Сутність і класифікація ризиків

ЕКОЛОГІЧНІ РИЗИКИ ТА УПРАВЛІННЯ НИМИ

Fv (­_, R, R, _).

F(N, R):- fv(N, R, 1, 0).

Восходящая (хвостовая) рекурсия

Главный недостаток рекурсии – большой расход памяти. При каждом рекурсивном вызове динамически выделяется участок памяти для всех переменных. Если же рекурсивный вызов – последний оператор в правиле, то запоминать значения переменных нет надобности. Все сведения передаются как параметры

Поэтому, если можно записать решение задачи поднимаясь от простого решения к более сложному, то надо переходить к решению задачи методом восходящей рекурсии.

Для вычисления факториала это легко сделать.

n!=1*2*3*…*n. Начальное значение (обозначим его как R0=1) надо умножать на число I0=0 которое, увеличивается на 1 при каждом рекурсивном вызове. Когда значение I0 сравняется с n, рекурсивные вызовы заканчиваются.

Пример

f(N, R):- fv(N, R, R0=1, I0=0). так писать нельзя (это для наглядности)

Водиться вспомогательная процедура с двумя дополнительными параметрами

R0=1 – начальное значение факториала

I0=0 - счетчик числа рекурсивных вызовов

fv(N, R, R0, I0):- I0 < N, -проверка на окончание

I1=I0+1, -модификация счетчика

R1=R0*I1, -вычисление текущего значения факториала

fv(N, R, R1, I1). -хвостовая рекурсия

После окончания рекурсивных вызовов в R1 будет последнее вычисленное значение факториала. Для пересылки его в переменную R используется следующая конструкция предиката.

Прологу предписывается проверить возможность равенства переменных R и R1. Этовозможно, если присвоить свободной переменной R значение связанной переменной R1.

1. Сутність і класифікація ризиків.

2. Управління екологічними ризиками.

3. Оцінювання екологічних ризиків.

4. Екологічні ризики інновацій.

5. Ризики використання генетично модифікованої продукції.

Сучасне природокористування характеризується тісним переплетінням вигод і небезпек. Ризики супроводжують функціонування усіх сфер діяльності. Однак відмова від природокористування також може зумовлювати виникнення ризиків, зокрема ризик втрачених можливостей (ризик втрачених вигод), за якого суспільство не використовує наявні ресурси і починає відставати у своєму соціально-економічному розвиткові. Намагання управляти процесами природокористування і контролювати ризики теж спричинює нові ризики. Причиною аварій та катастроф буває також суб'єктивний фактор.

Ризики супроводжують суспільство практично постійно, як потенційна небезпека. Для ризику характерні несподіванка, раптовість настання небезпечної ситуації, що потребує швидких рішучих дій щодо усунення, ослаблення впливу джерела небезпеки.

У загальному контексті терміном «ризик» позначають багатокомпонентну величину, що характеризується збитком внаслідок впливу певного небезпечного фактора. Прояв небезпеки внаслідок достовірних подій відбувається з імовірністю, яка дорівнює одиниці, наприклад забруднення навколишнього середовища відходами підприємства. У цьому випадку ризик еквівалентний збитку і їх величини однакові.

Ризик характеризується невизначеністю, тобто неможливістю оцінити розвиток подій з погляду ймовірності їх реалізації, так і з погляду масштабу та виду. Невизначеність є невід'ємною складовою усіх сфер життєдіяльності людини.

Загальна класифікація ризиків здійснюється за такими ознаками:

— за сферами прояву (політичний, економічний, демографічний, екологічний, соціальний, технологічний);

— за масштабами впливу (країни, регіонів, галузі, підприємства);

— за видами діяльності (виробничий, транспорту, будівельний тощо);

— за характером самого ризику (діяльності з попередження ризику та пасивного очікування);

— за джерелами виникнення (проекту будівництва, неправильних розрахунків, вирубування лісів);

— за джерелом виникнення (зовнішній, внутрішній, систематичний, несистематичний);

— за ступенем ризику (мінімальний, середній, максимальний);

— за чисельністю осіб, що приймають рішення (індивідуальний, груповий);

— за функціями (регулятивний, захисний, інноваційний);

— за механізмами інвестування (ризик інвестування за рахунок кредиту, розташування цінних паперів на вторинному ринку, облігацій підприємства тощо);

— стосовно об'єктів навколишнього середовища (забруднення ґрунтів і сільськогосподарської продукції радіонуклідами, потрапляння хімічних речовин до ґрунтових вод біля складів мінеральних добрив тощо);

— за здоров'ям населення (прогресування різних захворювань, пов'язаних із забрудненням місця проживання: новоутворення, рак, хвороби крові тощо);

— за природою ризику (природні чинники (землетрус), скиди неочищених вод).

Значна частина ризиків пов'язана з екологією або спричинена антропогенною діяльністю людини та змінами в довкіллі.

Екологічний ризик можливість виникнення несприятливих для життєдіяльності суспільства обставин і ситуацій, зумовлених антропогенними чи природними факторами і впливами.

Як екологічний ризик також визначають небезпеку заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу у вигляді можливих витрат за визначений час.

З екологічним ризиком пов'язані поняття екологічної безпеки й небезпеки. Ці альтернативні категорії стосуються населення як реципієнта сприятливої чи несприятливої дії навколишнього середовища.

Безпека — це стан захищеності суспільства і природного середовища від надмірної небезпеки.

Як одиницю виміру безпеки пропонують використовувати показники, що характеризують стан здоров'я людини і якість навколишнього природного середовища. Безпека полягає в досягненні максимально сприятливих показників здоров'я людини і високої якості навколишнього природного середовища. Термін «небезпека» визначає можливість реалізації певних технічних, природних, економічних чи соціальних впливів.

Екологічна небезпека — наявна у навколишньому середовищі, ситуація, що здатна за певних умов призвести до реалізації небезпечного фактора.

Вона буває реальною й потенційною.

Потенційна екологічна небезпека — це сукупність імовірних загроз для живих природних систем і людини.

З нею пов'язане поняття потенційного екологічного ризику — ймовірності порушення взаємодії живих організмів з навколишнім середовищем унаслідок впливу природних та антропогенних чинників. Реалізація потенційного екологічного ризику створює реальний ризик.

Екологічні ризики класифікуються за:

— сферою формування (виробничі та споживання, наприклад генетично модифікованої продукції);

— масштабами впливу (екосистеми моря чи озера, міста, адміністративного району, регіону);

— видами збитку (соціальний, економічний);

— швидкістю прояву розповсюдження (наприклад, отруєння неякісними харчовими продуктами чи захворювання на рак, хвороби крові, органів дихання внаслідок аварії на ЧАЕС);

— ступенем обґрунтування (економічно виправданий, соціально напружений, недоцільний);

— тривалістю наслідків (короткочасні, довготривалі, нескінченні).

Природний екологічний ризик залежить від природного стану екосистеми (підтоплення, землетрус тощо), антропогенному (технічному) — сприяє людська діяльність. Вони є складовими загального екологічного ризику. Джерела й райони можливого порушення навколишнього середовища антропогенними чинниками локалізовані та, як правило, добре вивчені.

Техногенні катастрофи виникають у місцях зосередження промислового виробництва. Наслідки й масштаби таких катастроф часто не передбачені. Довготривалі екологічні ризики спричинюють тривалі несприятливі природні процеси і явища (постійне підтоплення території проживання населення, захворюваність населення забруднених територій внаслідок аварії на ЧАЕС, різні види ерозії ґрунтів тощо), а також глобальні зміни в навколишньому середовищі, спричинені техногенним навантаженням. Природна і антропогенна складові ризику можуть провокувати одна одну або діяти у сукупності.

Екологічний ризик має часову і просторову визначеність. Тому виникає екологічний ризик території у зв'язку з її екологічним ураженням. Усе живе на певній території відчуває несприятливий екологічний тиск, але масштаби його прояву й рівень небезпеки залежать значною мірою від сприйняття цього ризику суб'єктом оцінки (мікроорганізмами, рослинним і тваринним світом, населенням).

При визначенні складових екологічного ризику розглядають небезпечні антропогенні явища та процеси; джерела виникнення небезпечного явища, тобто техногенного навантаження (специфіка й масштаби впливу) і вразливість живих організмів, передусім населення (його реакція, адаптаційні властивості), стійкість території до техногенного впливу. Остання залежить від екологічних, соціально-економічних, етнічних, культурних та інших обставин. Сутність концепції екологічного ризику визначається причинно-наслідковими зв'язками у системі «населення — навколишнє природне середовище», класифікаціями цього явища й метою дослідження екологічного ризику.

З точки зору екологічного управління необхідні визначення екологічного ризику за походженням, наслідками впливу на здоров'я населення й умови його проживання; дослідження якості природних ресурсів; генетичної цілісності та відновлюваності ландшафтів. Екологічний ризик також визначають за територіальними рангами використання земель; зональними й компонентними ознаками; часом і швидкістю виникнення гострої екологічної ситуації; засобами запобігання виникненню ризику тощо.

Екологічний ризик, спричинений техногенною дією, зростає з наближенням рівня антропогенного тиску в геосистемі до критичного рівня (гранично допустимого антропогенного навантаження), що визначає межу стійкості навколишнього середовища, за перевищення якої починається невідворотне руйнування геосистем.

У теорії ризику застосовують такі поняття, як індивідуальний і фоновий ризики.

Індивідуальний екологічний ризик — це ризик, що звичайно ототожнюється з імовірністю того, що людина в ході своєї життєдіяльності випробує ^; несприятливий екологічний вплив. Індивідуальний екологічний ризик характеризує екологічну небезпеку в певній точці простору, де перебуває індивід, тобто характеризує розподіл ризику в просторі.

Фоновий ризик зумовлений наявністю ефектів природи й соціального середовища перебування людини.

Класифікація ризиків загалом та екологічних зокрема дає змогу проаналізувати джерела їх виникнення, спланувати можливі способи і методи їх мінімізації і ліквідації.

Дата добавления: 2014-01-07