Характеристика господарських товариств

Господарським товариством є юридична особа — підпри­ємство або інший суб'єкт господарювання.

Частина 5 ст. 63 ГК прямо відносить господарські товарис­тва до корпоративних підприємств. Це, в свою чергу, означає, що на господарські товариства повною мірою поширюються за­гальні положення ГК та інших актів законодавства, що регулю­ють діяльність підприємств. Якщо загальні положення щодо підприємств суперечать спеціальним положенням, що безпосередньо визначають правовий статус господарських товариств, застосовуються спеціальні положення відповідних нормативних актів.

Господарське товариство створюється юридичними особа­ми та (або) громадянами.

Згідно з ч. 2 ст. 79 ГК засновниками і учасниками госпо­дарського товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Тобто господарське това­риство може бути засноване як юридичними, так і фізичними особами, а також спільно фізичними і юридичними особами, причому для заснування господарського товариства фізичній особі не обов'язково мати статус суб'єкта підприємницької ді­яльності. Крім того, незважаючи на наявність у назві терміна «товариство», ЦК (ч. 2 ст. 114) та ГК (ч. 1 ст. 79) передбача­ють можливість господарського товариства діяти у складі од­ного учасника.

3. Господарські товариства створюються шляхом об'єднання майна та участі в підприємницькій діяльності їх засновників (учасників). Внески (вклади) засновників (учасників) об'єдну­ються у статутний фонд (статутний, складений капітал) това­риства, що, власне, є характерним для будь-якої юридичної особи.

На відміну від підприємств, щодо господарських товариств деяких видів Законом «Про господарські товариства» передба­чений мінімальний розмір статутного фонду. Крім того, зако­нодавством встановлені випадки, коли від розміру статутного фонду товариства залежить можливість останнього провадити певні види діяльності.

4. Метою створення і діяльності господарського товариства є отримання прибутку. Згідно з ч. 5 ст. 79 ГК господарські товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Проте ознака отримання прибутку зберігається не в усіх гос­подарських товариствах. Наприклад, згідно з ч. 4 ст. 33 Закону України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову бір­жу» фондова біржа, хоча і є акціонерним товариством, проте має статус організації, яка «створюється без мети отримання прибутку та займається виключно організацією укладання угод купівлі та продажу цінних паперів та їх похідних».

Управління товариством здійснюють його органи і поса­дові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках — учасники товариства. При цьому посадовими осо­бами органів управління товариства визнаються голова та чле­ни виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товарис­твах, де створена рада товариства (спостережна рада), — голова та члени ради товариства (спостережної ради). Вони відповіда­ють за заподіяну ними товариству шкоду відповідно до чинно­го законодавства України.

Класифікація господарських товариств

Згідно зі ст. 1 Закону «Про господарські товариства» до гос­подарських товариств належать:

акціонерні товариства;

товариства з обмеженою відповідальністю;

товариства з додатковою відповідальністю;

повні товариства;

командитні товариства.

9. Акціонерне товариство

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зо­бов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ри­зик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вар­тості належних їм акцій.

Характеристика акціонерного товариства

Акціонерне товариство є різновидом господарського товариства. Це означає, що на нього поширюються вищенаведені загальні положення про господарські товариства, з урахуванням специфіки цього виду юридичних осіб.

Загальна характеристика Закону України "Про акціонерні товариства"

Відповідно до пункту 1 Заключних і перехідних положень Закону України "Про акціонерні товариства" (далі - Закон про АТ) він набуває чинності 30 квітня 2009 року. Відповідно, в існуючих акціонерних товариств є час для приведення у відповідність із Законом про АТ своїх установчих документів і здійснення дій, спрямованих на захист інтересів товариства й/або його акціонерів.

Частина 4 статті 3 Закону про АТ передбачає, що "Повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити назву його виду (публічне або частка) і організаційно-правової форми (акціонерне товариство)". При цьому приватне акціонерне товариство може здійснювати тільки частка (закрите) розміщення акцій (ч. 2 ст. 5 Закону про АТ), а публічне - як частка, так і публічне. Це певною мірою аналогічно розподілу акціонерних товариств на закриті й відкриті. Визначення АТ як публічного не буде обмежувати право АТ у випадку наміру приватного розміщення акцій. Не буде обмеження кількісного складу акціонерів (для частки АТ воно встановлено в кількості не більше 100 - ч. 1 ст. 5 Закону про АТ). Не буде обмежень продажу акцій для акціонерів (без згоди інших акціонерів і АТ).

У той же час певні положення відносно часток АТ можуть зацікавити акціонерів і керівництво існуючих АТ. Так, відповідно до частини 2 статті 7 Закону про АТ "Уставом приватного акціонерного товариства може бути передбачене переважне право його акціонерів і самого товариства на придбання акцій цього товариства, які пропонуються їхнім власником до продажу третій особі". Закріплення такого права дозволить протягом певного часу сконцентрувати капітал товариства в руках обмеженого кола осіб (позбутися від мінітарієв). Якщо це питання важливе для товариства, його можна позиціювати як частка. Інша перевага частки АТ - це переважне право акціонерів на придбання акцій додаткової емісії. У той же час АТ може вільно міняти свій вид із частки на публічне або навпаки, і така зміна не буде вважатися перетворенням (реорганізацією) (ч. 2 ст. 5 Закону про АТ).

Стаття 13 Закону про АТ визначила вимоги до уставу АТ. Він повинен містити відомості про:

повне й скорочене найменування товариства українською мовою;

виді товариства;

розмірі статутного капіталу;

розмірі резервного капіталу;

номінальної вартості й загальній кількості акцій, кількості кожного виду розміщених товариством акцій, у тому числі кількості кожного класу привілейованих акцій, а також наслідках невиконання зобов'язань по викупі акцій;

умовах і порядку конвертації привілейованих акцій певного класу в прості акції товариства або в привілейовані акції іншого класу у випадках, якщо товариством передбачений випуск привілейованих акцій;

правах акціонерів - власників привілейованих акцій кожного класу;

наявності переважного права акціонерів приватного товариства на придбання акцій цього товариства, які пропонуються їхнім власником до продажу третій особі, і порядку його реалізації;

порядку повідомлення акціонерів про виплату дивідендів;

порядку скликання й проведення загальних зборів;

компетенції загальних зборів;

способі повідомлення акціонерів про зміни на порядку денному загальних зборів;

складі органів товариства і їхньої компетенції, порядку створення, обрання й відкликання їхніх членів і прийняття ними рішень, а також порядку зміни складу органів товариства і їхньої компетенції;

порядку внесення змін в устав;

порядку припинення товариства.

Відповідно устав існуючого АТ повинен бути змінений (викладений у новій редакції) з урахуванням наведених вимог.

Частиною 1 статті 14 Закону про АТ установлений мінімальний розмір статутного капіталу АТ - 1250 мінімальних заробітних плат, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення (реєстрації) акціонерного товариства. Традиційно подібні норми застосовують тільки для позначення мінімального розміру статутного капіталу при створенні товариства. Тому зміна розміру статутного капіталу існуючого АТ не потрібно.

Частина 5 статті 14 Закону про АТ надає товариству можливість створити спеціальний фонд для виплати дивідендів по привілейованих акціях. Доцільність створення такого фонду варто розглядати у випадку наявності привілейованих акцій або наміру їхньої емісії й після твердження ГКЦБФР Порядку формування й використання такого фонду.

У випадку викупу АТ своїх акцій в акціонерів, воно має право анулювати викуплені їм акції. При цьому АТ може зменшити статутний капітал або підвищити номінальну вартість інших акцій, залишивши без змін статутний капітал. Відповідні норми вважаємо за доцільне передбачити в уставі АТ.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону об АТ "Акціонерне товариство має право формувати резервний капітал". Не з огляду на вжите словосполучення "має право", уважаємо, що створення резервного капіталу є обов'язковим, виходячи з вимог до уставу АТ і наступних норм статті 19 Закону про АТ. Розмір резервного капіталу не може бути менше ніж 15% статутного капіталу, якщо інше не визначено уставом товариства. Фактично уставом можна встановити будь-який розмір резервного капіталу. Резервний капітал формується шляхом щорічних відрахувань від чистого прибутку товариства або за рахунок нерозподіленого прибутку. При цьому до досягнення встановленого уставом розміру резервного капіталу розмір щорічних відрахувань не може бути менше ніж 5% суми чистого прибутку товариства за рік.

Відповідно до частини 2 статті 20 Закону об АТ всі акції товариства є іменними й існують винятково в бездокументарній формі (остання вимога набутить чинності через 2 роки). Це може вимагати змін відповідних положень уставу АТ.

АТ здійснює розміщення або продаж кожної акції, що воно викупило, за ціною не нижче її ринкової вартості, що затверджується наглядовою радою (крім випадків, певних ч. 1 ст. 22 Закону про АТ). Ця ринкова вартість відповідно до частини 2 статті 8 Закону про АТ визначається як вартість, певна відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав і професійний оценочній діяльності (читай, експертним шляхом) для акцій, які не є в обігу на фондових біржах; або як вартість, певна відповідно до законодавства про цінні папери й фондовий ринок (читай, по біржових котируваннях) для акцій, які є в обігу на фондових біржах.

У випадку розміщення АТ цінних паперів (у тому числі при додатковій емісії акцій або випуску облігацій) їхня оплата здійснюється коштами або по згоді між товариством і інвестором - майновими правами, немайновими правами, що мають грошову вартість, цінними паперами (крім боргових емісійних цінних паперів, емітентом яких є набувач, і векселів), іншим майном. Але інвестор не може здійснювати оплату цінних паперів шляхом узяття на себе зобов'язань щодо виконання для товариства робіт або надання послуг. У випадку розміщення цінних паперів публічного АТ грошова оцінка такого майна повинна рівнятися його ринкової вартості (читай, експертній оцінці) і підлягає твердженню наглядовою комісією. Затверджена вартість майна не може відрізнятися більше чим на 10 відсотків від вартості, певної оцінювачем. Акціонерне товариство не може надавати позика для придбання його цінних паперів або поруку по позиках, наданою третьою особою для придбання його акцій.

Ще одна відмінність між публічним і часткою АТ визначено статтею 24 Закону про АТ. Публічне АТ зобов'язано пройти процедуру лістінга й залишатися в біржовому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі. І висновок договорів купівлі-продажу його акцій здійснюється лише відповідній фондовій біржі. У той же час акції частки АТ взагалі не можуть купуватися й/або продаватися на фондовій біржі, за винятком продажу шляхом проведення на біржі аукціону.

Статтею 30 Закону про АТ уточнений порядок виплати дивідендів. Так, зокрема, для кожної виплати дивідендів наглядова рада АТ установлює дату складання переліку осіб, які мають право на одержання дивідендів (не може передувати даті ухвалення рішення про виплату дивідендів), порядок і строк їхньої оплати. товариство повідомляє осіб, які мають право на одержання дивідендів про дату, розмір, порядок і строку їхньої виплати. Протягом 10 днів після ухвалення рішення про виплату дивідендів публічне товариство повідомляє про дату, розмір, порядок і строку виплати дивідендів фондову біржу (біржі), у біржовому реєстрі якої (яким) перебуває таке товариство. У випадку відчуження акціонером приналежних йому акцій після дати складання переліку осіб, які мають право на одержання дивідендів, але раніше дати виплати дивідендів, право на одержання дивідендів залишається в особи, зазначеного в такому переліку. У випадку реєстрації акцій на ім'я номінального власника, АТ самостійно виплачує дивіденди власникам акцій або переводить їхньому номінальному власникові, що забезпечує їхню виплату власникам акцій, на підставі договору з відповідним номінальним власником.

Відповідно до статті 31 Закону об АТ товариство не має права ухвалювати рішення щодо виплаті дивідендів і здійснювати виплату дивідендів по простих акціях у випадку, якщо:

звіт про результати розміщення не зареєстрований у встановленому законодавством порядку;

власний капітал товариства менше суми його статутного капіталу, резервного капіталу й розміру перевищення ліквідаційної вартості привілейованих акцій над їхньою номінальною вартістю;

Також АТ не має права здійснювати виплату дивідендів по простих акціях у випадку, якщо:

товариство має зобов'язання про викуп акцій відповідно до статті 68 цього Закону;

поточні дивіденди за привілейованими акціями не виплачені повністю.

Закон про АТ змінив процедуру проведення загальних зборів АТ. Нова процедура, зокрема, передбачає:

обов'язок АТ скликати щорічні загальні збори;

проведення загальних зборів не пізніше 30 квітня;

обов'язкове внесення до порядку денного загальних зборів питань твердження річного звіту товариства; розподілу прибутку й збитків товариства; ухвалення рішення по наслідках розгляду звіту наглядової ради, звіту виконавчого органа, звіту ревізійної комісії (ревізора);

обов'язкове внесення до порядку денного загальних зборів не рідше одного разу в три роки питань про обрання членів наглядової ради, твердженні умов цивільно-правових або трудових договорів, які будуть полягати з ними, установленні розміру їхньої винагороди, обранні особи, що вповноважується на підписання цивільно-правових договорів зі членами наглядової ради; ухваленні рішення про припинення повноважень членів наглядової ради;

визначення всіх інших загальних зборів, крім річних, позачерговими;

уточнення виняткової компетенції загальних зборів (ч. 2 ст. 33 Закону про АТ);

можливість внесення змін у перелік акціонерів, що мають право на участь у загальних зборах АТ, після його складання особою або органом АТ, передбачені уставом або положенням про загальні збори акціонерного товариства:

обов'язкове письмове повідомлення акціонерів про скликання загальних зборів за 30 днів до його проведення;

необов'язковість оголошення в ЗМІ про проведення загальних зборів для АТ з кількістю акціонерів менше 1000;

установлені вимоги до повідомлення про загальні збори (ч. 3 ст. 35 Закону про АТ);

вимога щодо проведення зборів акціонерів у межах населеного пункту по місцезнаходженню АТ;

установлений порядок ознайомлення акціонерів з певними документами АТ під час підготовки загальних зборів (ст. 36 Закону про АТ);

попереднє твердження порядку денного загальних зборів наглядовою радою;

установлений порядок прийняття порядку денного (ст. 38 Закону про АТ);

деталізований порядок проведення загальних зборів і прийняття їм рішень (ст. ст. 40-45 Закону про АТ);

уточнена процедура скликання й проведення позачергових загальних зборів (ст. 47 Закону про АТ);

передбачена можливість проведення загальних зборів у формі заочного голосування для АТ з кількістю з не більше 25.

Розділами VІІІ, ІX і X Закону про АТ деталізовані повноваження наглядової ради, виконавчих органів і посадових осіб АТ, що також вимагає внесення змін в устав існуючого товариства.

Статтею 64 Закону про АТ установлені певні обмеження на придбання значного пакета акцій АТ. Особа (особи, що діють спільно), що має намір придбати акції, які з урахуванням кількості акцій, що належать йому і його афілійованим особам, будуть становити 10 і більше відсотків простих акцій товариства (далі - значний пакет акцій), зобов'язано не пізніше чим за 30 днів до дати придбання значного пакета акцій подати товариству письмове повідомлення про свій намір і обнародувати його. Обнародування повідомлення здійснюється шляхом надання його в ГКЦБФР, кожній біржі, на якій товариство пройшло процедуру лістінга, і опублікування в офіційному друкованому органі.

Також установлені обмеження на придбання контрольного пакета акцій АТ (ст. 65 Закону про АТ). Особа (особи, що діють спільно), що придбало 50 і більше відсотків простих акцій товариства (далі - контрольний пакет акцій), протягом 20 днів з дати придбання контрольного пакета акцій зобов'язано запропонувати всім акціонерам придбати в нього прості акції товариства. Для цього воно надсилає в АТ публічну невідкличну оферту для всіх акціонерів - власників простих акцій на ім'я наглядової ради або виконавчого органа (якщо створення наглядової ради не передбачено уставом товариства) і повідомляє про цьому ГКЦБФР і кожну фондову біржу (біржі), на якій АТ пройшло процедуру лістінга. Наглядова рада (або виконавчий орган товариства, якщо створення наглядової ради не передбачено уставом товариства) зобов'язаний надіслати зазначена письмова пропозиція кожному акціонерові відповідно до реєстру акціонерів товариства протягом 10 днів з моменту одержання відповідних документів від імені (осіб, що діють спільно). Вимоги до оферті наведені в частині 2 статті 65 Закону про АТ. Строк, протягом якого акціонери можуть повідомити особу (особи, що діють спільно), що придбало контрольний пакет акцій, щодо прийняття пропозиції про придбання акцій, повинен становити від 30 до 60 днів з дати надходження пропозиції. Ціна придбання акцій не може бути менше ринкової ціни, затвердженої наглядовою радою АТ. Протягом 30 днів після закінчення зазначеного в пропозиції строку особа (особи, що діють спільно), що придбало контрольний пакет акцій, повинне сплатити акціонерам, що прийняли пропозицію, вартість їхніх акцій, виходячи із зазначеної в пропозиції ціни придбання. Якщо акціонери існуючого АТ або треті особи мають наміру придбати значний або контрольний пакет акцій АТ, це доцільно зробити до вступу в силу Закону про АТ з метою запобігання описаних процедур.

Стаття 66 Закону про АТ установлює порядок викупу товариством своїх акцій, а частина 1 статті 68 - випадки обов'язкового проведення такого викупу:

злиття, приєднання, розділ, перетворення, виділення товариства, зміна його виду з публічного на частку;

здійснення товариством значного правочина (правочин, зроблений АТ, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства, по даним останньої річної фінансової звітності - п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону про АТ);

зміна розміру статутного капіталу АТ.

Розділ XІІІ Закону про АТ регулює здійснення АТ значних правочинов і правочинов, щодо здійснення яких є зацікавленість. Рішення про здійснення значного правочина приймається наглядовою радою, якщо ринкова вартість майна або послуг, які є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів по даним останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства; загальними зборами простою більшістю голосів (якщо предмет правочина перевищує 25%) або трьома чвертями голосів (більше 50%).

Для здійснення правочина зацікавленою особою (критерії такої особи наведені в ч. 1 ст. 71 Закону про АТ), ця особа зобов'язана протягом трьох робочих днів з моменту виникнення в нього зацікавленості проінформувати той орган, членом якого воно є, виконавчий орган і наглядова рада про наявність у нього такої зацікавленості. У випадку, якщо правочин, відносного якого є зацікавленість, порушує інтереси товариства, наглядова рада може заборонити його здійснення або винести розгляд цього питання на загальні збори. Рішення приймається протягом 5 днів.

Розділом XІ Закону про АТ урегульоване питання перевірки фінансово-господарської діяльності АТ. Зокрема, передбачено, що в АТ з кількістю акціонерів до 100 уводиться посада ревізора, в інші - обирається ревізійна комісія. Річна фінансова звітність публічного акціонерного товариства підлягає обов'язковій перевірці незалежним аудитором. Для певних випадків передбачена спеціальна перевірка фінансово-господарської діяльності акціонерного товариства.

Відповідно до пункту 5 Заключних і перехідних положень Закону про АТ "Устави й інші внутрішні становища акціонерних товариств, створених до вступу в силу цього Закону, підлягають приведенню у відповідність із нормами цього Закону не пізніше чим протягом двох років від дня вступу в силу цього Закону". Проте, незалежно від часу внесення змін у діючі устави, АТ повинні керуватися у своїй діяльності положеннями Закону про АТ.

10. Товариство з обмеженою відповідальністю

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, роз­мір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, не­суть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Характеристика товариства з обмеженою відповідальністю

1. Товариство з обмеженою відповідальністю має статутний фонд, поділений на частки. Ці частки є відображенням вкладів, що їх вносять учасники при створенні товариства з обмеженою відповідальністю. Відповідно до статутного фонду визначається мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Згідно з ч. 2 ст. 144 ЦК не допускається звіль­нення учасника товариства з обмеженою відповідальністю від обов'язку внесення вкладу до статутного фонду товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства.

Розмір статутного фонду товариства повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на мо­мент створення товариства з обмеженою відповідальністю (ст. 52 Закону «Про господарські товариства»).

До моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю його учасники повинні сплатити не менше ніж 50% суми своїх вкладів. Внесення до статутного фонду грошей підтверджується документами, виданими банківською устано­вою. Порядок оцінки інших вкладів (у вигляді майна, майнових прав тощо) визначається в установчих документах товариства.

Частина статутного фонду, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства. Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинно оголосити про зменшення свого статутного фонду і зареєстру­вати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства. Якщо після за­кінчення другого чи кожного наступного фінансового року вар­тість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю виявиться меншою від статутного фонду, товариство зобов'яза­не оголосити про зменшення свого статутного фонду і зареєс­трувати відповідні зміни до статуту в установленому порядку, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного фон­ду, товариство підлягає ліквідації.

Товариство з обмеженою відповідальністю несе відпові­дальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном; відповідно, його учасники не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів. В цьому проявляється характерна ознака «об­меженої відповідальності» товариства та його учасників, яка полягає не в обмеженні відповідальності товариства як суб'єкта господарювання певними сумами коштів або майна, а саме в обмеженні відповідальності учасників товариства розміром вкладів, що були ними внесені.

Згідно з ч. 2 ст. 140 ЦК учасники товариства, які не повніс­тю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зо­бов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кож­ного з учасників.

Учасниками товариства з обмеженою відповідальністю можуть бути юридичні та фізичні особи. При цьому ч. 2 ст. 114 ЦК передбачає можливість створення товариства з об­меженою відповідальністю однією особою, проте власне това­риство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа (ч. 2 ст. 141 ЦК). Особа може бути учасником ли­ше одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника.

Якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновуєть­ся кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства уклада­ють договір у письмовій формі, який встановлює порядок зас­нування товариства, умови здійснення спільної діяльності що­до створення товариства, розмір статутного фонду, частку у ста­тутному фонді кожного з учасників, строки та порядок внесен­ня вкладів та інші умови. Цей договір не є установчим докумен­том, і подання його при державній реєстрації товариства не є обов'язковим (ст. 142 ЦК).

Установчим документом товариства з обмеженою відпові­дальністю є статут.

11. Товариство з додатковою відповідальністю

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визна­чених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додатко­ву солідарну відповідальність у визначеному установчими доку­ментами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учас­ників. Згідно зі ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. № 23-93 «Про довірчі товариства» виключно у формі товариства з додатковою відповідальністю можуть ство­рюватися і діяти довірчі товариства.

З огляду на положення ч. 4 ст. 151 ЦК про те, що до това­риства з додатковою відповідальністю застосовуються положен­ня законодавства про товариство з обмеженою відповідальніс­тю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом, у характеристиці цього виду товариств більшу увагу приділено са­ме його специфіці порівняно з іншими видами товариств.

Характеристика товариства з додатковою відповідальністю

1. Статутний фонд товариства з додатковою відповідальністю поділений на частки визначених установчими документами роз­мірів. Мінімальний його розмір, як і у товаристві з обмеженою відповідальністю, становить 100 мінімальних заробітних плат.

Певна специфіка передбачена законодавством щодо това­риств з додатковою відповідальністю — довірчих товариств. Так, статутний фонд довірчого товариства повинен формувати­ся виключно за рахунок коштів та цінних паперів учасників, на відміну від статутного фонду товариства з обмеженою відпові­дальністю, який може бути сформований за допомогою як гро­шових коштів, так і майна та майнових прав.

Товариство з додатковою відповідальністю несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном. Проте ця ознака актуальна лише тоді, коли у товариства є майно; за йо­го відсутності настають наслідки, передбачені ознакою 3, що, власне, опосередковує назву цього товариства і різницю у пра­вовому статусі товариств з обмеженою і додатковою відпові­дальністю.

В разі недостатності майна учасники товариства з додат­ковою відповідальністю несуть додаткову солідарну відповідаль­ність у визначеному установчими документами однаково крат­ному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Тобто на відміну від товариства з обмеженою відповідальніс­тю, відповідальність учасників товариства з додатковою відпо­відальністю не обмежується лише сумою внесків до статутного фонду. Додаткова (субсидіарна) відповідальність у вигляді стягнення належного учасникам майна настає в обсязі, кратному розміру внеску кожного учасника.

Солідарність відповідальності учасників товариства з додатко­вою відповідальністю означає, що згідно з вимогами ст. 543 ЦК кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх учасників разом, так і від будь-кого з них окремо. Учасник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти учасників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або зако­ном, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Граничний розмір відповідальності учасників (коефіцієнт кратності) передбачається в установчих документах. Що ж до довірчих товариств, ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів «Про до­вірчі товариства» передбачена додаткова відповідальність учас­ників товариства з додатковою відповідальністю в п'ятикратно­му розмірі до внеску кожного учасника.

Специфічною рисою товариства з додатковою відповідаль­ністю — довірчого товариства є і обов'язкова особиста участь його учасників у веденні справ товариства. Згідно зі ст. З Дек­рету Кабінету Міністрів «Про довірчі товариства» довірчі опера­ції від імені довірчого товариства здійснюють його учасники — довірені особи. В товаристві з обмеженою відповідальністю учасники можуть взагалі не брати участь в оперативно-госпо­дарській діяльності товариства (крім вирішення питань, що на­лежать до виключної компетенції зборів учасників), уповнова­живши виконавчий орган на здійснення відповідних дій.

Інші ознаки товариства з додатковою відповідальністю збіга­ються з ознаками товариства з обмеженою відповідальністю.

Дата добавления: 2014-01-07