Стаття 38. Строки накладення адміністративного стягнення

FJ

Адміністративна відповідальність як правовий інститут виступає, з одного боку,

нео^хідаюіолтішшкі_мехашзм>: _державщн:о..уітр_авління, а з іншого. засобом охорони всіх

суспільних відносин, які потрапляють у сферу державного управління. При цьому притягнення
до адміністративної відповідальності завершує собою процес^алізації_ відповідним органом
дерз^ногсзутіравління такоПманентнрї функції державного управління._як контроль.

Для підтвердження цієї думки варто звернутися до реальної практики^ ~"

Наприклад, Національний банк України, відповідно до законів України «Про
Національний банк України» та «Про банки і банківську діяльність», здійснює банківський
нагляд. Наглядова діяльність Національного банку України (НБ) охоплює всі банки, їх
підрозділи на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також
інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог законодавства про банківську
діяльність. Згідно зі ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі порушення
банками або іншими особами, які можуть бути об'єктами перевірки НБ, банківського законодав-
ства, нормативно-правових актів НБ або здійснення ризикових операцій, які загрожують
інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, НБ мас право застосувати до них заходи
впливу.

До таких, зокрема, віднесено накладення штрафів на керівників банків у розмірі до ста
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а також на банки відповідно до положень,
затверджених правлінням НБ, але у розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого
статутного фонду відповідного банку. При цьому, згідно зі ст. 74 цього ж Закону, штрафи на
керівників та службових осіб банку, фізичних осіб - власників істотної частки накладаються в
порядку, передбаченому Кодексом України про адміністративні правопорушення (зокрема. НБ
уповноважений розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями
166' і 166^у КпАГІ), а порядок застосування заходів впливу, передбачених цим Законом, і розмір
фінансових санкцій, що застосовуються до банків та інших юридичних осіб, які охоплюються
наглядовою діяльністю НБ, встановлюються законами України та нормативно-правовими
актами НБ.

Цікавим тут є те. що відповідно до ст. 66 Закону України «Про банки і банківську
діяльність» і нагляд за діяльністю банків, і застосування санкцій адміністративного чи
фінансового характеру віднесено до адміністративної форми державного регулювання
діяльності банків, що може слугувати, на наш погляд, додатковим підтвердженням поєднання
адміністративної відповідальності з механізмом управління.

Подібних прикладів можна навести багато, і всі вони свідчать про те, що адміністративна
відповідальність тісно пов'язана з такою важливою функцією державного управління, як
контроль. Будучи результатом контрольної діяльності органів виконавчої влади,
адміністративна відповідальність виступає, так би мовити, завершальною^стадією «зво ротн ого
^гГяз1суТРв~державІому управлінні. Цей зворотний зв'язок" починає реалізовуватись у той
"момент, коли поведінка об'єкта~управління відхиляється від тієї, якої вимагає від нього закон.
Виявлення факту такого відхилення відбувається в ході реалізації контрольної функції
відповідним суб'єктом державного управління, а застосування заходів адміністративної
відповідальності цим суб'єктом, у свою чергу, має на меті коригування по ведінки об'схтауправ-
ління у необхідному напрямку. *

Таіим^~чшлом7~є ' підстави стверджувати, що однією з ключових особливостей
адміністративної відповідальності є те. що вона застосовується__субъектами державного
управління (як тими, що належать до системи виконавчої влади, так і тими, що виконують інші
державио-управлінські повноваження) в процесі реалізації закріплених за ними функцій дер-
жавного управління і насамперед такої функції, як коні роль. Відтак, інститут адміністративної
відповідальності за змістом відноситься до правових явищ, які органічно пов'язані із системою
державного управління, і тому не може не відчувати на собі впливу деяких суттєвих рис.
властивих сфері управління

Останнім часом в рамках як наукових досліджень, так і законопроект-них робіт усе
частіше виникають питання про роль і місле адміністративної відповідальності у системі

14
^ юриди чної відповідальності взагалі та у ме~ ханізмі правового регулювання в конкретних
сферах сусйІльШіХБІдргоситО'оІср^маТ

Це обумовлено насамперед тим, що саме конструтщія адміністративної відповідальності
. виявилась найбільш придатною за створення інструментів, за допомогою яких здійснюється
^реальний і - що є, мабуть, найголовнішим - оперативний вплив з боку органів державної влади
на осіб, які не дотримуються вимог правових державних приписів. Саме така придатність стала
причиною появи цілої низки таких похідних від адміністративної різновидів юридичної
відповідальності, як. зокрема фінансова, господарська, економічна відповідальність тощо. За
своєю правовою природою всі ці різновиди є, нв наш погляд, спробами адаптації конструкції
адміністративної відповідальності до різних сфер правового регулювання.

Незважаючи на те, що інститут адміністративної відповідальності використовується

досить широко, концептуального розмаїття у підходах до визначення його змісту не

спостерігається..До __иього_чщ£__ ^даетідження адміністративної відповідальнос ті п ереважно

ведуться в M<3>Kaxj[ai<jsjBjmjoj^^ згідно з якою адміністративна відповідальність

v ~виконує і^дж]тшгз хрроци _багатьох видів суспільних відносин від протиправних посягань.

В основі охоронної концепції лежить положення, закріплене у Кодексі України про
адміністративні правопорушення, згідно з яким законодавство про адміністративні
правопорушення має завданням охорону суспільного ладу України, власності, соціально-
економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів
підприємств, установ і організацій, встановленого порядку управління, державного і
громадського порядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання
громадян у дусі точного й неухильного дотримання Конституції й законів України, поваги до
прав, честі та гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обо-
в'язків, відповідальності перед суспільством.

Проте - за всієї очевидної важливості охоронної функції адміністративної

відповідальності.. розглядати цю відповідальність виключно як засіб охорони суспільних

відносин від протиправних посягань було б неправильно. Річ у тім. що охоронна функція будь-
якого виду юридичної відповідальності реалізується через вплив відповідних норм на свідомість
адресатів цих норм. Якщо ж, незважаючи на наявність таких норм, правопорушення все ж таки
скоєне, можна стверджувати, що охоронна функція не спрацювала або відносини
адміністративної відповідальності ще не реалізувались повністю.

У зв'язку із цим логічним продовженням охоронної концепції адміністративної
відповідальності є так звана каральнд^кашшиця, згідно з якою адміністративне стягнення, що
накладається за скоєння адміністративного правопорушення і яке є мірою відповідальності, за
своєю суттю є покаранням правопорушника за скоєння протиправного, караного та винного
діяння. Адміністративне стягнення знаходить вираження у примусовому реагуванні на
виникаюче або таке, що вже виникло, недозволене діяння, у покаранні винного, тобто у
застосуванні до нього стягнень у вигляді тих чи інших позбавлень, обмежень матеріального,
морального, особистого характеру". Тому не випадково, що адміністративну відповідальність за
нормативною конструкцією відносять до каральних видів юридичної відповідальності.

В цьому аспекті адміністративна відповідальність часто розглядається^як своєрідна
«молодша сестра» кримінальної відповідальності. Проте ці два правові явища схожі тільки
ззовні, на рівні найзагальніших рис - як схожі мін собою всі люди, які не є навіть родичами.

Хоча каральний елемент певною мірою й притаманний адміністративній
відповідальності, уявляється, що покарання тут не є самоціллю і тим більш не є виховним
заходом. Характер адміністративних стягнень та процедура їх застосування наводять на думку
про те, що примус, на якому вони засновані, наближується до явища державного управління.

Але, на нашу думку, яскравої індивідуальності адміністративній відповідальності надає
саме її приналежність до величезної сфери особливих суспільних відносин відносин
^^ державного управління. Наголошуючи на цьому «управлінському» аспекті концепції
інституту адміністративної відповідальності, слід звернути увагу на такі його ключові моменти:

У) характерні риси суб'єктів. що наділені повноваженнями: застосував
ня заходів адміністративної відповідальності;

2) порядок реалізації відносин адміністративної відповідальності;

3) юридичні факти, що є підставою виникнення відносин адміністра
тивиої відповідальності.

Аналіз положень Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАГІ),
зокрема, статей, що містяться у главах 17 «Підвідомчість справ про адміністративні
правопорушення» та 19 «Протокол про адміністративне правопорушення», дає підстави
стверджувати, що притягнення осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, до адмініст-
ративної відповідальності здійснюється здебільшого органами виконавчої влади, які виконують
функції державного управління у відповідній сфері суспільних відносин, причому ці функції
найчастіше є суто контрольними.

Звергає на себе увагу навіть спосіб визначення у_КпАП органів, які мають здійснювати
провадження у справах про адміністративні правопорушення. У зв'язку з тим. що в процесі
адміністративної реформи досить часто змінюються назви органів виконавчої влади та їх
структурних підрозділів, у главі 17 КпАП використовуються узагальнені назви таких органів з
акцентом на їх контрольну функцію. Наприклад, органи державного пожежного нагляду (ст.
223), органи державного геологічного контролю (ст. 231^і). органи держатомен ер то нагляду (ст.
232). органи державного ветеринарного контролю (ст. 238). органи державного контролю у на-
сінництві (ст. 238"'), органи держсільтехнагляду (ст. 244). органи, які здійснюють державний
пробірний контроль (ст. 244'), органи державного контролю за цінами (ст. 244^), органи
державного контролю якості лікарських засобів (ст. 244⁸) тощо.

.Для багатьох органів виконавчої влади, приміром, тих. то належать до державної
контрольно-ревізійної служби або державної податкової служби, контрольна функція взагалі є
основною. Для багатьох інших вона є важливою складовою діяльності. Так, наприклад, у ст. 10
Законом України «Про міліцію» визначено обов'язки міліції, частина яких за своїм змістом є
проявом суто контрольної діяльності.

У свою чергу, правопорушення, за які КпАГІ передбачено адміністративну
відповідальність - адміністративні правопорушення, переважно с правопорушеннями з
формальним складом (приблизно 84 % від загальної кількості), причому об'єктивна сторона
_vпереважної більшості з них полягає у порушенні різ номан ітних правил, порядків, положень,
інструкцій тощо, які за своєю формою є правовими актами управління. Порушення вимог, що
містяться у правових актах управління, самі по собі є підставами для застосування заходів
адміністративної відповідальності - незалежно від наслідків, до яких призведе це порушення.
"Гака особливість підстав адміністративної відповідальності свідчить про те, що адміністративна
відповідальність є саме реакцією на «відхилення» у процесі діяльності об'єктів управління, а не
на «результат» їхньої діяльності.

Як свідчить аналіз практики. _підставами застосування заходів адміністративної
відповідальності можуть бути не тільки адміністративні правопорушення в розумінні ст. 9
КпАГІ. а й інші види адміністративних деліктів, зокрема такі, як протиправний стан або
цивільне правопорушення³. Багатоманітність підстав адміністративної відповідальності також
свідчить на користь виокремлення в її концепції.не тільки карального, а й інших аспектів.

В багатьох випадках з точки зору ефективності управлінського впливу доцільним є
застосування управлінського вітливу на юридичних осіб окремо або і на юридичних, і на їх
посадових осіб одночасно.

Адміністративна відповідальність юридичних осіб взагалі є явищем дуже поширеним.
Що стосується ситуації з одночасним притягненням до адміністративної відповідальності й
фізичних, і юридичних осіб, то як приклад можна навести норми, що передбачають
адміністративну відповідальність за порушення законодавства про захист економічної
конкуренції. Так, ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що
органи Антимонопольного комітету накладають штрафи на суб'єктів господарювання, зокрема,
за зловживання монопольним (домінуючим) становищем. При цьому суб'єкти господарювання
можуть бути як юридичними, так і фізичними особами. Водночас, ст. 166' КпАП передбачено
відповідальність керівників підприємств за зловживання монопольним становищем на ринку.

Отже, в контексті розглянутої ^«управлінської концепції» інституту адмі-
ністративної відповідальності поняття цієї відповідальності можнТсформулювати таким чином:

адміністративна відповідальність... це спе циф ічн іш_ засі б реал із ащ_прим у су в державному

управлінні, що полягає у застосуванні до об'єкта управління, у випадку невідповідності його
"поведінки вимогам правових актів, передбачених законом адміністративних стягнень.
Мінуси концепції:

не вписуються випадки притягення до адмінвідповідальнсоті посадових осіб
Нещодавно, скажімо, В.Б. Авер'яновим було висловлено нетрадиційний погляд
на предмет адміністративного права, згідно з яким до нього входять не тільки
відносини державного управління, але й багато видів відносин, що являють
собою так звану публічно-сервісну діяльність органів виконавчої влади та органів
місцевого самоврядування (розвиток цієї думки дивіться у гл. 2 розділу І цієї
книги). Відповідно „управлінська" концепція застаріла. У зв'язку з цим слід
окремо зупинитись на розгляді питання про те. чи справді адміністративна
відповідальність може розглядатись в окремих своїх проявах поза межами
державного управління, і якщо це можливо, то на підставі чого відповідні
відносини можуть бути віднесені до адміністративно-правових?

А відповідно до цієї мети має бути визначено співвідношення адміністративної відпо-
відальності з державним управлінням.

І Іроведений аналіз свідчить про те, що в інституті адміністративної відповідальності
можна знайти чимало винятків, коли притягнення до адміністративної відповідальності не с
проявом державного управління.

Іак, наприклад, ст. 4V КпАП передбачено адміністративну відповідальність за
порушення чи невиконання зобов'язань щодо колективного договору, угоди особами, які
представляють власників або уповноважені ними органи чи профспілки, або інші уповноважені
трудовим колективом органи, чи представниками трудових колективів. Ця стаття майже
повністю відтворює ст. 18 Закону України «Про колективні договори і угоди» і є результатом
кодифікації норм про адміністративну відповідальність, що містяться у згаданому Законі.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про колективні договори І угоди» контроль за
виконанням колективного договору, угоди проводиться безпосередньо сторонами, що їх уклали.
чи уповноваженими ними представниками.

Відночас згідно зі ст. 255 КпАП протоколи про адміністративні правопорушення,
передбачені ст. 41² КпАП, мають право складати уповноважені на те особи органів Міністерства
праці та соціальної політики України (таким органом на сьогодні є Державний департамент
нагляду за додержанням законодавства про працю), а розгляд справ про адміністративні
правопорушення, передбачені ст. 41" КпАП, віднесено до компетенції відповідних судів.

Очевидно, що притягнення до адміністративної відповідальності за порушення,
передбачені ст. 41" КпАП. не має відношення до державного управління, оскільки його
головною метою є забезпечення виконання зобов'язань сторонами колективного договору або
угоди. Навіть контроль у даному випадку здійснюється не органом виконавчої влади, а
сторонами договору.

не враховує розмежуванн я на адмінпроступки та кримінальні проступки.
Аналогічним чином можна стверджувати, що практично не можна розглядати в
контексті державно-уиравлінських відносин адміністративну відповідальність, що
передбачена КпАП за такі правопорушення, як дрібне розкрадання державного або
колективного майна (ст. 51), порушення прав на об'єкт права інтелектуальної
власності (ст. 51'), жорстоке поводження з тваринами (ст. 89). незаконні дії щодо
державних нагород (ст. 186') тощо. Безумовно, питома вага зазначених
правопорушень відносно мала, але їх достатньо, щоб стверджувати, що
адміністративна відповідальність може виконувати не лише свою основну

функцію - примусового методу державного управління, а й деякі інші функції.
наприклад, забезпечення цивільно-правових зобов'язань тощо.

Наявність згадан их вище ситуацій дає можливість вид іл ити у загальній концепції
адміністративної відповідальності, к рім уже наведених «охоронног о », «карального» і

«управлінського» аспектів, ще один. «сервісний». Цей аспект полягає в тому, що

а д мі ністр а т ивн а відповідальність у випадках, передбачених законом, може вист упат и засо бом
забезпечення викон ан ня зобов'язань, я кі випливають із дог оворів та інших від но син, щ о не
відносяться до державного управління.
\

Невідворотність адміністративної відповідальності як принцип полягає в тому, що особа,
яка вчинила "адміністр~атйвне "правопорушення, повинна бути піддана адміністративному
стягненню. Із цього принципу можливі деякі винятки. Маються на увазі випадки
відповідальності за адміністративні правопорушення неповнолітніх та осіб, на яких
поширюється дія дисциплінарних статутів. До зазначених осіб за більшість проступків
застосовуються не адміністративні стягнення, а інші заходи впливу.

До винятків із принципу невідворотності відповідальності слід зарахувати також випадки
звільнення від адміністративної відповідальності. Чинний КпАП передбачає чотири види
звільнення. Перш за все, йдеться про ^звільнення відповідно до статей 21 і 22 - з передачею
матеріалів на розгляд товариського суду^, громадської організації чи трудового колективу або із

[_ оголошенням усного зауваження. Для діершог о__ виду звільнення підставою є переконання

відповідного органу чи посадової особиТ яке" грунтується на всебічній оцінці характеру
правопорушення та особи порушника, про доцільність застосування до останнього заходу
громадського впливу. Звільнити порушника від адміністративної відповідальності з
оголошенням усного зауваження можна лише тоді, коли вчинене ним правопорушення є
малозначним. Крім цього є ще два види звільнення, про які в літературі частіш за все не
згадується., Це звільнення від адміністративної відповідальності неповнолітніх віком від 16-ти
до 18-ти років із застосуванням до них заходів виховного впливу, а також передача матеріалів
для застосування заходів дисциплінарного впливу до осіб, на яких поширюється дія
дисциплінарних статутів, в тих випадках, коли і ті, й інші підлягають адміністративній
відповідальності на загальних підставах. Мова йде саме про звільнення від адміністративної
відповідальності, оскільки орган чи посадова особа, який вирішує справу, може і реально
застосувати адміністративне стягнення, тобто закон наділяє правом прийняття рішення саме
його. В усіх зазначених випадках звільнення від адміністративної відповідальності - право, а не
обов'язок органу (посадової особи), який розглядає справу. --'' і <%

В усіх перерахованих випадках звільнення від адміністративної відповідальності слід
розглядати як пом'якшення стану порушника (до неповнолітнього замість адміністративного
стягнення застосовується виховний захід, до військовослужбовця - захід дисциплінарного
впливу, відповідно до ст. 21 КпАП - захід громадського впливу, відповідно до ст. 22 - усне
зауваження).

Слід звернути також увагу на юридичну природу усного зауваження, яке виноситься в
четвертому виді звільнення від адміністративної відповідальності, коли його підставою є
малозначність проступку. В літературі свого часу було висловлено думку про те. що
оголошення усного зауваження - це не звільнення від адміністративної відповідальності, а
застосування її в іншій формі. При цьому не враховується той факт, що накладення
адміністративного стягнення тягне конкретні юридичні наслідки, які оголошення усного
зауваження не викликає.

Звільнення від адміністративної відповідальності слід відрізняти від звільнення від
відбування адміністративного стягнення. В першому випадку справа не доходить навіть до
накладення стягнення, тоді як у другому стягнення частково вже виконано. В КпАП закріплено
лише один подібний випадок - скорочення строку позбавлення спеціального права (ст. 320). На
нашу думку, це правило доцільно поширити також на деякі інші адміністративні стягнення,
виконання яких триває певний строк (наприклад, адміністративний арешт, тим більше, що

Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня
вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два
місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні
правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших
законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три
місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як
через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення,
зазначені у частині третій цієї статті.

Адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення може бути
накладено протягом трьох місяців з дня виявлення, але не пізніше одного року з дня його
вчинення. Адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого
статтею 164¹⁴ цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня
виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.

У разі відмови у порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але за
наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення адміністративне
стягнення може бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про
відмову у порушенні кримінальної справи або про її закриття.

18
передбачається збільшення його строку). Особливо актуально це у зв'язку із розробкою
проекту нового КпАП, в якому пропонується запровадити ряд нових стягнень (звільнення з
посади або інше усунення від виконання функцій держави; позбавлення права займати певні
посади або займатись певною діяльністю; громадські роботи та ін.).

Інститут звільнення від адміністративної відповідальності тісно пов'язаний з принципом
індивідуалізації відповідальності. Цей принцип вимагає, щоб при виборі конкретного заходу
адміністративного стягнення враховувались всі обставини вчиненого правопорушення і особа
порушника. Реалізації зазначеного принципу сприяє закріплення в законодавстві можливості
вибору адміністративного стягнення із кількох можливих (альтернативні санкції) або
конкретного розміру стягнення в межах передбачених мінімуму і максимуму (відносно
визначені санкції), виходячи із характеру правопорушення і особи винного.

Необхідність гуманізації адміністративного законодавства потребує, на нашу думку,
закріплення можливості застосування, з метою пом'якшення відповідальності,
адміністративного стягнення, не передбаченого санкцією відповідної статті КпАП, а також
зменшення мінімального розміру штрафу чи іншого стягнення, встановленого за даний
проступок. Це обумовлено тим, що в наш час санкції багатьох статей КпАП дуже високі, не
відповідають реальному рівню життя населення, тому і застосовувати їх слід дуже зважено.
Тому потрібна гнучкість в законодавчому регулюванні санкцій.

Проведений аналіз дозволив автору зробити наступні висновки:

- у процесі розвитку нормативно-правової бази адміністративної відповідальності досить
чітко простежуються дві основні тенденції: розробка та прийняття численних нормативно-
правових актів, які передбачають встановлення конкретних заходів адміністративного стягнення
за конкретні адміністративні правопорушення; узагальнення накопиченого нормативно-
правового матеріалу, розробка та прийняття єдиного кодифікованого акту про адміністративні
правопорушення. Ці тенденції взаємопов'язані і домінуючою в певний період часу є то одна, то
друга;

- реалізація двох зазначених тенденцій та почергове переважання однієї з них є
об'єктивним і закономірним процесом. Здійснення ефективної протидії адміністративним
правопорушенням в конкретній галузі вимагає швидкого прийняття нормативно-правових актів
про відповідальність за конкретні види таких правопорушень. Природно, що кодифікаційна
робота, яка за своїм характером вимагає значно більшого часу, наявності відповідної практики
правозастосування та її узагальнення, відстає від процесу нормотворення в окремих галузях
господарювання та управління;

- до найбільш істотних змін нормативно-правової бази адміністративної відповідальності,
які сталися протягом останніх 15 років, можна віднести: відміну положень, які були обумовлені
існуванням СРСР та соціалістичного ладу; нормативне закріплення ряду нових складів
адміністративних правопорушень; збільшення кількості суб'єктів, які наділені правом
розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення;
підвищення ролі судів у вирішенні справ про адміністративні правопорушення.

Наведені дані дозволили автору зробити наступні висновки:

- у наведених даних чітко проявляється соціально-правова природа адміністративної
відповідальності як заходу оперативного реагування держави на дрібні правопорушення і
попередження більш серйозних протиправних діянь;

- включення свого часу до Кодексу України про адміністративні правопорушення значної
частини складів адміністративних правопорушень не мало достатніх соціально-економічних та
правових підстав і призвело до надмірного збільшення обсягу КУпАП, значно ускладнило його
застосування. Наведені статистичні дані дають підстави для внесення пропозиції про
скорочення переліку складів адміністративних правопорушень, що містяться в чинному
КУпАП, або плануються до включення у новий Кодекс, за рахунок виключення складів
адміністративних правопорушень, які рідко застосовуються.

19
Сучасний стан правового регулювання інституту адміністративної

відповідальності, не повністю відповідає потребам сьогодення і підлягає удосконаленню
шляхом проведення систематизації адміністративного законодавства, зокрема його кодифікації,
враховуючи сучасні реалії. У розвиток цього, визначаючи адміністративний проступок як
різновид адміністративного правопорушення, за скоєння якого встановлено адміністративну
відповідальність, автором пропонується включити такий термін до назви відповідного проекту
кодексу і визначити його як Кодекс України про адміністративні проступки, в якому
пропонується закріпити наступні положення:

- поняття адміністративної відповідальності;

- включення до обставин, що виключають адміністративну відповідальність: затримання
особою інших осіб, які вчинили правопорушення; застосування чи погрозу застосування
фізичного або психічного примусу; виконання законного наказу чи розпорядження;

- притягнення військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, а також
осіб рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ до адміністративної
відповідальності, а також застосування до них адміністративних стягнень на загальних
підставах;

- визнання юридичних осіб суб'єктами адміністративної відповідальності;

- виключення таких видів існуючих адміністративних стягнень, як оплатне вилучення
предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного
правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові; конфіскація
(за винятком застосування її в якості додаткового стягнення); виправні роботи;
адміністративний арешт;

- закріплення двох систем стягнень: для фізичних осіб - попередження, штраф,
громадські роботи (замість виправних робіт), конфіскація як додаткове стягнення; для
юридичних осіб - попередження, штраф, припинення чи призупинення певного виду діяльності,
конфіскація.

Запропонована така структура нового Кодексу України про адміністративні проступки:

I. Загальна частина.

Розділ 1. Загальні положення.

Розділ 2. Адміністративне правопорушення та його види.
Розділ 3. Суб'єкти адміністративної відповідальності.
Розділ 4. Обставини, що виключають протиправність діяння.
Розділ 5. Звільнення від адміністративної відповідальності.
Розділ 6. Адміністративне стягнення та його види.
Розділ 7. Накладення адміністративних стягнень.

II. Особлива частина.

Враховуючи відмінності у правовому статусі суб'єктів відповідальності, характері
правопорушень та стягнень за їх скоєння, особлива частина КУпАПр, на погляд автора, повинна
складатися з двох розділів:

2.1. Адміністративні проступки фізичних осіб.

2.2. Адміністративні проступки юридичних осіб.

Ефективне функціонування інституту адміністративної відповідальності, на думку
автора, потребує прийняття Адміністративно-процесуального кодексу України (проект якого
вже розроблено), який би регламентував правове положення адміністративних судів та
організацію їх діяльності, закріплював правовий статус учасників судового процесу, доказів, а
також регулював адміністративне судочинство в суді першої інстанції, перегляд судових рішень
та їх звернення до виконання.

Таким чином, підтримуючи в цілому необхідність та напрями проведення систематизації
адміністративного законодавства і, зокрема, інституту адміністративної відповідальності,
дисертант обґрунтовує доцільність розмежування норм матеріального та процесуального права,
виділення їх відповідно в Кодекс України про адміністративні проступки та Адміністративно-
процесуальний кодекс України. Це дозволить упорядкувати існуюче адміністративне

20
законодавство, уникнути чисельності та дублювання його норм, зробить його дію
значно ефективнішою.

4. Поняття та види проваджень в справах про адміністративні правопорушення, їх
завдання.

І нарешті. 07.12.1984 р. був прийнятий Кодекс Української РСР про адміністративні
правопорушення, який з численними змінами діє й сьогодні. Прийняттям цього Кодексу
завершився процес кодифікації законодавства про адміністративну відповідальність, сіле, як і в
інших нормативних актах, визначення поняття «адміністративна відповідальність» у ньому
відсутнє, хоча сам термін досить часто використовується.

З вищенаведеного можна зробити висновок про те, що поштовхом до виникнення
відносин адміністративної відповідальності було прагнення відокремити малозиачуїці
правопорушення від злочинів (за ознакою ступеня суспільної небезпечності) і встановити
спрощену процедуру розгляду справ про такі правопорушення. Спочатку це відбувалося в рамках
судової системи, але згодом встановився й адміністративний порядок розгляду таких справ і
застосування відповідних стягнень.

Висновки щодо застосування «адміністративного порядку». Якщо звернути увагу на
визначення понять злочину (ст. 11 Кримінального кодексу України) й адміністративного
правопорушення (ст. 9 КпАП України), то неважко помітити, що єдиною їх ознакою, яка
пов'язана з процедурою, є вид юридичної відповідальності, яку за них передбачено. Для злочину
це буде кримінальна караність (передбаченість кримінальної відповідальності саме
Кримінальним Кодексом), а для адміністративного правопорушення - передбаченість за певне
діяння адміністративної відповідальності.

Якщо, так би мовити, «вилучити» з визначення цих понять вид юридичної
відповідальності, межа між злочином і адміністративним правопорушенням стає дуже розмитою
і нечіткою. Інші ознаки цих діянь практично збігаються за змістом і розрізняються тільки
ступенем суспільної шкідливості (суспільне небезпечні чи суспільне шкідливі). При цьому
«суспільна шкідливість» - поняття досить абстрактне, а процедура застосування покарань і
стягнень дуже конкретна. Можна також сказати, що ступінь суспільної шкідливості діяння
конкретизується через передбачену законом процедуру застосування стягнень і покарань та їх
розмір. Чим вищий ступінь суспільної шкідливості, тим складніша процедура накладення
стягнень і більша їх суворість.

Таким чином, наведене ще раз підтверджує, що ключовим моментом при розмежуванні
різних видів юридичної відповідальності є саме процедура, порядок накладення відповідних
стягнень.

Навіть у тих випадках, коли справи про адміністративні правопорушення розглядаються
судами, можна стверджувати про наявність того ж самого адміністративного порядку
притягнення до адміністративної відповідальності. Це звучить незвично, але прямо випливає з
аналізу чинного законодавства України.

Очевидно, що у контексті згаданих статей Закону України «Про судоустрій України»
загальні суди здійснюють цивільне та кримінальне судочинство, а адміністративні суди -
адміністративне судочинство. Причому така форма судочинства, як адміністративне,
притаманна тільки адміністративним судам.

З цього випливає, що оскільки розгляд справ про адміністративні правопорушення
віднесено до компетенції загальних судів, ного не можна віднести до жодної із передбачених
законом форм судочинства, а відтак, і вважати здійсненням правосуддя. Логічним є висновок
про те. що вирішення справ про адміністративні правопорушення, здійснюване судами, є реа-
лізацією судової влади не у формі судочинства, а у формі адміністративного проваОлсення.

Таким чином, у випадку розгляду судами справ про адміністративні правопорушення
відбувається розподіл відповідних повноважень - шляхом передачі судам окремих повноважень
органів виконавчої влади. На користь цього твердження свідчать:

• однаковий порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення

як органами виконавчої влади, так і судами;

відсутність серед принципів провадження в справах про адміністративні
правопорушення, принципу змагстьності сторін, який у ст, 129 Конституції України визнано
одним з основних принципів судочинства.

Важливо, що вищезгадані положення не суперечать Закону України «Про судоустрій
України». Адже у ст. 23 цього Закону зазначено, що суддя місцевого суду здійсшос правосудця
в порядку, встановленому процесуальним законом (п, 1). а також інші передбачені законом:
повноваження (п. 4). Можна вважати, що право розгляду справ про адміністративні
правопорушення й відноситься до «інших передбачених законом повноважень».

Загальна характеристика провадження у справах про адміністративні

правопорушення. Провадження у справах про адміністративні правопорушення -. - особливий

різновид адміністративного процесу, який значною мірою врегульований правовими нормами,
що сконцентровані в розділах IV та V КУпАП (глави 18-33).

Вжиття під час провадже ння у сп равах про адміністративні правопор уш ення захо дів
державного примусу зумовлює високий ступінь формалізації процесу. Тут чітко визначені:
завдання провадження (ст. 245); обставини, що виключають провадження (ст. 247); такі
принципи, як рівність перед законом (ст. 249); законність, змагальність тощо; види доказів (ст.
251); вимоги до найважливіших процесуальних документів, зокрема до протоколу (статті 254—
257), постанови у справі (статті 283—286) тощо; заходи забезпечення провадження (ст. 260 —
адміністративне затримання, особистий огляд, вилучення речей та документів): права учасників
провадження (статті 268—275); строки і порядок розгляду справ (статті 277—279); оскарження і
опротестування постанов у справі (статті 287—297); виконання постанови (глави 25—33, статті
298—330).

Усе це певною мірою зближує провадження у справах про адміністративні
п равопо руше ння з к ри мінальним проц есом.

Разом з тим: адміністративному провадженню не власти в а с к л адна пр оцед ура
розслідування справ, спрощено порядок порушення, а нерідко і розгля ду справи. Можливі
випадки, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається (наприклад, ст.
258 -.. порушення правил користування річковими і маломірними суднами).

Строки р оз г ляду справ про адміністративні правопорушення є короткими: 15. 7, 5. З, І
доба (ст. 277). Таке становище пояснюється тим. що адміністративні правопорушення
здебільшого легко встановлюються і, як правило, не потребують багато часу для розслідування і
розгляду порівняно з кримінальними справами.

Аналіз законодавства України дає змогу ви ділит и два види пр овадження у справах про
адміністративні правопорушення: з в ичайне та с п рощене.

Звичайне провадження здійснюється у більшості справ і детально регламентовано
чинним законодавством. Воно передбачає складання протоколу: визначає зміст, запобіжні
заходи і порядок їх застосування; права та обов'язки учасників провадження: порядок розгляду
справ; факти й обставини, що є доказами.

Спрощене провадження застосовується щодо невеликої кількості правопорушень, прямо
передбачених ст. 258 КУпАП. Воно характеризується мінімумом процесуальних дій та їх
оперативністю. Протокол про правопорушення не складається, посадова особа, що виявила
правопорушення, приймає та виконує рішення про накладення і стягнення штрафу чи по-
передження.

У разі стягнення штрафу порушникові видається квитанція про його сплату.

Оформлення попередження здійснюється або шляхом вручення офіційного письмового
попередження за встановленою формою, або шляхом усного попередження.

До адміністративних правопорушень, провадження за якими здійснюється у спрощеній
формі, належать:

—порушення правил пожежної безпеки у лісах (ст. 77) у випадках
накладення штрафу інженерами відділів охорони і захисту лісу, льотчиками-спостеріїачами баз
авіаційного захисту лісу, лісничими та іншими особами, які зазначені у п. З ст. 241;

—порушення правил карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних правил (ст. 107)
у випадках накладення штрафу державною ветеринарною інспекцією;

... викидання сміття та інших предметів з вікон та дверей вагонів, перехід через

залізничні колії у невстановлених місцях (ч. З ст. 109);

—пошкодження внутрішнього обладнання вагонів, скла в пасажирських поїздах, куріння
у вагонах приміських поїздів, куріння у невстановлених місцях у поїздах місцевого та далекого
прямування, а також у метрополітені (ст. ПО);

—пошкодження внутрішнього обладнання морських суден і куріння у невстановлених
місцях цих суден (ст. 115);

—керування річковими або маломірними суднами, не зареєстрованими у встановленому
порядку або такими, що не пройшли технічного огляду; перевищення водіями цих суден
швидкості руху, стоянка в заборонених місцях, недодержання вимог навігаційних знаків,
порушення правил маневрування, подачі звукових сигналів, несення бортових вогнів і знаків
(частини 1,3 і 5 ст. 116);

... викидання за борт річкового або маломірного судна сміття або інших предметів (ст.

116);

—порушення правил безпеки під час висадки і посадки пасажирів на річкових і
маломірних суднах, куріння у невстановлених місцях на річ кових суднах (частини 1 і 3 ст. 11 7).

Слід зазначити, що у разі якщо порушник зазначених норм заперечує накладене на нього
стягнення, то складається протокол про адміністративне право порушення і провад ж ення
здійснює ться у звичайному порядку.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення часто визначають як
інститут адміністративного права, що містить норми, які регулюють діяльність уповноважених
органів і осіб із застосування адміністративних ст я гнень за адмі ністрати вні правопор уше ння.
або ж як діяльність уповноважених суб'єктів із застосування адміністративних стягнень і
сукупність відносин, що виникають при цьому, врегульованих нормами адміністративного
права.

При цьому врахов у ється, що провадження може закінчитися виправданням н е винного,
може бути закрите у зв'язку із закінченням строку давності та за інших під став (ст. 247 КУпА ТІ).
Таким чином, цей вид провадження далеко не завжди є діяльністю з накладення і виконання
адміністративних стягнень.

Чіткі орієнтири для вирішення цього питання містить ст. 245. Вона визначає, що
завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне,
всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи; вирішення її відповідно до
чинного законодавства; забезпечення виконання винесеної постанови; виявлення причин та
умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень: виховання громадян у дусі
додержання законів.

Звідси випливає, що за нормами цієї статті розв'язуються два комплексні взаємопов'язані
завдання.

Отже, провадження у справах про адміністративні правопорушення — це правовий
інститут, у межах якого регулюються процесуальні адміністративно-деліктні відносини і
забезпечується вирішення адміністративних справ, а також запобігання адміністративним
правопорушенням.

У запропонованому визначенні немає згадки про норми — основний елемент механізму
правового регулювання, однак поняття правового інституту і регулювання ацміністративно-
деліктних відносин нічого крім регулюючої функції норм не припускає.

Адміністративно-процесуальні норми, що входять до інституту провадження у справах
про адміністративні правопорушення, регулюють порядок реалізації відповідних матеріальних
норм, процедури їх застосування, процес здійснення примусового впливу на винних за

23
допомогою адміністративних стягнень, Іншими словами, вони регламентують комп-

лекс адміністративно-деліктних відносин.

Основна частина адміністративно-процесуальних норм, тобто правил провадження у
справах про адміністративні правопорушення міститься в КУпАП. Проте процесуальні
адміністративно-деліктні відносини регулюються і досить великою кількістю норм, які в
КУпАП не включено.

По-перше, це встановлені законами України специфічні правила розгляду окремих
категорій справ, які вносять зміни до загального порядку провадження у справах про
адміністративні правопорушення. До них, зокрема, належать норми, то регулюють
провадження у справах про порушення митних правил, які містяться у Митному кодексі
України (глава 2). Так, у ст. 121 цього Кодексу є норма, яка встановлює, що провадження у
справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до Мятного кодексу, а у
частині, яка ним не врегульована, — відповідно до законодавства України про адміністративні
правопорушення.

По-друге, це норми підзаконних актів, які уточнюють і конкретизують норми КУпАП.
Так, у ст. 266 сказано, що особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є достатні
підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння, підлягають відстороненню від
керування ними та оглядові на стан сп'яніння у порядку, визначеному МВС, МОЗ і Мін'юстом
України.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення тісно пов'язано з цивільним
судочинством. Особливо чітко цей зв'язок виявляється на стадії перегляду постанов у зв'язку з
оскарженням у суді дій органів і посадових осіб з накладення адміністративних стягнень.

Так. якщо громадянин подає до суду скаргу на постанову про притягнення його до
адміністративної відповідальності, то вона розглядається згідно з нормами статей 236, 237,
244—248 ЦГЖ У крани. Зрозуміло, що це вже не адміністративний, а цивільний процес
(провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин). Якщо суд
відмовляє у задоволенні скарги чи знижує розмір штрафу, справа знову повертається до
адміністративного процесу і подальша діяльність провадиться на підставі норм
адмі ністрати вного права.

Провадже ння у сп равах про адміністративні правоп ор ушення досить тісн о пов'язано з
к р имінальн им проце сом і може стати продовженням кримінальио-процесуальної діяльн о с т і.

Так. відповідно до ст. 6 К ПК України, якщо в ході дізнання, досудо-вого чи судового
слідства або перевірки, поряд з обставинами, що виключають провадження у кримінальній
справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, орган
дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя зобов'язані направити відповідні матеріали до органу
(посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне
правопорушення.

Стаття 99 КТІК України передбачає, якщо в результаті перевірки заяви чи повідомлення,
що надійшли, не встановлено підстав для порушення кримінальної справи, але матеріали
перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного
проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, слідчий, орган дізнання,
суддя мають право, відмовити в порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або
повідомлення на розгляд громадській організації, службі у справах неповнолітніх, трудовому
колективу або власникові підприємства, установи, організації чи уповноваженому ним органу
для вжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для застосування у
встановленому порядку заходів адміністративного стягнення.

Стаття 214 К ПК У кра їн и вимагає від сл і дч ого у разі закр и ття кри мі н альної с п р ав и, я кщо
розслідуванням встан овл ена н е обхідність притя гн ення відповідної особ и до адміністративної
відпові дальності, надси лат и матеріали справи до с уду для зас тосування заході в
адмін іст ратив но го стягнення.

Викладене вище свідчить про тісний зв'язок основних процесуальних галузей —
адміністративного, цивільного і кримінального процесів.

24
Оскарження дій органів і посадові» осіб щодо притягнення до адміністративної

відповідальності с важливим інститутом реалізації права на захист. Воно регламентоване
низкою статей КУпАГІ (7. 267. 268. 28і. 283. 287-289, 291-293 та ін.).

1 Іраво на оскарження будь-яких дій і рішень у справі про адміністративне
правопорушення — одна з найважливіших гарантій захисту прав особи, як тієї, що притягається
до адміністративної відповідальності, так і потерпілого. Це дієвий засіб забезпечення законності
та підстава для перевірки обгрунтованості прийнятих у справі рішень і. нарешті, постанови.
Оскарження реально сприяє найшвидшому виправленню допущених помилок, виявленню
недоліків у роботі органів, які розглядають справи про адміністративні правопорушення.

КУпАП не встановлено ніяких вимог щодо форм скарг. Закон України «Про звернення
громадян» від 12 жовтня 1996 р. також не містить норм, що регламентують цей вид скарг. Ця
обставина є однією з гарантій свободи оскарження рішень і дій у справі про адміністративне
правопорушення.

Суб'єктами оскарження є: а) особа, що притягається до адміністративної
відповідальності: б) потерпілий, якщо він є: в) їх законні представники: г) адвокат.

Однією з найважливіших основ права на захист є презумпція доброчинності
громадянина та її юридичний варіант — презумпція невинуватості. Вона полягає у тому,
що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, вважається невинною доги,
доки інше не буде доведено і зафіксовано у встановленому законом порядку. Звідси випливає
також, що обов'язок доказування покладено на обвинувача.

Притягнутий до відповідальності не зобов'язаний доводити свою невинуватість, хоч
і має на це право. З презумпції невинуватості випливає і таке важливе положення: будь-який
сумнів тлумачиться на користь особи, яка притягається до відповідшіьності. Воно належить до
випадків, коли сумніви не були усунені у ході вирішення справи. Ця обставина є однією з
підстав винесення виправдальних постанов.

Звідси випливає, що вирішення завдань адміністративного провадження здійснюється за
допомогою доведення, яке включає виявлення, процесуальне оформлення і дослідження доказів.

Стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення. Діяльність
учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення розвивається у часі як
послідовна низка пов'язаних між особою процесуальних дій щодо реалізації прав та взаємних
обов'язків. Увесь процес складається з кількох фаз розвитку, що змінюють одна одну, їх
прийнято називати стадіями.

Під стадією слід розуміти таку порівняно самостійну частину провадження, яка поряд з
його загальними завданнями має властиві тільки їй завдання й особливості. Стадії різняться
одна від одної кількістю учасників провадження, характером проваджуваних дій та їх
юридичною роллю.

Розв'язання завдань кожної стадії оформлюється спеціальним процесуальним
документом, який ніби підсумовує діяльність. Після прийняття такого акта розпочинається нова
стадія. Стадії органічно пов'язані між собою; наступна, як правило, починається лише після
того, як закінчена попередня, на новій стадії перевіряється те. що було зроблено раніше.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення за своєю структурою схоже
на кримінальний процес, проте воно значно простіше і містить менше процесуальних дій. Таке
провадження має п'ять стадій: 1) порушення справи; 2) адміністративне розслідування: 3)
розгляд справи та її вирішення: 4) перегляд постанови; 5) виконання постанови.

Кожна стадія у свою чергу, складається з окремих етапів, що становлять трупи
взаємопов'язаних дій. Система стадій і етапів провадження може бути представлена так:

1. Порушення справи: а) встановлення ознак правопорушення; б) доставления
правопорушника: в) прийняття рішення про порушення справи: г) оформлення рішення про
порушення справи.

2. Адміністративне розслідування: а) доказування факту правопорушення; б)
встановлення даних про особу правопорушника; в) процесуальне оформлення результатів
розслідування; г) направлення матеріалів для розгляду за підвідомчістю.

25
3. Розгляд справи',

а) підготовка справи до розгляду і заслуховування;
б) заслуховування справи;

в) прийняття постанови;

г) доведения постанови до відома.

4. Перегляд постанови: а) оскарження, опротестування постанови;
6} перевірка законності постанови; в) винесення рішення; г) реалізація
рішення.

5. Виконання постановы: а) звернення постанови до виконання;
б) безпосереднє виконання.

Кожний етап у свою чергу, складається з ряду послідовно здійснюваних конкретних дій.
Згідно з цим структура провадження у справах про адміністративні правопорушення є
чотирирівневою: дії — етап — стадія — провадження у цілому.

/. Порушення справи. Ця стадія провадження у справах про адміністративні
правопорушення є початковою і становить комплекс процесуальних дій, спрямованих на
встановлення ознак правопорушення. Такі ознаки встановлюються особою, яка уповноважена
складати протокол про адміністративне правопорушення, застосовувати заходи забезпечення
провадження у справах про адміністративні правопорушення (ст. 260 КУпАП), а саме:
адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та
документів.

На жаль, чинний КУпАП не встановлює момент порушення справи про адміністративний
п роступок. Як правило, ним вважається складання п р отоколу про адміністрати вн е
пр ав опорушення відповідно до ст. 254 КУпАП. Між тим, протокол про адміністративне
правопорушення є документом комплексним. У ньому не тільки фіксується факт проступку, а й
містяться відомості про особу порушника, висновок щодо кваліфікації діяння за відповідною
статтею Кодексу, дані про свідків і потерпілих, пояснення порушника, а також інші відомості,
необхідні для вирішення справи: і відшкодування заподіяної матеріальної шкоди.

Здебільшого протокол про адміністративне правопорушення, поряд з іншими функціями, виконує функцію
первинного процесуального документа, а його складання с моментом порушення справи. Саме тому чинне
адміністративне законодавство передбачає здійснення процесуапьних дій, які передують складанню протоколу про
адміністративне правопорушення і оформляються відповідними процесуальними документами: протоколами про
вжиття заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, рапортами, актами про
доставления правопорушника тощо. Вони с першими документами справи, у яких фіксуються ознаки
адміністративного правопорушення і міститься привід для порушення справи. З огляду на це складання цих
процесуальних документів є моментом порушення справи про адміністративний проступок.

2. Адміністративне розслідування. Ця стадія провадження у справах про
адміністративні правопорушення становить комплекс процесуальних дій, спрямованих на
встановлення обставин проступку, їх фіксування і кваліфікацію. На цій стадії створюється
передумова для об'єктивного і швидкого розгляду справи, застосування до винного
передбачених законом заходів впливу.

Стадія розслідування починається з етапу порушення адміністративної справи, підставою
для чого є вчинення особою діяння, що має ознаки адміністративної провини.

Порушенню справи передує одержання інформації про діяння, що має ознаки прови ни.
Така інформація, одержана у будь-якій формі, є приводом до порушення адміністративної
справи. Правове значення приводу до порушення і розслідування справи полягає у тому, що він
викликає громадську публічну діяльність повноважних органів, тобто вимагає від цих органів
відповідної реакції на сигнал про вчинення діяння. Приводами до порушення і розслідування
адміністративних справ можуть бути заяви громадян, повідомлення представників
громадськості, установ, підприємств і організацій, преси та інших засобів масової інформації, а
також безпосереднє виявлення провини уповноваженою особою.

Наступний ета п... в становлен ня фактичних обставин у справі. Його сутність полягає у

провадженні дій. спрямованих па збирання доказів, шо підтверджують або спростовують
винуватість у вчиненні правопорушення.

Фактичні обставини вчиненої провіши можна поділити на дві групи: а) обставини, що
мають безпосереднє значення для вирішення питання про наявність або відсутність складу
провини; б) обставини, що перебувають за рамками складу правопорушення, але мають
значення для індивідуалізації відповідальності.

Етап процесуального офор мл ення результатів розслідування почина є ться з аналізу
зафіксованих у пе релічених документах усіх обставин у справі та завершується складанням
протоколу про адміністративне правопорушення. Саме протокол с процесуальним
документом, що фіксує закінчення розслідування. Він складається про кожне
правопорушення, крім випадків, прямо передбачених законодавством (ст. 258),

Протокол п ро адміністративн е пр авопор ушення не належить до до кументів віднос но
віл ьн ої форми, таких як. приміром, пояснення або акт. Закон (ст. 256) встановлює обов'язковий
перелік відомостей та атрибутів, які мають у ньому міститися.

Протокол скріплюється кільк ома підписами. Насамперед в ін мас бути п ідписаний
особою, яка йо г о склала, та правопорушником. За наявності свідків і потерпілого протокол
підписують також ці особи. Особі, яка притягується до відповідальності, слід роз'яснити її права
та обов'язки, передбачені ст. 268 КУпАП, про що робиться відмітка}' протоколі. Вона мас право
ознайомитися зі змістом протоколу, занести власні пояснення, підписати його або відмовитися
від підпису та вказати мотиви відмови, надати пояснення або зауваження щодо змісту
протоколу, які до нього додаються. Відмова правопорушника підписати протокол не зупиняє по-
дальшого руху справи, але він має бути зафіксований спеціальним записом.

У разі вчинення провини групою осіб протокол складається на кожного порушника
окремо. Складання одного протоколу на всіх правопорушників не дає змоги конкретизувати
звинувачення, що ставиться кожному з них, і позбавляє можливості прямо у протоколі дати свої
пояснення щодо сутності провини. Цим обмежується право особи на захист у разі притягнення її
до адміністративної відповідальності.

Особи, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення,
визначені у статті 255 КУпАП. У частині першій цієї статті наведено перелік посадових
осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, що
розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу. Окрім цього
частиною другою вказаної статті передбачено, що у справах про адміністративні
правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 - 244-17
цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те
посадові особи цих органів, а також передбачено ще один перелік посадових осіб,
уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення. Частиною
третьою передбачено повноваження посадових осіб інших органів державної влади, органів
місцевого самоврядування і представників органів самоорганізації населення складати
протоколи про адміністративні правопорушення у випадках, прямо передбачених законом.

Слід звернути увагу на те, що згідно зі статтею 255 КУпАП при вия вленні
адміністративного правопорушен ня, передбаченого відповідною статтею Кодексу, в окремих
випадках мають право складати протокол про адміністративне правопорушення одночасно
посадові особи різних органів. З огляду на викладене, під час прокурорської перевірки
потрібно вивчати повноту реалізації компетенції цих органів та їх посадових осіб складати
відповідні протоколи та розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Під час вивчення протоколів про адміністративні правопорушення слід
звертати увагу на наступне:

- чи виконуються вимоги ч. 1 ст. 254 КУпАП щодо обов'язкового складання

протоколів уповноваженими на те особами (ст. 255 КУпАП), чи складено його
в двох екземплярах, чи мається розписка про отримання другого екземпляра
протоколу особою, яка притягається до адміністративної відповідатьності;

- чи відповідає зміст протоколу вимогам ст. 256 КУпАП (у протоколі про

адміністративне правопорушення повинно бути зазначено

дату і місце його

складення, посаду, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол;
відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності;
місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний
акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища,
адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до
адміністративної відповідальності; характер та сума матеріальної шкоди,
заподіяної правопорушенням, інші відомості, необхідні для вирішення справи);

- чи роз'яснено особі, яка притягається до адміністративної відповідальності

права, передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України;

- чи додані до протоколу пояснення і зауваження щодо змісту протоколу особи,

яка притягається до адміністративної відповідальності;

- чи підписано протокол особою, яка його склала, і особою, яка притягається до

адміністративної відповідальності, свідками та потерпілими, якщо вони є;

- чи зроблено у протоколі запис у разі відмови особи, яка притягається до

адміністративної відповідальності, від його підписання.
При цьому слід мати на увазі, що складання протоколу за участі довіреної особи без
особистої прис утності особи, яка притягається до адмініст ративної відповідальності, є
неприпустимим.

За вер шал ьним етапом першої стадії п ровадження у справах про адміністративні
правопорушення є направления протоколу і всіх матеріалів розслідування па розгляд органу
(посадовій особі), уповноваженого розглядати відповідну категорію справ про адміністративні
правопорушення (ст. 257).

3. Розгляд справи. Згідно зі ст. 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення
розглядаються: і) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах районних, міських,
районних у містах, селищних та сільських рад; 2) виконавчими комітетами селищних, сільських
рад; 3) районними, (міськими) судами (суддями); 4) органами внутрішніх справ, органами
державних інспекцій та Іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те
Кодексом.

Детальна регламентація різновидів органів та посадових осіб, уповноважених

розглядати справи у адміністративних правопорушення передбачена статтями 218, 219,

221 - 225. 228-229. 230-1. 231-1.234-1.... 236,238.... 244-17 КУпАП. якими врегульована

також підвідомчість справ про адміністративні правопорушення.

Конкретні повноваження суб'єктів адміністративної юрисдикції зафіксовані у статтях
218—244⁷ КУпАП (глава 17 «Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення»).

Значения стадії розгляду справ про адміністративні правопорушення визначається тим,
що саме тут приймається ак

Дата добавления: 2014-01-07