Предмет, метод господарського права. Господарські правовідносини

Тема №1 Господарське право та господарське законодавство

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

1. Предмет, метод господарського права. Господарські правовідносини.

- предмет господарського права;

- метод господарського права;

- господарські правовідносини, їх ознаки та види.

2. Правові форми участі держави і місцевого самоврядування в регулюванні господарської

діяльності.

- основні напрями економічної політики держави;

- засоби державного регулювання господарської діяльності;

- особливості управління господарською діяльністю у державному та

комунальному секторах економіки.

3. Правові засади захисту економічної конкуренції.

- законодавство про захист економічної конкуренції;

- види порушень законодавства про економічну конкуренцію;

- правове становище АМкУ;

- контроль за концентрацією суб'єктів господарювання;

- відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

4. Господарське законодавство.

- поняття, ознаки та особливості господарського законодавства;

- нормативні акти господарського законодавства: поняття і види;

- система господарського законодавства.

Господарське право можна визначити, насамперед, за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права.

Господарське право є системою норм, що регулюють господарські відносини, тобто відносини, що вини­кають у процесі організації та здійснення господарської діяль­ності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єк­тами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Отже, саме господарські відносини у сфері економіки України і становлять предмет господарського права.

Зміст предмета господарського права визначається двома поняттями: «організація господарської діяльності» та «здійснен­ня господарської діяльності».

Зазначені поняття вживаються в Господарському кодексі України від 16 січня 2003 р., який набрав чинності з 1 січня 2004 р., та в інших актах законодавства України.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі ро­зуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері сус­пільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалі­зацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісно­го характеру, що мають цінову визначеність (ч. 1 ст. З ГК).

У наведеному визначенні представлені такі ознаки госпо­дарської діяльності як:

- особливий суб'єктний склад (господарську діяльність здійснюють суб'єкти господарювання);

- особлива сфера здійснення господарської діяльності — сфера суспільного виробництва;

- вартісний характер результатів господарської діяльності, що мають цінову визначеність.

Така суспільно-корисна господарська діяльність має наступні ознаки:

по-перше, вона полягає у виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб (сфера суспільного виробництва);

по-друге, вона виконується на професійних засадах;

по-третє, результати такої діяльності мають вартісний ха­рактер, вони реалізуються за плату, тобто функціонують як товар;

по-четверте, ця діяльність поєднує як приватні інтереси виробника, так і публічні інтереси (держави, суспільства, знач­них прошарків населення тощо).

Господарська діяльність (господарювання) здійснюється на загальних принципах, перелік яких встановлено в ст. 6 ГК. До них належать:

- забезпечення економічної багатоманітності та рівний за­хист державою усіх суб'єктів господарювання;

- свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

- вільний рух капіталів, товарів та послуг на території Ук­раїни;

- обмеження державного регулювання економічних про­цесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спря­мованості економіки, добросовісної конкуренції у підприєм­ництві, екологічного захисту населення, захисту прав спожи­вачів та безпеки суспільства і держави;

- захист національного товаровиробника;

- заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у гос­подарські відносини.

Залежно від мети і способу організації та здійснення госпо­дарської діяльності ч. 2 ст. З ГК виділяє два її види — госпо­дарську комерційну діяльність і некомерційну господарську діяльність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти такої діяльності (підприємництва) є підприємцями.

Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одер­жання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Господарська комерційна діяльність {підприємництво) здійснюється суб'єктом господарювання (підприємцем) як са­мостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність з метою досягнення економічних і соціальних ре­зультатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК).

Підприємництво є основним видом господарської діяль­ності. Основні положення щодо здійснення підприємництва встановлені нормами Глави 4 ГК (статті 42—51).

Особливості здійснення окремих видів підприємництва вста­новлюються законодавчими актами (ч. 2 ст. 43 ГК).

Разом з тим, ч. З ст. 43 ГК встановлює обмеження у здійсненні підприємницької діяльності, що полягають:

а) у забороні здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлює ЗУ від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» без спеці­ального дозволу (ліцензії);

б) у встановленні законом переліку видів діяльності, підприєм­ництво в яких забороняється.

Частина 4 ст. 43 ГК встановлює загальне правило, відповід­но до якого здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування.

Законом обмежується підприємницька діяльність посадо­вих і службових осіб органів державної влади та органів місце­вого самоврядування.

Принципи підприємницької діяльності, тобто основні засади, на яких базується підприємництво, законодавчо закріплені в ст. 44 ГК. До них належать:

а) вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяль­ності;

б) самостійне формування підприємцем програми діяль­ності, вибір постачальників і споживачів продукції, що вироб­ляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, вста­новлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

в) вільний найм підприємцем працівників;

г) комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;

д) вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

є) самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономіч­ної діяльності, використання належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Важливим чинником активізації підприємництва в умовах побудови ринкової економіки є державна підтримка підприєм­ництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 ГК з метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємниц­тва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом:

- надають підприємцям земельні ділянки, передають держав­не майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;

- сприяють підприємцям в організації матеріально-техніч­ного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяль­ності, підготовці кадрів;

- здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;

- стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;

- надають підприємцям інші види допомоги.

Як зазначено в ч. 2 ст. 48 ГК, держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього.

Некомерційна господарська діяльність здійснюється з ме­тою задоволення певних суспільних потреб незалежно від при­бутковості такої діяльності: отримання прибутку від такої діяль­ності відіграє другорядну роль (такою є діяльність частини казенних, експериментальних та інших планово-збиткових підприємств, які фінансуються за рахунок держави).

Згідно з ч. 1 ст. 52 ГК некомерційне господарювання — це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на до­сягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єк­тами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до ст. 12 ГК забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого са­моврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом (ч. 2 ст. 52 ГК).

На суб'єктів господарювання, які здійснюють некомерційну господарську діяльність, поширюються загальні вимоги щодо регулювання господарської діяльності з урахуванням особливос­тей її здійснення різними суб'єктами господарювання, які ви­значаються ГК та іншими законодавчими актами (ч. 1 ст. 54 ГК).

Організація господарської діяльності — друга складова гос­подарських відносин. На жаль, ГК України не розкриває змісту-поняття «організація господарської діяльності». Не розкрито зміст цього терміну і в навчальній літературі1, незважаючи на те, що прихильниками господарського права він розглядаєть­ся як одне з наріжних понять господарсько-правової науки, за допомогою якого, зокрема, розмежовуються предмети цивіль­ного і господарського права.

Методи господарського права — це сукупність способів ре­гулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських правовідносин. Мето­ди господарського права будуються на двох принципах: загальнодозвільному («дозволено все, що не заборонено зако­ном»), за яким діють підприємства і підприємці, та зобов'язу­ючому («суб'єкти господарського права зобов'язані і мають вчиняти те, що на них покладено законом»). Цей принцип в основному стосується органів державного управління еконо­мікою (ст. 19 Конституції України).

Господарські відносини є комплексними відносинами. Вони поєднують у собі організаційні і майнові (вартісні) елементи. Тому у господарському праві як комплексній галузі права за­галом діють три (а не один, як у некомплексних галузях) ос­новні методи правового регулювання. При цьому щодо пев­них конкретних відносин може діяти лише один з названих методів. Інші ж відступають на «другий план» і застосовують­ся тоді, коли це прямо передбачено (не заборонено) законо­давством, якщо в них виникає потреба.

В умовах становлення ринкової економіки переважно за­стосовується метод автономних рішень суб'єктів господарсь­ких відносин. Це озна­чає, що суб'єкти господарських відносин самостійно: а) пла­нують свою господарську діяльність; б) в межах законодав­ства вільно обирають предмети господарських договорів і ви­значають зобов'язання в них, інші умови господарських взаємо­відносин.

Існує ще метод владних приписів (вимог законів і вказівок компетентних органів, обов'язкових для суб'єктів господарсь­ких відносин). Згідно з ним діяльність (поведінка) суб'єктів господарювання підпорядковується обов'язковим моделям пра­вовідносин, визначеним законодавством. Це, зокрема, обов'яз­ковість дотримання заборон закону щодо здійснення госпо­дарської діяльності (ліцензії, квоти, спеціальні режими тощо), обов'язок визначених у законодавстві суб'єктів господарюван­ня укладати з державою державні контракти тощо.

У господарському праві діє також метод рекомендацій. Дер­жава регулює поведінку суб'єктів господарських відносин шля­хом рекомендованих моделей відповідних правовідносин. На­приклад, примірні форми договорів щодо окремих видів відно­син, методичні рекомендації стосовно окремих видів діяль­ності у сфері господарювання — це приклади застосування державою зазначеного методу.

Залежно від конкретних господарських ситуацій, інтересу держави стосовно тих або інших господарських відносин та інших чинників, що регулюють господарське життя, можуть використовуватися будь-які із зазначених методів, виходячи з того, який з них буде найефективнішим.

Господарські правовідносини, їх ознаки та види. У сфері економіки виникають і функціонують різноманітні відносини, пов'язані з господарською діяльністю. Зокрема, дер­жава здійснює функції загального управління економікою. Ці відносини регулю­ються адміністративним правом, тобто є адміністративними правовідносинами.

У сфері господарювання застосовується наймана праця пра­цівників. Відносини щодо організації її застосування, оплати праці, часу праці і відпочинку, гарантій та компенсацій тощо регулює трудове право.

Суб'єкти господарювання у процесі своєї діяльності воло­діють і користуються природними ресурсами. Відносини щодо природокористування регулюються природоресурсовими галу­зями права (земельне, водне, гірниче, лісове, екологічне тощо).

Суб'єкти господарювання є платниками податків, зборів та інших платежів, формують з прибутку і використовують власні фінансові ресурси тощо. Отже, вони є суб'єктами фінансових правовідносин.

Між суб'єктами господарювання та громадянами-споживачами виникають майнові відносини щодо задоволення особистих потреб громадян у товарах, роботах, послугах.

Ці відноси­ни регулює цивільне право.

Всі зазначені відносини лише створюють організаційні, матері­альні, фінансові та інші передумови функціонування госпо­дарських відносин.

Господарськими є відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господа­рювання.

Господарські відносини як предмет регулювання склада­ються лише з двох елементів — організаційного (організація виробництва, обігу) і майнового. Сукупність господарських відносин у такому вузькому розумінні є предметом господарсь­кого права. За предметом у такому розумінні господарське право вирізняється з інших галузей права, норми яких діють у сфері господарювання.

Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин встановлене ст. 4 ГК, в ч. 1 якої зазначено, що не є предметом регулювання Господарського кодексу:

а) майнові та особисті немайнові відносини, що регулю­ються Цивільним кодексом України;

б) земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосфер­ного повітря;

в) трудові відносини;

г) фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;

д) адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарсь­кою компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Господарські відносини мають певні ознаки.

Насамперед, це обмежене, порівняно з цивільним правом, коло суб'єктів. Такими суб'єктами є учасники відносин у сфері гос­подарювання, перелік яких встановлено ст. 2 ГК. Це:

- суб'єкти господарювання;

- споживачі;

- органи державної влади та органи місцевого самовряду­вання, наділені господарською компетенцією;

- громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відно­син власності.

Особливим суб'єктом господарських відносин є держава, від імені якої діють її органи.

Другою характерною ознакою господарських відносин є існу­вання організаційно-господарських зобов'язань як окремого виду господарських зобов'язань, а також поєднання в госпо­дарських відносинах організаційних і майнових елементів.

Таке поєднання викликане тим, що однією з правових підстав ви­никнення та функціонування господарських правовідносин між суб'єктами господарювання та їх контрагентами є, зокрема, державні замовлення і державні завдання (ст. 13 ГК). Право­вою підставою виникнення господарських правовідносин є рішення їхніх суб'єктів укласти відповідний договір: госпо­дарський (ст. 184 ГК) або організаційно-господарський (ст. 186 ГК). Ці рішення ґрунтуються, зокрема, на планах учасників господарських відносин (плани економічного і соціального розвитку, бізнес-плани тощо).

Третя ознака господарських відносин — їх матеріальний зміст, тобто суспільне виробництво і реалізація (оборот) суб'єктами господарювання продукції (виконання робіт, надання послуг).

За наведеними ознаками господарських відносин можна роз­межувати предмети регулювання цивільного і господарського права. Отже, норми цивільного права універсальні і поширю­ються на фізичних і юридичних осіб незалежно від діяль­ності, якою вони займаються. Норми господарського права спеціальні в тому розумінні, що діють лише стосовно юри­дичних осіб, їх структурних підрозділів, громадян-підприємців, які здійснюють суспільну господарську діяльність і споживають її результати. Тобто предмет господарського права вужчий за предмет цивільного права. Цивільне право складається з норм однієї галузі, які на засадах юридичної рівності суб'єктів регулюють майнові й особисті немайнові відносини; госпо­дарське право відповідно до законодавства є комплексною галуззю. Воно ґрунтується на загальних нормах цивільного права про правоздатність юридичних осіб, зобов'язаннях та нормах щодо окремих видів господарських договорів. У господарському праві об'єднуються також ті норми адміністра­тивного, фінансового й інших галузей права, які регулюють господарську діяльність підприємств та інших суб'єктів гос­подарювання.

Сукупність господарських відносин, які складаються між суб'єктами господарювання, їхніми контрагентами, органами управління в процесі організації і здійснення господарської діяльності — виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг — становить предмет господарського права.

Виходячи з цього, господарське право можна визначити як систему правових норм, що регулюють господарські відносини.

Відповідно до ч. 4 ст. З ГК сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньо­му здійсненні господарської діяльності (ч. 5 ст. З ГК).

Під організаційно-господарськими відносинами розуміють відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у про­цесі управління господарською діяльністю (ч. 6 ст. З ГК).

Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відно­сини суб'єкта господарювання з його структурними підрозді­лами (ч. 7 ст. З ГК). Слід зазначити, що регулювання цих відносин у зв'язку з їх особливим характером здійснюється не нормами ГК, а положеннями локальних правових актів, що приймаються самими господарськими організаціями стосовно своїх структурних підрозділів.

Господарські правовідносини можуть бути класифіковані за різними ознаками.

Так, за характером правовідносин розрізняють:

- відносини з безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництва та реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг);

- відносини з організації господарської діяльності (держав­на реєстрація, ліцензування, патентування, квотування та інші форми державного регулювання господарської діяльності).

За взаємним становищем сторін правовідносини поділя­ються на:

- горизонтальні, учасники яких рівноправні;

- вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управління, в тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.

За сферою дії правовідносини поділяються на:

- внутрішньогосподарські, що виникають всередині госпо­дарської організації між її структурними підрозділами, а також між господарською організацією та її структурними підрозді­лами;

- міжгосподарські (зовнішньогосподарські), що виникають між юридично самостійними суб'єктами господарювання.

За галузями господарювання і сферами управління, в яких вони виникають і функціонують, виділяють такі правовідносини:

- у галузі промисловості; - у галузі сільського господарства; - у галузі транспорту; - у галузі капітального будівництва; - у сфері приватизації; - у сфері антимонопольного (конкурентного) регулювання; - у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Дата добавления: 2014-01-07