Тема. Фізіологічна характеристика деяких видів спортивної діяльності

Лекція 8

План:

1. Фізіологічна характеристика легкої атлетики (спортивна ходьба, біг).

2. Фізіологічна характеристика легкої атлетики (стрибки, метання).

3. Фізіологічна характеристика гімнастики.

4. Фізіологічна характеристика лижного спорту.

5. Фізіологічна характеристика велосипедного спорту.

6. Фізіологічна характеристика плавання.

7. Фізіологічна характеристика веслування.

8. Фізіологічна характеристика спортивних ігор.

9. Фізіологічна характеристика важкої атлетики.

10. Фізіологічна характеристика боксу.

11. Фізіологічна характеристика туризму.

1. Спортивна ходьба і біг. Ходьба буває звичайна і спортивна. Воно являє собою вправу циклічного характеру помірної інтенсивності. Під час ходьби фаза скорочення м'язів ритмічно змінюється на фазу розслаблення, що забезпечує роботу нервових центрів тривалий час на високому рівні. Енергетичні витрати при ходьби по рівній дорозі із швидкістю 4 км/год становлять в середньому 13,4 кДж^* (3.2 ккал.) на 1 кг маси тіла за 1 год.

Спортивна ходьба – складний руховий акт і виконується з більшою швидкістю, ніж звичайне ходьба (на дистанції 5-50 км). Під час спортивної ходьба фаза польоту відсутня, а тому м’язи спортсмена знаходяться в стані значного напруження.

Витрати енергії у швидкоходів досить великі. На дистанції 5 км вони становлять 1050 кДж (252 ккал.), на дистанції 10 км – 2520 кДж (604,8 ккал.), а на дистанції 50 км – понад 9660 кДж (2318 ккал) Витрати енергії задовольняються посиленням функції зовнішнього дихання і кровообігу. Легенева вентиляція на дистанції у них може досягати 70... 80 л/хв, а поглинання кисню – 3... 3,5 л/хв. Частота серцевих скорочень на фініші у швидкоходів знаходиться в межах 150... 180 уд./хв, а при прискореннях нерідко дорівнює 200... 220 уд./хв. В цих же межах знаходиться і систолічний тиск крові.

Біг, як і спортивна ходьба, відноситься до циклічних рухів, в якому фаза поодинокої опори чергується з фазою польоту. Залежно від довжини дистанції біг може виконуватися з різною інтенсивністю. Біг на короткі дистанції (60...200м) виконується з максимальною інтенсивністю, біг на середні дистанції (400...1500м) – з субмаксимальною, біг на довгі дистанції (300...10000 м) з великою, а біг на наддовгі дистанції (більше 10000 м) – з помірною.

^* 1 кДж = 0.24 ккал. (1 ккал = 4.19 кДж)

2. Легкоатлетичні стрибки і метання. Найпростіші за своєю структурою і координацією рухів стрибки з місця, найскладніші – з жердиною. Стрибки з розбігом являють собою вправи змішаного типу. Розбіг – це циклічний вид локомоції, а сам стрибок – ациклічний; Різні види стрибків відрізняються один від одного, але разом з тим у них є і багато спільного. По-перше, всі стрибки мають швидкісно-силову направленість. По-друге, максимальна швидкість рухів спостерігається; в момент відштовхування від площі опори. По-третє, всі рухи легкоатлетів високо координовані. По-четверте, нервова система спортсмена повинна мати велику рухливість нервових процесів. В стрибках необхідне різке Переключення циклічної локомоції розбігу на ациклічну локомоцію стрибок. По-п'яте, в стрибках вимагається від спортсменів, щоб вони точно попадали на брусок для відштовхування, не знижуючи при цьому швидкості розбігу. По-шосте, у спортсменів-стрибунів повинна бути добре розвинена “вибухова сила” рухового апарата У легкій атлетиці розрізняють метання списа, диска, гранати, молота і штовхання ядра. Всі ці різновидності метання є ациклічними вправами швидкісно-силового типу. Особливо це характерно для метання молота і штовхання ядра. Хоч рухи спортсменів при різних метаннях неоднакові, але в усіх основною метою є надання легкоатлетичному снаряду в момент вильоту максимального прискорення і точності польоту.

Напруга м'язів під час метання залежить від маси снаряду. У метаннях не стільки складним за координацією є сам акт метання, як його узгодження з підготовчими рухами. Це потребує високого напруження рухових нервових центрів, високої координації рухів і хорошого розвитку «вибухової сили».

3. Гімнастика. Гімнастичні вправи відносяться до вправ ациклічного, типу. В них переважає динамічна робота з одночасним статичним зусиллям окремих м'язових груп. Гімнастичні вправи являють собою складні комбінації із окремих рухових актів. Переважна більшість гімнастичних вправ вимагає від спортсменів великої сили, швидкості і просторової орієнтації. Тривалість гімнастичних вправ невелика – від кількох секунд до десятків секунд. Через це їх слід віднести до зон максимальної і субмаксимальної інтенсивності.

Гімнастика включає в себе кілька видів: спортивна гімнастика, художня гімнастика і акробатика. Різноманітність рухів гімнастики дозволяє широко використовувати їх для всебічного загального розвитку людей різного віку.

При виконанні складних гімнастичних вправ в корі великого мозку закріплюється певна послідовність тих елементів, з яких складається гімнастична комбінація, внаслідок чого виробляється ланцюг рефлексів, який має назву динамічного стереотипу.

Особливістю вправ акробатики і художньої гімнастики є висо­ка координованість і просторова точність їх. При виконанні великих стрибків здійснюється швидкісно-силова робота м'язів нижніх кінцівок, потрібна висока точність управління рухами при приземленні тіла спортсмена. Для акробатів особливо характерний точний розподіл м'язових зусиль у без опорному положенні.

4. Лижний спор. Лижний спорт поєднує гонки на різні дистанції, швидкісні спуски з гір з перешкодами, (слалом) і стрибки на лижах з трампліну.

Лижні гонки. Відноситься цей вид спорту до циклічних рухів. Але під час руху на дистанції лижник весь час повинен чергувати одні види руху з другими.

Лижні гонки являють собою, як правило, роботу великої (дистанції 5,10 км) і помірної (дистанції 15, 30, 50 км) інтенсивності. Але через те що лижні траси характеризуються значною пересіченістю, то робота лижника відбувається із змінною інтенсивністю.

Інтенсивність лижних гонок залежить від багатьох факторів, а саме: від ступеня тренованості спортсмена, рельєфу місцевості, по якій іде траса, метеорологічних умов, від уміння спортсмена використовувати м'язові зовнішні і реактивні сили та ін.

Ходіння і біг на лижах виконуються за участю всіх основних м'язів тіла.

Залежно від інтенсивності ходіння, робота м'язів відбувається в аеробних (на рівнині і спусках) або в анаеробних (при підйомах і прискореннях) умовах.

Стояння і ходіння на лижах вимагають вироблення певного динамічного стереотипу, який у лижників утворюється здебільшого легко.

Стрибки на лижах з трампліна. Цей вид лижного спорту є вправою змінного типу. Всі фази стрибка – розгін, відштовхування, політ і приземлення – розглядаються як один цикл.

Стрибки з трампліна розвивають координацію рухів, почуття рівноваги, вміння володіти масою свого тіла і лижами під час спуску, польоту і приземлення.

5. Велосипедний спорт Велосипедний спорт відноситься до циклічних видів спорту, але їзда на велосипеді відбувається через систему важільних передач.

За своєю зовнішньою структурою рухи велосипедиста прості, але внутрішня координаційна структура їх дуже складна.

Інтенсивність роботи велосипедиста визначається довжиною дистанції (200 м – 100 км).

При їзді на велосипеді відбувається динамічна робота нижніх кінцівок, а верхні виконують переважно статичну роботу, яка чергується з динамічними скороченнями.

У зв'язку з тим що спортсмени-велосипедисти дуже багато часу тренуються при низькій посадці на велосипеді, у них можуть бути порушення постави тіла.

Систематичні заняття велосипедним спортом сприяють розвитку мускулатури. Добре треновані спортсмени-велосипедисти мають нижчі показники реобази і хронаксії м'язів, ніж менш треновані.

Глибина дихання велосипедиста залежить від його посадки на велосипеді. Дихання не утруднюється, якщо нахил тулуба незначний. При сильно нахиленому тулубі грудний тип дихання погіршується у порівнянні із черевним. Це пов'язано з тим, що при їзді на велосипеді м'язи черевного пресу розслаблені і не, заважають диханню. Особливістю дихання висококваліфікованих спортсменів-велосипедистів є більша тривалість видиху порівняно з вдихом. При прискореннях спостерігається короткочасна затримка дихання, яка негативно відбивається на працездатності спортсменів.

6. Плавання. Плавання – це один із засобів пересування у воді завдяки рухам верхніх і нижніх кінцівок. Робота плавця має цілий ряд специфічних особливостей. Вона відбувається в водному середовищі, яке має значно більшу щільність і теплопровідність, ніж повітря. Маса тіла людини, що перебуває у воді, не перевищує 2... З кг і дорівнює масі витісненої води. Однак, не дивлячись на те що тіло плавця у воді набагато легше, ніж у звичайних умовах, при пересуванні на місцевості, рух його у воді має цілий ряд труднощів. Насамперед це зв'язано з тим, що при пересуванні у воді плавець весь час повинен переборювати опір води і підтримувати горизонтальне положення тіла. Причому опір води збільшується пропорційно квадрату швидкості руху.

Крім опору води тіло плавця під час перебування у воді зазнає гідравлічного тиску, який підвищується приблизно на 1 г на 1 см² поверхні тіла при зануренні тіла у воду на 1 см. Плавання належить до динамічної циклічної роботи, інтенсивність якої залежить від довжини дистанції. При плаванні на дистанції 25 і 50 м здійснюється робота максимальної інтенсивності, на дистанціях 100 і 200 м – субмаксимальної, а на дистанції 400 і 150Й м – великої інтенсивності. Плавання на довгих дистанціях відбувається з помірною інтенсивністю. Такі рухи, як стрибок в воду з вишки, відносяться до ациклічних рухів.

Плавання добре розвиває силу м'язів, підвищує функціональні можливості кардіореспіраторної системи, є ефективним засобом загартування організму.

7. Веслування. Залежно від типу човнів веслування буває академічне, народне і байдарочне. Всі види веслування являють собою динамічну циклічну роботу.

Робота весляра в основному виконується з субмаксимальною і великою інтенсивністю. Лише при веслуванні на байдарках і каное (на дистанціях 10 тис. м) вона здійснюється з помірною інтенсивністю.

У веслярів добре розвинена нервова система. Процеси збудження і гальмування у них зрівноважені і відзначаються високою рухливістю. Умовно-рефлекторні зв'язки, які лежать в основі рухових навичок, формуються в складні динамічні стереотипи. Для формування їх велике значення мають імпульси, які поступають від вестибулярного, дотикового, зорового і слухового аналізаторів.

Акамедічне веслування характеризується тим, що під час проведення лопасті весла в воді максимально напружуються майже – всі м'язи тіла, але основне навантаження приходиться на м'язи спини і ніг. Ось чому у веслярів ці м'язи найкраще і розвинуті.

Веслування на байдарках більше розвиває м'язи рук і плечового поясу і меншою мірою м'язи спини. При цьому виді веслування м'язи нижніх кінцівок участі не беруть.

М'язи веслярів повинні бути добре адаптовані до роботи як в аеробних, так і в анаеробних умовах.

Оскільки спортивні результати в греблі значною мірою залежать від правильного дихання, то паралельно з вивченням техніки рухів необхідно навчати веслярів раціональному диханню.

8. Спортивні ігри. Цей вид спорту характеризується великою різноманітністю рухів, які відбуваються в умовах високого емоціонального збудження нервової системи з відповідними вегетативними реакціями.

Спортивні ігри розвивають ряд фізичних і морально-вольових якостей: швидкість, спритність, витривалість, силу, стійкість, сміливість та ін. Особливо важливе значення ігор полягає в розвитку швидкості орієнтування, реагування і пристосування до різних ситуацій, які зустрічаються під час гри.

Спортивні ігри відносяться до фізичних вправ змінної інтенсивності з швидким реагуванням на змінювану обстановку. Характеризуються вони нестандартними рухами. Всі спортивні ігри являють собою динамічну швидкісно-силову роботу змішаного типу. В них переважають ациклічні рухи. Велику роль у спортивних іграх відіграє точне виконання прицільних рухів.

Рівень функціональних зрушень в організмі спортсменів залежить від тривалості гри, її інтенсивності, розмірів майданчика, кількості гравців у команді та інших факторів. Причому чим більше в грі бігових навантажень, тим чіткіше виражені фізіологічні зрушення в організмі спортсмена. Навіть одна гра залежно від складу гравців викликає різні фізіологічні зрушення — у новачків вони будуть меншими, ніж у висококваліфікованих спортсменів. Найбільші фізіологічні зрушення спостерігаються при грі в футбол, хокей і баскетбол.

Спортивні ігри проходять на фоні емоційного підйому, а тому супроводжуються збудженням симпато-адреналової системи все це призводить до підвищення функцій серцево-судинної системи.

9. Важка атлетика. Важка атлетика відноситься до фізичних вправ динамічного характеру силового типу із стереотипною одноразовою нециклічною структурою рухів. Статичні зусилля тут мають місце лише при утриманні штанги на грудях і при фіксації на витягнутих руках.

Рухи спортсмена при піднятті штанги розподіляються за формою на 2 види: поштовх і ривок. Характерною особливістю роботи важкоатлетів є те, що вони за короткий проміжок часу (12...15 с) повинні розвивати граничні для них м'язові зусилля, Найбільшу масу штангісти піднімають під час поштовху.

Одноразове підняття штанги не викликає в організмі значних функціональних зрушень, але сумарний об'єм роботи, штангістів під час тренувальних занять чи змагань дуже великий, а тому і функціональні зрушення в організмі теж будуть значними.

У висококваліфікованих важкоатлетів підвищення м'язової сили перш за все досягається за рахунок вдосконалення координованої діяльності нервових центрів.

Заняття важкою атлетикою розвивають головним чином м'язову силу, швидкість силових рухів і витривалість до виконання силових навантажень. У штангістів добре розвинені м'язи тулуба, верхніх і нижніх кінцівок. Збільшення сили м'язів зумовлено також морфологічними змінами. У м'язах важкоатлетів підвищена кількість глікогену, фосфату, фосфоліпідів та інших речовин. Завдяки значній гіпертрофії скелетних м'язів маса тіла штангістів може перевищувати нормальну масу на 15...30 кг.

10. Бокс. Цей вид спорту відноситься до ситуаційних нестандартних рухів. Для боксу, як і для всіх видів єдиноборства, характерна постійна зміна ситуації. В зв'язку з цим спортсмен повинен виконувати нападаючі або оборонні дії весь час за новими програмами.

Для боксу, боротьби і важкої атлетики характерним є те, що вони проводяться з урахуванням вагових категорій. В зв'язку з цим спортсмени цих спеціалізацій повинні систематично слідкувати за масою і в разі потреби вживати заходів до зниження її.

Рухова діяльність боксерів являє собою швидкісно-силову динамічну роботу змінної інтенсивності. Структурам характер рухів їх під час поєдинку залежать від дій суперника. Рухові навички боксерів складні і найрізноманітніші. Рухи під час поєдинку виконуються швидко, з великою амплітудою і силою. Це вимагає високої рухливості і великої сили нервових процесів. В боксі значне місце посідає екстраполяція при програмуванні адекватних рухів.

Під впливом систематичних занять боксом у скелетних м'язах з'являються як морфологічні, так і функціональні зміни, які сприяють розвитку їх сили і швидкості скорочення. Крім того, тривалі заняття боксом розвивають спеціальну витривалість і спритність.

Під час бою у спортсменів часто наступає нокаут. Характеризується цей стан раптовою втратою орієнтації, яка супроводжується різким зблідненням шкіри обличчя, шумом і дзвоном у вухах, запамороченням і нерідко тимчасовою втратою свідомості. Нокаут може виникати при ударах у скроневу область, нижню щелепу, бокову поверхню шиї, область сонячного сплетення, праве і ліве підребер’я.

Туризм буває кількох видів: пішохідний, велосипедний, автомобільний, лижний, водний, гірський та ін. Як правило, туристичні походи мають комбінований характер. Використовуються при цьому різні

види транспорту з включенням пішохідних маршрутів. Останнім часом у нашій країні набув широкого розмаху туризм з використанням залізничного транспорту. Для учнів в період зимових і літніх канікул організовується цілий ряд цікавих маршрутів по місцях бойової слави і по визначних місцях нашої країни, багатих своїми революційними і трудовими традиціями і пам'ятниками старовини. Туризм допомагає учням закріпити набуті в школі знання, сприяє зміцненню зв'язків школи з життям.

Вплив фізичного навантаження на організм людини під час туристичного походу залежить перш за все від характеру маршруту.

Туризм сприяє загартуванню організму, розвиває багато практично важливих якостей рухової діяльності і особливо витривалість. Систематичні і тривалі заняття туризмом зміцнюють нервову систему, сприяють закріпленню і вдосконаленню старих і формуванню нових рухових навичок. Крім того, туризм сприятливо діє на м'язову систему, кровообіг, дихання, терморегуляцію і видільні процеси.

Гірський туризм має свої специфічні особливості, зумовлені особливостями гірського клімату(низька температура повітря, посилена сонячна радіація, висока іонізація і різкі зміни вологості, сильний вітер, розрідженість повітря і низький парціальний тиск кисню.

Питання для самоконтролю:

1. Які особливості має спортивна ходьба

2. Що є спільного у різних видах л/а стрибків?

3. Назвіть види гімнастики?

4. Які різновиди лижного спорту?

5. Які особливості діяльності дихальної системи у велосипедистів?

6. Які фактори впливають на швидкість рухів у плавців?

7. Назвіть види веслування в залежності від типу човнів.

8. Що визначає рівень функціональних зрушень при заняттях спортивними іграми?

9. Силу яких м’язів розвиває важка атлетика?

10. Чим характеризуються різні види туризму?

Література для самостійного опрацювання:

Дата добавления: 2014-01-07