Договір простого товариства

За договором простого товариства сторони (учасники) бе­руть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети (ст. 1132 ЦК).

Цивільне законодавство передбачає, що спільна діяльність без створення юридичної особи може здійснюватися на основі об 'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об - єднання вкладів учасників.

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний.

Характерні риси договору простого товариства:

• об'єднання двох і більше осіб без створення юридичної особи;

• спільна мета діяльності;

• формування спільної часткової власності товариства за ра­хунок вкладів кожного учасника;

• здійснення дій, необхідних для досягнення мети товариства.

Істотними умовами для договору простого товариства є:

1) мета діяльності товариства;

2) розмір та порядок внесення вкладів учасників;

3) спільна діяльність учасників, їхні права та обов'язки.

На відміну від інших істотних умов, специфіка умов про мету полягає в тому, що остання є загальною, спільною для всіх учасників, заради якої укладають цей договір. Мета не повинна суперечити закону і може мати як комерційний, так і некомерційний характер. Відповідно розрізняють комерційні (підприємницькі) та некомерційні (непідприємницькї) прості то­вариства.

Спільна діяльність учасників передбачає здійснення дій із внесення вкладів та виконанню обов'язків, які випливають з укладеного договору. Особиста ж участь у діяльності простого товариства не є обов'язковою, якщо інше не передбачено до­говором.

Сторонами договору простого товариства можуть виступа­ти як фізичні, так і юридичні особи, в тому числі публічно - правові утворення. Однак якщо діяльність товариства спрямо­вано на отримання прибутку, то сторонами договору можуть бути тільки суб'єкти підприємництва - фізичні особи та/або ко­мерційні організації. Учасником такого договору може бути і некомерційна організація, якщо така діяльність не суперечить її статутній меті. У разі, якщо для здійснення певного виду діяльності, передбаченої договором простого товариства, зако­ном передбачено отримання ліцензії, така умова поширюється тільки на тих учасників товариства, які фактично займати­муться цим видом діяльності. Одна й та сама особа може бути

учасником декількох договорів про спільну діяльність. Специ­фікою правового становища учасників договору простого това­риства є те, що їх не можна поділити на уповноважену й зо­бов'язану сторони. Маючи цілу низку прав і обов'язків стосов­но один одного, кожен із партнерів як кредитор може вимага­ти від інших учасників виконання належних обов'язків, буду­чи при цьому боржником щодо них.

Учасниками простого товариства не можуть бути не­дієздатні та обмежені в дієздатності особи, як безпосередньо, так і через своїх представників. Це пояснюється тим, що прос­те товариство основане на особистих відносинах, а виконання такого договору через представника не допус­кається.

За суб'єктним складом договори про спільну діяльність по­діляють на:

1) договори, укладені між українськими суб'єктами;

2) договори, укладені між українськими та іноземними суб'єк­тами. Виділяють також договори, укладені між фізичними особами, юридичними особами та змішані.

Питання про форму і порядок укладення договору просто­го товариства законом не врегульовано, тому сторонам слід керуватися загальними положеннями ЦК про правочини та про спільну діяльність. Зокрема ч. 1 ст. 1131 ЦК передбачено, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Це правило поширюється і на договір простого товарис­тва. Крім того, висновок про письмову форму цього договору підтверджується положеннями ч. 1 ст. 206 ЦК.

Порядок укладення договору простого товариства підпоряд­кований загальним правилам укладення договорів. Однак якщо в договорі беруть участь три й більше особи, то оферту має бути доведено і відповідно акцептовано кожною з них.

Змістом договору простого товариства є права та обов'язки його учасників. Основними правами кожного з його учасників є:

1) право на участь у веденні спільних справ товариства;

2) право на інформацію;

3) права, які стосуються спільного майна, в тому числі отри­мання прибутку;

4) право відмовитися від подальшої участі у безстроковому договорі простого товариства.

Як правило, ведення спільних справ здійснює кожний учас­ник. Під веденням спільних справ слід розуміти здійснення в інтересах усіх учасників договору простого товариства фактич­них та юридичних дій, необхідних для досягнення передбаче­ної договором мети. Під час ведення спільних справ кожна сторона має право діяти від імені всіх учасників, якщо догово­ром простого товариства не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно. У разі спіль­ного ведення справ для вчинення кожного правочину потрібна згода всіх учасників. Зазвичай ведення поточних справ дору­чається одному чи кільком учасникам.

У відносинах із третіми особами повноваження учасника вчиняти правочини від імені всіх сторін договору посвідчується довіреністю, яку видають йому інші учасники, або догово­ром простого товариства. Однак учасники не можуть посила­тися на обмеження прав учасника, який учинив правочин, що­до ведення спільних справ учасників, крім випадків, якщо во­ни доведуть, що на момент вчинення правочину третя особа знала або могла знати про наявність таких обмежень.

Учасник, який учинив від імені всіх учасників правочин, щодо якого його право на ведення спільних справ учасників було обмежено, або вчинив в інтересах усіх учасників право­чин від свого імені, може вимагати відшкодування здійснених ним за свій рахунок витрат, якщо вчинення цього правочину було необхідно в інтересах усіх учасників. Крім того, право на відшкодування витрат виникає за умови, якщо в результаті здійсненого без належних повноважень правочину отримано прибуток, що перевищує суму витрат, на яку претендує учас­ник. Якщо іншим учасникам внаслідок таких правочинів було завдано збитків, вони також мають право вимагати їх відшко­дування.

Право учасника на інформацію означає, що він має право ознайомлюватися з усіма документами щодо ведення спільних справ учасників незалежно від того, чи займається він безпосе­редньо веденням справ, чи ні. Під ознайомленням слід розуміти не просто доступ до письмової, документальної інформації, а й право на отримання відповідних відомостей від уповноважених осіб (надання необхідних відомостей, роз'яснень тощо). Інфор­мація, про яку йдеться, має стосуватися суто справ, ведення яких ґрунтується на договорі простого товариства.

Право на інформацію учасника товариства є важливою га­рантією участі сторони в товаристві, а тому будь-які обмежен­ня, так само як і відмова від цього права, є нікчемними.

Під правами, що стосуються спільного майна, слід розуміти право на частку в спільному майні та право на отримання ре­зультатів від спільної діяльності.

Спільне майно товариства утворюється шляхом внесення вкладів учасників, а також за рахунок майна, отриманого в ре­зультаті спільної діяльності. Якщо інше не встановлено зако­ном, договором чи не випливає із сутності зобов'язання, то спільне майно учасників товариства, як правило, є їх спільною частковою власністю. Виняток становлять випадки, якщо май­но, що його внесено як вклад, не належало його володільцеві на основі права власності; якщо договором або законом перед­бачено інше; якщо із сутності зобов'язання випливає інше. Майно, внесене одним чи декількома учасниками, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використо­вується в інтересах усіх учасників і є їх спільним майном (ч. 2 п. 1 ст. 1134 ЦК). Особливістю такого майна є те, що учасни­ки не набувають жодних самостійних прав щодо нього. Однак інші учасники мають право вимагати від особи, яка внесла майно, використовувати його в спільних інтересах товариства. Користування і володіння спільним майном здійснюється за згодою всіх учасників, а за недосягнення такої — в порядку, що встановлюється за рішенням суду.

У праві власності на спільне майно кожен з учасників має частку, величина якої відповідає розміру його вкладу, якщо ін­ше не передбачено договором. Сторони вправі на власний роз­суд розпоряджатися своєю часткою. Якщо внаслідок дій одно­го з учасників відбувається зміна суб'єктного складу договору, такі дії в силу особливості характеру договору простого това­риства потребують згоди інших учасників. У разі отримання останньої інші учасники мають переважне право купівлі част­ки сторони, яка вибуває із зобов'язання.

У процесі діяльності простого товариства виникає необхід­ність ведення бухгалтерського обліку спільного майна. За до­мовленістю учасників ведення такого обліку може бути покла­дено на одного з учасників (як правило, на особу, що уповно­важена вести справи простого товариства).

У результаті спільної діяльності учасники товариства мо­жуть отримувати прибуток. За загальним правилом, прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в ре­зультаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домов­леністю учасників. Прибуток (грошові доходи та натуральний приріст) розподіляється пропорційно вкладам кожного з учас­ників незалежно від того, чи є його отримання метою діяльнос­ті простого товариства, чи просто це випадковий результат діяльності (непідприємницьке товариство).

Цивільний кодекс України надає сторонам право відхилитися від норми про про­порційний розподіл прибутку. Однак умова, за якою учасник повністю позбавляється права на частину прибутку, або відмо­ва від цього права є нікчемною.

Право учасника відмовитися від подальшої участі в без­строковому договорі простого товариства слід розглядати як право відмовитися від виконання стороною умов договору. Це право може бути реалізовано за умови, що сторона, яка бажає розірвати договір, не пізніше ніж за 3 місяці до виходу з дого­вору зробить відповідну заяву. Вважається, що 3 місяці — строк достатній для вирішення всіх питань, пов'язаних зі змі­ною суб'єктного складу договору простого товариства. Умова про обмеження права на відмову від безстрокового договору простого товариства є нікчемною.

Основними обов 'язками учасника простого товариства є:

1) внести вклад в спільне майно товариства, а також утриму­вати спільне майно;

2) вести разом з іншими учасниками передбачену договором діяльність;

3) надавати іншим учасникам повну й достовірну інформацію про стан ведення справ у товаристві, а також не поширюва­ти таку інформацію серед третіх осіб, якщо вона належить до конфіденційної;

4) брати участь у розподілі витрат та збитків, а також нести відповідальність перед третіми особами.

Під вкладом, який вносить учасник у майно товариства, слід розуміти все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно). Зокрема, грошові кошти, цінні папери, інше майно, в тому числі нерухомість, права користування майном, результати інтелектуальної діяльності та права на них, а також професійні та інші знання, вміння, навички, ділову репутацію і ділові зв'язки. Причому професійні та інші знання, вміння і навички буде визнано вкладом тільки тоді, коли вони дійсно є цінними та необхідними для мети діяльності товариства, і дія­льність учасників, які наділені останніми, виходить за межі поняття "спільне ведення справ". Йдеться про надання особою своїх спеціальних знань у тій чи іншій сфері (наприклад, діяльність менеджера, юриста тощо).

Як правило, вклади учасників вважаються рівними за вартістю. Однак закон залишає за сторонами право визначати в Договорі розміри і вартість вкладу, що вноситься. Грошова оцінка вкладу учасника проводиться за погодженням між учас­никами.

Обов'язки учасників щодо утримання спільного майна та порядок відшкодування витрат, пов'язаних із виконанням цих обов`язків, встановлюються договором простого товариства. Обов'язок вести разом з іншими учасниками передбачену договором діяльність випливає із самої мети діяльності простого товариства. Невиконання цього обов'язку виключає мож­ливість досягнення мети діяльності, передбаченої договором.

Якщо одна із сторін договору бере участь у простому товаристві лише своєю діяльністю (трудова участь), її може бути оцінено як вклад і як власне участь у спільній діяльності.

Надання повної та достовірної інформації про стан ведення справ у товаристві є гарантією забезпечення права учасників товариства на інформацію. Інформація має відповідати вимогам повноти (будь-які відомості, незалежно від їх форми, які стосуються діяльності простого товариства) та достовірності (відомості мають містити в собі інформацію, про стан справ у товаристві, яка відповідає дійсності).

Відповідно до ЦК порядок відшкодування витрат (кошти, втрачені заради досягнення мети діяльності товариства) і збитків (грошовий еквівалент шкоди, якої зазнали учасники), пов'я- заних зі спільною діяльністю учасників, визначається за домовленістю між ними. Якщо такої домовленості немає кожний учасник несе витрати та збитки пропорційно вартості його вкладу в спільне майно. Умова, за якою учасник повністю звільняється від участі у відшкодуванні спільних витрат або збитків нікчемною.

Відповідальність учасників за договором простого товариства зумовлено кількома чинниками:

· характером здійснюваної діяльності. Якщо договір прос­того товариства не пов'язаний зі здійсненням його учасни­ками підприємницької діяльності, кожний учасник відпо­відає за спільними договірними зобов'язаннями усім май­ном пропорційно вартості вкладу в спільне майно (дольова відповідальність). За спільними зобов'язаннями, що виник­ли не з договору, учасники відповідають солідарно. Якщо договір простого товариства пов'язаний зі здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, учасники відпо­відають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями неза­лежно від підстав їх виникнення;

· специфікою заходів цивільно-правової відповідальності і підстав їх застосування. Залежно від того, чи це відпо­відальність перед третіми особами, чи позадоговірна відпо­відальність, чи відповідальність перед іншими учасниками договору простого товариства, застосовуватимуть різні цивільно-правові заходи відповідальності. Наприклад, якщо для учасників комерційного товариства відповідальність пе­ред третіми особами є солідарною, то учасники некомерційного товариства солідарно відповідають тільки за поза­договірними зобов'язаннями.

За шкоду, завдану спільному майну чи за невиконання до­говірних зобов'язань сторона несе перед іншими учасника­ми дольову відповідальність пропорційно вартості свого вкладу. Якщо стороною іншим учасникам завдано шкоду, яка не випливає із договірних зобов'язань, то відповідаль­ність настає на загальних підставах відповідно до чинного законодавства;

· фактом припинення договору простого товариства. Як­що договір простого товариства не було припинено за за­явою учасника про відмову від подальшої в ньому участі або в разі розірвання договору на вимогу одного з учасни­ків, учасник, участь якого в договорі припинено, відповідає перед третіми особами за спільними зобов'язаннями, що ви­никли в період його участі в договорі простого товариства як учасника договору.

Припинення договору простого товариства крім загальних підстав, передбачених главою 50 ЦК, може бути здійснено на основі спеціальних підстав, передбачених ст. 1141 ЦК. Серед них можна виділити такі групи:

1) припинення договору простого товариства внаслідок припи­нення правосуб'єктної особи одного з учасників — смерть громадянина, ліквідація чи реорганізація юридичної особи, визнання учасника недієздатним, обмежено дієздатним, без­вісно відсутнім;

2) припинення внаслідок погіршення фінансового стану учас­ника — оголошення банкрутом, виділення частки учасника на вимогу його кредитора;

3) припинення внаслідок виходу одного з учасників — відмо­ва від подальшої участі в договорі або розірвання його на вимогу одного з учасників;

4) припинення договору внаслідок спливу строку договору, досягнення мети або ж настання обставин, за яких досяг­нення мети товариства стало неможливим.

У всіх перерахованих випадках договір простого товарист­ва може бути продовжено, якщо самим договором або домов­леністю між учасниками не передбачено інше.

У разі припинення договору простого товариства речі, пе­редані в спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін.

Поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спіль­них прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку, встановленому ЦК України.

Учасник, який вніс у спільну власність річ, визначену інди­відуальними ознаками, має право у разі припинення договору простого товариства вимагати в судовому порядку повернення йому цієї речі за умови додержання інтересів інших учасників і кредиторів.

З моменту припинення договору простого товариства його учасники несуть солідарну відповідальність за невиконаними спільними зобов'язаннями щодо третіх осіб.

Дата добавления: 2014-01-07