Лекция 6. Полимеры и олигомеры

Самооцінка розумово відсталої дитини у звичайних умовах виховання безперервно перебуває під дією різких та контрастних впливів. У сім'ї, поки дитина маленька, особливо в ті періоди, коли виявляється та чи інша хвороба нервової системи, її не тільки жаліють, а й радіють щонайменшому її успіху та досягненню. Сама дитина також схильна себе високо оцінювати. У неї виникають підвищені домагання уваги дорослих.

Учнів старших класів при виконанні типових навчальних завдань з праці за рівнем впевненості й самостійності виконання завдань можна поділити на три основні групи.

Перша, невелика, група учнів (приблизно 20 %) при виконанні контрольних завдань діють так само, як це робили учні молодших класів. Для них характерним є збереження псевдо-впевненості у тому, що вони можуть виконати будь-яке завдання і що вони виконують його так, як потрібно. Після першого ознайомлення з інструкцією майже не повертаються до неї самостійно й одразу починають виконувати завдання. Роблять вони це найчастіше невдало, з великою кількістю помилок, яких не помічають. За наявності виразних труднощів не звертаються до інструкції й за допомогою до вчителя. їхня зовніш¬ня активність, самостійна діяльність є малопродуктивною.

До числа учнів першої групи, зазвичай, потрапляють важкі дебіли; до цієї групи належать також розумово відсталі діти з переважаючими розладами діяльності лобних чистин головного мозку, які, як показала М.С. Певзнер, найменш адекватно оцінюють ситуацію і своє місце в ній.

Друга група учнів (20—25 %) в иявляє повну і справжню самостійність при виконанні контрольних завдань, виконує роботу технологічно правильно і швидко. У процесі виконання завдання вони не звертаються за допомогою до вчителя. Катам -нестичні відомості свідчать про те, що й після закінчення школи вони виявляються найкраще соціально пристосованими.

Впевненість у трудових діях цієї групи учнів ґрунтується на низці чинників: вони добре володіють робочими навичками; правильно і досить швидко орієнтуються в інструкції; вміють намітити план роботи; правильно підбирають необхідний матеріал та інструменти; уміють провести розмітку і вчасно виконують контрольні операції тощо. Для цих учнів характерні також прояви підвищеного інтересу до своєї спеціальності, прагнення виділитись якістю своєї роботи і реалістичні плани щодо своєї подальшої трудової діяльності.

Якщо порівнювати стан діяльності цих випускників з тим, що було у перші роки навчання, то очевидним є значний розвиток як інтелектуальної, так і емоційно-вольової сфер.

Третя, найчисленніша, група учнів (близько 50 %) виявляє невпевненість і недооцінку своїх можливостей, низький рівень самостійності при виконанні контрольних завдань; потребує постійної допомоги й підтримки від учителя. Характер їхньої поведінки є приблизно таким: після ознайомлення з інструкцією вони одразу звертаються за допомогою до вчителя або чекають її, не розпочинаючи роботи. їм важко визначити порядок операцій, проте за незначної допомоги можуть правильно намітити план своєї роботи. Часто вони звертаються до вчителя й тоді, коли у цьому немає потреби

До цієї групи входить основний склад дітей допоміжної школи (виразна дебільність, травматичне слабоумство, розумова відсталість, що виникла внаслідок перенесення менінгоенце-фалітів). За загальноосвітніми предметами ці учні, зазвичай, навчаються успішно. При навчанні праці за формальними показниками вони також вважаються цілком успішними.

Є підстави вважати, що недостатня впевненість у правильності своїх дій у процесі праці у цієї групи учнів залежить від нового, якісно іншого співвідношення між інтелектуальними та емоційними компонентами особистості, яке виникло в процесі навчання та виховання. Під впливом навчання учні почали розуміти, що для виконання трудового завдання необхідні певні знання та вміння.

На думку Г.М. Дульнєва, причини змін у характері трудової діяльності учнів старших класів визначаються новим співвідношенням між емоційно-вольовими та інтелектуальними компонентами особистості.

Під впливом навчання все більше розвиваються елементи аналітичного дослідження зразка виробу. Замість одного тільки бажання "хочу зробити" в учня постає запитання "як зробити?"

З'являються паростки розуміння логіки виготовлення речей, нескладних за своєю структурою. Все це й лягає в основу формування нового ставлення до трудових завдань, коли це ставлення визначається не лише емоційними прагненнями, а й деякими елементами усвідомлення змісту завдання, його складності, необхідності попереднього відбору матеріалів, інструментів тощо.

Центр тяжіння у співвідношенні емоцій та інтелекту щодо трудової діяльності учнів під впливом навчання починає поступово зміщуватися в бік інтелекту.

Своєрідно формується у дітей з розумовою відсталістю й інша складова емоційно-ціннісного компоненту "Я-концепції" — система цінностей. Критерії оцінювання своїх здібностей у розумово відсталих підлітків виявляються неадекватними і недиференційованими. Наприклад, учні допоміжної школи не розрізняють понять хороший учень ірозумний, вчинок і характер. Моральні поняття розумово відсталі учні засвоюють з великими труднощами, оскільки такі слова становлять складні узагальнення соціальних взаємин між людьми.

В.М. Синьов та О.П. Северов виділяють такі характеристики моральних уявлень розумово відсталих підлітків: 1) соціальні цінності, що називаються ними, є дуже різноманітними — від вищих моральних до утилітарно споживчих. Серед цих цінностей немає ніякої системності та ієрархічності; 2) дивергенція між соціальним значенням морального поняття та конкретним значенням, засвоєним підлітком; 3) синкретизм моральних уявлень, засвоєння їх через випадкові, зовнішні, несуттєві ознаки; 4) ситуативність оцінювальних міркувань про ті чи інші моральні цінності.

Саме брак теоретичних відомостей про морально-етичні норми поведінки, на думку В.М. Синьова, Н.В. Тарасенка, А.І. Капустіна, не дає можливості розумово відсталим підліткам повноцінно аналізувати дії людини, встановлювати адекватні зв'язки між мотивами і результатами діяльності.

Проте моральна оцінка у таких дітей не залишається незмінною, вона має свою динаміку розвитку. Як свідчить практика і дослідження М.М. Буфетова, за час навчання в допоміжній школі в учнів знижується конкретність, ситуативність оцінки, підвищується вміння обґрунтовувати її, зростає самостійність та узагальненість, формується вміння аналізувати вчинки людей не лише за результатами та зовнішніми ознаками, а й за внутрішніми детермінантами. Разом з тим, при загальній позитивній спрямованості зростання адекватності мо¬ральних оцінок у дітей-олігофренів, їх сформованість продовжує залишатися на низькому рівні. Розумово відсталі школярі самостійно не можуть опанувати моральне оцінювання.

Полимеры и олигомеры относятся к органическим соединени­ям. Органические соединения - это соединения углерода (за ис­ключением самых простых, как, например, как оксид и диок­сид углерода, карбиды, и пр., которые считаются неорганиче­скими соединениями), так как в природе они встречаются поч­ти исключительно в организмах животных и растений, прини­мают участие в процессах жизнедеятельности или распада ор­ганизмов. Исключительным свойством углерода является спо­собность его атомов соединяться друг с другом прочными ко-валентными связями. Связи между атомами углерода в цепи могут быть кратными -двойными или тройными. Известно не­сколько видов пространственной изомерии (или стереоизоме-рии):зеркальная изомерия асимметрического атома углерода; цис-транс-изомерия, изомерия положения кратной связи и пр. Цепи из углеродных атомов могут быть разветвленными. Не­посредственно связанные друг с другом атомы органического соединения взаимно влияют друг на друга. У органических мо­лекул есть еще одно очень важное свойство: в соответствую­щих условиях простые молекулы - мономеры, способны соеди­няться вместе, образуя одну громадную макромолекулу, со­стоящую из большого числа звеньев. Такие молекулы называ­ют полимерами от греческих слов polus - много и meris - часть. Полимеры выделяют в особую группу органических соединений под названием «высокомолекулярные соединения» (ВМС). К природным ВМС относятся крахмал и целлюлоза, натураль­ный каучук, белки, нуклеиновые кислоты ДНК и РНК и мно­гие другие природные соединения. Крахмал и целлюлоза явля­ются высокомолекулярными несахароподобными углеводами с общей формулой (С₆Ню0₅)п. Мономерными звеньями этих ВМС являются остатки глюкозы. Крахмал состоит из остатков α-глюкозы, а целлюлоза - из β-глюкозы, которые являются пространственными изомерами и отличаются лишь положени­ем одной гидроксильной группы.

Каучук натуральный, полимер растительного происхождения, вулканизацией которого получают резину, относится к группе эластомеров, то есть высокомолекулярных соединений, обла­дающих способностью к большим обратимым деформациям при обычных температурах. Основная составная часть нату­рального каучука (91—96%) - это полиизопрен (С₅Н₈) n, то есть полимер изопрена СН₂ = С(СН₃)-СН=СН₂, где число мо­номерных звеньев состава (- СН₂-С(СНз)=СН-СН₂-) составляет от 1400000 до 2600000. Кроме того, натуральный каучук содер­жит также 2,2—3,8% белков и аминокислот, 1,5—4,0% веществ, извлекаемых ацетоном (так называемый ацетоновый экстракт — олеиновая, стеариновая, линолевая кислоты, каротин и др.), соединения металлов переменной валентности — меди (до 0,0008%), марганца (до 0,001%), железа (до 0,01%), песок и не­которые др. примеси. Натуральный каучук является стереоре-гулярным полимером; 98—100% звеньев изопрена в его мак­ромолекуле соединяются в положении 1,4 цис:

Основная область применения натурального каучука - это производство шин.

Белковые молекулы - самые сложные молекулярные структу­ры, известные на сегодня, все белки являются полимерными молекулами, состоящими из универсального набора из 20 ами­нокислот-мономеров, которые называют «каноническими». Общую формулу аминокислот можно представить в следующем виде: NH₂ -CHR -СООН, где R - это углеводородный радикал простого (например, Н у глицина, СН₃ у аланина) или сложного состава. Поскольку атом альфа-углерода несимметричен, каж­дая аминокислота может существовать в виде двух оптических изомеров: L (α) - форме (от латинского слова laesus - левая) и D (β) - форме (от латинского слова dехtег - правая). При синтезе аминокислот в лабораторных условиях получают рацемиче-скую смесь обеих форм, но молекулы природных белков, за редким исключением, состоят из аминокислот в левовращающей (α) - форме. При синтезе белка молекулы аминокислот располагаются таким образом, что карбоксильная группа од­ной кислоты сближается с аминогруппой другой кислоты. В ре зультате реакции дегидратации происходит синтез макромоле­кулы, содержащей пептидные связи.

На концах макромолекулы располагаются с одной стороны аминогруппа, а с другой - карбоксильная группа.

Синтетические полимеры можно разделить на три основные группы:

1. Пластические массы (пластмассы) - высокомолекулярные вещества, подвергающиеся пластической обработке. Пластмас­сы, которые подвергаются пластической обработке только при нагревании, называются термопластичными пластмассами, или термопластами. К ним относятся поливинилхлорид, кото-рыйполучаетсяпри полимеризации винилхлорида СН₂=СНСl; полиэтилен, полистирол, образующийся при полимеризации стирола СН₂=СН(С₆Н5), и др. Пластичные на стадии обработки пластмассы, которые в результате последующего воздействия на них (термического или химического) становятся твердыми и неплавкими, называются термореактивными пластмассами. Это так называемые фенопласты и аминопласты. Эластомеры (синтетические каучуки и резины) - синтетические ВМС, обла­дающие резиноподобными свойствами. Вулканизированный каучук называется резиной. С.В.Лебедева был разработан спо­соб получения искусственного каучука, а в 1932 году было на лажено его промышленное производство. Сырьём для получе ния бутадиена служит этиловый спирт:

3. Химические волокна - синтетические ВМС, сформованные в виде нитей (волокон) и используемые для изготовления текстильных изделий.

Дата добавления: 2014-01-07