Ііі. 2. Видання як вид документа

Видання - це сукупність різноманітних за формою, змістом, зовнішнім виглядом, обсягом, характером інформації, структурою, періодичністю та призначенням видань, випущених видавцем або групою видавництв за певний часовий період.

Періодичне видання - серійне видання, що виходить через визначені проміжки часу з постійним для кожного року числом номерів (випусків), без повторів у змісті, однотипно оформленими, нумерованими і/або датованими випусками, під одним і тим самим заголовком.

· Необхідність редакційно-видавничої обробки; обов’язковість вихідних даних

Видання бувають традиційні та електронні. Традиційні - містять інформацію, зафіксовану на матеріальному носії й розраховану на візуальне сприйняття. Електронні - містять інформацію, зафіксовану на матеріальному носії за допомогою його цифрової форми. Традиційне – має відповідну конструкцію, специфічне оформлення, основні реквізити та допоміжний апарат, пройшло редакційну та поліграфічну обробку. Електронне – пройшло редакційно-видавничу обробку, має вихідні дані; необхідні комп’ютерні засоби та програмне забезпечення для відтворення та просування.

3. Надзаголовкові дані (найменування організації, від імені якої виходить видання, заголовок серії).

4. Підзаголовкові дані (тематика, читацька адрес і цільове призначення, порядковий номер, нумерація томів, випусків, частин, книг тощо).

5. Класифікаційний індекс (УДК, ББК та авторський знак)

6. Комплексний книго-торгівельний індекс (розміщується на виданнях з означеною ціною).

7. Знак охорони авторського права (розміщується в нижньому правому куті титулу).

8. Міжнародний стандартний номер (ISBN або ISSN – код реєстраційного характеру. Присвоюється міжнародною і національною агенцією за єдиною методикою).

9. Анотація (коротка характеристика видання з точки зору змісту, призначення, форми).

10. Реферат (скорочений виклад змісту видання).

11. Випускні дані (дата передачі оригіналу в набір, дата підпису видання до друку, формат паперу і доля аркушу, гарнітура шрифту, спосіб друку, обсяг видання, наклад, номер замовлення, назва і адреса видавництва).

Відповідно до Національного стандарту України ДСТУ 3017-95 традиційні видання класифікують за наступними ознаками:

№	Ознаки класифікації	Види видань
	За цільовим призначенням	Офіційне, наукове, науково-популярне, науково-виробниче, виробничо-практичне для аматорів, навчальне, громадсько-політичне, довідкове, для організації дозвілля, рекламне, літературно-художнє
	За аналітико-синтетичним переробленням інформації	Інформативне, реферативне, бібліографічне, оглядове, дайджест
	За інформаційними знаками (знаковою природою)	Текстове, нотне, картографічне, образотворче
	За матеріальною конструкцією	Книжкове, журнальне, аркушеве, газетне, буклет, карткове, плакат, поштова картка, комплектне, книжка-іграшка
	За обсягом	Книга, брошура, листівка
	За складом основного тексту	Моновидання, збірники
	За періодичністю	Неперіодичне, серіальне, періодичне, продовжуване
	За структурою	Серія, однотомник, багатотомне, зібрання творів, твори вибрані
	За інформаційними ознаками	Монографія, автореферат дисертації, препринт, тези доповідей конференції, матеріали конференції (з’їзду), збірник наукових праць, статут, інструкція, стандарт, прейскурант, паспорт, посібник (наочний, практичний, навчальний, навчальний наочний, навчально-методичний), порадник практичний, підручник, хрестоматія, рекомендації методичні, курс лекцій, програма навчальна, практикум, словник, енциклопедія, словник енциклопедичний, словник мовний, словник тлумачний, словник термінологічний, розмовник, довідник, путівник, проспект, каталог, альбом, атлас, оголошення, листок інформаційний, документно-художнє, науково-художнє видання, альманах, антологія
	За видами періодичних і продовжуваних видань	Газета, журнал (часопис), бюлетень, календар, експрес-інформація
	За статусом	Оригінали, традиційні версії електронних видань, електронні аналоги традиційних видань, електронні відтворення, зокрема копії друкованих документів, тривимірних об’єктів тощо

№	Ознаки класифікації	Види видань
	За цільовим призначенням	Офіційне, наукове, науково-популярне, виробничо-практичне (зокрема нормативне), навчальне, масово-політичне, довідкове, видання для дозвілля, рекламне, художнє
	За періодичністю	Неперіодичне, серіальне, періодичне, продовжуване видання, видання, що оновлюється (кожний наступний випуск містить актуальну інформацію попереднього випуску, але повністю замінює вміст)
	За структурою	однотомне, багатотомне, електронна версія
	За наявністю друкованого еквіваленту	Самостійне електронне видання (не має друкованого аналогу); - електронний каталог друкованого документу (відтворює відповідний друкований документ, зберігаючи розташування тексту на сторінках, ілюстрації, посилання, примітки); - електронна версія (аналог друкованого видання, який не має рівний із оригіналом правовий статус і який створювався практично одночасно з самостійним друкованим або електронним виданням у відповідному форматі з метою подання в мережевому доступі або на окремому носії)

1. Документальні (факсимільні) (максимальна достовірність).

2. Наукові (критичні) (науково вірний канонічний текст).

3. Масові (передрукування тексту з наукових видань, розраховано на різні групи споживачів)

Електронні видання – це категорія електронних ресурсів, що відрізняється редакційно-видавничою обробкою та наявністю вихідних даних. Особливий інтерес викликають динамічні електронні документи, які змінюють інформаційний вміст за певних умов використання та електронні ресурси, які оперують за даними, що надходять у реальному часі, або такі електронні документи, як законодавчі акти або стандарти, інформаційний вміст яких може змінюватися при офіційному редагуванні. На сьогодні не існує єдиного термінологічного стандарту щодо різновидів електронних ресурсів. Термінологія наводиться в ISBD(ER), в міждержавних стандартах ГОСТ 7.82-2001, ГОСТ 7.83-2001; ряд термінів наводиться у форматі бібліографічного опису UNIMARS.

Тип ресурсу визначається типом вмісту та даних.

№	Тип вмісту та даних	Характеристика типів
	Електронні дані	Інформація у вигляді текстів, числових даних, зображень (статистичних або динамічних) звукв
	Електронні програми	Набір операторів або підпрограм, які забезпечують виконання певних завдань, включаючи обробку даних
	Комбіновані	Комбінація вищезазначених видів у одномуресурсі (у тому числі мультимедіа, відеоігри)
	Числові дані	Інформація, подана головним чином числами у вигляді цифр (статистичні дані, електронні таблиці тощо), над якими можна здійснювати математичні операції
	Текстові	Інформація, подана головним чином числами у вигляді текстової інформації (абеткові та числові символи), тобто у формі, яка припускає посимвольну обробку
	Зображення	Інформація, яка надається у формі. Що припускає перегляд, але не допускає посимвольної обробки, уключаєграфічну інформацію, відеодані
	Звукові дані	Цифрове відтворення звукової інформації

Електронні програми можна поділити за типом носіїв або характером доступу (локальний або віддалений доступи); за технологією розповсюдження (локальні електронні видання, мережеві електронні документи, електронні ресурси комбінованого розповсюдження); за характером взаємодії з користувачем (детерміновані електронні видання і недерміновані (інтерактивні) видання); за видами видань; за статусом (самостійне, складове іншого електронного ресурсу, додаток до паперових видань; інший розподіл – оригінали, версії, аналоги, відтворення), за наявністю друкованого еквіваленту (самостійне електронне видання, електронний аналог друкованого документу.

Книга – це добуток друку у формі кодексу обсягом не менше 49 сторінок, не враховуючи обкладинку.

Не лише друкована, але й рукописна книга в період, який передує виникненню книгодруку, служила важливим засобом розповсюдження знань, знайомила суспільство з різноманітними науковими та політичними поглядами, була поштовхом до їх формування.

Сучасна видавничо-поліграфічна форма книги являється результатом довгого історичного розвитку. Її зміни пов'язані із загальним прогресом економіки та культури, удосконаленням книговидавничої справи та книгодрукування, поширенням потреби в книжковій продукції, ростом вимоги до неї зі сторони споживача. На формування видавничо-поліграфічної форми книги впливають і самі види видання, що відрізняються за характером інформації та її цільовим призначенням: наукові, науково-популярні, навчальні, довідкові, літературно-художні і т. д.

Видавничо-поліграфічна форма книги - це система властивостей та якостей, що перетворюють авторський витвір в книжкове видання, яке забезпечує його існування (тиражування) і передачу в часі та просторі.

Спроби розмножити текст не рукописним, а механічним способом здійснювалися ще з давніх часів. Так в Ассіро-Вавілонії з`явились глиняні таблички з текстом та малюнками за допомогою випуклих глиняних форм. Печатні штампи для тиснення малюнка та тексту були відомі і в інших країнах стародавнього світу.

На початку VIII ст. н.е. в Китаї з'явилася ксилографія (спосіб друку за допомогою дерев`яних кліше). До цього китайці друкували за допомогою плит з каменю.

У 1392 році, за півстоліття до появи книгодруку в Європі, корейці навчилися відливати шрифт з металу. До нашого часу збереглися стародавні корейські книги, віддруковані металічними (мідними) літерами. Китай являється також батьківщиною паперу, винахід якого мало важливе значення для розвитку книгодруку.

Над винаходом книгодруку працювали одночасно в різних країнах Європи. У 1440-1445 рр. німецький винахідник Йоганн Гутенберг винайшов рухомі металічні літери та друкувальний станок. Але все одно тираж друкованої продукції, як правило, не перевищував 300-400 екземплярів. внаслідок недосконалості техніки та матеріалів для виготовлення друкарських форм та через недостатню кількість шрифтів книги не рідко друкували окремими частинами: розбирали використані плити для відтиску перших листів та використовували їх повторно, а це займало чимало часу.

Європейські печатні книги, що вийшли до 1 січня 1500 року, називаються інкунабули - від латинського слова “incunabula”, що означає в переносному смислі “колиска”, - тобто книги, що знаходяться у колисці книгодрукування. Вирізняльними особливостями інкунабул являються їх великий формат, відсутність титульного листа; усі прикраси в інкунабулах малювали ручним способом.

Книгодрукування розповсюдилось в Європі з величезною швидкістю. У 1468 році друкарський станок з`явився у Чехії, в 1469 році - у Нідерландах, в 1470 році - у Франції, в 1476 році - в Англії та Польщі.

Перші друкарні на території нашої країни заснували Іван Федоров і Петро Мстиславець. 1 березня 1564 р., коли Іван Федоров і Петро Мстиславець видали свій славнозвісний “Апостол”, вважається днем народження книгодрукування на Русі. В Україні Іван Федоров вперше застосовує оригінальний, невідомий ще в Європі спосіб друкування двома фарбами.

Сучасна книга нерозривно зв’язана з поліграфією. Поліграфія - це окрема гілка промисловості з різноманітною технікою, що призначена для випуску різних видів друкованої продукції, а саме: газет, журналів, книжок, плакатів, географічних карт, цінних паперів та багатьох інших видів друкованої продукції.

Поліграфічна промисловість виготовляє продукцію у великій кількості екземплярів за оригіналом, що надходить з видавництва або іншої організації. Оригіналом називається текстовий або ілюстрований матеріал, призначений для поліграфічного відтворення.

Високий друк як один із найбільш відомих процесів друкування з металевих форм рідко використовується у наш час (винайдений Гутенбергом). Характеризується цей спосіб тим, що елементи, що дають відбиток знаходяться вище ніж пробіли. Цей спосіб інколи використовують для видання з великим тиражем, що містять лише текст (наприклад масові книжки в обкладинці).

Спосіб високого друку був поширений у поліграфії до появи нових способів. Високим способом друкувалася величезна кількість видань - книг, журналів, бланків, ілюстрацій і т. п. Виключна універсальність цього способу являється одним з позитивних факторів, проте цей спосіб має ряд негативних факторів - тяжке виготовлення друкарської форми, а при багато численному тиражуванні повторне виготовлення цих форм.

Глибокий друк - один з основних способів друку, що був винайдений у кінці минулого століття чеським художником Карелом Кличем. Характеризується тим, що елементи, які дають відтиск, заглиблені по відношенню до недрукованих елементів. Сучасний промисловий спосіб глибокого друку називається ракельний глибокий друк (ракель - стальний ніж, який перед друкуванням очищає фарбу з поверхні друкарської форми).

Спосіб цей особливо добре підходить для відтворення фотографій, однак текст виходить менш чітким, як при високому способі. Тому глибокий друк найчастіше використовується для видань з великою кількістю фотоілюстрацій та порівняно невеликою кількістю тексту, наприклад, альбоми з фотографіями, ілюстровані журнали.

Плоский друк - один з видів друку, особливість якого в тому, що друковані елементи в формі для друку лежать на одній поверхні з елементами, що не друкуються. Способами плоского друку являються: літографія, фототипія, офсетний друк.

Літографія вже давно застарілий вид плоского друку. Друкарська форма для літографії виготовлялася або з літографського каменю, або на металевій пластинці. Фототипія дозволяє відтворювати зображення з різноманітними відтінками (з переходом від більш слабкіших відтінків до яскравих кольорів). Друкарська форма для фототипії виготовляється на скляній пластині, що вкрита світло чуттєвими елементами.

Застосування нових машин розширило область використання офсетного (плоского) друку. Стало можливим друкування на різноманітному папері, у тому числі на тканині, картоні (для упаковки). На даний момент цей спосіб друку, безумовно, являється найуніверсальнішим для друкування в поліграфічному процесі.

Для книжкової продукції встановлені стандарти форматів. При підготовці до випуску кожного виду продукції робиться вибір стандартних форматів паперу тих, що підходять з точки зору дизайну й економії. У деяких випадках це призводить до відхилення від стандартних форматів.

Формат видання, встановлюється видавництвом у залежності від типу видання, його характеру й значимості, від художнього замислу оформлення, а також від промислових можливостей поліграфічного обладнання, яке буде виготовляти тираж.

Формат видання виражається форматом друкарського паперу в сантиметрах і долях листа. Формати книжково-журнальних видань встановлені ГОСТом 5773 - 76, в якому передбачені 15 основних й 7 додаткових форматів для книг та 8 основних форматів для журналів (див. додаток № 1). За допомогою додаткових форматів друкують на листових друкарських машинах альбоми, видання з мистецтва, дитячі книги й окремі видання, що випускають у кращому, сувенірному оформленні.

Основні деталі, що утворюють книгу - це друковані листи. У кінцевому своєму вигляді друкований лист утворює зошит.

Книжковим блоком називають в поліграфії майже готовий екземпляр видання, який залишилось лише з'єднати з палітуркою чи обкладинкою. Це комплект з'єднаних між собою зошитів або листів, які складаються з сторінок та інших деталей майбутнього видання.

Віддрукована продукція, тобто продукція після друку, повинна пройти оформлення. В обкладинку або в палітурку закладаються листи книги, тобто книжковий блок. Обкладинки виготовляють з більш надійного паперу ніж листи для тексту. Палітурка більш жорстка та надійніша за обкладинку зроблена з суцільного шмату картону чи пластмаси, а також складена, склеєна з двох частин (з тканини, паперу, пластмаси, рідко - шкіри). Обкладинка з книжковим блоком з'єднується дротяними скобами або приклеюється з допомогою клею по поверхні корінця корінець - паперова стрічка, яка додатково слугує підтримкою всіх зошитів разом.. Палітурка з'єднується з книжним блоком з допомогою корінця або матеріалу для окантовки і форзаців. Призначення обкладинки і палітурки - перш за все закріпити книгу, захистити внутрішні листи від пошкодження, забруднення та дати основні відомості про книгу (її автор, тема, назва видання, рік видання).

Книга має такий складовий елемент як каптал. Він представляє собою міцну шовкову чи бавовняну стрічку шириною 12-16 мм. з товстим кольоровим краєм. Каптал наклеюють на корінець книги біля нижнього та верхнього зрізу. Призначення капталу - закріплення верхніх та нижніх країв зошитів, що складають книжковий блок. У той же час каптал слугує як прикраса книжного блока.

Край палітурки, що виступає за зріз книжкового блоку називається кант. Палітурка з кантом на відміну від зрізаного (тобто без канта) надійніше захищає блок від пошкоджень.

Лист, що закріплює та з'єднує палітурку з книжковим блоком має назву форзац. Існує задній і передній форзаци. У залежності від об'єму видання, цільового призначення, способу комплектування книжного блока розрізняють наступні види форзаців: приклеєний, пришивний та накидний.

Форзац потрібен не лише для скріплення блока із палітуркою, він ще є засобом оформлення книги. Тому форзац може виготовлятися з чистого паперу (білого чи кольорового), на ньому може бути віддрукований той чи інший малюнок.

При виготовленні книги, важливу роль у розміщенні тексту та ілюстрацій відіграє елемент без якого жодна книжка не може існувати - це верстка.

Верстка має багато визначень, по-перше, верстка - виробничий процес монтажу всіх елементів сторінки видання в смугу. По-друге, версткою називають також тип комплектування ілюстрацій на смузі. Таких типів виділяють декілька:

а) відкрита верстка, при якій ілюстрація розміщується зверху або знизу смуги або в одному з її кутів;

б) закрита верстка: текст прикриває ілюстрацію зверху і знизу;

в) смугова верстка: ілюстрація повністю займає смугу;

г) глуха верстка: ілюстрація з усіх сторін прикрита текстом;

д) верстка з виходом ілюстрацій за поля так, що поля немає зовсім;

є) комбінована верстка: поєднуються різні типи верстки (відкрита верстка з закритою і т.д.)(ілюстроване доповнення - див. додаток №2).

У середині книги, окрім сторінок з текстом є: авантитул, титул, контртитул, а в деяких випадках шмуцтитул та фронти спис.

Окрім її основи - текстових рядків та ілюстрації - на смузі можуть бути колонцифри, колон лінійки, колонтитули, сигнатура та норма.

Крім цих елементів, книга може мати ілюстрації на вкладних сторінках, що друкуються окремо від тексту і вкладаються у відповідних місцях книжки (без урахування спільної нумерації сторінок).

Кожна старанно оформлена книга має в собі апарат видання. Це своєрідні тексти, що доповнюють видання, й допомагають читачеві у користуванні ним (довідково - допоміжний апарат видання) і краще зрозуміти його зміст (науково - довідковий апарат видання).

До довідково - допоміжного апарату відносяться: зміст, покажчик, колонтитули, анотація, реферат.

До науково - довідкового апарату входять: вступна стаття (розповідає про життя та творчість автора або характеризує твір та допомагає читачеві розібратися у деяких незрозумілих йому фактах), передмова автора, редактора чи видавництва (розповідає про джерела чи інші особливості створення цього твору), післямова (коментарі чи примітки), бібліографічні посилання (опис творів друку, джерела цитат), книжкові бібліографічні списки та покажчики (допомагають читачеві звернутися до літератури, що розширить та поглибить знання в предметі, якому присвячене видання).

Оформлення книги у відповідності з її призначенням

Книжки для дітей цього віку бажано виготовляти з товстого картону (як обкладинку так і сторінки), це захистить її від механічного пошкодження. Наявні прості стилізовані ілюстрації яскравих кольорів з чіткими лініями. Формат книжок будь-який, але надається перевага невеликим форматам. Текст друкують великими літерами у малій кількості.

Для таких дітей виготовляють книжки в палітурках або в м'яких обкладинках. Згідно цього віку книжки більше навантажені текстом, а ілюстрації прості, але реалістичні з чистими лініями і зрозумілим малюнком.

У книжках для дітей цього віку увагу приділяють малюнкам з повчальним смислом чи підтекстом. Враховуючи початок навчання таких дітей, в оформлення книги додають складніші елементи, наприклад, елементи довідково-допоміжного апарату (зміст, анотація) та науково-довідкового апарату (передмова автора або вступна стаття). Наявні колонцифри та колон лінійки, яких не було у перших варіантах.

2. Якісна оформлена художня книга неодмінно повинна бути в товстій надійній палітурці, закріплена форзацами. Внутрішнє оформлення цих книг має бути з анотаціями, із змістом, передмовою, післямовою, колонтитулами, колонцифрами, колон лінійками інколи з книжковими бібліографічними списками та покажчиками. Окрім цих елементів художня книга може мати ілюстрації на вкладних сторінках, що друкуються окремо від тексту і вкладаються у відповідних місцях книжки (без урахування спільної нумерації сторінок). Деякі книги мають свій художній знак - екслібрис. Він наклеюється на внутрішню сторону палітурки або обкладинки кожної книги із зібрання творів. Цей знак, як правило, замовляють художнику, але іноді його виконує сам автор.

У деяких художніх виданнях на палітурку надівають так звану суперобкладинку. Суперобкладинка тримається на палітурці або на обкладинці за допомогою клапанів - широких відворотів, що загинаються на внутрішню сторону палітурки. Суперобкладинка захищає палітурку від бруду та пошкоджень, а також являється чудовим художнім оформленням.

3. Підручники, навчальні посібники, довідники мають деякі відмінності. По-перше, оформлення цих книжок залежатиме не лише від того для якої категорії людей, дорослих чи дітей, вони призначені, але й від того, якій науці присвячені. Отже, якщо підручник друкують для дітей молодших класів загальноосвітньої школи, то звісно більшу увагу приділятимуть ілюстраціям по темі та яскравому, привабливому оформленню, бо як показало опитування учні більше всього критикували оформлення обкладинки підручника, його заголовок.

Словацький вчений Думан розкриває питання актуальності комплексного вивчення цінності художнього оформлення підручників. Такі елементи художнього оформлення підручників як ілюстрації, графіки, діаграми, таблиці, схеми являються найчастіше всього інтегральною частиною тексту підручника і складають з нам єдине ціле.

4. Оформлення довідковихкнижок залежить від призначення, для дітей вона може у вигляді дитячих енциклопедій з ілюстраціями, для учнів, студентів, а також для дорослих людей - у вигляді довідників, словників різних мов, тлумачних словників і т. д.

Переважна більшість довідкових книжок не має в собі ілюстрацій або фотографій, за винятком тих довідників де це в край необхідно (наприклад, фотографії видатних людей про яких іде мова). Текст в цих книжках друкується колонками. Колонцифри розміщуються або зверху, або знизу сторінки з правого краю. Такі книжки оформлюються строго за усіма правилами та нормами.

5. Промислово-інструктивні книжки призначені для спеціалістів, що знають добре свою справу, але користуються цими книжками з метою отримання підказки чи довідки. Крім тексту промислово-інструктивна книжка може містити в собі різноманітні схеми, таблиці, діаграми і т. д. Ця література має щось спільне як з навчальними посібниками, так і з довідковими книгами.

Періодичність означає регулярність випуску видань, що визначаються кількістю його чисел чи випусків за певний проміжок часу.

У цьому контексті видання діляться на неперіодичні та серіальні.

Неперіодничне видання – це видання, яке виходить одноразово, продовження якого не передбачене. Перш за все це листівки, брошури та книги. Також до неперіодичних видань належать і книжкові видання у двох чи багатьох томах, або в двох чи кількох частинах.

Серіальне видання – це видання, яке виходить протягом певного часу, має спільну назву, однотипне оформлення, дату чи нумерацію випусків. Серіальне видання, у свою чергу, поділяється на два підвиди: періодичне і продовжуване.

Періодичне видання – це підвид серіального видання, що постійно виходить з певною часовою періодичністю (один раз у квартал, місяць, тиждень через день, щоденно і т.д.) з наростаючою нумерацією, з неповторюваним інформаційним матеріалом, під однією назвою, в однотипному художньому оформленні.

Продовжуване видання – виходить у світ без чітко визначених наперед проміжків часу, а за мірою накопичення та редакційно-видавничої підготовки матеріалів, однак, має свою нумерацію і типове художньо-технічне оформлення.

Головними складовими серіального видання є:

Газета – це періодичне видання, що має постійну назву, виходить через короткі проміжки часу, містить, відповідно до своєї програми, оперативну інформацію, різножанрові текстові та зображальні матеріали.

Перша друкована газета з’явилася у 1609 р. в Німеччині під назвою «Avizo Relation, oder zeituny»; щотижневик «Weekly News» з’явився в Англії у 1622 р., а ще через 10 років у Франції з’явилась «La Gasette».

Традиційно газетне видання випускається у вигляді одного або декількох аркушів друкованого матеріалу визначеного формату, видавниче пристосоване до певної специфіки.

Обсяг газети може складати від 2 до 100 і більше шпальт (сторінок).

Журнал (часопис) – це періодичне зброшуроване видання, що має постійну назву, виходить через триваліші проміжки часу, містить, відповідно до своєї програми, різноманітні матеріали як інформаційного, так і аналітичного характеру, зазвичай у обкладинці.

Перші журнали з’явилися в Західній Європі (у Відні та Франкфурті-на-Майні) в 1615 р.

Ідея створення першого літературного журналу належала французу Теофрасту Ренодо, який опублікував у своєму «Bureau d’Adresse» реферати з літературних і наукових тем. Як засіб інформації журнал має такі власні особливості: нескінченність та регулярність виходу в світ номерів через певні проміжки часу, наявність опублікованих матеріалів у виді статей; журнал має певний тематичний напрямок змісту, статей, які в ньому містяться; особливе поліграфічне оформлення.

Журнальне видання випускається у виді блоку закріплених в корінці аркушів друкованого матеріалу визначеного формату, у обкладинці або палітурці. Характерними особливостями для журнальних видань є великі формати сторінок, двоколонний набір.

Більшість журналів є ілюстрованими виданнями, а наявність і характер ілюстрованих матеріалів визначається конкретним типом журналу.

Інформація в журналі може бути первинною: статті, художні твори, нариси; вторинною: реферати, огляди тощо. Журнальні видання можуть містити, також, оригінали творів, або переклади.

Внутрішню структуру журнальних видань визначають рубриковані розділи та різноманітні за жанром, обсягом матеріали.

Читацьке призначення журналів визначає стиль викладу інформації, тематику видання, характер його матеріалів, розрахованих на читачів певних вікових категорій, залежно від виду їх занять та діяльності. Існують, також, видання, розраховані на специфічні групи населення, наприклад, для людей із фізичними недоліками.

Усі журнальні видання поділяються на масові і соціальні. Масові журнали розраховані на широке коло читачів. Соціальні - призначені для окремих соціальних груп. Їх завданням є забезпечення комунікації у цих групах.

Класифікація за функціональним призначенням

1. суспільно-політичні (правознавчі, суто-політичні, економічного типу, популярні);

2. наукові (природничі, гуманітарні, загальнонаукові);

3. науково-популярні (технічні, науково-фантастичні, природознавчі, загальнонаукові);

4. культурологічні (літературно-художні, культурно-мистецькі, релігійні);

5. фахово-галузеві видання, статево-групові (для села, для молоді, для жінок) тощо.

У журнальних виданнях часто відсутня титульна сторінка. Журнали можуть мати різноманітне оформлення обкладинки, але наявність вихідних відомостей є обов'язковим для всіх журналів.

Існують різні класифікації журналів за такими ознаками: читацькою аудиторією, місцем видання, характером інформації, видавничим органом, мовою, тематичною спрямованістю, цільовим призначенням. Найважливішими визначальними ознаками серед них виступають тематична спрямованість і цільове призначення.

Умовно всі журнали можна поділити на три рівня сприйняття, які відповідно розраховані на три рівня читачів:

2) широке коло працівників галузі й тих, хто цікавиться певними сферами науки, техніки, культури;

Також усі журнали поділяються, звичайно, умовно на такі основні тематичні класи: загальнополітичні та соціально-економічні, виробничо-технічні, природничо-наукові, сільськогосподарські, медичні, культурно-просвітницькі, літературно-художні, військові, спортивні, екологічні. Кожен з цих класів у свою чергу поділяється на тематичні групи.

Бюлетень – видання оперативного характеру з постійними рубриками (періодичне або продовжуване), що містить різноманітні матеріали організації-засновника. Слово "бюлетень" походить від французького bulletin, що первинно означало записку, аркуш.

Збірник – видання, що містить ряд творів. Періодичні збірники мають певну схожість із журналами: виходять регулярно, під єдиним заголовком, послідовно, мають цифрове та хронологічне позначення, але не мають офіційного затвердження як журнал.

Календар – періодичне або неперіодичне видання, в якому в чіткій послідовності зазначаються дні, тижні, місяці конкретного року, а також вміщується різноманітна інформація, що має безпосереднє відношення до тієї чи іншої дати.

Перший друкований календар з’явився в 1448 р. Це був настінний «Астрономічний календар» виготовлений Йоганом Гуттенбергом. В Україні перший аркушевий календар з’явився у 1581 р., видрукований він був Острозькою друкарнею Івана Федорова.

Експрес-інформація – періодичне реферативне видання розширених та зведених рефератів актуальних опублікованих зарубіжних матеріалів або неопублікованих вітчизняних документів, призначене для оперативного інформування фахівців. Це оправний документ, який висвітлює найважливіші вітчизняні та зарубіжні досягнення у формі розширених статей. Описів винаходів, скорочених перекладів про передовий досвід або науково-технічні досягнення.