Інновація як соціально-економічне явище

Зарубіжні та вітчизняні науковці приділяють значну увагу дослідженню різноманітних аспектів інноваційної діяльності. “Жодна з проблем, з якими зустрічається американський бізнес, - відзначає Е. Тоффлер, - не є більш важливою, і менш вивченою, ніж проблема нововведень”.

В літературі поширені два підходи до визначення поняття “інновація”:

Фундатор інноваційної теорії Й. Шумпетер розглядав інновації в динаміці, тобто як інноваційні процеси (виготовлення нового продукту, а не “новий продукт”; впровадження нового методу, а не “новий метод”; освоєння нового ринку...; проведення реорганізації).

Інновація - це комплексний процес, котрий включає в себе створення, розробку, доведення до комерційного використання, розповсюдження нового технічного або іншого рішення (новації), що задовольняє певну потребу.

Й. Шумпетер дає наступне визначення інновації: це виробнича функція, що зумовлює “кількісні зміни продукту з урахуванням змін в усій сукупності діючих на нього факторів. Якщо замість сукупності факторів ми змінимо форму функції, то отримаємо інновацію”.

Доцільним є виявлення суті та змісту поняття “інновація” в контексті соціокультурного сприйняття нововведень в суспільстві, яка трансформується.

Традиція є соціально – історичною формою, каналом і стереотипізованим способом міжпоколінної передачі узагальненого досвіду життя. Традиція являє собою один з найважливіших загальнолюдських механізмів духовного, духовно – практичного насліддя. Традиція поряд з іншими факторами допомагає підтриманню суспільної рівноваги, стійкості внутрішніх структур, опору деструктивним факторам й виживаємості соціальної спільності як в екстремальних, так і в порівняно рутинних ситуаціях і режимах життєдіяльності.

Інновація являє собою творчу наробку, концептуалізацію, конструктивне втілення і апробацію певних елементів новизни, реальним способом заперечення старого, призупиненням інерції, організацією діяльності, оновленням або корінною зміною застарілих структур, які вичерпали актуальні резерви позитивного розвитку, тенденцій станів та продуктів людської діяльності.

Ступінь інноваційності (консерватизму) суспільства проявляється через співвідношення в його економічній культурі нових цінностей, технологій, теорій, концепцій, парадигм, норм, зразків поведінки та тими, які застаріли й не відображають актуальних потреб суспільства.

Баланс - “прихильність до соціально-економічних норм та традицій” й “усвідомлення необхідності інновацій” – в залежності від способу взаємодії економічної свідомості та економічного мислення є динамічно нерівноважним. Якщо переважає прихильність до норм, це загрожує застоєм в соціально-економічній думці й, відповідно, в економічній діяльності. Але, в той же час, стійкість системи є важливим фактором відсіювання нежиттєздатних інновацій, оцінки їх перспективності. Тому є глибокою помилкою створити культ новизни, як і недооцінювати позитивне значення вже існуючого, визнаного.

Відомий соціолог А. Пригожин дає наступне визначення поняття “нововведення”: “це така цілеспрямована зміна, яка вносить в середовище впровадження (організації, соціальну групу, суспільство) н ові, відносно стабільні елементи... перехід від деякої системи із одного стану в інший..

Інший дослідник М. Лапін визначає нововведення як “зміни, розвитку способів і результатів діяльності людей. Суть нововведення є інноваційна діяльність, а зміст – комплексний процес виробництва, розповсюдження та використання нового практичного засобу (новинки) для задоволення людських потреб, які змінюються під впливом розвитку суспільства. Одночасно цей процес пов`язує дану новизну із змінами в тому соціальному та матеріальному середовищі, в якому здійснюється її життєвий цикл”.

Останнє визначення є найбільш прийнятним, оскільки воно розповсюджує поняття інновації (нововведення) на будь-яку зміну в умовах життєдіяльності окремих соціальних груп та суспільства в цілому.

Проте, воно також потребує певної корекції, якщо розглядати інновацію з точки зору теорії самоорганізації – тобто як результат кооперативної, когерентної взаємодії суб`єктів господарських відносин з приводу забезпечення своїх потреб та інтересів в умовах обмежених суспільних ресурсів. Відповідно, можна дати наступні визначення інновації та інноваційній діяльності.

Інновація – продукт (новий закон, нова форма соціально-економічної діяльності, метод управління, більш раціональна методологія чи технологія здійснення якого-небудь соціально-економічного процесу) соціально – економічної самоорганізації (колективів людей, соціальних груп, суспільства в цілому), втілений в офіційних (легітимних) загальновизнаних нормах і правилах та легітимізований в суспільній свідомості, суттю та змістом якого є здійснення нової комбінації факторів виробництва (виробничих та інтелектуальних ресурсів), ціллю – фактичне забезпечення всезростаючих та необмежених потреб та інтересів (індивідів, соціальних груп та класів) за умов обмежених суспільних ресурсів, а результатом – досягнення конкретного інноваційного соціально – економічного ефекту.

Інноваційний процес - це взаємовідносини між індивідами, колективами людей, соціальними групами та державою з приводу створення та втілення інноваційної ідеї шляхом використання інноваційного потенціалу в рамках інноваційної політики держави в інноваційний продукт (інновацію).

Інноваційна ідея – конкретно сформульований, науково-обгрунтований проект, технологія, методологія чи методика (більш досконала методологія чи принцип управління, досконала технологія чи організаційна форма виробництва), яке теоретично забезпечує більш раціональну комбінацію факторів виробництва.

Інноваційний ефект – це конкретний результат застосування інноваційного продукту, який полягає у зниженні обсягів використаних при виробництві даного продукту суспільних ресурсів (факторів виробництва) для задоволення конкретних потреб та інтересів індивідів, соціальних груп та спільностей, суспільства в цілому.

Дата добавления: 2014-01-07