V. 5. З історії формування поняття про сукупний архівний фонд держави

V.4. ОРГАНІЗАЦІЯ ДОКУМЕНТІВ У МЕЖАХ СПРАВИ

Організація документів у межах одиниці зберігання, де наявні в її складі різні архівні документи, відбувається на двох рівнях:

- документному

- аркушному

Для документів з паперовими носіями одиницею зберігання є справа.

Документний рівень організації у межах справи передбачає таку організацію, яка б фіксувала процес її створення, внутрішню структуру та правильну систематизацію наявних у ній документів.

Систематизація документів у межах одиниці зберігання здійснюється за такими ознаками:

- хронологічною – за датами документів;

- предметною (тематичною) – за змістом документів;

- номінальною – за видами документів;

- кореспонденською – назвами адресатів або адресантів;

- географічною – за історичними регіонами, адміністративно-територіальними одиницями, географічними поняттями, з якими пов’язаний зміст документів, їх автори і кореспонденти;

- авторською – за назвами підприємств, установ і організацій, прізвищами та іменами осіб – авторів документів.

Як правило, документи систематизуються не за однією ознакою, а тими ознаками, застосування яких визнано найраціональнішим.

Систематизація документів закріплюється нумерацією аркушів.

Таким чином, організація архівних документів проходить чотири етапи, які тісно пов'язані між собою і доповнюють один одного.

У 1918 р. вперше з’явилося поняття єдиного Державного архівного фонду як сукупності документів, що мають суспільне, наукове і духовно-культурне значення, тісно пов’язаних з історією народу, становленням і розвитком держави. У колишньому Радянському Союзі таким чином було запроваджено централізований облік, контроль та зберігання документів державного архівного фонду.

В Україні постанову „Про єдиний державний архівний фонд УРСР” вперше було прийнято у 1925 р. Склад ЄДАФ України визначився в ній як сукупність закінчених діловодством, документів та листування всіх урядових і громадських установ на території УРСР, пізніше до складу увійшли „конфісковані рукописи”, культурно-історичного або громадського значення; фамільні архіви та архіви релігійних громад і установ релігійного культу; кінофотодокументи, „в тому числі заборонені постанови та оголошення”, рукописи літературних і наукових творів, „заборонені ілюстративні матеріали”.

Паралельно з ЄДАФ з 1929 р. існував Єдиний партійний архівний фонд ВКП(б). Двозначність терміна „єдиний” було знято у 1941 р. із впровадженням поняття Державного архівного фонду.

В результаті розпаду СРСР у 1991 р. у новій незалежній державі з’явилися законодавчі акти в галузі архівної справи. Назву „національний” було закріплено в 1992 р. у положенні про Головне архівне управління при Кабінеті міністрів України. Зміст його офіційно вперше було подано у Законі „Про Національний архівний фонд і архівні установи”, прийнятому 24 грудня 1993 р.

Під поняттям Національного архівного фонду України (НАФ України) розуміють сукупність документів, незалежно від їхнього виду, місця створення і форми власності на них, що зберігаються на території України або за її межами (і відповідно до міжнародних угод підлягають поверненню в Україну), відображають історію духовного і матеріального життя українського народу, мають наукову історико-культурну цінність, визнані такими відповідною експертизою і зареєстровані у порядку, передбаченому Законом України “Про Національний архівний фонд і архівні установи”.

Як зазначено у Законі України „Про Нацiональний архiвний фонд та архiвнi установи” (розділ 1, ст.1),документ Нацiонального архiвного фонду - архiвний документ, культурна цiннiсть якого визнана вiдповiдною експертизою i який зареєстрований як складова Нацiонального архiвного фонду.

У другій редакції Закону України «Про НАФ і архівні установи» однозначно унормовано, що документи НАФ є пам’ятками культури.

„Нацiональний архiвний фонд України є складовою частиною вiтчизняної i свiтової культурної спадщини та iнформацiйних ресурсiв суспiльства, перебуває пiд охороною держави i призначений для задоволення iнформацiйних потреб суспiльства i держави, реалiзацiї прав та законних iнтересiв кожної людини.

Документи Нацiонального архiвного фонду є культурними цiнностями, що постiйно зберiгаються на територiї України або згiдно з мiжнародними договорами, згода на обов'язковiсть яких надана Верховною Радою України, пiдлягають поверненню в Україну.

Юридичнi та фiзичнi особи зобов'язанi забезпечувати збереженiсть Нацiонального архiвного фонду та сприяти його поповненню.”

(Закон України „Про НАФ та архівні установи, розділ ІІ,стаття 4)

1. У грудні 2001 р. прийнято нову редакцію Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи".

Внесення документiв до Нацiонального архiвного фонду або вилучення документiв з нього здiйснюється на пiдставi експертизи їх цiнностi комiсiєю з фахiвцiв архiвної справи i дiловодства, представникiв наукової i творчої громадськостi, iнших фахiвцiв (ЕК).

Експертиза цiнностi документiв проводиться за iнiцiативою їх власника або державної архiвної установи за згодою власника. У разi виникнення загрози знищення або значного погiршення стану зазначених документiв їх власник зобов'язаний повiдомити про це державну архiвну установу для органiзацiї експертизи цiнностi цих документiв.

Державну реєстрацiю документiв Нацiонального архiвного фонду проводять центральний орган виконавчої влади у сферi архiвної справи i дiловодства та уповноваженi ним архiвнi установи. Порядок реєстрацiї i форма реєстрацiйного свiдоцтва затверджуються Кабiнетом Мiнiстрiв України. Державна реєстрацiя документiв Нацiонального архiвного фонду проводиться безоплатно.

V.6. СКЛАД І СТРУКТУРА НАФ.

До реального формування НАФ Україна вперше в своїй історії приступила після відновлення незалежності. Основою вітчизняного НАФ стала українська частина ДАФ СРСР, а також передані на державне зберігання архіви та документи КПУ і ЛКСМУ. Водночас було створено галузеві державні архіви, які активно почали збирати документи НАФ у системах озброєних сил, внутрішніх справ, служби безпеки, гідрометеорології, геодезії і картографії. Рукописні книги та писемні пам’ятки, особові архівні фонди діячів науки і культури в Україні сформовані у бібліотеках та академічних інститутах, яким надано статус архівних установ та право постійного зберігання документів на засадах державної власності. Серед них: Інститут рукопису НБУВ, відділ рукописів Львівської наукової бібліотеки імені В.Стефаника, відділи рукописів Інституту літератури імені Т.Шевченка, Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології імені М.Рильського, Інституту археології, відділи рукописів Одеської та Харківської наукових бібліотек.

Національний архівний фонд можна поділити на три епохи:

1. Документальні комплекси, що утворилися в різні історичні періоди в межах сучасної України в діяльності органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, громадських і релігійних організацій, установ і підприємств усіх форм власності, окремих осіб. У свою чергу, вони поділяються на:

a. Документи суто українського походження часів Київської русі (X-XII ст.), Галицько-Волинського та інших князівств, які виникли на теренах колишньої Київської русі (XII-XIV ст.), Гетьманщини (XVII-XVIII ст.), Запорізької Січі (XVI-XVIII ст.), Центральної Ради і директорії Української Народної республіки (1917-1920 рр.), Української держави (1918 р.), Західноукраїнської Народної Республіки (1918-1919 рр.), Карпатської України (1938-1939 рр.), Української радянської Соціалістичної республіки (1917-1991 рр.), незалежної України (з 24 серпня 1991 р.), документів провідних діячів цих періодів;

b. Документи діяльності представників влади інших держав, до складу яких з кінця XIV - до середини 40-х років XX ст. входили українські землі (фонди й окремі документи адміністративно-військових, судово-поліцейських органів і установ, інших організацій Польсько-Литовської держави, Кримського ханства й Турецької імперії, Московського царства, Російської імперії, тимчасового уряду Росії, білогвардійських адміністрацій генералів А. Денікіна і П. Врангеля, Австро-Угорщини, Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини, а також фондів особового походження);

c. Документи окупаційних установ Німеччини (1941-1945 рр.) і створених ними органів місцевого самоврядування.

2. Документи українського походження, що утворилися за межами України в діяльності української політичної та трудової еміграції, зокрема еміграційних урядів УНР, ЗУНР, українських політичних партій і об'єднань, культурно-освітніх і наукових установ, громадських організацій та окремих осіб, і повернулися на Батьківщину в порядку реституції, на підставі дарування.

3. Документи іноземного (неукраїнського) походження, що утворилися на теренах інших держав і з різних причин (війни, революції) опинилися на території України, стали складовою і невід'ємною частиною історико-культурної спадщини її народу. До Національного архівного фонду належать також архівні документи, які зберігаються за межами України та відповідно до міжнародних угод підлягають поверненню в Україну.

„Держава вживає заходів для поповнення Національного архівного фонду документами культурної спадщини України, що знаходяться за кордоном, та документами іноземного походження, що стосуються iсторiї України, у пріоритетному порядку фінансує їх виявлення, взяття на облік, повернення, придбання або відтворення в копіях. Централізований облік зазначених документів ведеться у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи i дiловодства.”

(Закон України „Про НАФ та архівні установи, розділ ІІ, стаття 5)

Згідно зі ст. 6 архівного закону, документи НАФ зберігають не лише державні архіви (центральні, галузеві та місцеві), а й “архівні підрозділи самоврядних наукових установ, державних музеїв та бібліотек”, де у зв'язку зі специфікою їхнього комплектування відклалися безцінні документи колекційного рівня.

Головне завдання держави – забезпечення збереженості документів НАФ. Для цього передбачено

- державний облік архівних документів,

- державна реєстрація

- контроль за додержанням законодавчих вимог щодо їхнього зберігання,

- державна допомога недержавним власникам НАФ

- турбота держави про виявлення та збирання зарубіжної україніки, повернення архівних цінностей в Україну.

- правова основа для існування архівної системи

Підстава включення архівних документів до НАФ є експертиза їхньої цінності, яку проводять експертні комісії (ЕК) різних рівнів.

Дата добавления: 2014-01-07