Тема 17

РОЗПОДІЛ І ПЕРЕРОЗПОДІЛ

НАЦІОНАЛЬНОГО ДОХОДУ

ПЛАН

1. Національний дохід і його роль у суспільному відтворення.

2. Система розподілу доходів.

3. Споживання і заощадження

4. Нагромадження, його ефективність і напрями розвитку

1. Національний дохід і його роль у суспільному відтворення

Ще одним важливим макроекономічним показником є НД – національний дохід. З точки зору власників ресурсів, НД є вимірником їх доходів від участі у виробництві за поточний період.

НД виступає як сукупний дохід власників усіх факторів виробництва: заробітної плати, прибутку, ренти, процента, і засвідчує ступінь участі кожної категорії власників у національному виробництві, їхню частку. За обсягом НД дуже близький до ЧНП і становить величину, зменшену на розмір непрямих податків, які сплачують підприємці (податок на додану вартість, акцизи, ліцензійні платежі, мито та ін.).

Національний дохід – важливий показник результативності суспільного відтворення. Виробництво національного доходу на душу населення найбільш реально визначає рівень його добробуту. До останнього часу у вітчизняній економічній літературі вважалося, що НД – це новостворена вартість, яка має місце тільки у сфері матеріального виробництва, а також частково на транспорті, у торгівлі, громадському харчуванні та сфері зв’язку. Але такий підхід до розуміння змісту національного доходу досить обмежений, оскільки не враховує внеску працівників сфери нематеріального виробництва.

Для розуміння суті національного доходу велике значення має знання процесів його формування, розподілу, перерозподілу, кінцевого споживання.

Створення національного доходу відбувається у галузях матеріального виробництва і в сфері послуг. Його розміри зростають за рахунок збільшення чисельності зайнятих і підвищення продуктивності праці. Фактори зростання національного доходу поділяють на два типи: екстенсивні (за рахунок збільшення ресурсів) та інтенсивні (за рахунок якісного використання існуючих факторів).

Розподіл національного доходу полягає у визначенні частки всіх учасників його виробництва, тобто заробітної плати, прибутку, процента, ренти, дивідендів та ін.

Перерозподіл національного доходу здійснюється через механізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему, внески до різноманітних фондів та ін. На підставі перерозподілу НД формуються вторинні доходи. Основними формами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім’ям тощо. Перерозподіл національного доходу здійснюється за офіційними та неофіційними каналами. Легітимний, або офіційний, перерозподіл НД фіксується в офіційній статистиці.. Масштабний неофіційний перерозподіл НД спричинений існуванням тіньової економіки.

Використання національного доходу відбувається з подвійною метою: споживання і нагромадження. Нагромадження є необхідним для розширення масштабів національного виробництва в майбутньому. В господарській практиці розрізняють створений і використаний НД. Національний дохід, що йде на споживання та нагромадження, не збігається з величиною створеного національного доходу.

Велике значення для збільшення величини національного доходу та розширеного відтворення має оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням. Дане співвідношення залежить від конкретних умов і завдань економічного розвитку країни.

На основі НД формуються особисті доходи (ОД). Якщо від суми національного доходу відняти внески (податки) на соціальне страхування, податки на доходи підприємств, а також прибуток, що використовується для розширення виробництва (нерозподілений прибуток підприємств) і додати трансфертні платежі, які включають виплати малозабезпеченим і непрацездатним тощо, то отримаємо суму так званого особистого доходу. Правомірно зауважити, що особистий дохід – це одержаний дохід, а національний дохід – це зароблений дохід.

Нарешті, якщо від суми всього особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо так званий дохід в особистому розпорядженні домогосподарств – кінцевий показник системи національного рахівництва. Він використовується на споживання та заощадження в домашніх господарствах.

Слід зазначити, що для конкретнішої об’єктивної оцінки соціальної та економічної ситуації в країні, визначення добробуту її населення необхідно розрахувати розглянуті показники СНР не лише в сукупності, але й на душу населення. Ці показники реально характеризують ступінь розвитку країни, рівень добробуту її громадян.

2. Система розподілу доходів

Є доходи, які реалізують власність на землю, капітал, майно. Власник промислового, тобто зайнятого у сфері суспільного виробництва, та торгового капіталу отримує прибуток, власник землі - ренту, власник позикового капіталу - відсоток. Прибуток і відсоток є доходами функціонуючих підприємців (у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, банківській справі тощо).

Тут розглянемо, по-перше, доходи від власності працівників підприємств як допоміжної форми до їхнього основного доходу в формі заробітної плати; по-друге, доходи тих, хто живе від власності за рахунок дивідендів на акції, відсотків на цінні папери та ренти, тобто так званих рантьє, які не беруть участі в організації функціонування капіталів.

Сьогодні у новому механізмі розподілу життєвих засобів України одержали визнання доходи від власності. До них варто віднести дивіденди від акцій, відсотки на вклади працівників в майно державного або орендного підприємства, на основі якого утворюється колективне підприємство, а також відсоток а вклад працівника у приріст майна цього підприємства після його створення. Крім цього, існують відсотки від грошових вкладів в Ощадний банк України і доходи від облігацій.

Продаж, відчуження таких акцій підлягають обов'язковій реєстрації у встановленому законодавством порядку. Все це створює необхідні умови для здійснення певного контролю за такою формою доходів населення.

Акції можна придбати також за рахунок приватизаційних паперів, які засвідчують право власності на безплатне одержання частки майна державних підприємств, державного житлового, земельного фондів.

Громадяни можуть одержувати доход у вигляді відсотка на облігації. Останні є видом цінних паперів, які дають право власнику одержувати фінансовий доход, але не дають права голосу при розв'язанні питань господарювання підприємств.

Особливий вид доходів, що пов'язаний з утворенням ренти - виду доходу, який регулярно отримують з землі, капіталу, майна і який не пов'язаний з підприємницькою діяльністю. Вона властива передусім сільському господарству.

Розподіл доходів - це стадія відтворення, яка займає проміжне місце між виробництвом і споживачем. Реалізована на ринку продукція перетворюється на грошову виручку. Після вилучення з неї вартості спожитих засобів виробництва залишається грошовий (валовий доход), або новостворена вартість, у процесі розподілу якого виникають вертикальні зв'язки: між державою і членом суспільства, між державою і підприємством, між підприємством і його працівником, між власником засобів виробництва і найманим робітником та ін. У цих зв'язках виявляються різноманітні форми доходів, кожна з яких має своє економічне призначення.

Спочатку здійснюється розподіл доходу між державою і підприємництвом будь-якої форми власності. Об'єктом такого розподілу є прибуток - різниця між ціною, за якою підприємство реалізує свою продукцію, та її собівартістю.

Прибуток підприємства розподіляється на дві частини: одна йде в розпорядження держави, друга - залишається в розпорядженні підприємства.

Нам уже відомо, що сукупний суспільний продукт у натуральній формі складається із засобів виробництва (засобів і предметів праці) та життєвих засобів. Засоби виробництва спрямовуються на виробниче, а життєві засоби - на особисте споживання.

Важливе значення має розподіл фонду життєвих засобів.

Фонд життєвих засобів - це сукупність предметів споживання і послуг, який об'єктивно необхідний для задоволення особистих потреб людини, забезпечує відтворення і розвиток її здатності до праці, утримання непрацездатних членів сім'ї.

Основною формою розподілу доходів для найманих працівників є заробітна плата -ціна, що виплачується за використання праці.

Заробітна плата виражає і вартість товару робоча сила, і оплату за працю, за витрати і результати її, що визнані ринком.

Номінальна заробітна плата - це сума грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів і послуг, які працівник може придбати за свою грошову заробітну плату, рух реальної заробітної плати визначають за такою формулою:

і_рзп, І _гзп, І _цін - індекси відповідно реальної, грошової (номінальної) заробітної плати, а також цін на товари і послуги.

Законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт).

3. Споживання і заощадження

На стадії виробництва, як ми бачили, НД - чиста продукція галузей матеріального та нематеріального виробництва; на стадії розподілу (та перерозподілу) — це різні види доходів; на стадії обміну — сукупність товарів та послуг що циркулюють у суспільстві. На стадії використання реалізуються кінцеві доходи на цілі споживання та нагромадження. Так за прийнятою на Заході методологією, ЧНП, або національний доход, обчислюється як сума трьох величин: споживчих витрат, чистих приватних інвестицій та витрат держави на товари й послуги (тобто те, що нація споживає колективно). Чисті інвестиції — це валові інвестиції 3a мінусом амортизаційних відрахувань (очищені від останніх). Як зазначалося єдина відмінність у розмірах ВНП і ЧНП пояснюється саме цим.

Масштаби, рівень і структура споживання та нагромадження різних соціальних груп населення перебувають у залежності від процесів розподілу та перерозподілу національного доходу, врешті-решт — від закономірностей розвитку певних економічних систем.

Розкриваючи суть процесу розподілу доходів, американський економіст Пол Хейне зауважує, зокрема, що в дійсності доходи не розподіляються. «В нашому суспільстві ніхто безпосередньо не розподіляє доход, в тому розумінні, що ніхто не ділить його на частини. Доходи людей швидше є результатом багатьох взаємозв'язаних рішень, які зрештою приймаються різними індивідуумами на основі очікуваних вигод і витрат... Люди приймають рішення в рамках певних обмежень. Але все ж вибір у них є... Економічна теорія,— підкреслює він,— пояснює розподіл доходів як результат попиту на продуктивні послуги та їх пропозиції. Будь-яка діяльність є продуктивною, якщо вона дає людям щось таке, за що вони готові заплатити гроші». Розподіл доходів залежить головним чином від володіння продуктивними ресурсами.

Ринкова економіка внутрішньо суперечлива: з одного боку, проголошується рівність можливостей, а з іншого – панує правило:«працюй або голодуй».

Важливим фактором, який скорочує реальну нерівність, є витрати держави на соціальну сферу, що веде до зміцнення гуманних засад у суспільстві Це образно називають “ефектом кошика, що протікає».

Чим більше соціальних програм, тим глибший конфлікт між рівністю та ефективністю, оскільки прогресивне оподаткування зменшує спонукальні мотиви до зростання випуску продукції. Незважаючи на це перерозподільні процеси в розвинених країнах Заходу на6ули значного розвитку. Так, шведська модель соціально - економічного розвитку передбачає вилучення до державного бюджету 50 % прибутків у вигляді податків. Прогресивна шкала особистих доходів передбачає виплату до бюджету від 35% при доході 10—80 тис. Крон на рік до 75% при доході 200 тис. крон. При цьому 40% витрат бюджету виділяється на оxopонy здоров'я, соціальне забезпечення, культуру, освіту. Все це сприяло поєднанню протягом тривалого періоду швидкого економічного зростання з підвищенням добробуту населення, повною зайнятістю. В Швеції досягнуто найбільшої в світі тривалості життя населення. Вона займає перше місце в Європі та третє місце в світі після США й Канади за рівнем особистого споживання з розрахунку на душу населення.

Поглиблення економічної кризи в Україні, як і у всіх інших державах СНД, призвело до катастрофічного погіршення матеріального становища населення. Різко посилилася диференціація доходів різних верств населення. За цих умов на перший план висувається проблема стабілізації цін і доходів з тим, щоб останні зростали у суворій відповідальності із збільшенням виробництва продукції, товарів народного споживання та послуг. Здійснюватиметься перехід від бюджетної підтримки всіх верств населення через індексування доходів до надання цільової допомоги лише найбільш соціальне вразливим його верствам. Новим джерелом доходів стають дивіденди на акції підприємств та інші доходи від власності.

4. Нагромадження, його ефективність і напрями розвитку

Для розширеного відтворення необхідне нагромадження - використання частини національного доходу на збільшення основних і оборотних фондів, а також страхових запасів.

Розширене і якісне удосконалення основних фондів сфери матеріального виробництва являє собою виробниче нагромадження.

Розширення, реконструкція, оновлення житлового фонду, лікарень, навчальних закладів, об'єктів культури, спорту, науки становить невиробниче нагромадження.

В умовах ринкової економіки об'єктивна необхідність нагромадження зумовлюється необхідністю зростання життєвого рівня населення. Проте здійснення цього процесу наштовхується на кожному етапі розвитку суспільства на недостатні обсяг і якість національного багатства. Існування цього протиріччя пов'язане з постійним зростанням потреб населення, необхідністю забезпечення раціональних норм споживання, новими вимогами якості життя, що формуються під впливом науково-технічного прогресу.

Засобом розв'язання цього протиріччя є нагромадження, яке забезпечує зростання і необхідний обсяг національного багатства у вигляді виробничих і невиробничих фондів, життєвих засобів. Отже зростання життєвого рівня населення об'єктивно зумовлює зростання обсягу і якості національного багатства на основі нагромадження. Цей причинно-наслідковий зв'язок має постійний характер і набуває сили економічного закону нагромадження. Формами його вияву є взаємозв'язок величини виробничого нагромадження і розмірів споживання населення, безперервне зростання і удосконалення функціонуючих виробничих фондів, збільшення кількості зайнятих працівників і удосконалення структури сукупного робітника, примноження національного багатства, підвищення життєвого рівня населення.

Методами використання закону нагромадження є регулювання капітальних вкладень, забезпечення їхньої ефективності, використання всіх факторів, що визначають розміри нагромадження.

Фонд нагромадження — це частина національного доходу, що використовується для приросту виробничих основних і невиробничих основних фондів, а також оборотних засобів і резервів.

Нагромадження здійснюється через капітальні вкладення Але це не означає, що нагромадження і капітальні вкладення є тотожними поняттями і в кількісному відношенні збігаються.

Співвідношення між капітальними вкладеннями і нагромадженнями можна подати графічно (рис. ї).

Рис 1 Співвідношення між нагромадженням і капітальними вкладеннями:

А - кошти що йдуть на збільшення оборотних фондів 1 приріст фонду оплати праці для нових працівників,

Б - кошти, що витрачаються на збільшення основних фондів,

В – амортизація.

Структура фонду нагромадження визначається співвідношенням фонду виробничого і фонду невиробничого нагромадження.

Соціально-економічна ефективність нагромадження (Еф_н) об'єктивно складається залежно з зростанням нагромадження Ф_н реальних доходів населення Р_д і може бути подана такою формулою:

По суті ця формула е кількісним вираженням закону нагромадження.

Існують різноманітні шляхи підвищення ефективності нагромадження. Серед них першорядне значення мають такі: поліпшення технологічної структури капітальних вкладень. Технологічна структура капітальних вкладень показує склад капітальних вкладень залежно від виду робіт і витрат на створення і удосконалення основних фондів Серед них виділяють капітальні вкладення на будівельне монтажні роботи, придбання устаткування інструменту, інвентаря тощо.

Фактором підвищення ефективності капітальних вкладень вирішальною мірою є науково технічний прогрес.

Використання одержаних доходів в умовах будь-якої економічної системи не може зводитися лише до їх спрямування на потреби особистого споживання. Об'єктивною необхідністю є заощадження певної їх частини з метою нагромадження, тобто розширеного відтворення. В умовах ринкової економіки це продиктовано логікою конкурентної боротьби, прагненням підвищити технічний рівень свого виробництва та його ефективність, поліпшити якість продукції тощо.

Товаровиробники приймають самостійно рішення щодо розподілу одержаних доходів на споживану та нагромаджувану частини залежно від свого становища, кон'юнктури ринку, відмовляючись від сьогоднішнього споживання на користь споживання в майбутньому, або навпаки. Інвестиції саме і є такою формою вкладення коштів, яка дає змогу одержати більші доходи завтра, обмежуючи споживання сьогодні. Держава, турбуючись про забезпечення макроекономічної рівноваги, прагне регулювати певним чином процеси споживання та нагромадження, спрямовуючи інтереси фірм у русло загальнонаціональних інтересів і пристосовуючись до фаз промислового циклу.

Темпи і масштаби розширеного відтворення, становлення нової якості економічного зростання вирішальною мірою залежать від частки нагромадження в національному доході країни (тобто норми нагромадження) та ефективності використання ресурсів, що виділяються на ці потреби. Проте не завжди висока норма нагромадження автоматично веде до досягнення стабільно високих темпів зростання. Ефективність нагромадження перебуває в прямій залежності від рівня фондовіддачі (фондомісткості) та матеріаломісткості виробництва. Вона також залежить від співвідношення часток нагромадження у матеріальному та нематеріальному виробництві та ступеня мілітаризації економіки. Могутнім фактором підвищення ефективності нагромадження є сучасна НТР, яка дає змогу при стабільній або навіть зниженій нормі нагромадження одержати більший ефект. Це досягається шляхом поліпшення структури капіталовкладень за рахунок пріоритетного розвитку найсучасніших галузей та використання високопродуктивної ресурсозберігаючої техніки й технології. Адаптація інвестиційної діяльності до умов ринку, що формується, передбачає децентралізацію інвестиційних рішень, тобто перенесення їх на мікрорівень — рівень підприємств і місцевих органів управління. Саме тут починатиме формуватися принципово новий механізм здійснення нагромаджень і нове розуміння їх так, лише як процесу одноразових витрат, а як поєднання процесів вкладення коштів з одержанням доходів і окупністю витрат.

Відомо, що в сприятливих економічних умовах нагромадження веде не просто до зростання доходів, а до зростання помноженого, тобто мультиплікованого²¹. Якщо відбувається приріст загального обсягу/ інвестицій, то доход зростає на величину, яка в k разів більша порівняно з приростом інвестицій, тобто

Δy=kΔI

де Δy та ΔI виражають прирости доходу та інвестицій. Згідно з теорією Дж. М. Кейнса, мультиплікатор k є величина, обернена «граничній схильності до заощадження», що характерне лише для так званих автономних, або незалежних, інвестицій.

Мультиплікатор —це коефіцієнт, який відбиває залежність зміни доходу від зміни інвестицій.

Дата добавления: 2014-01-07