Поняття та ознаки кримінологічної віктимізації

Лінгвістично слово «віктимізація» означає процес. Тому віктимізація розглядається як процес перетворення людини (соціальної спільноти) в жертву будь-якого негативного явища. Особливість віктимізації полягає в тому, що цей процес не заданий спеціально суспільством, а тому й не стимулюється ним у суспільних цілях. Цей процес – негативний для суспільства й окремих людей, за своєю суттю він є результатом несприятливих відхилень від позитивного суспільного розвитку, а тому повинен попереджуватися або припинятися.

Характеристики віктимізації відображають, як правило, усереднені закономірності розподілу злочинності з обліком латентної її частини в тій або іншій країні за минулі кілька років.

Крім того, характеристики віктимізації відображають усереднений розподіл злочинів середньої тяжкості та мають найменший ступінь латентності.

Зазначені вище закономірності дають нам змогу виявити певний зв’язок між злочинністю і віктимізацією: чим вищий рівень злочинності, тим нижчий ступінь віктимізації у випадках, коли суспільство стурбовано станом злочинності, і, навпаки, стабільність у соціальних відносинах знижує страх перед злочинністю, вирівнює показники віктимізації та злочинності.

Так, родоначальник вітчизняної віктимології Л.В. Франк визначає віктимізацію як «… процес перетворення в жертву злочину як на одиничному, так і на масовому рівні». Розвиваючи це визначення, Л.В. Франк наводить терміни, похідні від поняття віктимізації: віктимізувати означає перетворювати будь-кого в потерпілого; віктимізуватися – бути перетвореним у жертву; віктимізатор – особа конкретного посягання або той факт, якому належить основна роль у процесі віктимізації[77].

У літературі трапляється критика визначення віктимізації, даного Л.В. Франком. Деякі автори зауважують неможливість визначення одним терміном таких двох самостійних явищ, як процес і його результат. Так, Д.В. Рівман зазначав, що під віктимізацією він розуміє лише процес реалізації віктимності особи під час злочинного посягання відносно особи, а стан реалізованої потенційної віктимності позначає терміном «віктимність-результат» або «реалізована віктимність»[78]. В останній своїй роботі, однак, і він зауважує, що віктимізацію варто розглядати у двох аспектах – «…індивідуальному (віктимізація окремого суб’єкта від конкретного злочину) і масовому (безліч, сумарне вираження актів віктимізації, в остаточному підсумку, як віктимізація від злочинності)»[79].

На нашу думку, процес перетворення в жертву злочину завжди має своє завершення – становлення особи жертвою, потерпілою від злочину, тобто результат такого процесу. Ці явища тісно взаємозалежні й незмінно впливають одне на одне. Вже той факт, що особа піддалася злочинному посяганню (віктимізація як процес), незважаючи навіть на те, що злочинний намір може бути не доведений до кінця, робить особу, відносно якої було спрямовано посягання, віктимізованою (віктимізація як наслідок) жертвою в тому розумінні, як описує це поняття Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочину й зловживання владою[80].

Для проведення статистичних досліджень і складання на їх основі віктимологічних оглядів основне значення має саме віктимізація як результат перетворення особи в жертву злочинного посягання.

Віктимізація загалом складається з усіх потерпілих від злочину, зареєстрованих і латентних, незалежно від ступеня віктимності, сприяння або навіть прямої провини самих потерпілих[81]. Таким чином, віктимізацію можна розглядати як загальну сукупність усіх випадків заподіяння особі (соціальній спільноті) фізичної або моральної шкоди злочином (злочинністю).

Діалектика віктимізації і криміналізації особи (і навпаки) допомагає пояснити і глибше вивчити поширений тип, в якому досліджуються або поєднуються дві соціальні ролі. Такий можливий стан особи становить значний інтерес не тільки для класифікації і типології потерпілих, а й для злочинців. Її слід брати до уваги, на наш погляд, і при вирішенні багатьох питань кримінальної політики і судової практики.

Дата добавления: 2014-01-07