Оцінювання екологічних ризиків

Оцінка єдиний аналітичний інструмент, що дає змогу з'ясувати фактори ризику для здоров'я людини, їх співвідношення і на цій основі визначити пріоритетні заходи, спрямовані на мінімізацію ризику. При оцінюванні ризику зважають на реакцію населення на можливі види ризику.

Послідовність оцінювання екологічного ризику може бути такою:

ü первинна ідентифікація небезпеки;

ü опис джерела небезпеки і пов'язаного з ним збитку;

ü оцінка ризику за умов нормальної роботи;

ü оцінка ризику у разі гіпотетичних аварій на виробництві, при збереженні та транспортуванні небезпечних речовин;

ü визначення можливих сценаріїв розвитку аварії; статистичні оцінки та ймовірний аналіз ризику.

Для оцінювання стійкості екосистем використовують природно-екологічні показники їх самовідновлення. При цьому окреслюють градації стану системи: природний, рівноважний, такий, що погіршується, кризовий, критичний, катастрофічний та стан деградації.

Природний стан характеризується лише фоновим антропогенним впливом, який не порушує природні процеси у довкіллі.

Рівноважний стан визначається тим, що швидкість відновних процесів дорівнює темпу порушення, але існує ризик накопичення забруднюючих речовин в екосистемах з часом (антропогенне перетворення та вилучення ресурсів із довкілля не перевищує 10%).

Такий стан, що погіршується, спостерігається при виникненні тенденцій зі зникнення окремих біологічних видів, зниження класу якості води, але при цьому можна зупинити деградаційні процеси за допомогою еколого-економічних механізмів регулювання антропогенної діяльності.

За кризового стану антропогенні порушення перевищують природно-відновні процеси, але зберігається природний характер екосистем, біомаса знижується.

При критичному стані екосистеми перебувають на межі саморегуляції внутрішніх зв'язків та процесів (за додаткового впливу на один чи декілька складових стабілізація екологічної ситуації стає неможливою).

Катастрофічний стан означає, що продуктивність біомаси і біологічної продуктивності мінімальні, відбуваються процеси деградації (антропогенне перетворення та вилучення ресурсів з довкілля перевищує 70%).

За стану деградації всі процеси в екосистемі порушуються, більшість із них неможливо відновити, біологічна продуктивність втрачається.

Крім природно-екологічної класифікації деградації довкілля, використовують й медико-соціальну шкалу, де враховано об'єктивні показники класифікації природного середовища. їх класифікують за такими градаціями:

— сприятлива зона (ситуація): зберігається і зростає тривалість життя, рівень захворюваності населення знижується;

— зона напруженої екологічної ситуації: ареал, у межах якого постерігається перехід стану довкілля від кризового до критичного, зростають медико-демографічні проблеми;

— зона критичної обстановки: вплив забруднень довкілля на людину фіксується у всіх відомих статистичних показниках у галузі екології, медицини;

— зона надзвичайної екологічної ситуації: умови життя настільки погіршуються, що бажане добровільне відселення;

— зона екологічного лиха: нормальні умови відсутні (наприклад, зона відчуження біля Чорнобильської АЕС).

Оцінювання екологічного ризику охоплює: аналіз запобіжних заходів попередження й обмеження наслідків впливу факторів ризику; вивчення можливих сценаріїв подій і їх наслідків для навколишнього середовища і населення; порядок розрахунку збитку, завданого фактором ризику; оцінку впливу забруднення на стан довкілля; систему інформування наглядових організацій і громадян про можливі наслідки.

Вдаються до якісного і кількісного аналізу ризиків. Якісний аналіз передбачає визначення факторів ризику, які впливають на результати прийнятих рішень і виконуваних робіт, встановлення меж ризиків тощо. Кількісний аналіз передбачає числове визначення розміру окремого ризику або їх сукупності.

Для аналізу і кількісного оцінювання ризику використовують такі методи: статистичний (в т. ч. метод статистичних іспитів або метод Монте-Карло), оцінки фінансової стійкості або доцільності витрат, експертних оцінок, аналітичний, використання дерева рішень, нормативний та ін.

Кожний із названих методів має свої недоліки і переваги та використовується у конкретних ситуаціях. Наприклад, аналітичний метод передбачає використання традиційних показників оцінки проектів: терміну окупності та індексу дохідності. Метод використання дерева рішень дає змогу розглядати різні сценарії розвитку подій, зумовлених ризиками. Нормативний метод ґрунтується на використанні системи фінансових коефіцієнтів: ліквідності, заборгованості, автономії тощо. Метод експертних оцінок допомагає оцінювати ступінь ризику різних видів на основі досвіду, наприклад досвіду роботи експерта з екологічних експертизи та аудиту.

Оцінювання ризику для здоров'я людей це передбачення вірогідності захворювань (смертності), як правило, канцерогенних, внаслідок впливу певного хімікату, речовини або виду діяльності. Негативний вплив на здоров'я людей можуть мати біохімічні, патологічні або фізіологічні прояви. Вчені користуються складними моделями, які ґрунтуються на вивченні впливу різноманітних речовин на людей і піддослідних тварин.

Традиційний процес оцінювання ризику для здоров'я людей складається з чотирьох взаємопов'язаних етапів:

— ідентифікація джерела небезпеки (оцінка наявних доказів існування небезпечних речей, здатних спричинити негативні наслідки);

— оцінювання реакції на дозу (визначення імовірності того, що речовина справить певний впив за різних рівнів дозування);

— оцінювання експозиції (оцінка масштабу, тривалості та періодичності впливу тих чи інших небезпечних забруднювачів та кількості людей, що зазнавали їх впливу);

— характеристика ризику (порівняння інформації, отриманої внаслідок ідентифікації джерела небезпеки, * оцінки реакції на дозу та оцінки експозиції для визначення ступеня ризику при тому чи іншому варіанті).

Наслідки ризику часто характеризують як «гострі», що виявляються негайно, і «хронічні» або довготермінові).

Методика оцінки ризику для природних екосистем від методики визначення ризиків для здоров'я людей відрізняється двома важливими аспектами: оцінка екологічного ризику для екосистем розглядає негативний вплив чинника на безліч видів, їх взаємозв'язки та перебіг різних процесів (а не тільки вплив на людей), зосереджуються не лише на хімічних чинниках, що впливають на людей, а й на впливі фізичних чинників (будівництво гребель на річках, вирубка лісів тощо).

Загалом ризики визначаються як добуток ймовірності небажаної події (відмова, аварія) E_і в системі, події, яка пов'язана з певними збитками або втратами і величини цього збитку (втрати) Д(Е_і). Тоді сумарний ризик в системі Т_е в класичному вираженні може бути представлений як сума окремих і-тих ризиків:

де Р(Еі) ймовірність реалізації небажаної події (аварії, пошкодження) Еі в системі.

Одним із варіантів визначення величини потенційного екологічного ризику є така формула (В. Барановський):

де: X відповідне антропогенне навантаження на навколишнє природне середовище; Р показник вразливості навколишнього природного середовища щодо певного виду антропогенного навантаження.

Функціональну залежність потенційного антропоекологічного ризику можна подати в такому вигляді (А. Іой-пиш):

де R_e потенційний екологічний ризик; А — вид землекористування (господарське використання земель); К — територіальна концентрація виробництва: промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту; S — небезпечні природно-антропогенні процеси і явища; Р — густота населення; J — потенціал стійкості досліджуваної території.

Вид землекористування, територіальну концентрацію виробництва, густоту населення та забруднення природного середовища поєднують в одну величину — техногенне навантаження на природне середовище. Тоді формула визначення величини екологічного ризику матиме такий вигляд (Б. Кочуров):

де: Т — величина техногенного навантаження на природне середовище; С потенціал стійкості природного середовища до техногенного навантаження; Н ступінь ураженості території несприятливими природно-антропогенними процесами.

Потенційний екологічний ризик тим вищий, чим більша величина техногенного навантаження та потенціал стійкості до нього природного середовища і чим вищий ступінь ураженості території несприятливими природно-антропогенними процесами і явищами. Ця величина ризику характеризує екологічне ураження території у цілому (або екологічний потенціал інтегрованої геосистеми) без конкретної прив'язки до суб'єкта.

Екологічне ураження території визначають за допомогою визначення потенціалу стійкості природного середовища до величини техногенного навантаження. Якщо прийняти за 0 відсутність екологічного ризику для населення, а за 100% — його максимальну величину, то проміжні величини будуть визначати його ступінь (В. Баранівський).

Виходячи з цього, приймають п'ять градацій оціночної шкали:

0-20% — низький ризик;

20-40% — нижчий середнього;

40-60% — середній;

60-80% — вищий середнього;

40-60% — середній;

60-80% — вищий середнього;

80-100% — високий.

За результатами дослідження, перша градація для України відсутня, друга охоплює 4 області (Чернігівську, Закарпатську, Миколаївську, Херсонську), третя — 11 областей (Волинську, Рівненську, Івано-Франківську, Тернопільську, Хмельницьку, Житомирську, Вінницьку, Сумську, Полтавську, Кіровоградську, Одеську); четверта — 8 областей (Львівську, Чернівецьку, Київську, Харківську, Луганську, Запорізьку, Черкаську та Автономну Республіку Крим); п'ята — 2 області (Донецьку й Дніпропетровську).

Оцінювання екологічних ризиків є важливою складовою екологічного менеджменту, оскільки загальна екологічна ситуація має тенденцію до погіршення, антропогенний тиск на навколишнє природне середовище збільшується, основні фонди виробництва зношуються тощо. Як наслідок, відбувається значне зростання всіх видів ризиків, у т. ч. екологічних.

Дата добавления: 2014-01-07