Самоорганізація інтересів, стимулів та мотивів підприємницької діяльності як фактор утворення та розвитку підприємства

Одним з фундаментальних інститутів і принципів, що впливають на процес розвитку підприємництва, є приватна власність. У умовах ринкової системи матеріальні ресурси складають власність приватних осіб, а не держави. Приватна власність, разом зі свободою укладати юридичні контракти, що зобов’язують партнерів, дозволяє підприємцям на свій розсуд купувати, контролювати, застосовувати і реалізовувати різні ресурси. У західному суспільстві інститут приватної власності підтримується протягом століть, в Україні ж зіштовхнулися з болісним переходом від “нічийної” загальнодержавної власності до приватної, проголошеної, але без чіткого юридичного оформлення.

Міцний зв’язок із приватною власністю має свобода підприємництва і вибору.

Принцип свободи підприємництва означає, що ніякі штучні перешкоди або обмеження, встановлювані урядом, не заважають підприємцям приймати рішення.

Принцип свободи вибору означає, що підприємець має право зайнятися будь-яким видом легітимної діяльності.

Межі свободи вибору підприємців обумовлюються споживчим вибором. Споживач займає в ринковій економіці особливе стратегічне положення, у певному сенсі він суверенний. Свобода вибору, що реалізується у формі прагнення кожного одержувати грошовий прибуток, є основою для конкуренції, або економічного змагання, як ще одного корінного принципу, що формує інституціональне середовище підприємницької культури.

У основі розуміння особистісного аспекту підприємницької культури лежить фундаментальна роль особистого інтересу у формуванні способу дій різних економічних одиниць, коли вони реалізують свій вільний вибір. Особистий інтерес додає спрямованісті і упорядкованості функціонуванню економіки, котра без такого інтересу виявилася б надзвичайно хаотичною. Підприємництво потребує від людини, що займається їм, також певних якостей, як і будь-яка інша професія, заснована на необхідності прояву творчості, природного таланту, розуму і кмітливості, а також широти мислення і пізнань.

Цікавою є теорія мотивації, висунута Й.Аткінсоном. Згідно з трактуванням останнього, кожна особа у своїй поведінці керується мотивами досягнення успіху та уникнення поразки. Залежно від інтенсивності розвитку в даної особистості цих мотивів, можна спостерігати і певну різноманітність поведінки останньої. Підхід Й.Аткінсона ілюструється чотирма основними мотиваційними ситуаціями:

1) бажання досягнення успіху в короткий час перевищує боязнь поразки (тут мова йде про оптимістичного підприємця);

2) бажання досягнути успіху є вище боязні поразки, ймовірність якої дуже висока;

3) співвідношення між обома мотивами є рівним. У такій ситуації особа, як правило, відмовляється від звичної діяльності, або займається іншою, для якої конфігурація обох мотивів є кориснішою;

4) боязнь поразки є значно вищою за правдоподібність успіху.

Зарубіжні вчені, досліджуючи вплив певного мотиву на успішність підприємницької діяльності, зробили висновок, згідно з яким економічному успіхові сприяє високий мотив досягнення (йшлося про керівників) та низький мотив афіляції (бажання приязних стосунків з іншими). Вплив же мотиву влади виявився неістотним.

Деякі дослідники вважають оптимальним середній (X.Хекхаузен) або високий (Р.Стрингер) мотив влади. Але всі спеціалісти визнають велике значення для успішної економічної діяльності мотиву досягнення та його негативної кореляції з афілятивним мотивом. Було встановлено також, що у слаборозвинених країнах працівники з високим мотивом досягнення зустрічаються значно рідше, ніж у високорозвинених. Та якщо роль мотиву досягнення не викликає сумніву, то роль мотивів влади та афіляції неоднозначна і, вочевидь, залежить від соціальних умов конкретного суспільства.

Підприємництво в Україні розвивається переважно у рамках державних структур, де мотиви влади мають більше значення для просування, ніж мотиви досягнення. За таких умов уміння діяти в цьому колі може стати в нагоді більше, ніж уміння вести справи за класичною, західною схемою підприємницької діяльності (звісно ж, і на Заході правила нерідко порушують). Виходячи з цього, можна припустити, що значне вираження у підприємців мотиву влади за вітчизняних умов матиме більше значення для успіху їхніх заходів, ніж мотив досягнення.

Таким чином, анітрохи не принижуючи значення ділових якостей у системі підприємницьких здібностей, варто підкреслити, що основа підприємництва - це, скоріш, особиста позиція, ніж рівень кваліфікації. Рішення заснувати власну справу містить у собі момент відмови від колишньої кар’єри і готовність змінити свій спосіб життя. Це рішення приймається по різних причинах, іноді тому, що не влаштовує колишня робота (ефект відштовхування), або тому, що приваблює створення чогось нового, особливо якщо є цікава ідея (ефект притягнення).

Зміст підприємницького мотиву передбачає:

1) свідомий вибір цілі і засобів її досягнення;

2) “формула” обґрунтування власних дії, що, базуючись на психологічному процесі раціоналізації, залежить від конкретної ситуації, визначається соціальним середовищем;

3) визначення програми і лінії поведінки;

4) оцінка можливих наслідків;

5) самооцінка.

Більшість дослідників погоджуються, що мотиваційне ядро підприємця складається на основі потреб вищого рівня; при цьому називаються в основному потреба в незалежності і у досягненні (успіху). Людина, що вирішила стати підприємцем, частіше усього пояснює це прагненням отримати контроль над своєю долею, звести до мінімуму сили зовнішнього впливу. Потяг до незалежності пов’язаний також з бажанням бізнесмена не працювати під чиїмось керівництвом.

4.3. Підприємство (фірма) як відкрита система, що функціонує за нелінійними законами.

Фірма як компонент національної економіки являє собою самостійний суб'єкт господарювання, що володіє наступною системою ознак:

· використовує свої активи з метою одержання бажаних господарських результатів і виконання зобов'язань;

· поєднує ресурси й індивідів (аттрактивна сутність фірми);

· полегшує кооперацію праці індивідів;

· уможливлює узгодження систем їхніх потреб і інтересів.

Відмітною ознакою фірми не є її виняткова приналежність до виробничого сектора. Фірма може бути організована й у банківській сфері, страхуванні, сфері послуг.

Як і інші інститути, фірма виникає завдяки здійсненню системи поділу праці у відповідь на потребі індивідів і суспільства.

Фірма є відкритою системою, тобто одержує із середовища ресурси - на входах, - а на виходах виділяє в середовище готовий продукт або послугу.

Середовище фірми містить у собі не тільки економічні суб'єкти національної й світової економіки (інші фірми, неприбуткові організації, страхові компанії, транспортні, торговельні та інші організації й індивідів), але й стійкі норми, зв'язки й відносини, що виступають зовнішньою силою, які можуть ставитися як до економічного (відносини власності, законодавчо закріплені форми організації бізнесу, антимонопольне законодавство й т.д., загальний рівень культури бізнесу), так і неекономічній сфері громадського життя (стійкі культурні цінності народу, моральні норми й т.д.).

Присвоєння фірмою ресурсів із середовища відбувається в основному через ринок. Зараз нерідкої стала ситуація, коли фірми в економічно розвинених країнах керуються не стільки логікою ринку, на якому кожний переслідує свій інтерес, а нормативною логікою, в основі якої лежить "узгодження зусиль" або межфирменная кооперація.

По-друге, сучасна практика економічно розвинених країн показує, що внутріфірмові відносини можуть ґрунтуватися на ціновому механізмі й конкуренції між підрозділами, так що ринкові відносини просочують всю діяльність багатьох фірм (і це нерідко називається причиною їхнього успіху).

Дата добавления: 2014-01-07