині скласти реалістичне уявлення про сучасні тенденції суспільного розвитку, про майбутнє людства, яке не уявляється без здорової, повноцінної, всебічно розвиненої особистості.

У цьому відношенні цікавим є аналіз становлення аксіологічного підходу в процесі дослідження гідросфери як складової навколишнього середовища.

Вода – прозора рідина, що не має кольору і уявляє собою у чистому вигляді хімічне з’єднання водню та кисню, яка міститься в атмосфері, ґрунті, живих організмах і т.д. З таким визначенням води можна зустрітися не лише в науковій літературі, але й практично у будь-якому енциклопедичному виданні. Вода як одна з найфундаментальніших стихій світобудови (як і земля) співвідноситься з жіночим, важким, матеріальним початком на протилежність вогню та повітрю, що співвідносяться до початку чоловічого, легкого, духовного.

Вода – вихідний стан усього сущого, першопочаток, у багатьох міфах народів світу зустрічається мотив підйому землі (світу) з дну прадавнього океану. У Книзі Буття описується творення світу з використанням давнього образу – животворне проникнення Духу Божого до світових водойм. Вода нерідко ототожнюється з землею як іншим втіленням жіночого початку. Шлюбний союз води або землі, як жіночого початку, з небом як чоловічим початком – дуже розповсюджений мотив індоєвропейської міфології. У китайському слові «Інь» об’єднані значення води як жіночого початку і як протилежності вогню.

В давньокитайській літературній пам’ятці «Гуань-Цзи» один з розділів «Вода і Земля» ‑ є яскравою ілюстрацією ціннісного відношення до води. Гуманність, досконалість, справедливість, скромність, чесність – ось основні антропоморфні характеристики вод. Для давнього китайця вода – жива істота або, інакше кажучи, істота, схожа на людину. Те, що вода не має кольору передбачає реальний багатокольоровий світ, різнобарвне навколишнє середовище. Прісність води обумовлює наявність різних смаків [див: 29].

Звідси висновок: вода мірило усіх речей і джерело життя на Землі. Якщо враховувати той факт, що людина на 80% складається з води, то вплив води на здоров’я людини стає очевидним. Цікавою є також ідея про залежність характеру народу, його інтелекту, активності, поведінки від якості води. І тут є цінною рекомендація мудрому правителю, який вірно оцінивши характер вод, знайде ключ до оптимізації життя людей.

Чиста вода, вважалось повертає людину до вихідної чистоти. До речі, акт омовіння, в основу якого покладений мотив води як першопочатку, повертає людину до вихідної чистоти. Ритуальне омовіння не що інше, як друге народження, ця традиція збережена в християнській символіці хрещення.

Якщо людина складається з води, і при цьому отруює воду навколо себе і всередині себе, то чи може вона бути здоровою? Ми є єдиним цілим з природою, і руйнуючи її ми знищуємо самих себе. Психічні розлади, хвороби, епідемії є відповіддю природи на наше ставлення до неї і до самих себе. Здоров’я людини напряму залежить від її внутрішнього самоусвідомлення цінності усього живого, цінності інших живих організмів. Лише дбайливо ставлячись до води, ми зможемо пити чисту живу, а не мертву брудну воду. П’ючи чисту воду ми будемо значно менше хворіти, збережемо наше здоров’я і навколишній світ, який сьогодні хворіє не менше людини.

До глобальних проблем слід віднести й майбутнє людини, яка сьогодні потерпає від хвороб не лише фізичних, а й психічних, що також спричинено надто швидким розвитком науки і техніки. Людина не встигає за прогресом, те, що ще 20 років назад було «науковим дивом», сьогодні є застарілим і неактуальним. Людині важко звикнути до такої динаміки техногенних процесів, що й спричиняє психічні розлади. Не слід також забувати, що лише здорова фізично і психічно людина може бути повноцінною частиною суспільства, творцем культури і цивілізації.

Проблема людини сьогодні набуває ще одного відтінку. Щоб мати майбутнє людина взагалі має вижити, як вид. Питання сенсу людського життя, значення культури, змісту людської діяльності набувають уже не суто академічного, теоретичного звучання, а потребують конкретних соціально-практичних рішень.

Якщо здоров’я людини – стійка гармонія тілесного, соціального та духовного рівнів, що приводить до живої, динамічної, само відтворюваної єдності тіла, душі й розуму, то насамперед треба приділяти увагу основі, яка забезпечує існування цієї єдності. Ця основа – духовно-практична цінність свідомості людини, всесвіт духу з усіма чеснотами, які вона формує і культивує в собі. Отже, можна сказати, що з тієї миті, коли дитина починає морально усвідомлювати себе, її здоров’я починається з її чеснот. Починається – проте не закінчується, адже доброчесність не лише для здоров’я, а здоров’я потребує не лише доброчесності.

 

Нобелевський лауреат француз Альбер Камю – відомий філософ-екзистенціаліст писав про те, що ми (людство) подібні до невільників на галері, яка пропахла оселедцями, де багато наглядачів і, можливо, ми гребемо не в той бік… І все ж не варто кидати весла, впадати у відчай, слухати лише тих, хто галасує про кінець світу [15, С. 219].

Одним з найважливіших понять екзистенціалізму є страх. Світ тим більше страшний, що в ньому немає сенсу, він не піддається людському розумінню. Неприємності чатують на людину на кожному кроці. Під маскою «один для одного» люди діють один проти одного. Екзистенціалізм виходить із того, що людина живе насамперед емоціями. Не все, що її оточує вона реагує не тільки теоретично чи інтелектуально, а передусім емоційно [20, С. 11].

Велике місце в екзистенціалізмі посідає проблема свободи, що розуміється як вибір людиною самої себе: людина є такою, якою вона себе вільно обирає. Екзистенціальна філософія тлумачить свободу як свободу вибору або свободу ставлення суб’єкта до незалежного від нього оточення: він може або вільно змиритися зі своїм становищем, або вільно не приймати його. Отже, якою бути людина обирає сама і відповідальність за здоров’я лежить лише на людині. Бо доля людини бути вільною і вільно обирати свій шлях, а отже бути здоровою чи хворою, зарадити хворобі чи плисти за течією обставин, надій і безнадійності.

На думку Ж.-П. Сартра, людина цілком подібна до інших людей щодо своїх тілесних (природно-біологічних), соціально-рольових, класових, професійних характеристик. Особливість людини розкривається в неповторності, унікальності людської особи, що знаходить своє безпосереднє втілення в цілях, задумах, проектах, звернутих у майбутнє. А майбутнє неможливо уявити без здорової, в першу чергу духовно і психічно, особистості.

А. Камю в своїй роботі «Міф про Сізіфа», яка була написана в 30-ті роки ХХ ст. замислюється над питанням: як жити без вищого сенсу і без благодаті у світі, в якому померла релігійна надія. Камю проповідує ясність розумного мислення, заповідану всією європейською традицією «метафізики світу», починаючи від Платона і аж до Гуссерля, де розум уподібнюється баченню, істина – світлу, брехня – пітьмі, Бог – джерелу світла чи самому світлу. Згідно з Камю, ясністю бачення наділена лише конечна істота, закинута в чужий для неї світ [20, С. 18]. Він пропонує людині міф про затвердження самої себе – з максимальною ясністю розуму, з розумінням своєї долі, людина мусить нести тягар життя, не змиряючись із ним – самовіддача і повнота існування важливіше за всі вершини, абсурдна людина обирає бунт проти всіх богів. У боротьбі за життя людина має сформувати певні цінності, без яких ця боротьба є неможливою, і однією з таких незаперечних цінностей людини є її здоров’я, в усіх аспектах цього багатомірного поняття.

Тісни зв’язок між тілесним і духовним у людині був підмічений дуже давно, багато філософів Сходу і Заходу написали з цього приводу численні роботи. Проте питання взаємовпливу і взаємодії морального духу та здорового тіла досліджено дуже мало. Сьогодні набуває дуже актуального значення валеофілософія (філософія здоров’я).

Як же сьогодні вирішувати проблему здоров’я? Валеофілософія визначає здоров’я як найвищу цінність.

Стан здоров’я впливає на всі сфери життя людини. Повнота та інтенсивність багатоманітних життєвих проявів людини знаходяться у безпосередній залежності від рівня здоров’я, його «якісних» характеристик. Високий потенціал фізичної, психічної і розумової діяльності є найважливішою умовою повноцінного життя людини. Він охоплює як «речову», морфофізіологічну структуру (фізичне здоров’я), так і духовно-практичну сутність розвитку творчої обдарованості людини (психічне здоров’я), її цілісний всебічний розвиток (соціальний аспект здоров’я).

 

Численні дослідження Сходу відмічають, що сучасний, по-європейські освічений лікар, зі своїми науковими засобами лікування, не викликає довіри у хворого, що живе у «міфологічному просторі». Навпаки, він укріплює авторитет знахаря чи шамана, оскільки хворі після відвідування європейського лікаря часто знову звертаються до традиційних методів лікування. Це відбувається тому, що пацієнт на підсвідомому рівні відчуває, що дипломований фахівець-медик не цікавиться ним як особистістю або членом громади, він зосереджується лише на частинах тіла, суттєвих для даної симптоматики. Таке ставлення для хворого страшніше за власне хворобу. Тіло людини стає ніби річчю, що зламалася і потребує ремонту.

Як писав М. Амосов в своїй праці «Роздуми про здоров’я»: «Врачи в высокоразвитых странах потеряли надежду сделать всех людей здоровыми с помощью науки и капиталовложений в здравоохранение»[3, С. 52]. Тому потрібно шукати новий шлях, який поєднає в собі і досягнення медицини та науки, а також морально-етичні та духовні потреби і проблеми сучасного суспільства.

Здоров’я досягається невтомною, щосекундною працею пізнання і реалізацією себе, кожною хвилиною життя. Жодна система здоров’я не може зробити людину здоровою, якщо вона не навчиться бачити і слухати себе.

Немає жодного засобу, яке могло б принести позбавлення від тієї чи іншої хвороби, і, разом з тим, є такий універсальний «засіб», що робить людину здоровою – здорова свідомість, правильне, адекватне сприйняття світу. Вся філософія навчання здоров’ю має будуватися таким чином, щоб максимально розвинути здатності кожної особистості створювати себе і світ навколо себе та взагалі Життя.

 

 

15.1. Основные понятия. Пусть - конечномерное линейное пространство, .

Определение. Билинейной формой (билинейной функцией) называется функция двух аргументов , линейная по каждому аргументу, т.е. для всех R выполняются равенства

Из определения билинейной формы сразу же следует, что .

Пример. Если - пространство геометрических векторов, то скалярное произведение является билинейной формой.

Зафиксируем в пространстве базис . В этом базисе векторы и имеют разложения , . Тогда:

,

где .

Матрицу называют матрицей билинейной формы в базисе . Если , , то матричная запись значений билинейной формы выглядит следующим образом: .

Обратно, имея произвольную квадратную матрицу, можно построить соответствующую билинейную форму.

 

15.2. Изменение матрицы билинейной формы при замене базиса. Пусть - другой базис пространства, - матрица перехода от к . Тогда (- координаты векторов и в новом базисе). Имеем:

.

Значит, .

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Лекція 15. Культура як філософська проблема | Симметричные билинейные формы
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 556; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.043 сек.