Календарно-тематический план лекций 2 страница

— державний бюджет України та вносити зміни до нього в частині внутрішнього та зовнішнього боргів;

— рішення про надання Україною позики та економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Законом України "Про Державний бюджет України", здійснення контролю за їх використанням.

Управління державним боргом здійснюється за тісної взаємодії і співпраці різних міністерств і відомств, які несуть відповідальність за розроблення та реалізацію ефективної боргової стратегії держави. В Україні в управлінні державним боргом беруть участь:

— Кабінет Міністрів України;

— Міністерство фінансів України (Департамент державного боргу);

— Національний банк України;

— Державне казначейство України.

У залученні та розміщенні коштів беруть участь Міністерство фінансів України та Національний банк України, а функцію погашення та обслуговування державного боргу безпосередньо виконує Державне казначейство України.

На Департамент державного боргу Міністерства фінансів України покладено такі функції:

— розроблення стратегії та боргової політики держави;

— розрахунок планових показників, а також проведення моніторингу державного боргу;

— визначення доцільності залучення коштів на внутрішніх та зовнішніх ринках капіталів;

— аналіз і супроводження кредитних проектів та визначення доцільності укладення гарантійних угод.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України "Про порядок ведення Міністерством фінансів України державного боргу та операцій, пов'язаних з ним" Департамент відповідає за:

— оперативний облік та надання оперативної звітності щодо стану державного боргу;

— підготовку та обґрунтування розрахунків до проекту державного бюджету за операціями, пов'язаними з державним боргом.

При управлінні державним (особливо зовнішнім) боргом важливе значення має розрахунок коефіцієнтів платоспроможності держави та її ліквідної позиції. У міжнародній практиці з цією метою використовують різноманітні показники. Зокрема, для аналізу боргової безпеки держави Світовий банк пропонує використовувати Мінімальну стандартну модель і відповідно до неї визначати основні боргові індикатори.

Мінімальна стандартна модель Світового банку для оцінки боргової безпеки держави

Назва	Економічний зміст
Відношення валового зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг	Демонструє відносну довгострокову спроможність держави акумулювати валютні надходження без додаткового пресингу на сальдо платіжного балансу
Відношення валового зовнішнього боргу до ВНП	Показує загальний рівень боргової складової економіки
Відношення загальних платежів щодо обслуговування боргу до експорту товарів і послуг	Коефіцієнт обслуговування боргу, що показує, яка частина валютних надходжень спрямовується у сферу погашення боргу
Відношення відсоткових платежів до ВНП	Визначає можливість обслуговування зовнішнього боргу
Відношення відсоткових платежів до експорту товарів і послуг	Визначає частину валютних надходжень, які використовуються на обслуговування боргу
Відношення міжнародних резервів до валового зовнішнього боргу	Показує, чи може країна використовувати свої резерви (і яку їх частину) для погашення зовнішнього боргу)
Відношення міжнародних резервів до імпорту товарів і послуг	Відображає запас фінансової міцності держави
Відношення короткострокового боргу до валового зовнішнього боргу	Показує, яку частку становить короткостроковий борг у загальній сумі зовнішнього боргу
Відношення боргу міжнародним організаціям до валового зовнішнього боргу	Відображає частку заборгованості міжнародним фінансовим організаціям у загальній сумі зовнішнього боргу або свого роду залежність держави від фінансування цими організаціями

Однак необхідно зважено підходити до визначення цих параметрів, оскільки не може існувати універсальних показників боргової безпеки держав. Для різних країн, які відрізняються за темпами розвитку економічної системи, показники боргової безпеки також різні.

На жаль, і нині в Україні не має загальновизнаної методики розрахунку боргового тягаря, хоч уже зроблені перші кроки. Зокрема, у законопроекті "Про державний борг України" зроблено спробу визначити процедуру управління державним боргом на основі переліку таких основних показників: відношення державного боргу до ВВП, відношення валового зовнішнього боргу до обсягу експорту товарів і послуг, відношення загальної суми річних боргових платежів до валютної виручки від експорту товарів і послуг, а також відношення загальної суми річних боргових платежів до ВВП.

З метою ефективного управління державним боргом, розв'язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов'язань, а також забезпечення платоспроможності держави використовують реструктуризацію як метод врегулювання проблеми державної заборгованості. Реструктуризація боргу — угода кредитора з позичальником, який має труднощі з погашенням своїх фінансових зобов'язань, про нову схему їх погашення.

Реструктуризація зовнішнього боргу проводиться у рамках Паризького клубу офіційних кредиторів (реструктуризація міжурядових позик і позик, гарантованих урядом) та Лондонського клубу приватних кредиторів (реструктуризація комерційного боргу). Борг перед МВФ і Світовим банком реструктуризації не підлягає.

Реструктуризація боргу може проводитись за допомогою таких методів/схем управління державним боргом. Пролонгація боргу — форма добровільної згоди кредиторів на відстрочення виплат за зобов'язаннями боржника. Як правило, проводиться тоді, коли випуск нових позик на обслуговування раніше випущених є фінансово недоцільним.

Анулювання боргів може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави, її банкрутством або політичними мотивами. Найчастіше подібний механізм застосовується до найменш розвинутих країн, нездатних погасити свої зобов'язан-ня навіть у віддаленій перспективі. За певних умов часткове списання боргу економічно вигідне і кредиторам.

Викуп боргу з дисконтом на вторинному ринку — скорочення обсягу державного боргу через викуп власних боргів із дисконтом (знижкою) на вторинному ринку. Такий метод реструктуризації боргу можуть собі дозволити лише деякі країни-боржники, які мають у своєму активі значні обсяги золотовалютних резервів.

Обмін боргу на акції, національних підприємств чи національну валюту — одна із найпоширеніших ринкових схем реструктуризації державного боргу. Передбачає надання кредиторам права продажу боргів з дисконтом за національну валюту, на яку в результаті можна придбати акції національних компаній. Частіше використовується безпосередній обмін (своп) боргів на акції компаній, що перебувають у державній власності.

Тимчасовий мораторій на виплату відсотків або частини основного борг у — відстрочення сплати внутрішніх або зовнішніх боргових зобов'язань, що оголошується спеціальними актами державної влади на певний строк чи до закінчення певних надзвичайних подій.

Конверсія боргу — зміна початкових умов державної позики, зокрема зміна строків позики, часу виплати, способу погашення позики, а найчастіше — зміна величини позикового відсотка (зміна дохідності позик).

Консолідація боргу — зміна умов позики щодо часу її чинності (тривалості) з можливою зміною величини позикового відсотка, зокрема перетворення недержавний кредит коророткострокових державних позик у довгострокові, об'єднання кількох державних позик попередніх років в одну позику. Консолідація і конвертація можуть проводитись одночасно.

8.Бюджетний дефіцит: визначення види, причини виникнення

Бюджетний дефіцит як економічна категорія відображає співвідношення між доходами і видатками бюджету з перевищенням видатків. Бюджетний дефіцит є наслідком певного стану економічних відносин, які виникають між учасниками суспільного виробництва в процесі використання фінансових ресурсів понад їх наявну величину. Для покриття витрат понад наявну масу фінансових ресурсів застосовують грошову емісію, внутрішні й зовнішні позики.Бюджетний дефіцит тією чи іншою мірою характерний майже для всіх країн світу, у тому числі й високорозвинутих.

Бюджетний дефіцит — це перевищення видатків бюджету над його доходами. Це показник негативних явиш в економіці, що зумовлюють інфляцію грошової одиниці. Причинами виникнення дефіциту є спад виробництва, зниження ефективності функціонування окремих галузей, несвоєчасне проведення структурних змін э економіці або її технічного переоснащення; великі воєнні витрати; інші об'єктивні та суб'єктивні фактори, що впливають на економічну й соціальну політику держави.

Головні причини дефіциту:

· падіння темпів виробництва і зниження його ефективності;

· нестабільність податкової політики;

· зростання державних видатків по соціальним програмам захисту від безробіття та інфляції;

· підтримка неефективних виробництв за рахунок бюджету;

· намагання знизити темпи інфляції за рахунок обмеження доходів населення.

Причини виникнення бюджетного дефіциту:

· необхідне здійснення великих держвкладень у розвиток економіки з метою її структурної перебудови, що у майбутньому зможе забезпечити приріст ВВП і НД, зміцнити економіку могутності держави та підвищення матеріального і культурного рівня життя населення;

· кризові явища в економіці;

· неефективність фінансово-кредитних зв’язків;

· надзвичайні події, що потребують використання великих коштів, а звичайних ресурсів для цього не вистачає;

· нездатність влади тримати під контролем фінансової ситуації.

· нецільове та неефективне використання бюджетних коштів;

Бюджетний дефіцит є складним явищем, яке не може мати однозначної оцінки. Визначають різні види бюджетного дефіциту.

За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий і прихований:

Відкритий- офіційно визнаний у законі про бюджет;

Прихований - офіційно не визнається. Його форми: завищення планових обсягів доходів; включення у склад доходів бюджету джерел покриття бюджетного дефіциту. Прихований дефіцит- більш негативне явище, ніж відкритий.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушеним і свідомим.

Вимушений -є наслідком низького рівня виробництва ВВП. Зумовлений недостатністю фінансових ресурсів у країні.

Свідомий - визначається характером фінансової політики держави- вона намагається знизити рівень оподаткування для стимулювання економіки. Недостатні ресурси держава мобілізує за допомогою позик. Крім того, використання державних позик необхідне для регулювання фінансового ринку, індикатором якого є державні цінні папери.Для них встановлюється мінімальний рівень процентних ставок при максимальній надійності, за їх допомогою держава стимулює або стримує фінансовий ринок.

За спрямуванням коштів розрізняють активний і пасивний бюджетні дефіцити.

Активний- це спрямування коштів на інвестиції в економіку, що сприятиме зростанню ВВП.

Пасивний - покриття поточних витрат.

За критерієм визначення складових частин бюджетного дефіциту виділяють:

А) фактичний дефіцит – є зовнішнім виявленням розбалансованості дохідної та видаткової частини бюджету

Б) структурний- це дефіцит за умов повної або високої зайнятості потенційних виробничих ресурсів

В) циклічний це наслідок недонаходження бюджетних коштів внаслідок циклічних коливань у економіці. В загальному вираженні циклічний дефіцит є різницею між фактичним і структурним дефіцитом.

Види:

• загальний дефіцит бюджету, який називають також "фактичним" чи "касовим", утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії;

• зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;

• внутрішній дефіцит - це загальний дефіцит "мінус" зовнішній дефіцит;

• операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;

• первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;

• поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків.

Джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення, внутрішні запозичення органів влади АРК, внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування. КМУ може брати позики в межах визначених законом України про Державний бюджет України. Запозичення використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави. За винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

Міністр фінансів має право обирати кредитора, вид позики і валюту запозичення з урахуванням вимог БК та з метою економії коштів та ефективності їх використання.

Якщо витрати на обслуговування та погашення державного боргу перевищать обсяг коштів, передбачений в законі пр ДБУ на таку мету, Міністр фінансів невідкладно інформує про це КМУ. КМУ невідкладно інформує про очікуване перевищення таких витрат ВРУ та подає у двотижневий термін пропозиції про внесення змін до закону України про ДБ України.

Емісійні кошти НБУ не можуть бути джерелом фінансування дефіциту ДБУ

Для фінансування дефіциту бюджету використовуються як інфляційні, так і неінфляційні джерела.

Неінфляційні джерела містять в собі:

• внутрішні та зовнішні позики на фінансових ринках: кредити комерційних банків, іноземних урядів та міжнародних організацій; продаж державних цінних паперів комерційним банкам, фірмам та домогосподарствам;

• трансферти — фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборго­ваності — прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний ха­рактер.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів. Цей метод покриття дефіциту, незважаючи на простоту, приховує велику небезпеку, оскільки додаткова емісія збільшує пропозицію грошей в обігу і порушує пропорції, описані рівнянням Фішера:

де М — пропозиція грошей; V — швидкість обороту грошей; Р — середні ціни; Q — пропозиція продукту.

У короткостроковому періоді ні швидкість обороту грошей, ні динаміка продукту не можуть компенсувати приріст грошової маси. Тому найоперативніше у цьому випадку реагують ціни, зростання яких відвернути не можливо. Так запускається механізм інфляції. Уряд певний час матиме зиск з цього (сеньйораж), якщо друкуватиме гроші швидше, ніж на це сподіваються громадяни. Але в міру того, як населення позбуватиметься готівки, щоб "втекти" від інфляції, грошова маса збільшується до критичного рівня, а інфляція досягне гіперрозмірів. Ця обставина змусила більшість країн, включаючи й Україну, на законодавчому рівні заборонити емісію як джерело фінансування бюджетного дефіциту.

Отже, сеньйораж — дохід від друкування грошей, який виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін. У сучасних умовах сеньйораж також реалізується за допомогою створення резервів комерційних банків. Однак ці операції мають незначний розмір і не надто руйнівні наслідки для економіки. Але якщо уряд надмірно покладатиметься на механізм сеньйоражу як способу оплати своїх видатків, то кількість грошей, що перебувають в обігу, зростатиме занадто швидко, породжуючи некероване зростання інфляції.

Внутрішнє боргове фінансування бюджетного дефіциту часто розглядають як антиінфляційну альтернативу монетизації. Однак за його допомогою інфляцію можливо тільки віддалити, а не уникнути. У випадку розміщення облігацій державних позик серед населення, інфляційне напруження слабшатиме. Якщо центральний банк скупить такі облігації, то зможе розширити свої квазіфіскальні операції, що сприятиме зростанню інфляційного тиску. За обов'язкового розміщення позик внутрішнє боргове фінансування перетворюється у додатковий податковий тягар. Зростання внутрішнього боргу зумовлює збільшення видатків на його обслуговування, що сприяє збільшенню бюджетного дефіциту і державної заборгованості.

Охарактеризовані способи фінансування бюджетного дефіциту підтверджують той факт, що кожен з них має відповідні позитивні і негативні якості, а ідеального методу покриття дефіциту немає.

У цілому фінансування бюджету розраховують на чистій основі, тобто з обсягів валових надходжень запозичених коштів вираховуються платежі з погашення основної суми боргу за формулою

де ФД — фінансування дефіциту; 3 — запозичення; ПБ — погашення боргу; 33 — зміна залишків.

Між дефіцитом бюджету та його фінансуванням має бути рівновага, яку визначають за формулою

де БДЦ — бюджетний дефіцит; В — видатки бюджету; Д — доходи бюджету; ФД — фінансування дефіциту.

Отже, з одного боку, джерела фінансування дефіциту є симетричним поняттям стосовно самого дефіциту. При цьому величина бюджетного дефіциту дорівнює обсягу необхідного його покриття. З іншого боку, залучення таких Грошових надходжень, які належать до джерел фінансування дефіциту, свідчить про від'ємну розбалансованість бюджету. Якщо уряд не вживатиме заходів щодо її подолання і разом з цим не вдаватиметься до залучення джерел фінансування дефіциту, відбуватиметься нагромадження платежів

Розвиток і удосконалення системи підготовки фахівців посилює інтерес до економічних знань. Потреба в ґрунтовних економічних знаннях у висококваліфікованих спеціалістів за сучасних умов є дуже актуальною. Економічне становище сьогодні змінюється надто швидко в умовах невизначеності, підвищеного ризику. Отже нам постійно доводиться розв’язувати економічні завдання, що мають непересічне значення для добробуту й соціального самопочуття.

Ці тексти лекцій покликані допомогти студентам сформувати ґрунтовні знання про економічну систему суспільства, закони її функціонування і розвитку для розуміння чинників зародження, утвердження і напрямів розвитку сучасних соціально-економічних систем, їх спроможності задовольняти потреби людей. Крім того, вони є суттєвою підмогою для підготовки до семінарських занять, самостійної роботи, виконання завдань поточно-модульного і підсумкового контролю.

З точки зору кредитно-модульної організації навчального процесу, всі 12 тем укрупнені в 2 змістові модулі:

Модуль 1. Загальні засади економічного розвитку суспільства.

МОДУЛЬ 2. Основи ринкової економіки та макроекономічної теорії

Модуль 1. Загальні засади економічного розвитку суспільства.

Тема 1. Політекономія як фундаментальна суспільна наука (лекція 1/ заняття 1).

План лекції

1. Предмет політекономії.

2. Економічні закони та категорії.

3. Методи політекономії.

4. Функції політекономії

1. Предмет політекономії.

Політична економія – це наука, що вивчає всю систему економічних відносин в їх єдності і взаємодії з обмеженими продуктивними силами та політичними, ідеологічними і соціальними інститутами суспільства.

Об`єктом ПЕ є економічне життя суспільства, тобто його економіка, а економіка – це суспільне виробництво.

Назва “економіка” виникла з поєднання двох слів грецького походження “ойкос” – будинок, господарство і “номос” – закон. Уперше цей термін застосував Аристотель (ІІІ ст. до н.е.). Термін «політична економія» був уперше застосований французьким меркантелістом Антуаном Монкретьєном у праці «Трактат політичної економії» у 1615р. З грецької «політікос» перекладається як державний, суспільний. Отже, у поєднанні з терміном «економія» означає науку про ведення господарства в державі, суспільстві.

Сьогодні економіку суспільства вивчають понад 50 окремих економічних наук, у т.ч. політична економія, економікс, мікроекономіка, макроекономіка, історія економічних учень.

Макроекономіка – галузь економічної науки, що вивчає економіку в цілому. У її полі зору попадають такі об'єкти, як обсяг національного виробництва, зайнятість безробіття.

Мікроекономіка – галузь економічної науки, що вивчає поведінку і взаємодію окремих економічних суб'єктів. Її рівень – локальні економічні зв'язки. Її проблеми – попит, пропозиція, ціна, заробітна плата, прибуток, конкуренція, тобто те, що відноситься до окремо узятої фірми, ринку.

Політекономія також має свій предмет. У процесі виробництва люди створюють блага не ізольовано один від одного, а об`єднуючись певним чином. Отже, в процесі виробництва люди вступають у відносини не тільки з природою, але й між собою, тобто вступають в економічні відносини.

Таким чином, предметом ПЕ ї економічні відносини людей в їх єдності і взаємодії з продуктивними силами та політичними, ідеологічними і соціальними інститутами суспільства.

2. Економічні закони та категорії.

Економічні закони – найбільш істотні, стійкі об'єктивні взаємозалежності і причинно-наслідкові зв'язки в економічних процесах і явищах.

Класифікація економічних законів:

1. Загальні економічні закони (всезагальні), властивим усім типам економічної системи:

· закон відповідності рівня виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил;

· закон зросту продуктивної праці.

2. особливі, що виражають такі особливі економічні відносини, які є спільними для декількох типів економічних систем:

· закон вартості;

· закон попиту та пропозиції.

3. Специфічні економічні закони, що діють тільки в умовах певного економічного ладу, наприклад соціалістичного чи капіталістичного

4. Закони, що діють лише на одній стадії суспільного способу виробництва (стадіальні):

· закон породження монополій концентрацією виробництва.

Особливості економічних законів:

- економічні закони є менш строгими, ніж закони природничих наук (фізика, хімія). Наприклад, закон з фізики: при 100*С вода закипить. Це строгий закон. В економіці закони носять не настільки строгий характер. Тому іноді, щоб піти від такого строгого визначення, як «закон», уживають слово «принцип» чи «узагальнення». В економіці закони визначають найбільш ймовірний зв'язок. Тобто ми можемо довідатися з закону, чого можна чекати від людей у певних обставинах.

- Економічні закони менш довговічні, ніж закони інших наук. змінюються умови господарчої діяльності – змінюються економічні закони.

Економічні категорії – логічне поняття, що характеризує сутність якого-небудь економічного явища. Приклад категорій: капітал, ціна, робочий час, виробничі фонди.

Сутність економічної категорії визначається такими критеріями:

- відображає не природні властивості речей і предметів, а характерну властивість певної системи економічних відносин людей;

- має об`єктивний характер;

- має історичний характер, оскільки значна частина категорій ПЕ на певному етапі розвитку суспільного виробництва відмирає.

3. Методи політекономії.

Метод політекономії – сукупність способів, прийомів і принципів, за допомогою яких досліджуються категорії і закони функціонування та розвитку економічних систем.

Розрізняють загальнонаукові та специфічні методи. Серед загальних слід виділити діалектичний та структурно-функціональний.

Діалектичний метод виходить з того, що будь-яке економічне явище:

- перебуває в русі: воно зароджується, розвивається, занепадає і вмирає;

- має притаманні йому відмінність, протилежність і суперечність, конфліктність;

- розвивається, що означає відмирання старого і зародження нового, боротьбу між ними, спосіб розв`язання суперечностей та повне утвердження нового.

Структурно-функціональний метод розглядає будь-яке економічне явище як системне з обов`язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів.

У процесі дослідження виробничих відносин використовуються більш конкретні методи: аналіз і синтез, індукція і дедукція, метод абстрагування, моделювання процесів і т.д.

Індукція – рух дослідження від окремих фактів до загальних висновків, узагальненням. Факти тут – статистичні дані, результати опитувань, спостереження. У результаті цих даних виявляються які-небудь залежності між явищами, показниками.

Дедукція – висування гіпотез і наступна їхня перевірка на фактах. Гіпотеза – припущення про ймовірність зміни економічного явища і спосіб його пізнання.

Абстрагування – навмисне спрощення досліджуваного об'єкта шляхом виключення з аналізу ряду його деталей. Наприклад, при дослідженні грошей нас цікавлять причини появи грошей, їхній вплив на економічні процеси. Одночасно ми не звертаємо уваги на їхнє розцвічення, художнє оформлення, захист від підробок, зносостійкість. Тобто абстрагування – відмовлення від поверхневих, незначних сторін явища з метою розкриття значимих, стійких і загальних зв'язків, дійсних тенденцій руху. Абстрагування – неминуча міра при дослідженні.

Аналіз – розкладання якого-небудь об'єкта на складові елементи і вивчення кожного з них окремо.

Синтез – вивчення взаємодії окремих елементів між собою (у системі). Узагальнення впливу окремих елементів на узагальнюючий показник.

Припущення «за інших рівних умов» – передбачається, що всі інші фактори (крім досліджуваних), якщо вони є, що можуть уплинути на досліджуваний фактор, залишаються незмінними. Наприклад, якщо знижуються ставки прибуткового податку, люди швидше за все будуть збільшувати свої покупки (зросте споживання). Однак, якщо в цей же час виростають процентні ставки в банку, люди почнуть робити внески в банки для одержання прибутку від виплати відсотків на внесок. У цьому випадку люди можуть не збільшити свої витрати на покупки товарів.

4. Функції політекономії:

1. пізнавальна – вона покликана вивчати і пояснювати процеси і явища економічного життя суспільства на основі наукового доказу.

2. практична зводиться до наукового обґрунтування економічної політики держави, розробки рекомендацій щодо застосування принципів і методів раціонального господарювання.

3. прогностична виявляється в розробці наукових основ передбачення перспектив соціально-економічного розвитку країни в майбутньому.

4. методологічна полягає в тому, що ПЕ виступає як теоретичний фундамент цілого комплексу економічних наук.

5. виховна полягає у формуванні в громадян економічної культури, логіки сучасного ринкового економічного мислення, аналітичних здібностей, які забезпечують цілісне уявлення про функціонування економіки на національному і загальносвітовому рівнях і дають можливість виробити грамотну господарську поведінку в умовах ринкової системи.

Завдання вітчизняної ПЕ:

- дослідження проблем ефективного використання обмежених виробничих ресурсів і управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб людини;

- розкриття суті і тенденції розвитку соціально-економічних відносин у їх взаємозв`язку з продуктивними силами;

- вивчення системи законів, які управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ, а також дослідження поведінки індивідів та інститутів, що займаються виробництвом, розподілом, обміном і споживанням продукції;

- дослідження змісту і стратегічних тенденцій еволюції соціально-економічних систем в останні століття та на рубежі ХХІ ст.

Контрольні запитання до теми:

1. що вивчає політекономія?

2. Які політекономія виконує функції?

3. В чому особливість економічних законів?

4. Які групи економічних законів виділяють?

5. Назвіть приклади економічних категорій.

6. Які існують методи вивчення економічних явищ та процесів?

Питання на домашнє завдання:

1. Зародження і розвиток політичної економії [1]с.13-16

2. Основні течії сучасної економічної думки [2]с.40-48

Тема 2. Виробництво і його основні чинники. СУСПІЛЬНИЙ ПРОДУКТ (лекція 2/ заняття 2).

Дата добавления: 2014-01-07