Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Поняття та структура особи злочинця. Межі її кримінологічного вивчення

Читайте также:
  1. II. Площа фігури, способи її вимірювання.
  2. II. ПОВТОРЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ, ВИВЧЕННЯ НОВОГО
  3. III. Способи активізації образотворчості в 1-4-х класах
  4. III. СТРУКТУРА КУРСА
  5. IV. Вивчення нового матеріалу.
  6. V Структура кобаламина схожа со структурой гема гемоглобина
  7. V. Структура курса
  8. V.5. З ІСТОРІЇ ФОРМУВАННЯ ПОНЯТТЯ ПРО СУКУПНИЙ АРХІВНИЙ ФОНД ДЕРЖАВИ
  9. XIII. Файловая структура ОС. Операции с файлами
  10. Административная структура
  11. Адміністративне право України: поняття і предмет правового регулювання
  12. Адміністративні стягнення: поняття і види. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності



ВСТУП

План

Тема 3. Кримінологічне вчення про особу злочинця. Причини та умови злочинності

Висновок

 

Отже, злочинність являє собою збірне поняття. Але вона не є абсолютно однорідне явище. У реальній дійсності злочинність характеризується як досить яскрава сукупність різних актів індивідуальної злочинної поведінки. Враховуючи єдність злочину й особи, яка його вчинила, злочинність варто оцінювати як сукупність не тільки злочинів, але й злочинців. Злочинність формується у масове явище, долаючи індивідуальні риси злочинів і злочинців, одночасно розробляючи загальні, узагальнені ознаки, характерні для всієї сукупності. Це не просто сума, а органічна підсумкова сукупність, характерна для певної території й конкретного часу. Поняття «сума» визначає лише формально кількісну сторону злочинності, а поняття «сукупність» - ще й якісну.

Злочинності як явищу відповідає діалектична єдність усіх її ознак і властивостей: злочинність як масове явище, як соціальне і як правове явище, злочинність як історично мінливе явище. Ця єдність ознак і властивостей дає про злочинність принаймні загальне, але цілісне знання. Завдяки саме діалектиці знання про злочинність знаходять єдність (діалектична єдність). Поряд із цим діалектика є й необхідною умовою плідної практичної діяльності, що забезпечує контроль над злочинністю як явищем, якому відповідає єдність усіх його ознак і властивостей.

Необхідно вказати ще на одну властивість (ознака) злочинності: вона являє собою антинародне явище, тобто має антигромадський характер. Вона спрямована проти інтересів людей, суспільства й держави у цілому.

Ознаки й властивості злочинності визначають її поняття. Злочинність є відносно масове, історично мінливе, соціально-правове, антигромадське явище, що складається із сукупності дій, заборонених карним законом (злочинів), вчинених у даній державі у той або інший період часу.

 

 


1. Поняття та структура особи злочинця. Межі її кримінологічного вивчення.

2. Кримінологічна класифікація і типологія особи злочинця.

3. Поняття причин та умов злочинності

4. Класифікація причин та умов злочинності

5. Причини та умови конкретного злочину

6. Причини злочинності в Україні як соціального явища

 

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика. – М., 1980.

2. Антонян Ю.М. Изучение личности преступника: Учебное пособие. - М., 1982.

3. Антонян Ю.М. Социальная среда и формирование личности преступника: Учебное пособие. - М., 1975.

4. Антонян Ю.М., Енакеев М.И., Зминов В.Е. Психология преступника и расследование преступлений. - М., 1996.



5. Ательцев С.Н. Личность преступника и проблеми криминологического анализа. - М., 2000.

6. Бандурка А.М., Зелинский А.Ф. Вандализм. Харьков. 1996. С.77 - 107.

  1. Бунче М. Причинности. – М., 1962.
  2. Гилинский Я.И. Проблема причинности в криминологической науке // Сов. государство и право.— 1986.—№ 8.
  3. Гришаев П.И. Структура полной причини преступности. Классификация причин и условий преступности: Лекция / ВЮЗИ. – М., 1984.
  4. Долгова А.И. Взаимодействие и причинность в криминологии. // Вопросы борьбы с преступностью. - 1981. - Вып. 34.

11. Дубинин Н.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика, поведение, ответственность. -М., 1989.

12. Зелинский А.Ф Криминология. Курс лекций. Харьков. 2000.

  1. Зелинский А.Ф. Криминология. - Харьков, 2000.
  2. Иншаков С.М. Криминология. Учебник. – М., 2000.
  3. Исаченко А.Г. Оперативно-розыскная криминология: Учебное пособие для вузов. – М., 2001.

16. Іванов Ю.Ф. Особа злочинця у злочинах про посягання на автотранспортні засоби //Право України. - 1998. - №8. - С. 93-97.

  1. Карпец И. И. Преступность: иллюзии и реальность. – М., 1992.
  2. Карпец И.И. Проблема преступности. – М., 1969.
  3. Комплексное изучение системы воздействия на преступность / Под ред. В.В. Орехова и др. - Л., 1978.
  4. Криминология /Под ред. Кузнецовой Н.Ф., Миньковского Г.М. - М., 1998.
  5. Криминология. Учебник для юридических вузов / Под общ. ред. д-ра юрид. наук, профессора А.И. Долговой. - М., 1999.
  6. Криминология: Учебник / Под ред. акад. В.Н. Кудрявцева, проф. В.Е. Зминова. - 2-е изд. перераб. и доп. - М., 2000.
  7. Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии. – М., 1968.
  8. Кузнецова Н.Ф. Проблемы криминологической детерминации / Под ред. В.Н. Кудрявцева. – М., 1984.

25. Литвак О.М . Зелінський А.Ф. Кримінальна психологія: становище та перспективи. //Право України. 1998. №6. С.59 - 63.

  1. Литвак О.М. Злочинність, її причини та профілактика. – К., 1997.
  2. Номокопов В.А. О проблеме изучения причин преступности // Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1984. – Вып. 44.
  3. П.ИгошевК.Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения. - Горький, 1974.
  4. Павлодский Е.А. Корреляционный анализ причин правонарушений // Сов. государство и право. – 1987. - № 2.
  5. Парнюк М.А. Принцип детерминизма в системе материалистической диалектики. – К., 1972.
  6. Российская криминологическая энциклопедия / Под общ. ред. д-ра юрид. наук, проф., Заслуженного юриста РСФСР, президента Российской криминологической ассоциации А.И. Долговой. – М., 2000.
  7. Сахаров А.В. Методологические вопросы изучения социальной обусловленности преступности // Влияние социальных условий на преступ­ность. – М., 1983.
  8. Фокс В. Введение в криминологию. - М. 1980.
  9. Хохряков Г.В. Криминология: Учебник /Отв. ред. В.Н. Кудрявцев. – М., 1999.

Жоден кримінолог, яку би він наукову школу не представляв, не може обійти проблеми, пов’язані з людиною, що вчиняє злочини. Назвемо її коротко – «злочинець». Це поняття буде використовуватись як формальне, тобто воно зовсім не буде відображати наявність у нього будь-яких злочинних характеристик.

У поняття «особа» входить нероздільна єдність різних сторін її буття: соціального та біологічного. У понятті «особистість» фіксуються тільки специфічні соціальні ознаки. Особистість – це «соціальне обличчя людини», саме те, якою вона стала у процесі соціального розвитку, формування та діяльності у суспільстві. Таким чином, при використанні поняття «особа злочинця» необхідно мати на увазі саме соціальні характеристики людини, що вчинила злочин. І нічого більше[14].

Чи має особа злочинця притаманні тільки їй специфічні риси, чи відрізняються злочинці від не злочинців – це вже питання полеміки. У кримінології вивчення злочинця, особи злочинця підпорядковано виявленням закономірностей злочинної поведінки та злочинності, як масового явища, їх детермінації, причинам та розробці науково обґрунтованих рекомендацій по боротьбі зі злочинністю.

Необхідно зауважити, що деякі аспекти цієї проблеми знайшли своє відображення в сучасних як вітчизняних так і зарубіжних наукових працях, а саме: Я.І. Гілінського, А.І. Долгової, О.М. Джужі, А.Ф. Зелінського, В.М. Кудрявцева, В.Е. Емінова, В.М. Міньковського тощо.

На даному лекційному занятті ми розглянемо загальносоціологічне в особі злочинця та юридичні ознаки притаманні особі, що вчинила злочин, а також її структуру. Це означає, що особу злочинця не можна розглядати у відриві від соціальної суті людини, поза зв'язком зі всією системою громадських відносин, учасником яких він є. Під їх дією формується не тільки його соціальна зовнішність як цілісна єдність конкретної особи, але і його етично-психологічні первісні риси і властивості (погляди, переконання, ціннісні орієнтації, життєві очікування, інтелектуальні і вольові властивості). Це відбувається незалежно від того, сприймає або усвідомлює індивід даний процес. Тому особу злочинця слід сприймати як продукт реальної дійсності (хоча небажаний, навіть ворожий по відношенню до суспільства), який має свою соціальну природу.

Багато століть назад Аристотель сформулював фундаментальний принцип профілактики негативних соціальних процесів "Якщо нам відомі причини, що призводять до загибелі державних устроїв, то ми тим самим знаємо і причини, що обумовлюють їх збереження: протилежні заходи призводять до протилежної дії"[15].

Спираючись на цей принцип, на основі недоліків соціального середовища можливо сконструювати адекватну систему його оздоровлення.

Проблема детермінації злочинності - центральна і чи не найскладніша з усіх в кримінологічній науці. її важливість обумовлюється тим, що, в разі розкриття причин злочинності у сучасному суспільстві, з'явиться можливість розробити та здійснити ефективні заходи боротьби з цим негативним явищем. Однак, ця проблема й до цього часу не знайшла однозначного вирішення через наявність багатьох чинників, які обумовлюють дане явище.

Детермінація –поняття, що походить від слів "детермінант", "детермінувати". Латинське слово determinare означає "визначати", відповідно детермінант – "що визначає", "детермінувати" – "обумовлювати", "детермінація" – процес обумовлення.

Коли ми кажемо про детермінізм, то маємо на увазі визначення загального взаємозв’язку, взаємодії всіх речей, об’єктів. явищ та процесів. Саме у такому значенні поняття "детермінація" використовується у науковій літературі. У кримінології, цей термін є об’єднуючим для термінів "причини" та "умови".

Процес детермінації злочинності є складна взаємодія різноманітних форм зв’язків: не тільки причинних, але й функціональних, статистичних, зв’язків стану та інших.

Причинність у кримінології визначають як "об'єктивно існуюче відношення між явищами, при якому одне чи декілька взаємодіючих явищ (причина) породжують інше явище (наслідок)", як "такий вид детермінації, який складається із генетичного, продукуючого зв'язку одного явища (причини) з іншим (наслідком)", як "різновид, одну з форм детермінації, під якою розуміють будь-яку закономірну залежність між різними процесами та явищами".

Основою причинності є передача енергії, речовини або інформації від явища-причини до явища-наслідку. Основою причинності у кримінальному середовищі є рух інформації, яка формує криміногенні якості: інформація впливає на особу, а особа "створює" поведінку".

Центральний елемент кримінальної причинності – інформація. Джерелом інформації у широкому розумінні є оточуюча реальність: все з чим взаємодіє людина, все що попадає до орбіти його сприйняття.

Інформаційна основа детермінації складається з:

- негативне явище випромінює криміногенну інформацію;

- у поле дії цієї інформації (криміногенне інформаційне поле) попадає особа;

- у особи формуються криміногенні якості;

- криміногенні якості обумовлюють злочинну поведінку.

Але необхідно зазначити, що кримінальна причинність має вірогідний характер, який обумовлено тим, що особа опинившись в криміногенному інформаційному полі:

- може і не сприйняти негативну інформацію;

- сприймає таку інформацію, але ця інформація може бути оцінена як недостовірна і криміногенні якості у особи не сформуються;

- не завжди може реалізуватися криміногенні переконання, звички і т. ін. у злочинній поведінці із-за відсутності необхідних умов.

Таким чином, причинність у кримінальній сфері має свої особливості: вона носить опосередкований, інформаційний, вірогідний характер.

 

На лекційному занятті необхідно розглянути основні негативні риси і властивості особи, які характеризують її як злочинця. Саме ця сукупність соціальних властивостей і ознак особи, їх зміст, співвідношення соціально-позитивних і соціально-негативних елементів дають якнайповніше уявлення про тих, хто вчиняє злочин, а також допомагає зрозуміти, оцінити як сам вчинок, так і особу, що його вчинила.

Проте слід мати на увазі, що які б негативні риси та властивості не були притаманні людині, вони можуть і не впливати на його злочинну поведінку протягом всього його життя. Тому необхідно вважати людину злочинцем можна тільки після вчинення ним суспільно небезпечного винного, карного діяння за яке передбачена кримінальна відповідальність.

Зрозуміло, що сукупність особистих якостей, які обумовлюють злочин, з'являється не у момент його вчинення, а складається в процесі всієї попередньої життєдіяльності індивіда. Важливо і те, що особисті властивості, впливають на вчинення злочину, не зникають і після його вчинення. Надалі вони зазнають лише змін, але у будь-якому випадку представляють кримінологічний інтерес.

З кримінально-правових позицій про особу злочинця можна говорити тільки тоді, коли особа вчинила злочин і визнана судом винною. Межі існування особи злочинця чітко визначені законом і закінчуються з моменту відбування покарання і погашення судимості.

Слід також зазначити, що загальне поняття особи злочинця є достатньо абстрактною категорією і використовується в основному як робочий інструментарій у процесі проведення наукового аналізу конкретних осіб.

Для особи злочинця суттєві, по-перше, характер і зміст тих громадських відносин, учасником яких вона є і під впливом яких формується; всіх тих чисельних соціальних зв'язків і ролей, в які вона вступає у щоденному житті і які впливають на її поведінку. По-друге, особа злочинця, як і будь-яка особистість, включає в себе і певну систему морально-психологічних властивостей: поглядів, переконань, спонукань, установок, життєвої мети і чекань, інтелектуальних, емоційних і вольових особливостей. Морально-психологічні властивості особи злочинця знаходяться у діалектичному поєднанні з її соціальними властивостями, а тому повинні розглядатися, у цій єдності.

Вищезазначене дозволяє сформулювати підсумок: під особою злочинця слід розуміти сукупність соціальних і соціальне значимих властивостей, ознак, зв'язків, відносин, що характеризують особу, винну у порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами і обставинами, що впливають на її антигромадську поведінку.

У наведеному визначенні відображений органічний, зв'язок між загальносоціологічним ї кримінально-правовим змістом поняття особи злочинця: негативні соціальні якості створюють особу злочинця лише тоді і остільки, коли і оскільки ці якості проявились у факті скоєння злочину. Які б негативні ознаки і властивості не були притаманні людині, вважати її злочинцем до скоєння злочину не можна. Неминуче виникає питання, з якого часу можна говорити про особу злочинця і коли така можливість відпадає, тобто які межі вивчення особи злочинця. При вирішенні цього питання необхідно враховувати кримінально-правовий, соціологічний і кримінологічний аспекти поняття особи злочинця. Така особа нерозривно пов'язана із злочином, який вона скоїла, і з точки зору свого змісту найбільше цікавить кримінологію момент здійснення злочину, але саме цей етап є недоступним для наукового спостереження і дослідження. Разом з тим, щоб успішно вести боротьбу із злочинністю, не менш важливим є генезис особи злочинця, тобто процес її становлення і розвитку, який розкриває причини та умови її формування.

Носієм поняття особа злочинця може бути тільки людина, яка має кримінально-правові відносини з державою. Такі відносини виникають з моменту вчинення особою злочину й тривають до моменту втрати злочином свого правового характеру (іноді до моменту погашення або зняття судимості).

Антисоціальну протиправну поведінку особи до моменту вчинення злочину можна розглядати як передзлочинну (передкриміногенну), але не як суспільно небезпечне, кримінально-правове діяння.

Не за всіх часів особою злочинця була людина. Будь яка істота, що заподіяла шкоду, могла бути визнана злочинцем, в деяких випадках у цій якості виступали й неживі предмети.

Так, у 1474 році в Базелі (Швейцарія) півень зніс яйце, його обвинуватили в зносинах з дияволом і присудили до спалення. У Франції в 1710 році відбувся останній процес проти пацюків і мишей, що зашкодили хлібні посіви. У Росії в 1553 році в місті Угличу відбувся бунт, що незабаром був подавлений. Більшість бунтарів була покарана - деякі зазнали тілесного покарання, інші були відправлені в заслання. А церковний дзвін, яким бунтарі скликали народ, був за державний злочин битий батогом і засланий у Сибір, в місто Тобольськ, де згодом і був виявлений.

За діючим в Україні законодавством кримінальна відповідальність наступає тільки у фізичних осіб. А в Англії, Франції, США передбачена кримінальна відповідальність так званих юридичних осіб: фірм, акціонерних товариств.

При підготовці кримінально кодексу, вносилась пропозиція передбачити в ньому відповідальність юридичних осіб, але вона не була прийнята.

Персональна відповідальність - особиста відповідальність, яку несуть громадяни України, іноземці, та особи без громадянства, що перебувають на території України.

Кримінологічне дослідження особи злочинця пов'язано з декількома проміжками тимчасового характеру:

1)з періодом формування особи злочинця, із процесом її взаємодії з конкретною життєвою ситуацією до й під час вчинення злочину;

2) дослідження особи злочинця в процесі здійснення правосуддя у зв'язку з вчиненим злочином;

3) вивчення особи злочинця під час відбування кримінального покарання.

Суспільна небезпека особи - це реальна соціально-психологічна поведінка, що складається з негативних властивостей.

Структура особи злочинця - це впорядкована взаємодія властивостей, що характеризують правопорушника.

Негативні властивості психології злочинця породжують мотивацію, що і стають причиною вчинення протиправного діяння.

Мотиви породжені потребами та інтересами особи, які актуалізують, і конкретизують мотиви злочинної поведінки. Ціль - є результат злочинної поведінки.

Структура особи злочинця формується, з наступних ознак:

1) соціально-демографічних ознак; 2) кримінально-правових ознак; 3) соціально-рольових; 4) морально-психологічних ознак; 5) біофізіологічних ознак.

1) Соціально-демографічні ознаки (стать, вік, освіта, сімейний стан, належність до соціальної групи, матеріальне становище, громадянство).

За статевою ознакою особу злочинця можна охарактеризувати в такий спосіб: кількість осіб що вчинили зареєстровані злочини в 2004 році склало 260702, серед них 33478 жінки, що на 6,6 рази нижче, ніж рівень чоловічої злочинності.

За віковою ознакою:

Кримінальна активність найбільш характерна для молоді вікової групи 18 -29 років (38,1 %), слідом йде група неповнолітніх від 14 до 17 років (16,4 %) (близько 30% у ній становлять, особи 14-15 літнього віку), група осіб від 30 і старше становить - 45,5 %, особи старше 50 - річного віку не значно представлені в ній. Це пов'язане з тим що з віком знижується загальна соціальна активність людини, у тому числі й кримінальна. Питома вага різних вікових груп по певних категоріях злочинів може значно відрізнятися від середньостатистичного показника. Частка неповнолітніх серед виявлених осіб, що вчинили злочини в 2004 році склала - 10,7%, питома вага в загальній структурі виявлених злочинців складає 10,2 %.

Для вікових груп властиві найбільш часто вчиняються такі види злочинів. Так, особи до 24 років найчастіше вчиняють крадіжки, грабежі, зґвалтування, викрадення автотранспорту. Старша вікова група злочинців вчиняють посадові та економічні злочини (розкрадання шляхом присвоєння й розтрати, зловживання службовим становищем, хабарництво). Структура злочинності різних вікових груп безпосередньо визначається періодами соціалізації людини.

За рівнем освіти:

Чим вище рівень освіченості особи, тим вище її культура, соціальний статус, життєві плани й реальна можливість втілення їх у дійсність. Особи, що вчиняють насильницькі (вбивства, навмисне заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю), корисливо-насильницькі (грабіж, розбій), крадіжки особистого майна мають низький рівень освіти, у порівнянні з особами, що зловживають службовим становищем, посадові та економічні злочини.

Склад злочинців за рівнем освіти (Кудрявцев В.Н.):

А) неповна середня освіта - 60 % (населення - 22 %); Б) вища освіта - 1 % (населення - більше 10 %).

Контингент злочинців утворюють переважно нижчі верстви населення, малоосвічені молоді люди без трудової кваліфікації.

Сімейний стан - впливає на спрямованість і стійкість злочинної поведінки.

Особи, що не мають власної сім'ї, частіше вчиняють злочини, чим особи що її не мають. Значний ступінь впливу сімейного виховання на деформацію суспільної свідомості, а також сімейних конфліктів на побутову злочинність.

На наш погляд необхідна розробка та впровадження в практичну сферу суспільних відносин сімейної політики держави.

Приналежність до соціальної групи

Розходження рівня злочинності спостерігається в наступних соціальних групах: олігархів, багатих, заможних, середніх класів, бідних, жебраків.

По соціальному стану:

а) робочий клас - 27 % (у населення - 24 %); б) селяни - 2,7 % (у населення - 14 %); в) службовців - 3,4% (у населення - 23 %); г) без постійного джерела доходів 55,6 %; (серед економічно активного населення від 6 до 10 %).

Рівень злочинності серед мігрантів

Мігранти найбільш уразливі в соціальному плані й найчастіше вчиняють злочини, ніж корінні жителі.

Соціально рольові ознаки:

Трудова, побутова та злочинна діяльність:

Трудова - більшість злочинців не мають постійного джерела доходів або мають доходи від некваліфікованої праці; (збільшення рівня маргіналізації суспільства (потребують матеріальної підтримки та іншої соціальної допомоги) за рахунок безробітних, біженців, безпритульних, алкоголіків і наркоманів).

Побутова діяльність характеризується деформацією сімейних відносин, впливає на збільшення кількості побутових злочинців, що вчиняють злочини хулігансько-насильницького типу на ґрунті сімейних і побутових конфліктів, у більшості випадків після спільного вживання спиртними напоями.

Злочинна діяльність характеризується негативним відношенням до основних правил поведінки й негативним відношенням до соціальних цінностей.

Морально-психологічна характеристика особи злочинця - дозволяє виявити внутрішній світ особи - його світоглядні та моральні риси і властивості, погляди, переконання, ціннісні орієнтації і т.п.

Світоглядна позиція визначає загальну спрямованість особи, її цілеспрямованість, позначається на всій сукупності особливостей поведінки, звичок і соціальної спрямованості. Людина стає особистістю лише тоді, коли в нього вироблена визначена система поглядів з основних питань суспільного буття, життя і діяльності. Характеристику особи злочинця доповнюють його інтелектуальні, емоційні та вольові властивості.

До інтелектуальних властивостей відносяться: рівень інтелектуального розвитку, обсяг знань, широта поглядів, зміст і розмаїтість інтересів і прагнень, життєвий досвід і т.д.;

Емоційні властивості складаються з таких ознак, як сила, врівноваженість чи рухливість нервових процесів, динамічність почуттів, ступінь емоційної збудливості, характер реагування на різні прояви зовнішнього середовища і т.д.

Вольові властивості включають: здатність приймати і реалізовувати прийняті рішення, уміння регулювати свою діяльність і спрямованість вчинків, володіння витримкою, стійкістю, твердістю, наполегливістю та іншими рисами.

Відповідні матеріальні умови дозволяють на досить високому рівні здійснити соціалізацію особи. Зниження життєвого рівня суспільства незмінно породжує зниження рівня життя окремих груп населення а також впливає на злочинну поведінку.

Спосіб життя визначається умовами життєдіяльності, а рівень життя -умовами задоволення потреб, причому чим вище рівень розвитку потреб, тим вище рівень життя.

Пияцтво, проституція, наркоманія, бездоглядність, злочини - лише зовнішнє вираження поведінки людини, а їх внутрішня сутність - полягає в задоволенні особистих потреб.

Загальноприйнятий спосіб життя - повинен відповідати певним соціальним нормам (загальним правилам поведінки), під якими розуміють стійкі форми соціальної дії людей, направлені на досягнення мети. Вони не тільки пропонують певний спосіб поведінки, схвалений як суспільством у цілому, так і його різними підсистемами, але й викликають у свідомості індивіда вирішальні мотиви на користь цієї поведінки. Загальноприйнятий спосіб життя - це схвалений суспільством і більшістю людей спосіб поведінки, що стимулює його різні моральні й законослухняні форми прояву.

Відхилення від зальноприйнятого способу життя - аморальний; асоціальний; кримінальний; злочинний.

Типи антигромадського способу життя:

1) аморальний спосіб життя: а) мала тривалість; б) у структурі переважають провини; в) найбільш деформована сфера дозвілля; г) вплив на навколишніх незначний.

2) асоціальний спосіб життя: а) середньої або малої тривалості; б) у структурі переважають правопорушення; в) найбільш деформовано дозвілля й учбово-трудова сфери; г) вплив на навколишніх незначний.

3) кримінальний спосіб життя: а) середній або тривалий період; б) у структурі мають місце правопорушення зі злочинами; в) найбільш деформовано дозвілля, учбово-трудова, сімейно-побутова сфери; г) середній або значний негативний вплив на навколишніх.

4) злочинний спосіб життя: а) тривалий період; б) у структурі переважають злочини; в) значно деформовані всі сфери способу життя; г) значний вплив на навколишніх.





Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 694; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.80.137.187
Генерация страницы за: 0.017 сек.