Поняття та предмет профілактики злочинів

Вступ

ПЛАН

Тема 4. Теорія запобігання злочинності

Вступ

1. Поняття та предмет профілактики злочинів

2. Мета, завдання, функції та принципи профілактики злочинів

3. Рівні, види, методи і форми профілактичної діяльності

4. Об’єкти і суб’єкти профілактики злочинності.

5. Класифікація профілактичних заходів.

Висновок

Список рекомендованих джерел:

1. Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993р.// Відомості Верховної Ради України, 1993. - № 35.

2. Закон України «Про боротьбу з корупцією» // ВВР, 1995, № 34, Ст.266.

3. Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15.02. 1995 р.

4. Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 р.

5. Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р.

6. Закон України «Про охорону природного навколишнього середовища».

7. Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 року N 1835-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 40. – Ст. 338.

8. Закон України «Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності та протоколів, що її доповнюють (Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї і Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю) від 4 лютого 2004 року №1433 - IV.

9. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки». від 20 грудня 2006 р. № 1767.

10. Постанова Верховної Ради України «Про проект Закону України «Про профілактику злочинності» від 31.01.1996 р.

11. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2007. – 1184 с.

12. Бандурка А., Давиденко Л. Противодействие преступности: война терминов, понятие, общая характеристика // Право і безпека.-2004.-№3.-С.7.

13. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. - М., 1995.

14. Биргеу М. Організація профілактичної діяльності підрозділів оперативних служб МВС Республіки Молдова // Право і безпека.-2004.-№3.-С.37.

15. Блувштейн Ю. Д., Зырин М.И., Романов В. В. Профилактика преступлений: Учеб. пособие. - Минск, 1986.

16. Бондаренко І. Місце і роль нормативно-правових актів Президента України у правовому забезпеченні боротьби з організованою злочинністю та корупцією // Право України. - К., -2005.-№4.-С.54-56.

17. Бугера О. Вплив засобів масової інформації на процес формування особистості неповнолітнього (за матеріалами соціологічного дослідження) // Підприємництво, господарство і право.-2004.-№6.-С.117.

18. Бугера О. Роль засобів масової інформації як одного з чинників профілактики протиправної поведінки неповнолітніх // Право України.-К., 2005.-№4.-С.92-96.

19. Бульба В. Стан боротьби з незаконним обігом наркотиків в Україні // Підприємництво, господарство і право.-2004.-№6.-С.121.

20. Васильченко С. Удосконалення законодавства про державну службу як чинник попередження злочинів // Юридичний журнал.-2004.-№1.-С.

21. Ведерникова О. Теория и практика борьбы с преступностью в условиях современной западной демократии: канадская уголовно-правовая модель // Государство и право.-2004.-№6.-С.85.

22. Гаврилюк М. Як запобігти “захворюванню” чиновників на корупцію // Прокуратура, людина, держава.-2004.-№7.-С.16.

23. Гега П., Рогатюк І. Пільгове оподаткування як передумова для зловживань та проявів корупції // Право України-К., 2005.-№3.-С.34-39.

24. Гелько В. Протидія незаконній міграції // Прокуратура, людина, держава.-2004.-№1.-С.104.

25. Голубев В. Организационно-правовые аспекты противодействия компьютерному терроризму // Підприємництво, господарство і право.-2004.-№7.-С.121.

26. Голубєв В. Суб’єкт злочинної діяльності у сфері використання електронно-обчислювальних машин // Підприємництво, господарство і право.-2004.-№6.-С.109.

27. Джужа О.М., Кирилюк А.В. Пенітенціарна кримінологія та спеціально-попереджувальна діяльність. - Київ, 1997.

28. Джужа О.М., Василевич В.В., Кулакова Н.В. та ін. Організована злочинність в Україні та країнах Європи: Посібник / За заг. ред. проф. О.М. Джужі. – К.: Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2007. – 248 с.

29. Єжеєв М., Невмержицький П. Шляхи вдосконалення механізму взаємодії правоохоронних органів у боротьбі з транснаціональною злочинністю в економічній сфері // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України.-2004.-№2.-С.225.

30. Заросінський О. Запобігання наркоманії і токсикоманії серед неповнолітніх // Право України.-К., 2005.-№2.-С.63-67.

31. Зелинский А.Ф. Криминология. – Харьков, 2000.

32. Иншаков С.М. Криминология. Учебник. – М., 2000.

33. Іванов Ю.Ф., Джужа О.М. Кримінологія: Навч. посіб. К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006. – 264 с.

34. Йосифович Д. Функціональне управління у сфері боротьби та протидії корупції // Право України.-2004.-№8.-С.79.

35. Клюєв О. Загальнотеоретичний аналіз видів профілакичної діяльності на місцевому рівні // Право і безпека.-2004.-№3.-С.58.

36. Клюєв О. Розмежування запобіжної і профілактичної діяльності органів внутрішніх справ // Право України.-К., 2005.-№3.-С.98-101.

37. Коваленко В. Загальносоціальні умови профілактики злочинів в економічній сфері // Право України.-2004.-№8.-С.12.

38. Коваленко В. Кримінологічний аналіз як складова теорії протидії злочинам в економічній сфері // Право і безпека.-2004.-№3.-С.61.

39. Користін О. Макроекономічні аспекти попередження злочинності в сфері економічної діяльності // Право і безпека.-2004.-№3.-С.167.

40. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів / І.М. Даньшин, В.В. Голіна, О.Г. Кальман, О.В. Лисодєд; За ред. професор. І.М. Даньшина. – Харків: Право, 2003. – 352 с.

41. Кримінологічна віктимологія: Навчальний посібник / Моісеєв Є.М., Джужа О.М., Василевич В.В. та ін.; За заг. ред. проф. О.М. Джужи: - К.: Атака, 2006. – 352 с.

42. Кудрявцев В. Н. Закон, поступок, ответственность. - М., Нау­ка, 1986.

43. Кузьмін Р. На захист суспільної моралі // Прокуратура, людина, держава.-2004.-№6.-С.4.

44. Курс Кримінології. Особлива частина. Підручник: У 2 кн. /О.М.Джужа, П.П. Михайленко, О.Г. Кулик та ін.; За заг. ред. Джужи О.М. – К.: Юрінком-Інтер, 2001. – 352 с.

45. Лунеев В. Тенденции современной преступности и борьбы с ней в России // Государство и право.-2004.-№1.-С.5

46. Макаренко О. Суб’єкти профілактики правопорушень// Право і безпека.-2004.-№3.-С.68.

47. Марчук Ф. Державний вплив на злочинність // Прокуратура, людина, держава.-2004.-№10.-С.68.

48. Михайленко О. Координація діяльності у боротьбі зі злочинністю // Прокуратура, людина, держава.-2004.-№7.-С.22.

49. Мусаева Л. Теоретические подходы к пониманию противодействия криминальному групповому поведению // Российский следователь.- М., 2005.-№1.-С.27-32.

50. Омельченко О. Роль начальника слідчого відділу в попередженні злочинів // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України.-2004.-№1.-С.131.

51. Расюк Е. Поняття, ознаки, сучасний стан і тенденції наркоманії в Україні та її взаємозв’язок зі злочинність // Підприємництво, господарство і право.- К., 2010. - № 6. – С. 74-77.

52. Расюк Е. Контроль за виконанням програм, спрямованх на запобігання вживанню наркотиків // Право України. – 2003. - № 11. – С. 94-97.

53. Разработка Европейского законодательства по борьбе с киберпреступностью // Уголовное право.-М., 2005.-№1.-С.134-137.

54. Рощина І. Громадська думка як фактор ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинності // Право України.-К., 2005.-№2.-С.52-55.

55. Сітренко О. Заходи віктимологічної профілактики злочинності неповнолітніх // Підприємництво, господарство і право.-2004.-№1.-С.92.

56. Сухонос В. Деякі аспекти координаційної діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю // Прокуратура, людина, держава.-2004.-№6.-С.7.

57. Тогонидзе Н. Стратегия борьбы с преступностью (Материалы научно-практической конференции) // Государство и право.-2004.-№3.-С.99.

В лекції аналізується поняття профілактичної діяльності щодо злочинів, розкривається зміст поняття профілактики злочинності та розмежовується від суміжних понять; розглядаються система та структура профілактики злочинності; даються заходи, форми, функції та цілі цієї діяльності; досліджуються сучасні досягнення та проблемні питання профілактики злочинності в Україні.

Як відомо, профілактика злочинності — це багаторівнева система державних та громадських заходів, спрямованих на усунення, послаблення чи нейтралізацію причин та умов злочинності. Значний обсяг роботи запобігання злочинності виконують органи внутрішніх справ. Їх особлива роль у цій справі обумовлена широкою компетенцією, значним обсягом повноважень щодо здійснення оперативно-розшукової, адміністративно-юрисдикційної, кримінально-процесуальної та інших видів діяльності у боротьбі з правопорушеннями та основною масою злочинів, наявністю у структурі різних служб та підрозділів, включаючи такі, що спеціалізуються на кримінологічній профілактиці, та деякими іншими факторами.

У процесі свого історичного розвитку людство використовувало два основні способи протидії злочинності: покарання за вчинений злочин та профілактику злочинів. Вперше питання профілактики злочинів підняв один з основоположників кримінології - італієць Чезаре Беккарія у своїй книзі «Про злочини і покарання», яка вийшла у 1764 році. З розвитком людства діяльність, яка здійснюється у сфері охорони правопорядку, зазнавала значних змін. Заходи кримінального покарання почали співвідноситися із профілактичними заходами, причому у багатьох країнах світу, зокрема й Україні, саме профілактичним заходам надається пріоритетний напрям.

Думку про те, що профілактика злочинності повинна мати пріоритет перед каральною політикою держави, висловив ще Платон у IV ст. до н.е., але її практичне втілення відбулося по­рівняно недавно. Ця думка дістала правову аргументацію у пра­цях юристів класичної школи кримінального права у XVIII ст., які заклали основу нової політики у протидії злочинності. Сутність цієї політики полягає у тому, що: «мудрий зако­нодавець запобіжить злочину, щоб не бути змушеним карати за нього».

Подальшого теоретичного обґрунтування профілактика зло­чинності дістала у межах кримінології, яка стала альтернативою науці кримінального права щодо формулювання основний цілей, завдань і заходів протидії злочинності у сучасних умовах. Нині профілактика злочинності є основним напрямом діяльно­сті держави й суспільства у протидії цьому соціально негатив­ному явищу. [23]

Існуюча система соціального регулювання сьогодення, що охоплює спеціалізовані органи і формування громадськості, які на основі застосування сучасних досягнень науки про людину намагаються забезпечити виконання діючих законів.

Значення профілактики злочинів, як головного напрямку протидії злочинності, визначається трьома обставинами. Насамперед, профілактика злочинів — це найбільш гуманний засіб підтримки правопорядку, забезпечення безпеки суспільства. Здійснення цієї діяльності забезпечує поряд із захистом суспільства від злочинних посягань, також захист нестійких членів суспільства від подальшого морального падіння, не дає їм стати злочинцями, і тим самим позбавляє від кримінального покарання. По-друге, профілактика злочинів є найбільш ефективним засобом протидії злочинності, адже кримінальне покарання, як регулятор людської поведінки, має обмежені можливості. По-третє, профілактика злочинів є великою економією ресурсів суспільства, адже дешевше запобігти злочину чим витрачати кошти на його розкриття, розслідування, утримування під вартою осіб, які вчинили злочин, утримання такої кількості правоохоронних органів, тощо.

Саме поняття «профілактики злочинів» може тлумачитися у вузькому (кримінально-правовому) і широкому (кримінологічному) розумінні. Розглянемо ці поняття. Отже, під кримінально-правовою профілактикою розуміються заходи, що здійснюються у процесі призначення покарання і його виконання. У такому значенні ідея профілактики злочинів пронизує всю систему кримінально-правових, кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчих інститутів. Разом з тим практика протидії злочинності свідчить, що при визначенні поняття «профілактики злочинів» потрібно виходити з економічних, соціально-політичних, моральних, психологічних, правових та інших більш широких позицій. Такий підхід дає можливість сформулювати це поняття у широкому розумінні, що включає в себе різні заходи державних органів і громадських організацій. Йдеться про те, щоб не допустити існування злочинності у майбутньому, а у найближчій перспективі - якомога більше обмежувати її прояви. Профілактика злочинності є сформованою системою дій стосовно антисуспільних явищ та їх причинного комплексу з метою розширення тенденції зниження рівня і масштабів злочинності і знешкодження її коріння. Отже, профілактика злочинності розглядається як соціально-правовий процес, що знижує, обмежує, ліквідує явища, породжені злочинністю. У найбільш узагальненому вигляді профілактика злочинності забезпечується усією сукупністю заходів, що здійснюються державними органами і громадськими формуваннями, спрямованими на удосконалення суспільних відносин. Вищезазначене дозволяє виробити більш широке кримінологічне визначення профілактики злочинів, під якою розуміється особливий вид соціального управління, покликаний забезпечити безпеку правоохоронюваних цінностей, який полягає у розробці і реалізації цілеспрямованих заходів щодо виявлення і усунення причин та умов злочинності, а також здійснення профілактичного впливу на осіб, схильних до протиправної поведінки [24].

Однією з основних ознак відносної самостійності теорії профілактики злочинів як наукової дисципліни є наявність у неї власної системи понять. У систему профілактики злочинності входять різноманітні види профілактичної діяльності. Отже, як вважає А. Ф. Зелінський, профілактика не має на увазі конкретний злочин, а забезпечується через запобігання кри­міногенним ситуаціям, їх усунення, ослаблення дії криміногенних факторів, захисту об’єктів від посягань тощо. Поряд з тим, запобі­гання злочинам спрямоване на перешкоджання здійсненню злочин­ного наміру конкретної особи до початку посягання на стадіях вияв­лення наміру або готування до злочину. Припинення направлене на злочинну діяльність, що вже розпочалася, та має за мету забезпечи­ти ненастання її шкідливих наслідків[25].

Тому, враховуючи слушну позицію А.Ф. Зелінського, варто відрізняти профілактику злочинів від інших видів соціального управління за ознакою цілеспрямованості. Таке трактування дозволяє виділити більш конкретні відмінності профілактики від інших видів діяльності, включаючи і ті, які об’єктивно мають профілактичне значення. Отже профілактика злочинів відрізняється від інших видів соціального управління наступними ознаками:

- перша ознака визначає характер здійснення профілактики злочинів як певної функції управління, що спрямована на зміцнення безпеки правоохоронюваних цінностей. Це входить у наміри суб’єктів управління і усвідомлюється ними, тобто має ознаки профілактичної функції;

- друга ознака міститься уприроді вищезазначених наслідків або іншими словами, у специфіці цілей профілактики злочинів. Основною метою профілактики злочинів є забезпечення надійної безпеки найважливіших цінностей - інтересів держави, суспільства, прав і законних інтересів громадян шляхом усунення факторів,які породжують або сприяють таким діянням;

- третя ознака профілактики злочинів полягає у тому, що вона є цілісною системою. Як і будь-яка система, вона має інформаційний механізм, головною складовою якого є правові норми, що регулюють профілактику злочинів.

Розглянемо інший вид профілактичної діяльності - запобігання злочинам. Отже, запобігання злочинам — специфічний напрям спеціально-кри­мінологічної профілактики, що складається із сукупності заходів, спрямованих на окремі групи та конкретних осіб, які виношують злочинні наміри, замислюють вчинення злочинів і позитивно сприй­мають злочинний спосіб життя, з метою дискредитування злочин­ної поведінки, відмови від злочинної мотивації та наміру або про­довження злочинної діяльності. Запобігання злочинам має місце тоді, коли злочинна поведінка проходить етап від моменту форму­вання злочинного мотиву до початку виконання злочину. Необхідно зазначити, що запобігання злочинам треба розглядати як сукупність видів діяльності, які виконуються державою з метою усунення віро­гідності вчинення задуманих злочинів шляхом розроблення і здій­снення цілеспрямованих заходів.

Наступним видом профілактичної діяльності, яке необхідно розглянути - це припинення злочинних проявів, що визначається як сукупність видів діяльності, спрямованих на недопущення завершення розпочатого злочину шляхом розроблення і здійснення спеціальних заходів. Особливість профілактичної роботи на стадіях готування і замаху на злочин залежить від обсягу виконаної злочинної діяльності, осо­би винного, характеру злочину тощо.

Розглянувши поняття профілактики злочинів та суміжні поняття, що використовуються у профілактичній діяльності, розкриємо елементи предмету профілактики злочинів як наукової дисципліни. Є дві точки зору на цю проблему: частина авторів, погляди яких є найбільш поширеними, вважають, що теорія профілактики злочинності є складовою частиною кримінології, своєрідною прикладною кримінологією, але інша частина науковців стверджують, що теорія профілактики злочинності вже «відокремилась» від кримінології, оскільки багато її проблем не вкладаються у межі предмета кримінології[26]. Виходячи із сказаного, можна зробити висновок, що профілактика злочинів, як наукова дисципліна, спирається на основні концепції кримінології і широко її використовує, але не зводиться лише до них. Ця наукова дисципліна більш технологічна, ніж кримінологія. Отже, предметом профілактики злочинів є:

1) поняття профілактичної діяльності;

2) види, форми, рівні профілактичної діяльності;

3) суб’єкти і об’єкти профілактичної діяльності;

4) організаційні і правові основи профілактичної діяльності;

5) тактика і методика здійснення профілактичних заходів;

6) особливості профілактики окремих видів злочинів.

Із визначення предмета профілактичної діяльності випливає, що в нього входить низка різноманітних елементів. Але всі вони тісно пов’язані між собою, обумовлюють один одного і, відповідно, зміст навчального курсу виступає не як механічна сукупність знань, а як їх система.

Розглядаючи систему навчального курсу профілактики злочинів, варто класифікувати її за одним критерієм, а саме: за рівнем узагальнення науково-практичної інформації профілактика злочинів поділяється на загальну і особливу частини. У Загальній частині розглядається характеристика профілактичної діяльності як наукової дисципліни - її предмет і система, виникнення і розвиток, місце в системі наук, основний понятійний апарат, мета, завдання, принципи, функції. Крім того, у цій частині розглядаються також компетенція суб’єктів цієї діяльності, види профілактичної діяльності, класифікація профілактичних заходів, тактика і методика їх здійснення, прогнозування і планування заходів протидії злочинності, організаціявзаємодії між суб’єктами цієї діяльності. А в Особливій частині увага приділена профілактиці окремих видів злочинності: злочинності неповнолітніх, рецидивній, організованій та професійній; насильницькій; проти власності; економічній; у сфері незаконного обігу наркотиків; необережній, тощо, а також «фоновим явищам». [27]

Дата добавления: 2014-01-07