Конструювання оздоблювальних деталей

4.

3.

2.

1.

Найважливішою властивістю нервової системи є її здатність змінювати активність організму при дії зовнішніх і внутрішніх подразників, сприяючи адаптації до факторів середовища. Морфофункціональні перебудови в нервовій системі здійснюються впродовж всього онтогенезу, забезпечуючи мінімально-оптимальний рівень функціонування організму. Життєво важливі центри дозрівають більш рано і старіють більш повільно. Багато біологічних і соціальних особливостей поведінки формуються у певні періоди. Тому, якщо час для навчання навичці було втрачено, становлення функції або затримується, або компенсується лише частково (мовні, тонкі рухові навички).

Закономірності розвитку нервових функцій в онтогенезі описують теорії дисолюції і системогенезу:

- теорія дисолюції заснована на біогенетичному законі Мюлера-Гекеля: онтогенез є коротке повторення філогенезу. Ряд патологічних змін психіки може бути витлумачений, як прояв рекапітуляції (повторення пройденого раніше етапу). Відомо, що експериментальне вимикання молодих мозкових структур виявляє зазвичай замасковані автоматизовані рефлекторні акти;

- теорія системогенезу заснована на вченні Анохіна. В ембріональний період розвиваються ті функціональні системи, що необхідні для здійснення життєво важливих функцій новонародженого. Це має на увазі гетерохронний розвиток різних систем мозку. Найважливішим фактором, який визначає послідовність реалізації функцій, є ступінь стимуляції систем організму.

Таким чином, ці теорії взаємно доповнюють одна одну. Перша відбиває роль генетичних факторів, а друга – факторів середовища.

Нервова тканина у людини утворена двома типами клітин: нейронами і глією. В онтогенезі змінюється співвідношення між клітинними елементами нервової тканини. Так у новонароджених переважають нейрони, у 20-30 років установлюється співвідношення 1:1, а в старості нейрони складають лише 1/3 від загального числа нервових клітин.

У новонароджених сформовані лише основні елементи нервової тканини і функціональні властивості обмежені. Це виявляється у зниженій (у 20 разів) збудливості нервової системи, уповільненій де- і реполяризації, а також переважанні пасивних видів гальмування над активним. Отже, нейрони важко збуджуються і швидко стомлюються. Збудливість нейронів швидко підвищується і до 5-9 міс, перевищує значення, характерні для дорослих. Дозрівання нервової тканини в онтогенезі тісно зв'язано з процесами мієлінізації, збільшенням числа синапсів і розвитком активних видів гальмування.

Мієлінізація починається у внутрішньоутробному періоді. При цьому нейрон занурюється у шванівську клітину, яка кілька разів обкручується навколо аксона утворюючи спіраль. Мієлінізація йде відцентрово. Причому периферійні нейрони раніше центральних, а древні відділи (3-4 року) - раніш молодих (до 20 років). Завдяки мієлінізації: підвищується швидкість проведення, запобігається загасання, досягається економічність, ізольованість проведення збудження та механічний захист нейронів. Збільшення числа синапсів можливо завдяки росту клітин (у дорослої людини на одному нейроні близько 10 тис. синапсів). Збільшення числа синаптичних контактів ускладнює обробку інформації, підвищуючи адекватність відповіді.

При старінні на фоні зменшення числа нейронів збільшується їх метаболічна перевантаженість, погіршується кровопостачання. Отже, збільшення співвідношення глія/нейрони варто розглядати як компенсаторні зміни. Відмирання нейронів викликає встановлення між клітинами нових просторових взаємовідношень, що відбивається на функціональних можливостях нервової системи. Темпи старіння більш виражені у філогенетично молодих відділах.

Безумовні рефлекси є видоспецифічними реакціями організму. Їх сукупність визначає норму реагування особин на подразники і обумовлена генотипом. Разом з тим, безумовно-рефлекторна діяльність істотно змінюється в онтогенезі. Перші ознаки рефлекторної діяльності виявляються вже на ранніх стадіях внутрішньоутробного розвитку у вигляді тонічної активності скелетних м'язів.

Після народження у дитини проявляється сукупність специфічних рефлекторних реакцій, які об’єднують під назвою рефлекси новонародженого (сукупність вроджених реакцій, виражених до 1,5 років онтогенезу). Відсутність цих реакцій або їх тривале збереження вказує на затримку розвитку ЦНС. Однак після інфекційних захворювань, родових травм ці рефлекси можуть не виявлятися й у нормі.

До рефлексів новонароджених відносять: рефлекс обхоплювання Моро (не більше 3-4 міс, поклавши дитину на спину і вдаривши по подушці чи висмикнувши простигни подразнюються вестибулорецептори і спостерігають підняття рук догори і усередину); хобітковий рефлекс (5 міс, хоботоподібне витягування губ при подразненні щік і куточків рота); рефлекс повзання Бауера (5 міс, поклавши на живіт і торкаючись підошов, викликають повзання вперед); хапальний рефлекс Робінсона (6 міс, торкання внутрішньої поверхні долоні - сильне стискання поданого пальця); рефлекс Бабінського (6 міс, подразнення підошви – тильне згинання великого пальця стопи); шийний рефлекс Пайпера (7 міс, поворот голови новонародженого убік, веде до прийняття їм пози “фехтувальника”); смоктальний рефлекс (18 міс, уведення предмета в порожнину рота викликає смоктальні рухи); ритмічні рефлекси: плавальний (найбільш виражений на 40 день і запускається при розташуванні на поверхні води) і крокуючий (дотик до опори викликає рух уперед істинними кроками).

Таким чином, до 1,5 років у дитини формується сукупність безумовних рефлексів, в основному, характерна для дорослої людини. Подальший розвиток рефлекторної активності тісно пов'язано з дозріванням нервової й ендокринної систем. Підвищення лабільності і збудливості нейронів в онтогенезі обумовлює зниження порогу і зменшення часу рефлексів. Стабілізація функцій статевих залоз створює умови для реалізації статевих рефлексів. Гіперполяризація нейронів в інволюційний період знижує ефективність здійснення рефлексів.

Нервовий центр – сукупність нейронів різних рівнів ЦНС, узгоджена діяльність яких забезпечує регуляцію окремої функції. Дозрівання нервових центрів тісно зв'язано з мієлінізацією нейронів, їх ростом і становленням функцій. Враховуючи те, що структури нервових центрів розташовані на різних рівнях ЦНС дозрівання і старіння їх окремих компонентів відбувається неодночасно.

Реакція нервової системи дітей на подразнення є генералізованою. Основна причина цього – слабка мієлінізація нейронів, а, отже, порушення ізольованого проведення збудження. При цьому збудження поширюється на сусідні ділянки ЦНС (наприклад, діти не здатні до виконання тонких рухів).

Нервові центри дітей більш чутливі до дефіциту кисню внаслідок підвищеного рівня обміну речовин. На фоні гіпоксії, особливо страждають, кіркові відділи, що знижує ефективність кортикальної регуляції. Низька ефективність роботи нервових центрів дітей виявляється й у їх швидкій стомлюваності. Це обумовлено тим, медіатор хоча й виділяється малими порціями, але швидко витрачається. Це порушує механізм синаптичної передачі і пояснює швидке зниження лабільності нервових центрів дітей при ритмічному подразненні.

Однією з важливих особливостей нервових центрів дітей є їх висока збудливість, що виявляється у швидкому формуванні домінантного осередку. Виникнення домінанти пояснюють також ефектом просторової сумації на фоні недостатньої мієлінізації.

Нарешті пластичні можливості нервових центрів дітей підвищені. Так, при ураженні мовного центру, його відновлення може відбуватися навіть за рахунок нейронів іншої півкулі. Ці особливості пов’язані з низькою спеціалізацією нейронів.

Таким чином, головним чинником, що сприяє становленню функцій нервових центрів, є морфологічне дозрівання нервової тканини. Найбільш пізно дозрівають асоціативні зони кори і кортикоспинальні тракти (18-20 років). Зміна функцій у низхідному онтогенезі тісно пов'язано з порушенням кровопостачання, дегенеративними змінами в нейронах, ослабленням секреторних процесів і зменшенням кількості клітин. При цьому, в першу чергу, порушується кортикальна регуляція функцій, а центри спинного мозку і стовбура мозку зберігають працездатність і в пізні періоди онтогенезу.

Завдання для самостійної роботи студентів

1. Різновиди комірів за способом з´єднання з горловиною виробу.

2. Конструювання суцільновикроєних комірів.

3. Конструювання комірів макетним способом.

2. Конструювання оздоблювальних деталей з основної тканини.

Рекомендована література: [ос. 1, 3, 4, 8, дод. 2, 3 ]

Дата добавления: 2014-01-07