Соціально-економічні індикатори рівня життя населення та індекс людського розвитку

ВВП на душу населення є дуже поширеним показником рівня економічного розвитку та добробуту. Як правило, в країнах з високим ВВП на душу населення вищими є і показники рівня особистого споживання, освіти, тривалості життя, охорони здоров’я, вільного часу тощо. Однак застосування ВВП на душу населення як показника економічного добробуту дещо обмежене

Американські вчені Дж. Тобін і В. Нордгауз в 1972 році здійснили експериментальні розрахунки показника чистого економічного добр обуту (ЧЕД). Вони звернули увагу на те, що кінцева мета економічної діяльності – споживання, але валовий внутрішній продукт характеризує виробництво.

Показник ЧЕД розраховувався в певній послідовності:

· спочатку із величини валового національного продукту віднімались валові інвестиції (амортизація і чисті інвестиції);

· одержаний результат зменшувався на суму державних витрат на підтримку суспільно-політичної системи (превентивні витрати), які не збільшують добробут;

· в результаті визначався показник валового національного продукту, який характеризує добробут; до нього додавалась вартість:

– послуг споживчого капіталу (фондів споживчих товарів довгострокового користування);

– вільного часу;

– праці домогосподарок.

Ці три компоненти є факторами добробуту, але в статистиці не розраховуються. Тому їх вартість визначалась умовно.

Співвідношення в темпах зміни показників ВВП і ЧЕД може бути різним. Наприклад, темпи динаміки ВВП можуть уповільнитися, а темпи зміни ЧЕД – зрости.

Аналіз рівня життя населення охоплює три аспекти:

- співставлення соціально-економічних індикаторів у динаміці з попередніми роками;

- співставлення соціально-економічних індикаторів з науковими нормами;

- співставлення з іншими країнами.

Соціально-економічні індикатори рівня життя населення можна розглядати як узагальнюючі, які відображують сумарне споживання (і можливості такого споживання) населенням матеріальних благ і послуг; та як відносні, які характеризують окремі сторони добробуту населення. Типовими узагальнюючими показниками є рівень і динаміка номінальних та реальних доходів населення, загальний обсяг споживання населенням благ і послуг. Особливість цих показників полягає в тому, що вони відображають не тільки абсолютні зміни в рівні життя населення, а також і відносну динаміку у розрахунку на душу населення, сім’ю, тисячу або 10 тисяч жителів. Друга група показників визначається тільки у відносному виразі: споживання основних продуктів харчування, інших споживачів товарів, забезпеченість послугами охорони здоров’я, освіти, транспортними, житлово-комунальними тощо, на душу населення, сім’ю, тисячу або 10 тис. жителів.

До основних соціально-економічних індикаторів рівня життя населення відносяться:

1. Обсяг реального ВВП на душу населення.

2. Грошові доходи та витрати населення.

3. Реальна заробітна плата.

4. Споживання основних продуктів харчування на душу населення.

5. Природний приріст населення та середня тривалість життя.

6. Частка витрат на розвиток соціальної сфери в бюджеті.

7. Використання вільного часу.

Аналізу також підлягає диференціація доходів населення за показниками:

1. Коефіцієнт фондів – характеризує в скільки разів доходи 10% населення з найбільшими доходами перевищують доходи 10% найбідніших.

2. Децільний коефіцієнт диференціації – показує в скільки разів мінімальний дохід 10% найбільш забезпечених верств населення перевищує максимальний дохід 10%.

В економіках перехідного періоду відзначається зростаюча поляризація в реальних доходах населення, яка супроводжуються зростанням бідності. Причинами такої поляризації є те, що джерелом доходів, крім заробітної плати, може бути ще й приватна власність. Існує також диференціація в доходах між регіонами, галузями, підприємствами різних форми власності.

Графічно диференціація доходів характеризується кривою Лоренца (рис. 5.2). Бісектриса ОС характеризує абсолютну рівність в доходах, коли певний відсоток сімей одержує такий самий відсоток доходу. Лінія ОАВС показує фактичний розподіл доходу, існуючу нерівність в доходах. Чим більше відхилення кривої Лоренца від бісектриси, тим більша нерівність в розподілі доходу. Рівень нерівності в розподілі доходу характеризує коефіцієнт Джині (k_G). Він розраховується як відношення заштрихованої площі ОАВС (рис. 5.2) до площі трикутника ОДС:

(5.5)

Чим більша в суспільстві диференціація доходів, тим більше значення коефіцієнта Джині наближається до 1. За умов теоретичної абсолютної рівності в доходах коефіцієнт Джині дорівнює нулю.

З метою аналізу ступеню диференціації доходів визначаються межа малозабезпеченості та частка населення, що знаходиться нижче за цю межу або має дохід більше середнього. Слід відзначити, що основою розвитку економіки в будь-якій країні є наявність середнього класу – великої частки населення з середнім рівнем доходу. Саме це населення стимулює споживчий попит, як суттєву складову попиту.

Витрати населення визначаються як його кінцеве споживання і аналізуються за такими складовими:

- обсяг та структура витрат на купівлю продуктів харчування і споживчих промислових товарів;

- витрати на оплату послуг;

- податки, обов’язкові платежі та добровільні внески.

Витрати на споживання продуктів харчування та промислових товарів залежать від купівельної спроможності населення, яка визначається, як зазначалось вище, реальною заробітною платою, а також рівнем заощаджень і освіти.

Витрат на оплату послуг (охорони здоров’я, освіти, транспортних, житлово-комунальних) значною мірою залежать від платності, пільговості або безплатності цих послуг. Отже розвиток самої соціальної сфери впливає на рівень життя населення. У зв’язку з цим доцільно ознайомитись з показниками, які характеризують рівень розвитку соціальної сфери.

Споживання основних продуктів харчування визначається в кг на душу населення за такими видами: м’ясо та м’ясопродукти, молоко та молочні продукти, яйця (шт), риба та рибопродукти, цукор, олія, картопля, овочі та фрукти, хлібні продукти. Ці показники розраховуються в абсолютному, процентному співвідношенні та в динаміці. Якщо виявляється постійне зниження рівня споживання основних продуктів харчування, то це вказує на його неповноцінність та незбалансованість. Крім того, за міжнародними стандартами витрати на харчування в обсязі 50% від доходів сім’ї та вище свідчать про низький рівень життя в країні.

Розрахунки природного приросту населення дозволяють виявити його позитивну або від’ємну динаміку. Якщо цей показник зростає, то це означає, що в країні має місце перевищення народжуваності над смертністю, тривалість життя висока. Але може виникнути і несприятливий процес депопуляції, який супроводжується, як правило, низьким показником середньої тривалості життя і свідчить про те, що внаслідок постійного перевищення смертності над народжуваністю природний приріст населення знижується.

Важливим показником рівня життя населення є частка витрат на соціальну сферу в Державному бюджеті та стан соціальної інфраструктури. Зменшення частки цих витрат, особливо на охорону здоров’я та освіту, відкидає країну за рівнем інтелектуального потенціалу далеко назад. Коливання у темпах зміни населення з вищою освітою впливає і на ринок праці, на якому буде коливатися пропозиція робочої сили та змінюватися її якість.

Використання вільного часу характеризується показниками: кількість закладів відпочинку, туризму, спорту; вартість путівок до туристичних, санаторно-курортних закладів; витрати на екскурсійне, культурно-масове обслуговування.

Прожитковий мінімум визначається вартістю так званого “споживчого кошика”. Останній розраховується, виходячи з мінімально припустимих нормативів споживання найважливіших благ та послуг. Такі нормативи споживання встановлюються, як правило, за фактичною структурою витрат 10% найменш забезпечених верств населення.

В світовій практиці застосовують нормативний та статистичний методи розрахунку прожиткового мінімуму. Нормативний метод заснований на науково - обґрунтованих нормативах мінімального споживання товарів і послуг, необхідних лише для відтворення продуктивних сил. Статистичний метод базується на даних реального мінімального споживання населенням матеріальних благ.

Аналізується також співвідношення рівня заробітної плати та прожиткового мінімуму в динаміці. Мінімальна заробітна плата повинна встановлюватись в розмірі не нижче за офіційно визначений прожитковий мінімум. За методикою ЄЕТ (європейське економічне товариство) до низькооплачуваних відносяться ті, чия заробітна плата становить 2/3 і нижче від середнього рівня в країні.

Виникнення бідності пояснюється, як правило, економічними причинами: зростанням безробіття, низьким рівнем оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованістю по виплатах заробітної плати

ООН наголошує на чотирьох основних проявах бідності (Human Development Report. 1997, - New York, UNDP, 1997, p. 5):

- коротка тривалість життя;

- низька професійно-освітня підготовка;

- відсутність необхідної бази для нормального життя – чистої питної води, медичних послуг, якісного харчування;

- ізольованість від суспільного життя.

Верстви населення які знаходяться нижче межі прожиткового мінімуму, потребують соціального захисту.

За умов високої інфляції необхідно співвідносити фіксовані доходи населення та зростання індексу вартості життя. Для цього існують три способи:

– адаптація (пристосування до умов);

– компенсація;

– індексація (найбільш поширений спосіб).

Розрізняють очікувану і ретроспективну індексацію доходів населення. Очікувана індексація передбачає підвищення доходів з урахуванням прогнозованого зростання цін. Ретроспетивна індексація здійснюється відповідно зростанню цін за минулий період. В світовій практиці частіше застосовується ретроспективна індексація або через фіксовані проміжки часу (3 – 6 місяців), або за шкалою заробітної плати автоматично із зміною цін. Але в будь-якому випадку доходи індексуються тільки тоді, коли відбувається лише інфляційне зростання цін, загальноприйнято-споживчих.

Існують спроби розробити узагальнюючий показник рівня життя населення – індекс людського розвитку (ІЛР). Людський розвиток – це безперервний процес розширення можливостей вибору, які постійно змінюються. Серед різних можливостей вибору визначальними вважаються довге і здорове життя, здобуття освіти, доступ до засобів, що забезпечують гідний життєвий рівень. Ці три можливості є провідними для людського розвитку, всі інші підпорядковуються їм, є другорядними по відношенню до них. Отже, рівень доходу виявляється важливою, але не єдиною складовою людського розвитку і метою останнього є не лише постійне зростання доходів, а також збалансування зростаючих можливостей людини з використанням цих можливостей в різних сферах діяльності.

Для визначення ІЛР за методикою ООН рекомендується враховувати три показники: ВВП на душу населення, середню тривалість життя, рівень освіти населення старше 25 років. Ці показники по країні порівнюються з максимальними в світі аналогічними показниками.

Дата добавления: 2014-01-07