Основні показники інноваційної діяльності

Групи	Показники
Абсолютні показники (за рік)	• кількість академічних інститутів, науково-дослідних організацій, вищих навчальних закладів, науково-дослідних підрозділів великих під­приємств, лабораторій тощо, які замаються інноваційною діяльністю; • загальний обсяг витрат на інноваційну діяльність; • кількість найменувань нових видів продукції; • обсяг виробництва інноваційної продукції, що за своїми спожив­чими та ціновими характеристиками відповідає рівню імпортних анало­гів або перевищує його; «внутрішній та зовнішній трансфер інновацій
Струк-турні зрізи	інституціональний; за джерелами фінансування; за об'єктом вкла­дання коштів; галузевий; регіональний
Відносні показники (%)	• частка підприємств, що займаються інноваційною діяльністю, у загальній кількості підприємств; • частка нових видів продукції у загальному її обсязі; • частка наукоємкої продукції в загальному обсязі продукції про­мисловості або ВВП; • частка експорту наукоємкої продукції в загальному експорті або ВВП
Показники ефективності	• приріст ВВП за рахунок інноваційного фактора; • виручка від реалізації на зовнішньому та внутрішньому ринках інноваційного продукту, ліцензій, ноу-хау, програмного забезпечення; • середній термін окупності інноваційних видатків; • комерційна ефективність (економічна рентабельність інновацій­них видатків); • середня тривалість інвестиційного процесу (від початку наукових досліджень до комерціалізації інноваційних розробок)

Найбільш проста модель, яка описує взаємодію елементів НІС, є дво­рівневою. На мікрорівні роль приватного сектора полягає в розробці тех­нологій на основі власних досліджень і в ринковому освоєнні інновацій.

Державна інноваційна політика має за кінцеву мету створити модель інноваційного розвитку, яка за своїми рушійними силами, векторами інте­грації, масштабами й результатами корелює із загальною стратегією соціа­льно-економічного розвитку. Табл. 7.3 демонструє наявність для України досить широкого спектра можливих альтернатив.

Набір механізмів та інструментів інноваційної по­літики значною мірою співпадає з відповідним арсеналом інвестиційної політики. Основні відмінності полягають у більшій увазі, яка приділяється:

• дієвій системі захисту прав інтелектуальної власності;

• посиленню конкуренції — механізму природного відбору між економічними суб'єктами, що змушує останніх впроваджувати інновації заради самозбереження і саморозвитку;

• зменшенню ризиків та невизначеності, які супроводжують прийняття рішень приватного сектора щодо реалізації інноваційного проекту;

• цільовому прямому фінансуванню НДДКР та певних інноваційних проектів, яке вважається ефективнішим порівняно з альтернативою — системою кредитних і податкових пільг.

Окрім реалізації заходів яскраво вираженого стимулюючого харак­теру, до компетенції держави належить:

• формулювання проблем й обґрунтування стратегічних пріоритетів й перспектив розвитку (горизонту довгострокового планування для приватного сектора), зокрема, визначення напрямів спеціалізації національної економіки та Ті регіонів в міжнародному поділі праці;

Таблиця 7.3

Дата добавления: 2014-01-07