Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Поняття та ознаки віктимності

Читайте также:
  1. V.5. З ІСТОРІЇ ФОРМУВАННЯ ПОНЯТТЯ ПРО СУКУПНИЙ АРХІВНИЙ ФОНД ДЕРЖАВИ
  2. Адміністративне право України: поняття і предмет правового регулювання
  3. Адміністративні стягнення: поняття і види. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності
  4. Базові поняття транспортної логістики
  5. Банківські правовідносини: поняття, склад та їх види
  6. Виборча система: поняття та види
  7. ВИДИ ВЗАЄМОЗАМІННОСТІ, ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ
  8. Визначення поняття і принципи побудови організації
  9. Визначення поняття «апарат державного управління».
  10. Визначення поняття «Баланс» науковцями
  11. Визначення поняття «інноваційна культура» в літературних першоджерелах
  12. Відмови та несправності системи живлення дизелів, причини та ознаки їх виникнення.



Одною з головних категорій віктимології виступає поняття віктимності як специфічного об’єктивного явища. Під віктимністю в кримінології розуміють підвищену здатність з низки суб’єктивних і об’єктивних обставин ставати «мішенню» для злочинних зазіхань[64]. Віктимність розуміють у широкому та вузькому значенні.

У широкому значенні – масову віктимність Л.В. Франк[65] визначає як складне кримінальне-правове й соціально-психологічне явище, похідне від злочинності, що виражається в загальній кількості, а також структурі й питомій вазі потерпілих у відповідній групі населення, як функціонально залежний від злочинності феномен, якому властиві свої власні специфічні кількісні та якісні показники стосовно потерпілих від злочинів, характерні для певної місцевості, професії, конкретного періоду часу. Масова віктимність перебуває в прямій залежності від стану злочинності: чим більше суспільство уражене злочинністю, тим вище шанс будь-якого індивіда стати жертвою злочину[66].

На думку Д.В. Рівмана, будь-яка людина віктимна, оскільки вона перебуває в певній життєвій обстановці й, включаючись у сплетення різних соціальних ситуацій, може стати жертвою злочину. Тобто індивід не здобуває віктимності, навпаки, він просто не може бути не віктимним, тому що є членом суспільства, у якому існує злочинність, а отже, це і об’єктивна можливість стати жертвою злочину[67].

В.Я. Рибальська вважає, що віктимність – це сукупність стабільних типових соціальних і соціально-психологічних властивостей особистості, що підвищують її здатність стати жертвою злочину[68].

Л.В. Ільїна визначає віктимність як особливу властивість потерпілого за певних обставин ставати жертвою злочину[69]. З цієї позиції до предмета кримінальної віктимології вона включає, насамперед, «…вивчення осіб, потерпілих (у тому числі й загиблих) унаслідок злочину, їх особисті властивості, які перебувають у тому чи іншому зв’язку зі вчиненим злочином, взаємозв’язку потерпілого з обвинувачуваним, а також дослідження кримінологічних ситуацій».

Таким чином, віктимність і злочинність не завжди обумовлюють одне одного. Злочинність – явище соціальне, воно зумовлено соціальними причинами. Причини кримінологічної віктимності кореняться не тільки в причинах, що обумовлюють існування злочинності, а й у психологічних і біофізичних властивостях особистості. Звичайно, не буде злочинності, не «виявиться» і віктимність. Однак це зовсім не означає, що віктимність випливає зі злочинності.

Тому не можна стверджувати, що поза злочином немає й віктимності. У дійсності це не так. Людина може володіти низкою властивостей та якостей, її поведінка може бути провокуючою, тобто вона буде явно віктимною, але не обов’язково це спричинить протиправну реакцію інших і вона стане жертвою злочину.



Вивчаючи жертву в різних аспектах і її роль у генезисі злочину, кримінальна віктимологія виходить із того, що поведінка особи за своєю природою може бути не тільки злочинною, але й необачною, ризикованою, легковажною, розпущеною, інколи провокаційною, отже, небезпечною для самої себе, що, природно, збільшує її схильність до злочинних зазіхань. У цьому плані додаткового значення набувають характеристики особи: вік, стать, соціальний статус, виконувані соціальні ролі, професія, готовність діяти в критичній ситуації певним чином, а також навколишнє середовище, конкретна ситуація, поводження третіх осіб тощо. Сполучення об’єктивних і суб’єктивних чинників і їх взаємодія впливає на здатність тієї або іншої особи стати потерпілою від злочину.

Віктимність вивляється не завжди однаково в однієї й тієї ж особи за різних обставин, а в різних осіб – за однакових обставин. На думку В.І. Полубінського, віктимність – динамічна властивість і її ступінь досить важко визначити до того, як людина стала жертвою злочину[70].

Важливою віктимологічною категорією є вина потерпілого. Вина – це не тільки юридичне поняття, а й соціально-психологічна категорія, що має моральне значення. Адже завдання віктимології – розробити критерії вини потерпілого у співвідношенні з провиною особи, яка вчинила злочин, у межах їх спільної відповідальності перед суспільством, іншими громадянами та самим собою. Віктимологію цікавить також проблема правомірності опору злочинним посяганням, у тому числі самозахист, самодопомогу і самоконтроль. Характер протидії злочинцю показує, у якій мірі і яким способом потерпілий чинив йому опір.

Одна з традиційних віктимологічних класифікацій ґрунтується на критеріях, дуже близьких до щоденної практики (жертва умисних чи необережних злочинів, винна чи невинна, заздалегідь намічена чи ні, випадкова чи жертва-співучасник). Але ці критерії не задовольняють потреб науки і практики, оскільки не розкривають дійсного розмаїття взаємодії потенційної жертви і злочинця.

Віктимна поведінка може бути необережною, ризикованою, провокуючою, об’єктивно небезпечною для самого потерпілого, унаслідок чого може сприяти створенню криміногенної ситуації, а в деяких випадках – вчиненню злочину [71]. Разом з тим, це не фатальна властивість особи. Загалом ступінь віктимності будь-якої людини може бути зведено до нуля. Все залежить від того, чи людина вибирає найбільш оптимальний варіант поведінки, щоб не створювати віктимогенну ситуацію.

В.Я. Рибальська виділяє такі рівні віктимності:

- сукупність соціально-психологічних властивостей особи, що пов’язана з особливостями її соціалізації;

- «безособова» властивість, обумовлена виконанням деяких соціальних функцій – професійна віктимність;

- «вікова» віктимність;

- слідство патологічного стану особи[72].

Матеріали досліджень і дані кримінально-правової статистики свідчать, що значна кількість протиправних діянь обумовлені поведінкою самої жертви злочину, а саме:

- особливостями ситуаційного стану (сп’яніння), станом здоров’я (дефекти органів сприйняття), особливим психічним настроєм, пов’язаним з неадекватними діями у звичайній ситуації;

- недбалим ставленням до безпеки своєї особистості, честі, гідності і збереження майна;

- небажанням повідомити правоохоронним органам про злочинні дії, які вже мали місце стосовно нього;

- легковажним ставленням до правил, що покликані охороняти суспільний порядок і безпеку;

- участю в незаконній угоді;

- провокуючою поведінкою.

За своїм характером віктимна поведінка може бути:

- конфліктною, коли потерпілий створює конфліктну ситуацію або бере активну участь у конфлікті, що виник (є ініціатором бійки або вступає в бійку на боці однієї зі сторін). Особливими різновидами такої поведінки є необхідна оборона, затримання злочинця, правозахисна активність;

- провокуючою (демонстрування багатства, екстравагантна зовнішність, неправильна поведінка жінки, що створює уявлення про її доступність, тощо);

- легковажною (довірливість і наївність неповнолітніх та інших осіб, які неспроможні протистояти нападаючому, створення аварійних ситуацій на шляхах пішоходами й водіями тощо)[73].

У межах криміногенної ситуації поведінка жертви може бути оцінена як:

- негативна, тобто така, що провокує злочин або створює для нього об’єктивно сприятливу ситуацію (форми провакації різні: від фізичного чи психічного насильства стосовно злочинця або його близьких до їх образи, виявів неповаги до громадського порядку та загальновизнаних норм моралі);

- позитивна, що виражається у протидії злочинцю, виконанні громадського обов’язку тощо;

- нейтральна – така, що не сприяла вчиненню злочину[74].

Відповідно до комплексного підходу, в основу класифікації якого покладено ступінь віктимності, що відображає у найбільш узагальненому вигляді віктимну деформацію особи; професійну віктимність; вікову віктимність; віктимну патологію, можна виокремити декілька типів жертв злочинів:

1) випадкова жертва – коли особа стає такою внаслідок збігу обставин. Взаємовідносини, що виникли між жертвою і злочинцем, не залежать від їх волі й бажання;

2) жертва з незначним ступенем ризику – особа, яка живе при нормальних для всіх людей факторах ризику, і віктимність якої зросла непередбачено під впливом конкретної несприятливої ситуації;

3) жертва з підвищеним ступенем ризику – особа, яка володіє низкою віктимних властивостей. До цієї категорії належать два основних види жертв:

а) жертви необережних злочинів – коли характер роботи, що вони виконують, або їх поведінка у громадських місцях мають більш високу, ніж звичайна, віктимність;

б) жертви умисних злочинів, соціальний статус яких або роль, що вони виконують, містять підвищений ризик (працівники правоохоронних органів, воєнізованої охорони тощо). Жертвами цього типу можуть бути й особи, віктимність яких зросла внаслідок конкретних взаємовідносин між жертвою і злочинцем, а також дій третіх осіб, які породили конфліктну ситуацію. Віктимність може виявитися також у манерах поведінки майбутньої жертви, її зовнішньому вигляді;

4) жертва з дуже високим ступенем ризику – особа, морально-соціальна деформація якої не відрізняється від правопорушників. Вона характеризується стійкою антисуспільною спрямованістю, схильністю до алкоголю, наркотиків, статевою розбещеністю тощо. Висока віктимність – це стан, який тривалий час не зникає і після того, коли особа змінила свою поведінку[75].

В.П. Коновалова виділяє два основних види віктимності:

- індивідуальна віктимність – об’єктивно існуюча в конкретної людини особлива особистісна якість, що виражається в суб’єктивній здатності деяких індивідів у чинність сукупності, що утворилася в них, психологічних властивостей ставати жертвами певного виду злочинів в умовах, коли була реальна й очевидна для повсякденної свідомості можливість уникнути цього;

- рольова віктимність як об’єктивно існуюча в даних умовах життєдіяльності характеристика деяких соціальних ролей, що виражається в небезпеці для осіб, які їх виконують, незалежно від своїх особистісних якостей, піддатися певному виду злочинних зазіхань лише в чинність виконання такої ролі...»[76].

На нашу думку, слід виділити чотири основних рівні віктимності: індивідуальна, видова, групова, масова.

Розглянемо зміст кожного із цих понять із позицій кримінальної віктимології.

Індивідуальна віктимність – це, на нашу думку, властивість даної людини, обумовлена її соціальними, психологічними або біофізичними якостями (або їх сукупністю), що сприяє в певній життєвій ситуації формуванню умов, за яких виникає можливість заподіяння й шкоди протиправним актом. Інакше кажучи, віктимність конкретного індивіда являє собою потенційну здатність виявитися в ролі жертви злочину унаслідок взаємодії його особистих якостей із зовнішніми факторами.

Структурний аналіз жертв злочину показує, що індивідуальна віктимність у багатьох випадках виявляється вибірково. Помічено, що люди, які володіють різними якостями, як правило, стають жертвами різних злочинів, а люди з однаковими особистісними, соціальними, демографічними й іншими показниками нерідко стають жертвами однакових за видами злочинів. Це дозволяє говорити про наявність видової й групової віктимності.

Видова віктимність виражається у відносній «схильності» окремих людей ставати через низку обставин жертвами певних видів злочинів.

На нашу думку, видова віктимність дозволяє найбільше повно виділити основні типові риси потерпілих від того або іншого виду злочинів, здійснити типологію жертв. Це має велике практичне значення для розробки системи профілактичних мір захисту осіб, схильних через свої індивідуальні властивості та якості з більшою імовірністю, ніж інші громадяни, ставати жертвами конкретних видів злочинів.

Групова віктимність виражається в загальній для окремих категорій людей, що володіють такими соціальними, демографічними, психологічними, біофізичними або іншими якостями, підвищеній здатності за певних умов ставати жертвами злочинів. Наприклад, є професії, які об’єктивно підвищують можливість людей за певних обставин ставати жертвами зазіхань. Так, працівники міліції, касири, інкасатори, охоронці, представники деяких інших професій за родом виконуваної ними роботи нерідко стають жертвами злочинців. Груповою віктимністю володіють особи, які зловживають спиртними напоями або наркотиками.

Можна говорити про групову віктимність окремих категорій населення, які зазнають фізичного, морального або матеріального збитку через свою національну, расову приналежність та з інших соціальних причин. Прикладом групової віктимності на соціальному рівні є особи похилого віку, які через свої особисті якості групової віктимності є більше схильними ставати в певних життєвих ситуаціях жертвами протиправних актів у порівнянні із середньовіковими категоріями населення.

Терміном «масова віктимність» ми визначаємо об’єктивно існуючу реальність певної частини людей через свої суб’єктивні якості зазнавати фізичного, морального й матеріального збитку від злочинних зазіхань. Оскільки підвищена здатність конкретних осіб ставати за деяких обставин жертвами виявляється під час вчинення злочину, то масову віктимність можна визначити як стан і структуру сукупності потерпілих від злочинів унаслідок їх віктимної схильності.





Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 2134; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.224.197.251
Генерация страницы за: 0.006 сек.